БЕТФЕР®-1А

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

БЕТФЕР®-1 a

BETFER ® -1 a

Склад:

діюча речовина:interferon beta-1а;

1 шприц містить 12 000 000 МО (44 мкг) рекомбінантного інтерферону бета-1а людини;

допоміжні речовини:маніт (Е 421), альбумін людини, натрію ацетат, вода для ін’єкцій.

Лікарська формаРозчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:прозора жовтувата злегка опалесціююча рідина.

Фармакотерапевтична група

Код АТС  L03A B07.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Інтерферони є групою ендогенних глікопротеїнів, яким притаманні імуномодулюючі, противірусні та антипроліферативні властивості. Рекомбінантний інтерферон бета-1а являє собою амінокислотну послідовність, ідентичну природному людському інтерферону бета, яку одержують з використанням клітин ссавців (яєчники китайського хом’яка). Фармакодинаміка не залежить від шляху введення.

Безпеку та ефективність інтерферону бета-1а оцінювали у хворих із рецидивуючим розсіяним склерозом при введенні в дозі 12 000 000 МО 3 рази на тиждень. Інтерферон бета-1а в дозі 12 000 000 МО знижував частоту (приблизно на 30 % протягом  2 років) і тяжкість рецидивів захворювання. За 4 роки зниження середньої частоти загострень становило 22 % у хворих, які одержували лікування, порівняно з  пацієнтами, які протягом 2 років одержували плацебо, а наступні 2 роки – по 6 000 000 МО або 12 000 000 МО інтерферону бета-1а.

Механізм дії інтерферону бета-1а при розсіяному склерозі вивчений ще не повністю. Відомо, що інтерферон бета-1а сприяє обмеженню уражень центральної нервової системи (ЦНС), які є основою захворювання.

Фармакокінетика

Концентрації інтерферону бета після підшкірного і внутрішньом’язового введення рівноцінні. Після однократного введення в дозі 60 мкг максимальна концентрація при визначенні імунологічним методом становить близько 6–10МО/мл і досягається в середньому через 3 години після введення. Після 4-кратного підшкірного введення в тій же дозі з інтервалом 48 годин спостерігалася помірна кумуляція (AUC збільшувалася приблизно в 2,5 раза). Після однократної ін’єкції у межах 24 годин підвищуються внутрішньоклітинна і сироваткова активність 2-5А синтетази і рівні бета-2 мікроглобуліну і неоптерину в сироватці крові, які поступово знижуються протягом двох днів. Внутрішньом’язове і підшкірне введення спричиняють однакові реакції. Після 4-кратного підшкірного введення з інтервалом 48 годин зазначені біологічні ефекти зберігаються, ознаки толерантності не розвиваються. Інтерферон бета-1а метаболізується в організмі і виводиться з жовчю і сечею.

Клінічні характеристики

Показання.

Розсіяний склероз із рецидивуючим ремітуючим типом перебігу, що характеризується не менш ніж двома загостреннями протягом попередніх 3 років з відсутністю ознак його безперервного прогресуючого перебігу між рецидивами.

Протипоказання.

- Лікування у період вагітності або годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

- гіперчутливість до природного або рекомбінантного інтерферону бета або до будь-яких допоміжних речовин препарату;

- стан тяжкої депресії та/або суїцидальні думки (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»);

- епілепсія при відсутності ефективності адекватної терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Необхідно дотримуватись обережності при одночасному застосуванні інтерферону бета-1а з препаратами, що мають вузький терапевтичний індекс і кліренс яких значно залежить від цитохрому Р450, наприклад з протиепілептичними препаратами та антидепресантами.

Застосування препарату разом з кортикостероїдами або препаратами адренокортикотропного гормону (АКТГ) не вивчали, проте результати клінічних досліджень свідчать, що хворі на розсіяний склероз можуть під час рецидивів захворювання отримувати препарат у поєднанні з глюкокортикостероїдами (ГКС) або АКТГ. Несумісний з мієлосупресивними препаратами.

Особливості застосування.

Хворих треба інформувати про те, що побічними реакціями на інтерферон бета-1а можуть бути депресія і суїцидальні думки, з появою яких варто негайно звернутися до лікаря. У поодиноких випадках ці стани можуть призвести до спроб самогубства. Хворі з проявами депресії повинні знаходитися під наглядом, їм слід проводити відповідну терапію. При необхідності терапію слід припинити.

Пацієнтам із захворюванням серця, наприклад, ішемічна хвороба серця або стенокардія, слід моніторувати клінічний стан на початку терапії. Симптоми грипоподібного синдрому, пов’язаного з інтерфероном бета-1а, можуть спричинити стрес у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями.

