БЕНДАМУСТІН АКСІОС

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

БЕНДАМУСТІН АКСІОС

(BENDAMUSTIN AXIOS)

Склад:

діюча речовина :бендамустину гідрохлорид;

1 флакон містить бендамустину гідрохлориду 25,0 мг або 100,0 мг;

Лікарська формаПорошок для концентрату для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості:ліофілізований порошок від білого до майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Антинеопластичні засоби. Алкілуючі сполуки. Бендамустин.

Код АТС  L01A A09.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Бендамустину гідрохлорид - алкілуючий протипухлинний лікарський засіб. Антинеопластичний і цитотоксичний ефект бендамустину гідрохлориду переважно пов’язаний з утворенням перехресних зшивок молекул одноланцюгової та дволанцюгової ДНК внаслідок алкілування. В результаті цього порушується матрична функція ДНК та її синтез. Протипухлинна дія бендамустину гідрохлориду доведена кількома дослідженнямиin vitro на різних клітинних лініях пухлин людини (рак молочної залози, недрібноклітинний та дрібноклітинний рак легень, карцинома яєчників та різні типи лейкемії) і дослідженнямиin vivo на різних експериментальних моделях ракових пухлин у тварин та людини (меланома, рак молочної залози, саркома, лімфома, лейкемія та дрібноклітинний рак легень).

Бендамустину гідрохлорид виявляє профіль активності на клітинних лініях пухлин людини, який відрізняється від такого в інших алкілуючих засобів. Діюча речовина не демонструє або демонструє лише незначною мірою перехресну резистентність у людських клітинних лініях пухлини з різними механізмами резистентності, принаймні частково через порівняно персистентну взаємодію з ДНК. Крім того, бендамустин виявляє лише часткову перехресну резистентність з антрациклінами, алкілуючими засобами та ритуксимабом. Проте кількість проаналізованих пацієнтів невелика.

Фармакокінетика

Розподіл.

Період напіввиведення у бета-фазі t1/2ß після 30-хвилинної внутрішньовенної інфузії в дозі 120мг/м2 поверхні тіла становить 28,2 хвилини. Після 30-хвилинної внутрішньовенної інфузії центральний об’єм розподілу становить 19,3л. Після болюсного внутрішньовенного введення у рівноважному стані об’єм розподілу становить 15,8-20,5 л.

Більше 95% активної речовини зв’язується з білками плазми крові (головним чином з альбуміном).

Метаболізм.

Основним шляхом кліренсу бендамустину є його гідроліз з утворенням моногідрокси- та дигідроксибендамустину. В утворенні N‑десметилбендамустину та гамма-гідрокси-бендамустину у печінці задіяний ізофермент (CYP) 1A2 цитохрому P450. Іншим основним шляхом метаболізму бендамустину є кон’югація з глутатіоном.

Дослідженняin vitro показали, що бендамустин не інгібує ферменти CYP 1A4, CYP 2C9/10, CYP 2D6, CYP 2E1 та CYP 3A4.

Виведення.

Середній загальний кліренс після 30-хвилинної внутрішньовенної інфузії в дозі 120 мг/м2 поверхні тіла становить 639,4 мл/хв. Приблизно 20% введеної дози виводиться із сечею протягом 24 годин. Екскретований із сечею незмінений бендамустин і його метаболіти розподілено у порядку зменшення їх кількості наступним чином: моногідроксибендамустин> бендамустин> дигідроксибендамустин> окислений метаболіт> N‑десметилбендамустин. Із жовчю виводяться переважно полярні метаболіти.

Печінкова недостатність

У пацієнтів із 30-70% пухлинним ураженням печінки та незначною печінковою недостатністю (рівень білірубіну в сироватці крові <1,2 мг/дл) фармакокінетична поведінка лікарського засобу не змінюється. Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки і нирок не було виявлено достовірних розходжень у показниках Cmax (максимальна концентрація у плазмі крові), tmax (час досягнення максимальної концентрації), AUC (площа під кривою залежності концентрації від часу), t1/2ß (період напіввиведення у бета-фазі), об’єму розподілу та кліренсу. AUC та загальний кліренс бендамустину обернено пропорційні до рівня білірубіну в сироватці крові.

Ниркова недостатність.

Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки і нирок у пацієнтів з кліренсом креатиніну >10 мл/хв (у т. ч. у пацієнтів, які перебувають на діалізі) достовірних відмінностей у показниках Cmax, tmax, AUC, t1/2ß, об’єму розподілу та кліренсу не виявлено.

