МЕДОФАКСИН

МНН: Venlafaxine
Державна реєстрація: UA/9783/01/01 з 21.06.2018 по 21.06.2023
Дата останнього оновлення інструкції: 24.01.2024
АТХ-код: N06AX16 Venlafaxine
Температура зберігання: не вище 25 °C
Ціна в аптеках: інформація про ціни відсутня

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

МЕДОФАКСИН

( MEDOFAXINE )

Склад:

діюча речовина:venlafaxine;

1 капсула містить венлафаксину гідрохлориду 42,435 мг, що еквівалентно венлафаксину 37,5 мг; венлафаксину гідрохлориду 84,87 мг, що еквівалентно венлафаксину 75 мг; венлафаксину гідрохлориду 169,74 мг, що еквівалентно венлафаксину 150 мг;

допоміжні речовини: цукор сферичний, гідроксипропілцелюлоза, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), тальк;

оболонка пелет: Surelease E-7-7050, до складу якої входять: етилцелюлоза, дибутилсебацинат, кислота олеїнова, кремнію діоксид колоїдний безводний;

склад желатинової капсули: натрію лаурилсульфат, желатин, барвники − понсо 4R (Е 124), хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171) для капсул по 37,5 мг; жовтий захід FCF (E 110), хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (Е 171) для капсул по 75 мг; жовтий захід FCF (E 110), хіноліновий жовтий (Е 104), патентований синій V (Е 131), титану діоксид (Е 171) для капсул по 150 мг.

Лікарська формаКапсули пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

капсули по 37,5 мг - білого або майже білого кольору пелети у твердих желатинових капсулах розміром 3 з помаранчевою кришечкою та світлим прозорим корпусом;

капсули по 75 мг - білого або майже білого кольору пелети у твердих желатинових капсулах розміром 1 з жовтою кришечкою та світлим прозорим корпусом;

капсули по 150 мг - білого або майже білого кольору пелети у твердих желатинових капсулах розміром 0 з жовто-коричневою кришечкою та світлим прозорим корпусом.

Фармакотерапевтична група

Антидепресанти. Код АТС  N06A X16.

Фармакологічні властивості

ФармакодинамікаМеханізм антидепресивної дії венлафаксину у людей вважається пов'язаним з його потенціюванням нейротрансмітерної активності в центральній нервовій системі. Доклінічні дослідження показали, що венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну. Венлафаксин також слабо інгібує захоплення дофаміну. Венлафаксин та його активний метаболіт скорочують бета-адренергічну реактивність після одноразового (прийому однієї дози) і тривалого застосування препарату. Венлафаксин та ОДВ дуже схожі своєю загальною дією на нейротрансмітерне зворотне захоплення та зв'язування з рецепторами.

Венлафаксин майже не має спорідненості до мускаринових, холінергічних, H1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів мозку щурівin vitro. Фармакологічна активність на цих рецепторах може бути пов’язана з різними побічними реакціями, такими як антихолінергічні, седативні та серцево-судинні, які спостерігаються з іншими антидепресантними лікарськими засобами.

Венлафаксин не виявляє інгібуючої активності відносно моноаміноксидази (МАО).

Дослідженняin vitro виявили, що венлафаксин не проявляв вираженої спорідненості до опіатних або бензодіазепінових рецепторів.

Клінічна ефективність та безпека

Великі депресивні епізоди. Ефективність венлафаксину зі негайним вивільненням при лікуванні великих депресивних епізодів була продемонстрована у п’яти рандомізованих, подвійних сліпих, плацебо-контрольованих, короткострокових дослідженнях тривалістю від 4 до 6 тижнів для доз до 375 мг на добу. Ефективність пролонгованого вивільнення венлафаксину для лікування великих депресивних епізодів була встановлена у двох плацебо-контрольованих, короткострокових дослідженнях протягом 8 і 12 тижнів, які включали діапазон доз від 75 до 225 мг на добу. Повідомляли про тривале дослідження дорослих пацієнтів, які амбулаторно приймали венлафаксин пролонгованого вивільнення протягом 8 тижнів (75 мг, 150 мг або 225 мг) та продовжили прийом тієї ж пролонгованої дози венлафаксину або плацебо протягом 26 тижневого спостереження при рецидиві. Повідомляли про більш тривале дослідження ефективності венлафаксину при профілактиці рецидивів депресивних епізодів протягом 12 місяців у плацебо-контрольованому подвійному сліпому клінічному дослідженні дорослих пацієнтів із рецидивом великих депресивних епізодів, які отримували терапію венлафаксином (від 100 до 200 мг на добу, розподілених на 2 рази на добу) на останньому епізоді депресії амбулаторно.

Генералізований тривожний розлад. Ефективність венлафаксину, капсул пролонгованого вивільнення, для лікування генералізованого тривожного розладу (ГТР) була встановлена у двох 8-тижневих, плацебо-контрольованих, фіксованих дослідженнях (75-225 мг на добу): 6-місячному, плацебо-контрольованому, фіксованому дослідженні (75-225 мг на добу) і 6-місячному плацебо-контрольованому дослідженні (37,5 мг, 75 мг і 150 мг на добу) дорослих пацієнтів амбулаторно. Хоча існували докази переваги дози 37,5 мг на добу над плацебо, дана доза не була настільки ефективною, як вищі дози.