До призначення препарату і на тлі лікування варто регулярно визначати активність АСТ, АЛТ і γ-глутамілтрансферази. У разі підвищення активності трансаміназ у сироватці крові слід проводити ретельний огляд та обстеження хворого. Препарат необхідно відмінити при значному підвищенні активності печінкових ферментів чи появі симптомів гепатиту. При відсутності клінічних ознак ураження печінки після нормалізації активності печінкових ферментів можна спробувати відновити терапію з ретельним контролем функції печінки. Клінічних даних про застосування препарату хворим з порушеною функцією печінки або нирок немає. Найбільш серйозні випадки часто спостерігалися при одночасному застосуванні інших препаратів або речовин, що асоціюються з розвитком гепатотоксичності, або при наявності у пацієнта супутніх станів або захворювань (наприклад злоякісних пухлин з метастазами, тяжких інфекційних захворювань або сепсису, алкогольної залежності).

З обережністю слід розпочинати лікування препаратом пацієнтів із серйозними захворюваннями печінки в анамнезі, з клінічно підтвердженими гострими печінковими захворюваннями та при підтвердженні зловживання алкоголем або підвищення сироваткових рівнів АЛТ (більш ніж у 2,5 раза порівняно з ВМН). Лікування препаратом слід припинити у разі розвитку жовтяниці або інших клінічних симптомів печінкових розладів.

Препарат може спричинити серйозні ураження печінки, включаючи гостру печінкову недостатність.

Під час лікування препаратами інтерферону бета повідомлялося про випадки нефротичного синдрому, які були наслідком різних нефропатій, включаючи колапсуючий фокальний сегментарний гломерусклероз, нефропатію з мінімальними змінами, мембранопроліферативний гломерулонефрит та мембранозну нефропатію. Ці випадки траплялися через різні проміжки часу під час лікування, навіть через кілька років після початку терапії.

Під час лікування препаратом рекомендується регулярний моніторинг ранніх ознак та симптомів, таких як набряк, протеїнурія та ураження функцій нирок, особливо у пацієнтів з високим ризиком розвитку хвороби нирок. У разі розвитку нефротичного синдрому необхідно негайно розпочати відповідне лікування з розглядом доцільності припинення лікування препаратом. З обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю, а також із тяжкою мієлосупресією.

Із застосуванням інтерферону пов’язані відхилення у значеннях лабораторних показників. Загальна частота розвитку таких явищ дещо вища при застосуванні препаратів інтерферону бета-1a  44 мкг порівняно з препаратами інтерферону бета-1a 22 мкг. Отже, на додачу до тих лабораторних аналізів, які зазвичай проводяться для контролю за станом пацієнтів з розсіяним склерозом, через певні проміжки часу (1, 3 і 6 місяців) після початку лікування рекомендується контролювати рівень печінкових ферментів, визначати розгорнуту та лейкоцитарну формулу крові, а також кількість тромбоцитів; у разі відсутності клінічних проявів такі перевірки слід проводити періодично і надалі. Ці лабораторні дослідження слід проводити частіше, якщо лікування розпочинається із застосування препарату інтерферону бета-1a  44 мкг.

Пацієнтам із захворюванням щитовидної залози в анамнезі рекомендується регулярно перевіряти функцію щитовидної залози, в інших випадках – за клінічними показаннями.

Існують лише одиничні дані про безпечність та ефективність застосування препарату неамбулаторним пацієнтам з розсіяним склерозом. Не вивчалося застосування препарату  пацієнтам з первинно-прогресуючим перебігом розсіяного склерозу, тому його не слід застосовувати для лікування таких пацієнтів.

Можуть спостерігатися серйозні реакції гіперчутливості (поодинокі, проте в гострій і тяжкій формі, такі як бронхоспазм, анафілаксія та кропив’янка).

Повідомлялося про випадки розвитку тромботичної мікроангіопатії, що проявлялась у вигляді тромботичної тромбоцитопенічної пурпури (ТТП) або гемоліко-уремічного синдрому (ГУС), причому деякі з цих випадків мали летальні наслідки. Тому під час лікування препаратом рекомендується уважно стежити за станом пацієнта щодо появи ранніх симптомів цих патологій, зокрема розвитку гіпертензії та тромбоцитопенії, а також порушення функції нирок. У разі розвитку ТТП або ГУС потрібно негайно розпочати їх лікування і припинити застосування препарату.

Слід виявляти обережність при лікуванні хворих, у яких раніше спостерігалися судомні напади. Якщо епілептичні напади вперше з’явилися під час лікування препаратом, потрібно з’ясувати їхню етіологію і призначити протисудомну терапію перед тим, як відновити лікування інтерфероном бета-1а.