Пацієнти літнього віку.

У фармакокінетичних дослідженнях брали участь пацієнти віком до 84 років. Очевидно,що віковий фактор не впливає на фармакокінетику бендамустину.

Клінічні характеристики

Показання.

Терапія першої лінії хронічної лімфоцитарної лейкемії (стадія B або C за класифікацією Біне), коли не прийнятна комбінована хіміотерапія із застосуванням флударабіну.

Монотерапія індолентних неходжкінських лімфом при прогресуванні хвороби або через 6місяців після лікування ритуксимабом, або терапії, що містила ритуксимаб.

Терапія першої лінії у комбінації з преднізоном множинної мієломи (II стадія з прогресуванням або III стадія за класифікацією Дьюрі-Сальмона) у пацієнтів віком від 65років, яким не можна провести трансплантацію аутологічних стовбурових клітин і у яких було виявлено клінічну невропатію під час діагностування, що виключає можливість застосуванням талідоміду або бортезомібу.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до бендамустину гідрохлориду і/або манітолу;

- вагітність, передбачувана вагітність, період годування груддю;

- помірна та тяжка печінкова недостатність (рівень білірубіну >3,0 мг/дл);

- жовтяниця;

- тяжке пригнічення кісткового мозку і виражені зміни кількості формених елементів у крові (зменшення кількості лейкоцитів до <3000/мкл і/або тромбоцитів <75000/мкл);

- хірургічне втручання менше ніж за 30 днів до початку лікування;

- інфекції, особливо ті, які супроводжуються лейкопенією (ризик генералізації інфекції);

- вакцинація проти жовтої лихоманки;

- дитячий вік.

Особливі заходи безпеки

При роботі з лікарським засобом «Бендамустін Аксіос» слід уникати вдихання, контакту зі шкірою або слизовими оболонками (необхідно користуватися рукавичками та захисним одягом). Забруднені ділянки тіла слід ретельно промити водою з милом, очі промити фізіологічним розчином. При можливості рекомендується працювати на спеціальних безпечних робочих місцях (з ламінарним потоком повітря). Вагітних жінок не допускати до роботи з цитостатиками.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза ємодій.

При застосуванні комбінації бендамустину гідрохлориду з мієлосупресивними засобами дія бендамустину гідрохлориду та/або одночасно застосованих препаратів, що діють на кістковий мозок, може потенціюватися. Будь-яка терапія, при якій погіршується загальний стан пацієнта або пригнічується функція кісткового мозку, може посилювати токсичність бендамустину гідрохлориду.

Комбінація бендамустину гідрохлориду з циклоспорином або такролімусом може призвести до надмірної імуносупресії з ризиком лімфопроліферації.

Цитостатики можуть впливати на вироблення антитіл після вакцинації живою противірусною вакциною та підвищувати ризик інфекції, що може призвести до летального наслідку. Ризик підвищується у пацієнтів, у яких імунітет вже ослаблений через основне захворювання.

Метаболізм бендамустину пов’язаний з ізоферментом цитохрому P450 (CYP) 1А2. Отже,існує можливість взаємодії з інгібіторами CYP1A2, наприклад з флувоксаміном, ципрофлоксацином, ацикловіром та циметидином.

Особливості застосування.

Мієлосупресія.

У пацієнтів, які приймають бендамустину гідрохлорид, може розвинутися мієлосупресія. Тому рівень лейкоцитів, тромбоцитів, гемоглобіну та нейтрофілів потрібно контролювати щонайменше 1 раз на тиждень. Перед початком наступного циклу терапії рекомендовані такі показники: кількість лейкоцитів та/або тромбоцитів >4000/мкл або ˃100000/мкл відповідно.

Інфекції.