Соціальний тривожний розлад. Ефективність венлафаксину, капсул пролонгованого вивільнення, для лікування соціального тривожного розладу була встановлена в чотирьох подвійних, паралельних групах, 12-тижневих, багатоцентрових, плацебо-контрольованих, гнучких дозованих дослідженнях і одному подвійно-сліпому, паралельно-груповому, 6-місячному, плацебо-контрольованому, фіксованому/гнучкому дозованому дослідженні дорослих пацієнтів амбулаторно. Пацієнти приймали дози в діапазоні від 75 до 225 мг на добу. У 6-місячному дослідженні не виявлено доказів більшої ефективності групи від 150 до 225 мг на добу порівняноз групою 75 мг на добу.

Панічний напад. Ефективність венлафаксину, капсул пролонгованого вивільнення, для лікування панічного нападу була встановлена у двох подвійних, 12-тижневих, багатоцентрових, плацебо-контрольованих дослідженнях дорослих пацієнтів із панічним нападом, з агорафобією або без неї амбулаторно. Початкова доза становила 37,5 мг на добу протягом 7 днів. Потім пацієнти отримували фіксовані дози 75 мг або 150 мг на добу в одному дослідженні і 75 або 225 мг на добу в іншому дослідженні. Ефективність також була встановлена в одному довгостроковому сліпому, плацебо-контрольованому, паралельному дослідженні довгострокової безпеки, ефективності та профілактики рецидивів дорослих пацієнтів амбулаторно. Пацієнти продовжували прийом такої ж дози венлафаксину пролонгованого вивільнення, яку отримували в кінці відкритої фази (75, 150 або 225 мг).

Кардіоелектрофізіологія.У спеціальному дослідженні QT здорових добровольців венлафаксин не подовжував інтервал QT у будь-якій клінічно значущій мірі при понад терапевтичну дозу 450 мг на добу (225 мг 2 рази на добу). Проте повідомляли про післяреєстраційні випадки подовження інтервалу QT/TdP і шлуночкової аритмії, особливо при передозуванні або у пацієнтів з іншими факторами ризику подовження інтервалу QT/TdP (див. розділи «Особливості застосування», «Передозування», «Побічні реакції»).

Фармакокінетика

Венлафаксин екстенсивно метаболізується, в основному, до активного метаболіту О-десметилвенлафаксину (ОДВ). Середні значення ± SD (standart deviation - стандартне відхилення) для періоду напіввиведення венлафаксину та ОДВ із плазми крові становлять 5±2 години та 11±2 години відповідно. Рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів перорального багаторазового застосування препарату. Венлафаксин та ОДВ показують лінійну кінетику в рамках діапазону доз від 75 мг до 450 мг/добу.

Всмоктування. Щонайменше 92 % венлафаксину всмоктується після одноразових пероральних доз венлафаксину із негайним вивільненням.Абсолютна біодоступність становить 40-45%, що пов’язано з пресистемним метаболізмом. Після введення венлафаксину із негайним вивільненням пікові концентрації венлафаксину та ОДВ у плазмі крові настають через 2 години та 3 години відповідно. Після прийому дози венлафаксину пролонгованого вивільнення максимальні концентрації венлафаксину та ОДВ у плазмі крові досягаються протягом 5,5 і 9 годин відповідно. Венлафаксин, капсули пролонгованої дії, забезпечують повільніший ступінь всмоктування, але таку ж саму біодоступність порівняно з венлафаксином, таблетками негайного вивільнення. Прийом їжі на біодоступність венлафаксину та ОДВ не впливає.

Розподіл. Венлафаксин та ОДВ при застосуванні препарату в терапевтичних концентраціях мінімально зв'язуються з білками плазми крові людини (27% і 30% відповідно). Об’єм розподілу венлафаксину в рівноважному стані становить 4,4±1,6 л/кг після внутрішньовенного введення препарату.

Метаболізм. Венлафаксин піддається екстенсивному печінковому метаболізму. Дослідженняin vitroта in vivoпоказують, що венлафаксин біотрансформується за участю ферменту CYP2D6 з утворенням свого основного активного метаболіту ОДВ. Дослідженняin vitroта in vivo показують, що венлафаксин метаболізується за участю ферменту CYP3A4 з утворенням свого другорядного, менш активного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Дослідженняin vitroта in vivo показують, що венлафаксин є слабким інгібітором ферменту CYP2D6. Венлафаксин не інгібував ізоферменти CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4.