Під час застосування препарату у місці ін’єкцій може виникнути некроз. Для зниження ризику його розвитку слід кожен раз змінювати місце ін’єкції та ретельно дотримуватись правил асептики. Процедуру введення препарату самими хворими необхідно періодично контролювати, особливо якщо розвиваються місцеві реакції. При чисельних шкірних ураженнях застосування препарату слід припинити до їх загоєння. Пацієнти, які мають одиничні ураження, можуть продовжувати лікування за умови, що розмір некрозу незначний.

Хворих слід попередити про здатність інтерферону бета викликати аборти. Під час лікування  необхідна ретельна контрацепція.

Під час лікування рекомендується визначати кількість лейкоцитів і тромбоцитів у периферичній крові, лейкоцитарну формулу, біохімічні показники, зокрема функціональні печінкові тести на 1-му, 3-му та 6-му місяці лікування. На початку лікування препаратом у дозі 12000000 МО ці дослідження потрібно проводити частіше.

У пацієнтів, які застосовують бета інтерферони, можливе утворення нейтралізуючих антитіл. Клінічне значення їх не встановлено. Якщо спостерігається недостатньо добра терапевтична відповідь на введення Бетферу®-1а і в пацієнта визначаються антитіла, лікар має переглянути доцільність продовження терапії.

Препарат практично не містить натрію.

Досвід застосування Бетферу®-1а дітям віком до 16 років з розсіяним склерозом відсутній, тому Бетфер®-1а не варто застосовувати для лікування хворих цієї вікової категорії.

Застосування у пер іод вагітності або годування груддю.Протипоказане.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Деякі несприятливі ефекти з боку ЦНС, зумовлені застосуванням інтерферону бета-1а (наприклад запаморочення), можуть впливати на спроможність пацієнтів керувати транспортними засобами і працювати з потенційно небезпечними механізмами.

Спосіб застосування та дози.

12000 000 МО (44 мкг) підшкірно 3 рази на тиждень. Хворим, які погано переносять препарат у цій дозі, слід призначати Бетфер®-1а 6000000 (22 мкг) МО підшкірно 3 рази на тиждень. Лікування починати під контролем лікаря, який має досвід лікування розсіяного склерозу. Препарат вводити в один і той же час, бажано ввечері, у визначені дні тижня.

На початку лікування препаратом для зниження несприятливих побічних ефектів рекомендується призначати 2400 000 МО (8,8 мкг) протягом перших 2 тижнів лікування, протягом 3–4-го тижня по 6000000 МО (22 мкг), а починаючи з 5-го тижня і далі – по 12000000 МО (44 мкг). Не встановлено, як довго слід застосовувати препарат. Рекомендується оцінювати стан хворого не менше одного разу на 2 роки протягом 4 років від початку лікування. Рішення про продовження лікування повинен приймати лікар у кожному конкретному випадку. Перед введенням препарату і протягом наступних 24 годин після його введення пацієнтам рекомендується застосовувати аналгетик-антипіретик для зниження активності грипоподібного симптому, зумовленого введенням препарату. Дані симптоми зазвичай спостерігаються протягом перших місяців терапії.

Пацієнти літнього віку за результатами показників виведення препарату не потребують коригування доз. Однак під час клінічних досліджень у достатньої кількості пацієнтів віком від 65 років визначення відмінностей реакцій порівняно з молодими пацієнтами не проводилось.

Діти. Ефективність і безпечність застосування дітям не вивчали, у зв’язку з цим препарат не слід призначати пацієнтам даної вікової групи.

Передозування.

Випадки передозування не описані.

Побічні реакції.

Грипоподібні симптоми:головний біль, нудота, м'язові болі, біль у суглобах, біль у спині, кінцівках, артралгії, міастенія, підвищена пітливість, пропасниця, озноб, загальна слабкість.

З боку травної системи:запор, діарея, блювання, нудота, втрата апетиту, біль у животі, анорексія, збільшення/зменшення маси тіла, гепатит з або без жовтяниці, печінкова недостатність, аутоімунний гепатит, інтерферон-бета потенційно може спричинити серйозні ураження печінки. Механізм розвитку цієї рідкісної дисфункції, яка супроводжується клінічними проявами, поки ще не вивчений. Більшість випадків тяжкого ураження печінки спостерігалося протягом перших 6 місяців лікування. Специфічні чинники ризику розвитку цього стану не встановлені. У разі розвитку жовтяниці або інших клінічних проявів розладу функції печінки лікування препаратом слід припинити.

Психічні розлади:депресія, безсоння;  спроби суїциду.