Є повідомлення про розвиток інфекцій із серйозним, у т. ч. летальним наслідком, включаючи бактеріальні інфекції (пневмонія та сепсис), інфекцій, спричинених умовно патогенними мікроорганізмами (опортуністичні інфекції), такими як збудники пневмоцистної пневмонії, вітряної віспи, і цитомегаловірусом. Рідко інфекція супроводжувалася госпіталізацією, септичним шоком та летальним наслідком. Післялікування бендамустину гідрохлоридом більше схильні до інфекцій пацієнти з нейтропенією та/або лімфопенією. Лікування бендамустину гідрохлоридом може призвести до тривалої лімфоцитопенії (<600/мкл) і зниження рівня CD4-позитивних Т-клітин (Т-хелперів) (<200/мкл) протягом принаймні
7-9 місяців після завершення лікування. Лімфоцитопенія та зменшення кількості CD4-позитивних Т-клітин є більш вираженими, якщо бендамустин застосовувати у комбінації з ритуксимабом. Пацієнти з лейкопенією та низькою кількістю CD4-позитивних Т-клітин, що було спричинено застосуванням бендамустину, більш чутливі до розвитку (опортуністичних) інфекцій. Таким чином, пацієнтам необхідно спостерігати за симптомами порушення дихання під час лікування. Пацієнтам з мієлосупресією після лікування бендамустину гідрохлоридом слід звернутися до лікаря, якщо в них виникають ознаки інфекції, зокрема гарячка або респіраторні симптоми.

Якщо є ознаки (опортуністичних) інфекцій, слід розглянути необхідність припинення терапії бендамустину гідрохлоридом.

Реактивація гепатиту В.

Повідомляли про реактивацію вірусу гепатиту В у пацієнтів з хронічним перебігом захворювання, яка відбувається після лікування бендамустину гідрохлоридом. В окремих випадках спостерігалася гостра печінкова недостатність, у т.ч. з летальним наслідком. Тому перед застосуванням бендамустину потрібно вжити відповідних превентивних заходів для попередження виникнення гепатиту В: періодично контролювати функцію печінки та визначати маркери гепатиту В; проводити відповідне лікування і/або превентивне лікування.

Перш ніж розпочати лікування бендамустину гідрохлоридом, пацієнти мають пройти тест на HBV-інфекцію. До початку лікування пацієнти з позитивними результатами тесту на гепатит В (у тому числі з активним захворюванням) і пацієнти з позитивним результатом щодо HBV-інфекції під час лікування мають проконсультуватися з лікарем (гепатологом). Носії HBV, які потребують лікування бендамустину гідрохлоридом, мають перебувати під ретельним наглядом для виявлення активних проявів інфекції HBV протягом усього курсу терапії та декількох місяців після закінчення терапії.

Реакції з боку шкіри.

Є повідомлення про реакції з боку шкіри: висип, токсичні шкірні реакції та бульозна екзантема. Деякі реакції виникали при застосуванні комбінації бендамустину гідрохлориду з іншими протипухлинними засобами, хоча прямий зв’язок не доведений. Узв’язку з застосуванням бендамустину гідрохлориду було зареєстровано випадки синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу та системними симптомами (DRESS синдром), іноді з летальним наслідком. Шкірні реакції можуть прогресувати, а ступінь їх тяжкості може посилюватися в ході подальшого лікування. Якщо шкірні реакції погіршуються, застосування лікарського засобу «Бендамустін Аксіос» слід тимчасово припинити. При виникненні тяжких шкірних реакцій, вірогідно, пов’язаних із застосуванням бендамустину гідрохлориду, лікування слід відмінити.

Серцеві розлади.

Під час лікування бендамустину гідрохлоридом слід постійно контролювати концентрацію калію в крові. Якщо K+ <3,5 мЕкв/л, слід призначити додатковий прийом калію та зробити ЕКГ.

Під час лікування бендамустином відзначалися випадки інфаркту міокарда та серцевої недостатності з летальним наслідком. Пацієнти із захворюваннями серця або з наявністю захворювань серця в анамнезі повинні знаходитися під ретельним медичним наглядом.

Нудота, блювання.

Для симптоматичного лікування нудоти та блювання можна призначати протиблювотні засоби.

Синдром лізису пухлини.

Під час проведення досліджень повідомляли про синдром лізису пухлини, пов’язаний з лікуванням бендамустину гідрохлоридом. Як правило, він виникає протягом 48 годин після прийому першої дози бендамустину гідрохлориду і, якщо не надати медичну допомогу, може призвести до гострої ниркової недостатності та летального наслідку. Запобіжними заходами вважаються ретельний контроль ступеня зневоднення та біохімічного аналізу крові, зокрема рівнів калію та сечової кислоти. Можна розглянути застосування гіпоурикемічних засобів (алопуринолу та розбурикази) протягом перших 1-2 тижнів лікування бендамустину гідрохлоридом, хоча це не вважається обов’язковим. Крім того, при одночасному застосуванні бендамустину гідрохлориду та алопуринолу було зареєстровано кілька випадків появи синдрому Стівенса-Джонсона і токсичного епідермального некролізу.