Виведення. Венлафаксин та його метаболіти в основному виводяться нирками. Приблизно 87% від дози венлафаксину виводиться із сечею протягом 48 годин у вигляді або венлафаксину в незміненому виді (5%), некон’югованого ОДВ (29%), кон’югованого ОДВ (26%) або інших другорядних неактивних метаболітів (27%). Середні значення ± SD кліренсу венлафаксину та ОДВ в рівноважному стані в плазмі крові становлять 1,3±0,6 л/год/кг та 0,4±0,2 л/год/кг відповідно.

Особливі популяції

Вік та стать:вік та стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори ізоферменту CYP2D6:концентрації венлафаксину в плазмі крові у повільних метаболізаторів CYP2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину та ОДВ аналогічна у повільних та швидких метаболізаторів, немає необхідності у різних режимах дозування венлафаксину для цих двох груп пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції печінки: у пацієнтів з порушенням функції печінки класу А за класифікацією Чайлда-П’ю (порушення функції печінки легкого ступеня) та класу В за класифікацією Чайлда-П’ю (порушення функції печінки помірного ступеня) період напіввиведення венлафаксину та ОДВ був подовжений порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Кліренс венлафаксину та ОДВ при пероральному застосуванні препарату був знижений, при цьому відзначався великий ступінь варіабельності цих показників у пацієнтів. Дані щодо застосування препарату пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня обмежені.

Пацієнти з порушенням функції нирок: у пацієнтів, які перебувають на діалізі, період напіввиведення венлафаксину був подовжений приблизно на 180%, а кліренс скоротився приблизно на 57% порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок, тоді як період напіввиведення ОДВ був подовжений приблизно на 142%, а кліренс скоротився приблизно на 56%. Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня та пацієнтам, яким потрібен гемодіаліз, необхідна корекція дози препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Клінічні характеристики

Показання.

- Лікування великих депресивних епізодів.

- Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

- Лікування генералізованих тривожних розладів.

- Лікування соціального тривожного розладу (соціальної фобії).

- Лікування панічного нападу, з агорафобією або без неї.

Протипоказання.

Гіперчутливість до венлафаксину або до будь-якої з допоміжних речовин. Супутнє лікування незворотними інгібіторами моноамінооксидази (ІМАО) протипоказано через ризик розвитку серотонінового синдрому з такими симптомами, як збудження, тремор та гіпертермія. Прийом венлафаксину не можна розпочинати протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними ІМАО. Лікування венлафаксином необхідно припинити щонайменше за 7 днів до початку терапії незворотними ІМАО (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інгібітори моноамінооксидази (ІМАО)

Незворотні неселективні ІМАО.Венлафаксин не можна застосовувати одночасно з незворотними неселективними ІМАО. Не можна розпочинати прийом венлафаксину протягом принаймні 14 днів після припинення лікування незворотними неселективними ІМАО. Прийом венлафаксину необхідно припинити принаймні за 7 днів до початку лікування незворотними неселективними ІМАО (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Зворотний селективний інгібітор МАО-А (моклобемід).Через ризик розвитку серотонінового синдрому не рекомендується комбіноване застосування венлафаксину із зворотними селективними ІМАО, такими як моклобемід. До початку лікування венлафаксином після завершення лікування зворотним інгібітором МАО може бути застосований більш короткий період відміни препарату (менше ніж 14 днів). Рекомендується припинити застосування венлафаксину принаймні за 7 днів до початку лікування зворотним ІМАО (див. розділ «Особливості застосування»).

Зворотний неселективний ІМАО (лінезолід).Антибіотик лінезолід - це слабкий зворотний неселективний ІМАО і його не слід призначати пацієнтам, які отримують венлафаксин (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлялося про тяжкі небажані реакції у пацієнтів, які недавно припинили застосування ІМАО та почали терапію венлафаксином або нещодавно припинили застосування венлафаксину до початку терапії інгібітором МАО. Ці реакції включали: тремор, міоклонію, інтенсивне потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення та гіпертермію з ознаками, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, судоми та летальний наслідок.

Серотоніновий синдром.Як і при застосуванні інших серотонінергічних засобів, при лікуванні венлафаксином може виникнути серотоніновий синдром - стан, потенційно небезпечний для життя, особливо при одночасному застосуванні з іншими засобами, які можуть впливати на серотонінергічну нейротрансмітерну систему (включаючи триптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну (СІЗЗСН), трициклічні антидепресанти, амфетаміни, літій, сибутрамін, звіробій (Hypericum perforatum), опіоїди (наприклад, бупренорфін, фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин), з лікарськими засобами, які погіршують метаболізм серотоніну (таких як ІМАО, наприклад метиленовий синій), із прекурсорами серотоніну (наприклад, триптофану) або з антипсихотиками або іншими антагоністами дофаміну (див. розділи «Особливості застосування» та «Протипоказання»).

Якщо є клінічне показання для супутнього застосування венлафаксину з СІЗЗС та ІЗЗНС або агоністом серотонінових рецепторів (триптаном), рекомендується уважне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та підвищення дози препарату. Супутнє застосування венлафаксину з прекурсорами серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарати, що впливають на ЦНС.Ризик застосування венлафаксину в комбінації з іншими речовинами, активними відносно ЦНС, ще не досліджували систематично. Отже, рекомендується дотримуватися обережності при прийомі венлафаксину в комбінації з іншими активними речовинами, що впливають на ЦНС.