З боку ЦНС:головний біль, тимчасові неврологічні симптоми (такі як гіпестезія, м’язовий спазм, парестезії, труднощі з пересуванням, м’язово-скелетна скутість), які можуть бути схожі на загострення розсіяного склерозу, запаморочення, неспокій, безсоння, мігрень, порушення координації, запаморочення, відчуття тривоги, в окремих випадках – депресія, суїцидальні тенденції, деперсоналізація, судомні напади.

З боку серцево-судинної системи:вазодилатація, аритмії, гіпертензія, синдром підвищеної проникності капілярів при моноклональній гаммапатії в анамнезі, сильне серцебиття.

З боку крові (лабораторних показників):можливі нейтропенія, анемія, тромботична мікроангіопатія, включаючи тромботичну, тромбоцитопенічну пурпуру, гемолітико-уремічний синдром (характерний для класу препаратів інтерферону бета, див. розділ «Особливості застосування»), панцитопенія, тромбоемболічні ускладнення. Підвищене утворення аутоантитіл. Збільшення рівня білірубіну крові, гіпоглікемія. Можливі реакції гіперчутливості, зміни показників лабораторних досліджень (лейкопенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, підвищення АсАТ, АлАТ, γ-глутамілтрансферази і ЛФ). Ці зміни зазвичай виражені незначно, мають оборотний та безсимптомний характер.

З боку органів зору:ретинальні судинні порушення (наприклад ретинопатія, «ватні» плями на сітківці та обструкція ретинальної артерії або вени), порушення зору, кон'юнктивіт.

Місцеві та шкірні реакції:свербіж, висипання, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема і шкірні реакції, схожі на поліморфну ексудативну еритему, синдром Стівенса–Джонсона, запалення у місці ін’єкції, абсцес у місці ін’єкції, запалення підшкірно-жирової тканини у місці ін’єкції, порушення пігментації шкіри, атрофія шкіри у місці ін’єкції, еритематозне або макулопапульозне висипання, гіперемія шкіри.

М’язово-скелетні розлади та розлади з боку сполучної тканини:міалгія, артралгія,  лікарський червоний вовчак.

Реакції у місці ін’єкції: запалення у місці введення, почервоніння, припухлість, затвердіння, блідість шкіри, болючість, грипоподібні симптоми, біль у місці ін’єкції, слабкість, озноб, лихоманка, абсцес у місці ін’єкції, інфекції у місці ін’єкції, підвищене потовиділення, запалення підшкірних  жирових тканин у місці ін’єкції, дуже рідко – некроз у місці ін’єкцій, який, як правило, не потребує відміни препарату та додаткового лікування.

Системні прояви:анафілактичні реакції, медикаментозний червоний вовчак, інфекції, синдром Стівенса–Джонсона.

Ефекти, характерні для класу препаратів інтерферону бета

При застосуванні інтерферонів може спостерігатися анорексія, запаморочення, розвиток тривожного стану, аритмія, вазодилатація та сильне серцебиття.

Під час лікування інтерфероном бета може спостерігатися зростання утворення аутоантитіл.

З боку дихальної системи:задишка, легенева артеріальна гіпертензія (характерна для класу препаратів інтерферону бета, див. нижче про легеневу артеріальну гіпертензію),інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель, диспное, біль у грудях.

З боку сечостатевої системи:нефротичний синдром, гемолітико-уремічний синдром, нефротичний склероз, гломерулосклероз, менорагії, метрорагії, затримка/нетримання сечі, протеїнурія, імперативні позиви до сечовипускання, дисменорея, імпотенція, периферичні набряки.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз:менорагії, метрорагії, дисменорея, імпотенція.

З боку органів слуху:біль у вухах, синусит.

Ендокринні порушення:можуть спостерігатися порушення функцій щитовидної залози (гіпотиреоз або гіпертиреоз).

Гепатобіліарні розлади: безсимптомне зростання рівня трансаміназ;  тяжке підвищення рівня трансаміназ;  гепатит з жовтяницею або без;  печінкова недостатність (див. розділ «Особливості застосування»), аутоімунний гепатит.

Інші порушення:рідко спостерігається алопеція.

Легенева артеріальна гіпертензія

При застосуванні препаратів інтерферону бета повідомлялося про випадки легеневої артеріальної гіпертензії. Такі випадки траплялися через різні проміжки часу, навіть через кілька років після початку лікування.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливими. Це дає змогу постійно вести моніторинг співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Медичним працівникам рекомендується  повідомляти про будь-які можливі побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла при температурі від 2 до 8 ºС. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 12000000 МО у шприці. По 5 шприців у блістері з плівки ПВХ. По 2 блістери у пачці.

Категорія відпуску.За рецептом. 