Існують повідомлення щодо виникнення вторинних пухлин, включаючи мієлодисплатичний синдром, мієлопроліферативні розлади, гостру мієлоїдну лейкемію та карциному бронхів. Зв’язок з бендамустином не визначався.

Анафілаксія.

Під час проведення досліджень часто виникали інфузійні реакції на бендамустину гідрохлорид. Зазвичай симптоми незначні та проявляються гарячкою, ознобом, свербежем і шкірними висипами. Рідко виникали анафілактичні та анафілактоїдні реакції. Післяпершого циклу лікування слід опитати пацієнтів щодо наявності симптомів, які вказують на інфузійні реакції. Пацієнтам, у яких виникали інфузійні реакції, слід розглянути застосування заходів для попередження тяжких реакцій, наприклад призначити антигістамінні засоби, антипіретики та кортикостероїди.

Пацієнтам, у яких виникали реакції алергічного типу ІІІ ступеня або важчі, лікарський засіб повторно призначати не рекомендовано.

Екстравазальне введення.

При випадковому екстравазальному введенні слід негайно припинити ін’єкцію. Передвидаленням голки необхідно аспірувати лікарський засіб, що потрапив у тканини поза судиною. Після цього уражену ділянку необхідно охолодити. Руку слід тримати у піднятому положенні. Додаткове лікування, наприклад застосування кортикостероїдів, не дає видимої користі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Дані про застосування бендамустину гідрохлориду вагітним жінкам обмежені. Доклінічнідослідження виявили, що бендамустину гідрохлорид демонструє ембріо/фетолетальну, тератогенну та генотоксичну дію. У період вагітності «Бендамустін Аксіос» можна застосовувати тільки за життєвими показниками. Слід проінформувати жінку про ризик для майбутньої дитини. Якщо лікування бендамустину гідрохлоридом у період вагітності абсолютно необхідне або якщо вагітність настає у період лікування, пацієнтку слід поінформувати про ризик для майбутньої дитини та проводити постійний контроль. Слідрозглянути можливість генетичної консультації.

Контрацепція.

Бендамустину гідрохлорид чинить тератогенну та мутагенну дію. Перед та під час лікування рекомендується використовувати ефективні методи контрацепції. Пацієнтам-чоловікам рекомендується уникати зачаття дитини під час терапії та протягом 6 місяців після застосування лікарського засобу. Через імовірність розвитку необоротної безплідності рекомендується консервація сперми до початку лікування бендамустину гідрохлоридом.

Годування груддю.

Невідомо, чи проникає бендамустину гідрохлорид у грудне молоко. «Бендамустін Аксіос» протипоказаний у період годування груддю, тому годування груддю на період лікування необхідно припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Бендамустину гідрохлорид має значний вплив на здатність керування автомобілем та іншими механізмами. Під час лікування бендамустину гідрохлоридом повідомляли про порушення координації рухів, периферичну нейропатію та сонливість. Пацієнтів слід проінформувати, що у разі виникнення зазначених симптомів вони мають уникати потенційно небезпечної діяльності, наприклад керування автомобілем та роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Розчин вводити шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 30-60 хвилин.

Флакони призначені тільки для одноразового використання.

Інфузію потрібно здійснювати під наглядом лікаря, який має кваліфікацію та досвід роботи з засобами для хіміотерапії.

Порушення функції кісткового мозку пов’язане з підвищеною гематологічною токсичністю, спричиненою хіміотерапією. Не можна розпочинати лікування, якщо рівень лейкоцитів та/або тромбоцитів ˂ 3000/мкл або ˂75 000/мкл відповідно.

Монотерапія при хронічній лімфоцитарній лейкемії.

100 мг бендамустину гідрохлориду на 1 м² площі поверхні тіла в 1-й і на 2-й день кожні 4тижні.

Монотерапія індолентних неходжкінських лімфом, що погано піддаються лікуванню ритуксимабом.

120 мг бендамустину гідрохлориду на 1 м² площі поверхні тіла в 1-й і на 2-й день кожні 3тижні.

Множинна мієлома.

120-150 мг бендамустину гідрохлориду на 1 м² площі поверхні тіла в 1-й і на 2-й день, 60мг преднізону на 1 м² площі поверхні тіла внутрішньовенно або перорально з 1-го по 4-й день кожні 4 тижні.

Лікування слід припинити, якщо рівень лейкоцитів та/або тромбоцитів ˂3000/мкл або ˂75000/мкл відповідно. Лікування можна продовжити після підвищення рівня лейкоцитів до >4000/мкл, а тромбоцитів - до >100000/мкл.