Етанол. Венлафаксин не продемонстрував посилення порушення ментальних та рухових навичок, викликаних дією етанолу. Однак, як і при застосуванні всіх активних речовин, що вливають на ЦНС, пацієнтам слід рекомендувати уникати вживання алкогольних напоїв.

Препарати, що подовжують інтервал QT. Ризик пролонгації QTc та/або шлуночкових аритмій (наприклад, піруетна тахікардія) підвищується при одночасному застосуванні лікарських засобів, які подовжують інтервал QT. Слід уникати одночасного застосування таких лікарських засобів (див. розділ«Особливості застосування»).

До відповідних класів належать:

•антиаритмічні засоби класу Ia і III (наприклад, хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід);

•деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин);

•деякі макроліди (наприклад, еритроміцин);

•деякі антигістамінні препарати;

•деякі хінолонові антибіотики (наприклад, моксифлоксацин).

Даний перелік не вичерпний, тому слід уникати застосування лікарських засобів, які значно збільшують інтервал QT.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол ( інгібітор CYP3A4): фармакокінетичне дослідження застосування кетоконазолу у швидких та повільних метаболізаторів ізоферменту CYP2D6 призвело до підвищення показника AUC венлафаксину (70% у повільних метаболізаторів та 21% у швидких метаболізаторів ізоферменту CYP2D6) та О-десметилвенлафаксину (33% у повільних метаболізаторів та 23% у швидких метаболізаторів ізоферменту CYP2D6) після застосування кетоконазолу. Одночасне застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, позаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) та венлафаксину може збільшити рівні венлафаксину та О-десметилвенлафаксину. Таким чином, рекомендується дотримуватися обережності, якщо терапія пацієнта включає одночасне застосування інгібітора CYP3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій. При одночасному застосуванні венлафаксину та літію може розвинутися серотоніновий синдром (див. «Серотоніновий синдром»).

Діазепам. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту - десметилдіазепаму. Діазепам, схоже, не впливає на фармакокінетику ні венлафаксину, ні О-десметилвенлафаксину. Невідомо, чи існують фармакокінетичні та/або фармакодинамічні взаємодії з іншими бензодіазепінами.

Іміпрамін.Венлафаксин не впливав на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення показника AUC 2-ОН-іміпраміну в 2,5-4,5 разу при застосуванні венлафаксину в дозах 75-150 мг один раз на день. Іміпрамін не впливав на фармакокінетику венлафаксину та О-десметилвенлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. При супутньому застосуванні венлафаксину та іміпраміну слід дотримуватися обережності.

Галоперидол.Результати фармакокінетичного дослідження застосування венлафаксину з галоперидолом показали 42% зменшення загального кліренсу при пероральному прийомі, 70% збільшення показника AUC, 88% збільшення показника Cmax, але період напіввиведення галоперидолу залишився без змін. Це варто враховувати у пацієнтів, які отримують супутнє лікування препаратами галоперидол та венлафаксин. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Рисперидон.Венлафаксин збільшував показник AUC рисперидону на 50%, але істотно не змінював фармакокінетичний профіль загального активного компонента (рисперидон плюс 9-гідроксирисперидон). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол.Одночасне застосування венлафаксину та метопрололу здоровим добровольцям у дослідженні фармакокінетичних взаємодій для обох лікарських засобів призвело до підвищення концентрацій метопрололу в плазмі крові приблизно на 30-40% без зміни концентрацій в плазмі крові його активного метаболіту - альфа-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цих даних у пацієнтів з підвищеною чутливістю невідома. Метопролол не змінював фармакокінетичний профіль венлафаксину або його активного метаболіту - О-десметилвенлафаксину. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір. Дані фармакокінетичного дослідження із застосуванням індинавіру показали 28% зменшення показника AUC та 36% зменшення показника Cmax індинавіру. Індинавір не впливав на фармакокінетику венлафаксину та О-десметилвенлафаксину. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Препарати, які метаболізуються за допомогою ізоферментів цитохрому P450. Дослідженняin vivoпоказали, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не інгібує CYP3A4 (альпразолам і карбамазепін), CYP1A2 (кофеїн) і CYP2C9 (толбутамід) або CYP2C19 (діазепам)in vivo

Пероральні контрацептиви. Існує досвід непередбаченої вагітності у пацієнтів, які приймали пероральні контрацептиви під час лікування венлафаксином. Але немає чітких доказів, що така вагітність була результатом взаємодії препарату з венлафаксином. Дослідження взаємодії з гормональними контрацептивами не проводили.

Особливості застосування.

ПередозуванняПацієнтам слід утриматися від вживання алкоголю, враховуючи його вплив на ЦНС і потенційне клінічне погіршення психічних захворювань, а також потенційну побічну взаємодію з венлафаксином, включаючи пригнічувальну дію на ЦНС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Повідомлялося про передозування венлафаксину переважно у комбінації з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами, включаючи випадки з летальним наслідком (див. розділ «Передозування»).