Виробник. ТОВ «ФЗ «БІОФАРМА», Україна

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 37.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

БЕТФЕР®-1а

BETFER ® -1 a

Состав:

действующее вещество: interferon beta-1а;

1 шприц содержит 12 000 000 МЕ (44 мкг) рекомбинантного интерферона бета-1а человека;

вспомогательные вещества: маннит (Е 421), альбумин человека, натрия ацетат, вода для инъекций.

Лекарственная форма. Раствор для инъекций.

Основные физико-химические свойства:прозрачная желтоватая слегка опалесцирующая жидкость.

Фармакотерапевтическая группа.Иммуностимуляторы. Интерфероны. Интерферон бета-1а.Код АТС  L03A B07. 

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика

Интерфероны являются группой эндогенных гликопротеинов, которым присущи иммуномодулирующие, противовирусные и антипролиферативные свойства. Рекомбинантный интерферон бета-1а представляет собой аминокислотную последовательность, идентичную природному человеческому интерферону бета, которую получают с использованием клеток млекопитающих (яичники китайского хомяка). Фармакодинамика не зависит от пути введения.

Безопасность и эффективность интерферона бета-1а оценивали у больных с рецидивирующим рассеянным склерозом при введении в дозе 12000 000 МЕ 3 раза в неделю. Интерферон бета-1а в дозе 12 000 000 МЕ снижал частоту (примерно на 30 % в течение 2 лет) и тяжесть рецидивов заболевания. За 4 года снижение средней частоты обострений составило 22 % у больных, получавших лечение, по сравнению с пациентами, которые в течение 2 лет получали плацебо, а последующие 2 года – по 6 000 000 МЕ или
12 000 000 МЕ интерферона бета-1а.

Механизм действия интерферона бета-1а при рассеянном склерозе изучен еще не в полном объеме. Известно, что интерферон бета-1а способствует ограничению повреждений центральной нервной системы (ЦНС), лежащих в основе заболевания.

Фармакокинетика

Концентрации интерферона бета после подкожного и внутримышечного введения равноценны. После однократного введения в дозе 60 мкг максимальная концентрация при определении иммунологическим методом составляет около 6–10 МЕ/мл и достигается в среднем через 3 часа после введения. После 4-кратного подкожного введения в той же дозе с интервалом 48 часов наблюдалась умеренная кумуляция (AUC увеличивалась примерно в 2,5 раза). После однократной инъекции в пределах 24часов повышаются внутриклеточная и сывороточная активность 2-5А синтетазы и уровни бета-2 микроглобулина и неоптерина в сыворотке крови, которые постепенно снижаются в течение двух дней. Внутримышечное и подкожное введения вызывают одинаковые реакции. После 4-кратного подкожного введения с интервалом 48 часов указанные биологические эффекты сохраняются, признаки толерантности не развиваются. Интерферон бета-1а метаболизируется в организме и выводится с желчью и мочой.

Клинические характеристики.

Показания.

Рассеянный склероз с рецидивирующим ремитирующим типом течения, который характеризуется не менее чем двумя обострениями в течение предыдущих 3 лет с отсутствием признаков его непрерывного прогрессирующего течения между рецидивами.

Противопоказания.

- Лечения в период беременности или кормления грудью (см. раздел «Применение в период беременности или кормления грудью»);

- гиперчувствительность к естественному или рекомбинантному интерферону бета или к другим вспомогательным веществам препарата;

- состояние тяжелой депрессии и/или суицидальные мысли (см. разделы «Особенности применения» и «Побочные реакции»);

- эпилепсия при отсутствии эффективной адекватной терапии.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Необходимо соблюдать осторожность при одновременном применении интерферона бета-1а с препаратами, имеющими узкий терапевтический индекс и клиренс которых значительно зависит от цитохрома Р450, например с противоэпилептическими препаратами и антидепрессантами. Применение препарата вместе с кортикостероидами или препаратами адренокортикотропного гормона (АКТГ) не изучали, однако результаты клинических исследований свидетельствуют, что больные рассеянным склерозом могут во время рецидивов заболевания получать препарат в сочетании с ГКС или АКТГ. Несовместим с миелосупрессивными препаратами.

Особенности применения.

Больных надо информировать о том, что побочными реакциями на интерферон бета-1а могут быть депрессия и суицидальные мысли, при появлении которых следует немедленно обратиться к врачу. В единичных случаях эти состояния могут привести к попыткам самоубийства. Больные с проявлениями депрессии должны находиться под наблюдением, им следует проводить соответствующую терапию. При необходимости терапию следует прекратить.

Пациентам с заболеванием сердца, например, ишемическая болезнь сердца или стенокардия, следует мониторить клиническое состояние в начале терапии. Симптомы гриппоподобного синдрома, связанного с интерфероном бета-1а, могут вызвать стресс у пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями.