Максимальне зниження рівня лейкоцитів та тромбоцитів спостерігається через 14-20 днів, відновлення відбувається через 3-5 тижнів. Під час інтервалів між курсами лікування рекомендується здійснювати постійний контроль лейкоцитарної формули крові.

У разі негематологічної токсичності зниження дози повинно базуватися на найтяжчому ступені загальної токсичності у попередньому циклі. Якщо визначено ступінь токсичності ІІІ, рекомендується 50% зменшення дози; якщо ступінь токсичності ІV, рекомендується перервати лікування.

Якщо пацієнт потребує корегування дози, індивідуально розраховану зменшену дозу потрібно прийняти в 1-й та на 2-й день циклу лікування.

Особливі групи пацієнтів.

Печінкова недостатність.

Згідно з даними фармакокінетики, немає потреби у корегуванні дози пацієнтам з незначною печінковою недостатністю (рівень білірубіну в сироватці крові <1,2 мг/дл). Пацієнтам з помірною печінковою недостатністю (рівень білірубіну в сироватці крові 1,2-3,0 мг/дл) рекомендується зниження дози на 30%.

Немає даних про пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (рівень білірубіну в сироватці крові перевищує 3,0 мг/дл).

Ниркова недостатність.

Згідно з даними фармакокінетики, немає потреби в корегуванні дози пацієнтам з кліренсом креатиніну >10 мл/хв. Досвід лікування пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю обмежений.

Пацієнти літнього віку.

Немає підстав вважати, що пацієнти літнього віку потребують корегування дози.

Рекомендації щодо приготування розчину для інфузій.

При приготуванні розчину органи дихання, шкіра та слизові оболонки медичного персоналу повинні бути захищені (одягнути рукавички та захисний одяг). При попаданні лікарського засобу на шкіру та слизові оболонки необхідно промити їх водою з милом, при попаданні в очі - промити фізіологічним розчином. Якщо можливо, рекомендовано користуватися одноразовими спеціальними засобами захисту з водонепроникною абсорбуючою поверхнею. Вагітним жінкам не слід працювати з цитостатиками.

Слід застосовувати асептичні методи роботи.

Порошок для концентрату для розчину для інфузій розчиняти у воді для ін’єкцій, розводити розчином натрію хлориду для ін’єкцій 9 мг/мл (0,9%), після чого здійснювати внутрішньовенну інфузію. Після приготування лікарський засіб слід застосовувати одразу.

Відновлення.

У флакон з лікарським засобом «Бендамустін Аксіос», що містить 25 мг бендамустину гідрохлориду, додати 10 мл води для ін’єкцій, після чого флакон струшувати.

У флакон з лікарським засобом «Бендамустін Аксіос», що містить 100 мг бендамустину гідрохлориду, додати 40 мл води для ін’єкцій, після чого флакон струшувати.

Відновлений концентрат містить 2,5 мг бендамустину гідрохлориду на 1 мл та являє собою прозорий безбарвний розчин.

Розведення.

Одразу після отримання прозорого розчину (зазвичай через 5-10 хвилин) загальну рекомендовану дозу «Бендамустін Аксіос» розвести 0,9% розчином натрію хлориду, при цьому кінцевий об’єм розчину повинен бути близько 500 мл.

«Бендамустін Аксіос» розчиняти тільки в 0,9% розчині натрію хлориду, не можна застосовувати інші розчини для ін’єкцій.

Лікарський засіб не слід застосовувати, якщо спостерігаються будь-які видимі ознаки пошкодження або дефекти флакона. Після розчинення та розведення препарат слід візуально перевірити на наявність механічних включень або зміни кольору. Розчин можна використовувати, тільки якщо він прозорий і не містить сторонніх часток.

Невикористаний лікарський засіб або відходи/залишки матеріалів слід утилізувати згідно з вимогами місцевого законодавства.

Діти.

«Бендамустін Аксіос» не застосовувати дітям через відсутність даних щодо ефективності та безпеки застосування.

Передозування.

Симптоми. Оскільки дозолімітуючим побічним ефектом бендамустину гідрохлориду зазвичай є мієлосупресія, після передозування лікарським засобом переважними явищами, імовірно, будуть гематологічні побічні ефекти, повʼязані з лейкопенією, тромбоцитопенією та анемією. Припередозуванні можна очікувати збільшення частоти і виразності негематологічних побічних ефектів, які спостерігалися після болюсного введення засобу в терапевтичній дозі.