Рецепти на венлафаксин повинні бути виписані для найменшої кількості, що відповідає належному веденню пацієнта, щоб зменшити ризик передозування (див. розділ «Передозування»).

Самогубство/ суїцидальні думки або клінічне погіршенняДепресія, пов’язаної з підвищеним ризиком суїцидальних думок, заподіяння собі шкоди, самогубства (суїцидальні дії та прояви). Цей ризик зберігається, поки не відбудеться суттєвої ремісії. Оскільки поліпшення протягом перших декількох тижнів лікування або довше може не наступити, пацієнти повинні перебувати під пильним контролем до настання поліпшення. За даними загального клінічного досвіду відомо, що ризик суїциду може збільшитися на ранніх стадіях видужання.Інші психічні розлади, для лікування яких показаний венлафаксин, також можуть бути пов'язані з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним станом. При лікуванні пацієнтів з великим депресивним станом слід дотримуватися тих самих заходів безпеки, що й при лікуванні хворих з іншими психічними розладами.

Пацієнти з суїцидальними явищами в анамнезі або зі значним ступенем суїцидальних думок до початку лікування мають вищий ризик суїцидальних думок або суїцидальних спроб і повинні перебувати під ретельним наглядом під час лікування. У процесі плацебо-контрольованих клінічних досліджень метааналіз антидепресантів у дорослих пацієнтів із психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки з антидепресантами порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років.

Ретельне спостереження за пацієнтами зокрема за особами з високим ризиком суїцидальних думок, повинно супроводжуватися медикаментозною терапією, особливо на початку лікування та після змін у дозуванні. Пацієнтів та осіб, які за ними доглядають, повинні бути попереджені про необхідність контролю для виявлення будь-яких клінічних погіршень, суїцидальної поведінки або думок та незвичних змін у поведінці та негайного звернення за медичною допомогою відразу ж у випадку появи цих симптомів.

Діти. Слід утриматися від застосування препарату у лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років. У рамках клінічних досліджень суїцидальна поведінка (спроба самогубства та суїцидальні думки), а також ворожість (переважно агресія, опозиційна поведінка і гнів) частіше спостерігали серед дітей та підлітків, які отримували лікування антидепресантами, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо. Якщо, базуючись на клінічній потребі, однак назначена терапія, за пацієнтом потрібно ретельно спостерігати щодо появи суїцидальних симптомів. Крім того, не вистачає довготривалих даних щодо росту, дорослішання та когнітивного і поведінкового розвитку дітей та підлітків.

Серотоніновий синдром. Під час лікування венлафаксином існує ризик виникнення серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану, особливо при одночасному застосуванні інших препаратів, які впливають на серотонінергічну систему нейромедіаторів (включаючи триптани, СІЗЗС, СІЗЗНС, трициклічні антидепресанти, амфетаміни, літій, сибутрамін, звіробій (Hypericum perforatum), опіоїди [наприклад, бупренорфін, фентаніл та його аналоги, трамадол, декстрометорфан, тапентадол, петидин, метадон і пентазоцин]) з препаратами, які порушують метаболізм серотоніну (такими як інгібітори МАО, наприклад метиленовий синій), із прекурсорами серотоніну (наприклад, добавки триптофану) або з антипсихотиками чи іншими антагоністами дофаміну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Протипоказання»).

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни в психічному стані пацієнта (наприклад, ажитацію, галюцинації, кому), вегетативну нестійкість (наприклад, тахікардію, лабільний артеріальний тиск, гіпертермію), нервово-м’язові відхилення (наприклад, гіперрефлексію, порушення координації) та/або шлунково-кишкові симптоми (наприклад, нудота, блювання, діарея). Серотоніновий синдром в найбільш тяжкій формі може нагадувати НЗС, що включає в себе гіпертермію, ригідність м’язів, вегетативну нестійкість із можливими швидкими відхиленнями життєво важливих показників і змінами психічного стану. Якщо супутнє лікування венлафаксином та іншими препаратами, які можуть вплинути на серотонінергічні та/або дофамінергічні нейромедіаторні системи, клінічно виправдано, у такому випадку рекомендується уважне спостереження за пацієнтами, особливо під час початку лікування та збільшення дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як добавки триптофану) не рекомендується.

Вузькокутова глаукома. Венлафаксин може викликати мідріаз. Тому рекомендується пильно спостерігати за станом пацієнтів з підвищеним внутрішньоочного тиску або пацієнтів із ризиком розвитку гострої вузькокутової глаукоми (закритокутової глаукоми).