До назначения препарата и на фоне лечения следует регулярно определять активность АСТ, АЛТ и γ-глутамилтрансферазы. В случае повышения активности трансаминаз в сыворотке крови следует проводить тщательное наблюдение и обследование больного. Препарат необходимо отменить при значительном повышении активности печеночных ферментов или появлении симптомов гепатита. При отсутствии клинических признаков поражения печени после нормализации активности печеночных ферментов можно попробовать возобновить терапию при тщательном контроле функции печени. Клинических данных о применении препарата больным с нарушенной функцией печени или почек нет. Наиболее серьезные случаи часто наблюдались при одновременном применении других препаратов или веществ, ассоциирующих с развитием гепатотоксичности, или при наличии у пациента сопутствующих состояний или заболеваний (например злокачественных опухолей с метастазами, тяжелых инфекционных заболеваний или сепсиса, алкогольной зависимости).

С осторожностью следует начинать лечение препаратом пациентов с серьезными заболеваниями печени в анамнезе, с клинически подтвержденными острыми печеночными заболеваниями и при подтверждении злоупотребления алкоголем или повышения сывороточных уровней АЛТ (более чем в 2,5 раза по сравнению с ВГН). Лечение препаратом следует прекратить в случае развития желтухи или других клинических симптомов печеночных расстройств.

Препарат может вызвать серьезные поражения печени, включая острую печеночную недостаточность.

Во время лечения препаратами интерферона бета сообщалось о случаях нефротического синдрома, которые были следствием различных нефропатий, включая коллапсирующий фокальный сегментарный гломерусклероз, нефропатию с минимальными изменениями, мембранопролиферативный гломерулонефрит и мембранозную нефропатию. Эти случаи возникли через разные промежутки времени во время лечения, даже через несколько лет после начала терапии.

Во время лечения препаратом рекомендуется регулярный мониторинг ранних признаков и симптомов, таких как отек, протеинурия и нарушения функций почек, особенно у пациентов с высоким риском развития болезни почек. В случае развития нефротического синдрома необходимо немедленно начать соответствующее лечение с рассмотрением целесообразности прекращения лечения препаратом. С осторожностью применять пациентам с почечной недостаточностью, а также с тяжелой миелосупрессией.

С применением интерферона связаны отклонения в значениях лабораторных показателей. Общая частота развития таких явлений несколько выше при применении препаратов интерферона бета-1a 44 мкг по сравнению с препаратами интерферона бета-1a 22 мкг. Итак, в дополнение к тем лабораторным анализам, которые обычно проводятся для контроля за состоянием пациентов с рассеянным склерозом, через определенные промежутки времени (1, 3 и 6 месяцев) после начала лечения рекомендуется контролировать уровень печеночных ферментов, определять развернутую и лейкоцитарную формулу крови, а также количество тромбоцитов; при отсутствии клинических проявлений такие проверки следует проводить периодически и в дальнейшем. Эти лабораторные исследования следует проводить чаще, если лечение начинается с применения препарата интерферона бета-1a 44 мкг.

Пациентам с заболеванием щитовидной железы в анамнезе рекомендуется регулярно проверять функцию щитовидной железы, в других случаях – по клиническим показаниям.

Существуют лишь единичные данные о безопасности и эффективности применения препарата неамбулаторным пациентам с рассеянным склерозом. Не изучалось применение препарата пациентам с первично-прогрессирующим течением рассеянного склероза, поэтому его не следует применять для лечения таких пациентов.

Могут наблюдаться серьезные реакции гиперчувствительности (единичные, однако в острой и тяжелой форме, такие как бронхоспазм, анафилаксия и крапивница).

Сообщалось о случаях развития тромботической микроангиопатии, которая проявлялась в виде тромботической тромбоцитопенической пурпуры (ТТП) или гемолико-уремического синдрома (ГУС), причем некоторые из этих случаев имели летальный исход. Поэтому во время лечения препаратом рекомендуется внимательно следить за состоянием пациента относительно появления ранних симптомов этих патологий, в частности развития гипертензии и тромбоцитопении, а также нарушения функции почек. В случае развития ТТП или ГУС нужно немедленно начать их лечение и прекратить применение препарата.

Следует проявлять осторожность при лечении больных, у которых ранее наблюдались судорожные приступы. Если эпилептические приступы впервые появились во время лечения препаратом, нужно выяснить их этиологию и назначить противосудорожную терапию, прежде чем возобновить лечение интерфероном бета-1а.