При передозуванні можливе виникнення наступних негематологічних побічних ефектів: нудота, блювання, діарея, сухість у роті, зміна смаку, порушення ритму серця, зміни з боку шкіри, стоматит, нейропатія, реакції з боку центральної нервової системи (ЦНС), підвищення показників функціональних ниркових і печінкових проб, порушення функції легень, алопеція, місцеве подразнення і тромбофлебіт.

Після застосування 30-хвилинної інфузії бендамустину гідрохлориду 1 раз на 3 тижні максимально переносима доза (МПД) становила 280 мг/м². Відзначалися дозолімітуючі серцево-судинні події ІІ ступеня згідно з загальними критеріями термінології щодо небажаних явищ, які супроводжувалися ішемічними змінами на ЕКГ.

В одному з досліджень було продемонстровано, що при 30-хвилинній інфузії бендамустину гідрохлориду в 1-й та на 2-й день кожні 3 тижні МПД становить 180 мг/м2. Дозолімітуюча токсичність проявлялася тромбоцитопенією ІV ступеня. При зазначеному режимі лікування кардіотоксичність не була дозолімітуючою.

Лікування.Специфічного антидоту не існує. Для корекції гематологічних побічних явищ може виникнути потреба у трансплантації кісткового мозку, трансфузійній терапії (тромбоцити, концентровані еритроцити) або застосуванні гематологічних факторів росту. Бендамустину гідрохлорид та його метаболіти слабко діалізуються.

Побічні реакції.

Найпоширенішими побічними реакціями на бендамустину гідрохлорид є гематологічні реакції (лейкопенія, тромбоцитопенія), шкірна токсичність (алергічні реакції), системні симптоми (гарячка), шлунково-кишкові симптоми (нудота, блювання).

Частота виникнення визначається таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000) та невідомо (не можна визначити з наявних даних).

Опис окремих побічних реакцій.

Є повідомлення про кілька випадків появи синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу у пацієнтів, які приймали бендамустин у комбінації з алопуринолом або в комбінації з алопуринолом та ритуксимабом.

Надходили окремі повідомлення про кропив’янку; місцеве подразнення та тромбофлебіт; некроз м’яких тканин після випадкового позасудинного введення лікарського засобу; панцитопенію; реактивацію вірусу гепатиту В; синдром лізису пухлини та анафілаксію.

Може відзначатися зниження співвідношення CD4/CD8. Було виявлено зниження кількості лімфоцитів. У пацієнтів зі зниженим імунітетом може підвищитися ризик інфекції (наприклад оперізувального лишая).

Є окремі повідомлення про розвиток некрозу після випадкового екстраваскулярного введення, а також виникнення токсичного епідермального некролізу, синдрому лізису пухлини та анафілаксії.

Ризик мієлодиспластичного синдрому та гострої мієлоїдної лейкемії підвищується у пацієнтів, які отримують алкілуючі засоби (включаючи бендамустин). Виникнення вторинних пухлин може розвинутися через кілька років після того, як хіміотерапію було припинено.

Повідомлення про випадки побічних реакцій.

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

Термін придатності.

3 роки.

Відновлення

Порошок слід відновити одразу після відкриття флакона.

Відновлений концентрат потрібно негайно розбавити 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій.

Розчин для інфузій

Після відновлення та розведення хімічна та фізична стабільність була продемонстрована протягом 3,5 годин при 25 ºC за нормальних умов освітлення та протягом 2 днів при температурі від 2 ºC до 8 ºC у поліетиленових пакетах для захисту від дії світла.

З мікробіологічної точки зору препарат слід застосовувати негайно. Якщо його не використати негайно, час та умови зберігання є відповідальністю користувача, і зазвичай не повинні перевищувати 24 годин при температурі від 2 °C до 8 °C, якщо тільки розчинення/розведення не відбувається в асептичних умовах.

Умови зберігання.

Не потребує особливих умов зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Цей лікарський засіб не можна змішувати з іншими лікарськими засобами, крім тих, що зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка.

По 25 мг у флаконі скляному, по 1, 5, 10 або 20 флаконів у картонній пачці.

По 100 мг у флаконі скляному, по 1 або 5 флаконів у картонній пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

АксіоНово ГмбХ/

AxioNovo GmbH.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Каммеріхштрассе, 39, 33647 Білефельд, Німеччина/

Kammerichstrasse 39, 33647 Bielefeld, Germany.