Артеріальний тиск. У деяких пацієнтів відзначався підвищений рівень артеріального тиску при збільшенні дози венлафаксину. Після реєстрації лікарського засобу в декількох випадках повідомлялося про появу підвищеного артеріального тиску тяжкого ступеня, що потребувало негайного лікування. Перед початком застосування венлафаксину необхідно перевіряти артеріальний тиск та ретельно контролювати наявну артеріальну гіпертензію. Артеріальний тиск слід періодично перевіряти після початку лікування та після підвищення дози препарату. Слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів, чиї фонові захворювання можуть бути спровоковані підвищенням артеріального тиску, наприклад у пацієнтів з порушеною серцевою функцією.

Частота серцевих скорочень. Відомі випадки підвищення частоти серцевих скорочень, особливо при застосуванні високих доз венлафаксину. Слід проявляти обережність при застосуванні венлафаксину пацієнтам, основні захворювання яких можуть погіршитися внаслідок підвищення частоти серцевих скорочень.

Хвороби серця та ризик розвитку аритмії. Застосування венлафаксину пацієнтам з недавно перенесеним інфарктом міокарда або з нестабільною хворобою серця в анамнезі не вивчали. Тому цей препарат необхідно з обережністю застосовувати цим пацієнтам. Під час післяреєстраційного застосування венлафаксину надходили повідомлення про випадки пролонгації інтервалу QT, шлуночкової тахікардії типу пірует, шлуночкової тахікардії та летальних аритмій, зокрема при передозуванні або у пацієнтів з іншими факторами ризику пролонгації інтервалу QT/шлуночкової тахікардії типу пірует. На початку лікування необхідно враховувати відношення ризику та користі до призначення венлафаксину пацієнтам з високим ступенем ризику серйозних серцевих аритмій або пролонгації інтервалу QT (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Судоми. При лікуванні венлафаксином можуть виникати судоми, тому його слід обережно призначати пацієнтам із нападами в анамнезі та ретельно контролювати їх стан. Лікування слід припинити при виникненні судом.

Гіпонатріємія. Протягом періоду лікування венлафаксином спостерігалися випадки гіпонатріємії та/або синдрому недостатньої елімінації антидіуретичного гормону, зазвичай у пацієнтів зі зниженням об’єму циркулюючої крові або у дегідратованих пацієнтів. Пацієнти літнього віку, пацієнти, які приймають сечогінні засоби, та пацієнти зі зниженим з інших причин об’ємом крові належать до групи вищого ризику розвитку даного ускладнення.

Аномальна кровотечаЛікарські засоби, що знижують зворотне захоплення серотоніну, можуть призвести до зниження функції тромбоцитів. Кровотечі, пов’язані із застосуванням СІЗЗС та СІЗЗСН, варіюються від екхімоз, гематом, епістаксів та петехій до шлунково-кишкових і небезпечних для життя кровотеч. Ризик виникнення кровотечі може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Як і інші СІЗЗС, венлафаксин необхідно обережно застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи пацієнтів, які отримують антикоагулянти та інгібітори тромбоцитів.

СІЗЗС/СІЗЗСН збільшують ризик післяпологової кровотечі (див. розділи «Застосування у період вагітності або годування груддю» і «Побічні реакції»).

Рівень холестерину в сироватці крові. Клінічно значуще підвищення рівня сироваткового холестерину було зареєстровано у 5,3% пацієнтів, які приймали венлафаксин, та не зареєстровано у жодного з пацієнтів, які отримували плацебо, протягом 3 місяців у плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях. При тривалому лікуванні слід вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.

Супутнє застосування з препаратами для зниження маси тіла. Безпека та ефективність застосування венлафаксину у поєднанні з препаратами для зниження маси тіла, включаючи фентермін, не визначались. Будь-яке супутнє застосування венлафаксину з препаратами, що знижують масу тіла, не рекомендується. Призначення монотерапії венлафаксином або його поєднання з іншими препаратами для зниження маси тіла не показано.

Манія/гіпоманія. Манія/гіпоманія може виникати у невеликої частини пацієнтів із розладами настрою, які отримували антидепресанти, в тому числі венлафаксин. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід обережно призначати пацієнтам з біполярним розладом в анамнезі або сімейному анамнезі.

Агресія. Агресія може виникати у невеликої кількості пацієнтів, які отримували антидепресанти, в тому числі венлафаксин, особливо на початку, після зміни дози та припинення лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід обережно застосовувати пацієнтам з агресією в анамнезі.

Припинення лікування. Відомо, що після прийому антидепресантів виникають ефекти відміни, іноді вони можуть бути тривалими та важкими. Суїцид / суїцидальні думки та агресія спостерігалися у пацієнтів під час зміни режиму дозування венлафаксину, у тому числі під час припинення лікування. Тому слід ретельно спостерігати за пацієнтами під час зниження дози або під час припинення лікування (див. вище підрозділ «Самогубство / суїцидальні думки або клінічне погіршення»). Симптоми відміни після припинення застосування препарату виникають часто, особливо при раптовій відміні (див. розділ «Побічні реакції»). Під час клінічних випробувань побічні реакції після припинення лікування (під час та після поступового зниження дози) проявлялися приблизно у 31 % пацієнтів, які отримували венлафаксин, та у 17 % пацієнтів, які отримували плацебо.