Во время применения препарата в месте инъекций может возникнуть некроз. Для снижения риска его развития следует каждый раз менять место инъекции и тщательно соблюдать правила асептики. Процедуру введения препарата самими больными необходимо периодически контролировать, особенно, если развиваются местные реакции. При множественных поражениях кожи применение препарата следует прекратить до их заживления. Пациенты, имеющие единичные поражения, могут продолжать лечение при условии, что размер некроза незначительный.

Больных следует предупредить о способности интерферона бета вызывать аборты. Во время лечения необходима тщательная контрацепция.

Во время лечения рекомендуется определять количество лейкоцитов и тромбоцитов в периферической крови, лейкоцитарную формулу, биохимические показатели, в частности функциональные печеночные тесты на 1-ом, 3-ем и 6-ом месяце лечения. В начале лечения препаратом в дозе 12 млн МЕ эти исследования нужно проводить чаще.

У пациентов, которые применяют бета интерфероны, возможно образование нейтрализующих антител. Клиническое значение их не установлено. Если наблюдается недостаточно хороший терапевтический ответ на введение Бетфера®-1а и у пациента определяются антитела, врач должен пересмотреть целесообразность продолжения терапии.

Препарат практически не содержит натрия.

Опыт применения Бетфера®-1а детям до 16 лет с рассеянным склерозом отсутствует, поэтому Бетфер®-1а не стоит применять для лечения больных этой возрастной категории.

Применение в период беременности или кормления грудью Противопоказано.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Некоторые неблагоприятные эффекты со стороны ЦНС, обусловленные применением интерферона бета-1а (например головокружение), могут влиять на способность пациентов  управлять транспортными средствами и работать с потенциально опасными механизмами.

Способ применения и дозы.

12 000 000 МЕ (44 мкг)  подкожно 3 раза в неделю. Больным, которые плохо переносят препарат в этой дозе, следует назначать Бетфер®-1а 6 000 000 (22 мкг) МЕ подкожно 3 раза в неделю. Лечение начинать под контролем врача, имеющего опыт лечения рассеянного склероза. Препарат вводить в одно и то же время, желательно вечером, в определенные дни недели.

В начале лечения препаратом для снижения неблагоприятных побочных эффектов рекомендуется назначать 2 400 000 МЕ (8,8 мкг) в течение первых 2 недель лечения, в течение  3-4-й  недели  по  6 000 000  МЕ  (22 мкг),  а  начиная  с 5-й  недели  и  далее  –   по 12 000 000 МЕ (44мкг). Не установлено, как долго следует применять препарат. Рекомендуется оценивать состояние больного не менее одного раза в 2 года в течение 4 лет от начала лечения. Решение о продолжении лечения должен принимать врач в каждом конкретном случае.

Перед введением препарата и в течение следующих 24 часов после его введения пациентам рекомендуется применять аналгетик-антипиретик для снижения активности гриппоподобного симптома, обусловленного введением препарата. Данные симптомы обычно наблюдаются в течение первых месяцев терапии.

Пациенты пожилого возраста по результатам показателей выведения препарата не требуют корректировки доз. Однако во время клинических испытаний у достаточного количества пациентов старше 65 лет определение отличий реакций по сравнению с молодыми пациентами не проводилось.

Дети. Эффективность и безопасность применения детям не изучали, в связи с этим препарат не следует назначать пациентам данной возрастной группы.

Передозировка.Случаи передозировки не описаны.

Побочные реакции.

Гриппоподобные симптомы: головная боль, тошнота, мышечные боли, боли в суставах, боль в спине, конечностях, артралгии, миастения, повышенная потливость, лихорадка, озноб, общая слабость.

Со стороны пищеварительной системы: запор, диарея, рвота, тошнота, потеря аппетита, боль в животе, анорексия, увеличение/уменьшение массы тела, гепатит с или без желтухи, печеночная недостаточность, аутоиммунный гепатит, интерферон-бета потенциально может вызывать серьезные поражения печени. Механизм развития этой редкой дисфункции, сопровождающейся клиническими проявлениями, пока еще не изучен. Большинство случаев тяжелого поражения печени наблюдалось в течение первых 6 месяцев лечения. Специфические факторы риска развития этого состояния не установлены. В случае развития желтухи или других клинических проявлений расстройства функций печени лечение препаратом следует прекратить.

Психические расстройства: депрессия, бессонница, попытки суицида.

Со стороны ЦНС: головная боль, временные неврологические симптомы (такие как гипестезия, мышечный спазм, парестезии, трудности с передвижением, мышечно-скелетная скованность), которые могут быть похожи на обострение рассеянного склероза, головокружение, беспокойство, бессонница, мигрень, нарушение координации, головокружение, чувство тревоги, в отдельных случаях – депрессия, суицидальные тенденции, деперсонализация, судорожные приступы.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: вазодилатация, аритмии, гипертензия, синдром повышенной проницаемости капилляров при моноклональной гаммапатии в анамнезе, сильное сердцебиение.

Со стороны крови (лабораторных показателей): возможны нейтропения, анемия, тромботическая микроангиопатия, включая тромботическую, тромбоцитопеническую пурпуру, гемолитико-уремический синдром (характерные для класса препаратов интерферона бета см. раздел «Особенности применения»), панцитопения, тромбоэмболические осложнения. Повышенное образование аутоантител. Увеличение уровня билирубина крови, гипогликемия. Возможны реакции гиперчувствительности, изменения показателей лабораторных исследований (лейкопения, лимфопения, тромбоцитопения, повышение АсАТ, АлАТ, γ-глутамилтрансферазы и ЩФ). Эти изменения обычно выражены незначительно, имеют обратимый и бессимптомный характер.

Со стороны органов зрения: ретинальные сосудистые нарушения (например ретинопатия, «ватные» пятна на сетчатке и обструкция ретинальной артерии или вены), нарушение зрения, конъюнктивит.

Местные и кожные реакции: зуд, сыпь, крапивница, ангионевротический отек, мультиформная эритема и кожные реакции, похожие на полиморфную экссудативную эритему, синдром Стивенса–Джонсона, воспаление в месте инъекции, абсцесс в месте инъекции, воспаление подкожно-жировой ткани в месте инъекции, нарушение пигментации кожи, атрофия кожи в месте инъекции, эритематозная или макулопапулезная сыпь, гиперемия кожи.

Мышечно-скелетные расстройства и расстройства со стороны соединительной ткани: миалгия, артралгия, лекарственная красная волчанка.

Реакции в месте инъекции: воспаление в месте инъекции, покраснение, припухлость, затвердение, бледность кожи, болезненность, гриппоподобные симптомы, боль в месте инъекции, слабость, озноб, лихорадка, абсцесс в месте инъекции, инфекции в месте инъекции, повышенное потоотделение, воспаление подкожных жировых тканей в месте инъекции, очень редко – некроз в месте инъекций, который, как правило, не требует отмены препарата и дополнительного лечения.

Эффекты, характерные для класса препаратов интерферона бета.

При применении интерферонов может наблюдаться анорексия, головокружение, развитие тревожного состояния, аритмия, вазодилатация и сильное сердцебиение.

Во время лечения интерфероном бета может наблюдаться повышение образования аутоантител.

Системные проявления: анафилактические реакции, медикаментозная красная волчанка, инфекции, синдром Стивенса–Джонсона.

Со стороны дыхательной системы: одышка, легочная артериальная гипертензия (характерная для класса препаратов интерферона бета см. ниже о легочной артериальной гипертензии), инфекции верхних дыхательных путей, кашель, диспное, боль в груди.

Со стороны мочеполовой системы: нефтротический синдром, гемолитико-уремический синдром, нефротический склероз, гломерулосклероз, меноррагии, метроррагии, задержка/недержание мочи, протеинурия, императивные позывы к мочеиспусканию, дисменорея, импотенция, периферические отеки.

Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: меноррагии, метроррагии, дисменорея, импотенция.

Со стороны органов слуха: боль в ушах, синусит.

Эндокринные нарушения: могут наблюдаться нарушения функций щитовидной железы (гипотиреоз или гипертиреоз).

Гепатобилиарные расстройства:бессимптомное повышение уровня трансаминаз; тяжелое повышение уровня трансаминаз; гепатит с желтухой или без; печеночная недостаточность (см. раздел «Особенности применения»), аутоиммунный гепатит.

Другие нарушения: редко наблюдается алопеция.

Легочная артериальная гипертензия

При применении препаратов интерферона бета сообщалось о случаях легочной артериальной гипертензии. Такие случаи возникали через разные промежутки времени, даже через несколько лет после начала лечения.

Сообщения о побочных реакциях после регистрации лекарственного средства важны. Это позволяет постоянно вести мониторинг соотношения польза/риск применения лекарственного средства. Медицинским работникам рекомендуется сообщать о любых возможных побочных реакциях с помощью национальной системы отчетности.

Срок годности. 2 года.

Условия хранения.Хранить в оригинальной упаковке для защиты от действия света при температуре от 2 до 8 ºС. Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка.

По 12000 000 МЕ в шприце. По 5 шприцев в блистере из пленки ПВХ. По 2 блистера в пачке.

Категория отпуска.По рецепту.

Производитель. ООО «ФЗ «БИОФАРМА» , Украина.

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Украина, 09100, Киевская область, г. Белая Церковь, ул. Киевская, 37.