Ризик синдрому відміни залежить від декількох факторів, включаючи тривалість лікування та дозування під час лікування, а також темп зниження дози. Найпоширеніші реакції: запаморочення, сенсорні порушення (в тому числі парестезія), розлади сну (в тому числі безсоння та інтенсивні сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор та головний біль, порушення зору і гіпертонія. Як правило, ці симптоми легкі та помірні, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Зазвичай ці явища виникають протягом перших декількох днів після припинення лікування, але дуже рідко надходили повідомлення про виникнення таких симптомів у пацієнтів, які ненавмисно пропустили дозу. Ці симптоми минають самостійно протягом 2 тижнів, хоча у деяких пацієнтів вони можуть тривати довше (2-3 місяці або довше). Отже, під час припинення лікування необхідно поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У деяких пацієнтів припинення лікування може тривати місяці або довше.

Акатизія/ психомоторне збудження. Застосування венлафаксину було пов'язане з розвитком акатизії, що характеризується суб’єктивно неприємним або тривожним збудженням та необхідністю рухатися, яка часто супроводжується неможливістю спокійно сидіти або стояти на місці. Це найчастіше відбувається протягом перших кількох тижнів лікування. Збільшення дози для пацієнтів, у яких проявляються ці симптоми, може бути шкідливим для здоров’я.

Еректильна дисфункція. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну (ІЗЗСН) можуть викликати симптоми еректильної дисфункції (див. розділ «Побічні реакції»). Повідомляли про тривалу еректильну дисфункцію, де симптоми тривали, незважаючи на припинення ІЗЗСН.

Сухість у роті. Існують повідомлення про сухість у роті у 10 % пацієнтів, які отримували венлафаксин, що підвищує ризик карієсу, тому пацієнтам слід ретельніше дбати про гігієну зубів.Цукровий діабет. У пацієнтів з цукровим діабетом лікування СІЗЗС або венлафаксином може погіршити глікемічний контроль, що вимагатиме корекції інсуліну та/або застосування перорального антидіабетичного засобу.

Лабораторні показники. Повідомляли про хибнопозитивну реакцію імуноаналізу сечі на фенциклідин (ФЦ/PCP) та амфетамін у пацієнтів, які приймали венлафаксин. Це пояснюється недостатньою специфічністю скринінгових тестів. Хибнопозитивні результати можуть проявлятися протягом декількох днів після припинення лікування венлафаксином. За допомогою підтверджуючих аналізів, таких як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можна відрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.

Допоміжні речовини. Препарат містить цукрозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із порушеннями переносимості фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції або недостатністю цукрози-ізомальтази.

Барвник понсо 4R (Е 124), який входить до складу желатинової капсули по 37,5 мг, та барвник жовтий захід FCF (E 110), який входить та складу желатинової капсули по 75 мг та 150 мг, можуть спричиняти алергічні реакції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність Відповідних даних щодо застосування венлафаксину вагітним жінкам немає. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людей невідомий. Венлафаксин можна застосовувати вагітним, якщо очікувана користь переважає будь-які можливі ризики. Як і при застосуванні інших інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС/ІЗЗНС), у новонароджених дітей можуть виникнути симптоми відміни препарату, якщо венлафаксин застосовувався незадовго до народження дитини. У деяких новонароджених дітей, які зазнавали впливу венлафаксину в кінці третього триместру, розвилися ускладнення, що потребували парентерального харчування, допоміжної штучної вентиляції легенів та тривалої госпіталізації. Такі ускладнення можуть виникнути відразу ж після народження дитини.

Дані епідеміологічних досліджень дозволяють припустити, що застосування СІЗЗС під час вагітності, особливо на останніх термінах, може збільшити ризик розвитку персистуючої легеневої гіпертензії новонароджених (ПЛГН). Хоча немає досліджень щодо ПЛГН при терапії СІЗЗСН, даний потенційний ризик не виключений при застосуванні венлафаксину з урахуванням відповідного механізму дії (інгібування повторного поглинання серотоніну).

У новонароджених дітей можуть спостерігатися наступні симптоми, якщо мати дитини застосовувала СІЗЗС/ІЗЗНС на пізніх термінах вагітності: дратівливість, тремор, гіпотонія, стійкий плач і труднощі при смоктанні або сну. Ці симптоми можуть виникнути на фоні серотонінергічних ефектів або симптомів впливу препарату. В більшості випадків ці ускладнення спостерігаються відразу або протягом 24 годин після пологів.

Період годування груддю.Венлафаксин та його активний метаболіт О-десметилвенлафаксин виділяється в грудне молоко. У постмаркетинговий період застосування препарату у немовлят, які перебували на грудному вигодовуванні, спостерігалися плач, дратівливість та порушення сну. Симптоми, що узгоджувалися з припиненням застосування венлафаксину, також були зареєстровані після припинення годування груддю. Ризик для дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, виключати не можна. Отже, рішення припинити/продовжити грудне вигодовування дитини або продовжити/припинити лікування препаратом Медофаксин слід приймати, оцінивши користь від грудного вигодовування для дитини та користь від лікування препаратом Медофаксин для жінки.

Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менше ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після застосування СІЗЗС/ІЗЗСН протягом місяця до народження.

Фертильність. Дослідження щурів, у якому як самки, так і самці приймали ОДВ показало

зниження фертильності. Частота таких випадків серед людей невідома.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.Будь-який психоактивний лікарський засіб може погіршити розсудливість, мислення та моторику. Тому пацієнтів, які приймають венлафаксин, слід попередити про даний вплив при керуванні автотранспортом або іншими небезпечними механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Спосіб застосування. Капсулу приймають під час їди, ковтаючи цілою і запиваючи водою. Капсулу не слід розкривати, роздавлювати, розжовувати, класти у воду. Приймають 1 раз на добу приблизно в один і той же час, вранці або ввечері.

Пацієнти, які застосовують таблетки з негайним вивільненням венлафаксину, можуть переходити на венлафаксин, капсули з пролонгованим вивільненням, з найближчими еквівалентними добовими дозами. Наприклад, венлафаксин, таблетки негайного вивільнення, 37,5 мг 2 рази на добу може бути замінений на венлафаксин, капсули з пролонгованим вивільненням, 75 мг 1 раз на добу. Необхідні індивідуальні дозування.

Венлафаксин, капсули з пролонгованим вивільненням, містять сфероїди, які повільно вивільняють діючу речовину в травний тракт. Нерозчинна частина цих сфероїдів виводиться і може спостерігатися у фекаліях.

Лікування великих депресивних епізодів.Рекомендована початкова доза венлафаксину становить 75 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, яким для досягнення клінічного покращення необхідні вищі порівняно з початковою (75 мг на добу) дози, можна збільшити дозу до максимальної - 375 мг на добу. Збільшення дози слід проводити з інтервалом у 2 тижні або більше. Якщо це клінічно виправдано через прояви симптомів, збільшення дози можна проводити частіше, але не менше ніж через 4 дні. Через ризик виникнення дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки (див. розділ «Особливості застосування»). Слід підтримувати мінімальну ефективну дозу.

Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього періоду часу, як правило, декілька місяців або довше. Терапію слід регулярно переглядати залежно від індивідуальної чутливості пацієнта. Більш тривале лікування також може бути доцільним для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів (ВДЕ). У більшості випадків рекомендована доза для профілактики рецидивів ВДЕ така сама, як і в поточному епізоді. Антидепресивні лікарські засоби необхідно застосовувати щонайменше протягом 6 місяців після ремісії.

Генералізовані тривожні розлади Рекомендована початкова доза становить 75 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам, яким для досягнення клінічного покращення необхідні вищі дози порівняно з початковою (75 мг на добу), можна збільшити дозу до максимальної - 225 мг на добу. Збільшення дози слід проводити з інтервалом у 2 тижні або більше. Через ризик розвитку дозозалежних небажаних ефектів дозу необхідно підвищувати тільки після проведення клінічної оцінки. Необхідно підтримувати мінімальну ефективну дозу. Пацієнти повинні отримувати лікування протягом достатнього часу, як правило декілька місяців або довше. Лікування необхідно регулярно переглядати в кожному конкретному випадку.

Тривожні розлади соціального типу. Рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованої дії становить 75 мг 1 раз на добу. Немає доказів того, що більш високі дози будуть більш ефективними. Однак окремим пацієнтам, які не реагують на початкову дозу (75 мг на добу), можна збільшити дозу до максимальної - 225 мг на добу. Збільшення дози слід проводити з інтервалом у 2 тижні або більше. Через ризик виникнення дозозалежних небажаних явищ, дозу слід збільшувати лише після клінічної оцінки(див. розділ «Особливості застосування»).Слід підтримувати мінімальну ефективну дозу. Пацієнтів слід лікувати протягом достатнього періоду часу, зазвичай протягом кількох місяців або довше. Терапію слід регулярно переглядати залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.

Панічний напад. Рекомендована початкова доза венлафаксину пролонгованої дії становить 37,5 мг 1 раз на добу протягом 7 днів. Потім дозу слід збільшити до 75 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, яким для досягнення клінічного покращення необхідні вищі дози порівняно з початковою (75 мг на добу), дозу можна збільшити до максимальної - 225 мг на добу. Збільшення дози слід проводити з інтервалом у 2 тижні або більше. Через ризик виникнення дозозалежних небажаних явищ збільшувати дозу слід лише після клінічної оцінки(див. розділ «Особливості застосування»).Слід підтримувати мінімальну ефективну дозу. Пацієнтів необхідно лікувати протягом достатнього періоду часу, зазвичай протягом кількох місяців або довше. Терапію слід регулярно переглядати залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.

Застосування пацієнтам літнього віку Немає необхідності в спеціальному коригуванні дози венлафаксину на підставі тільки віку пацієнта. Проте слід дотримуватися обережності при лікуванні пацієнтів літнього віку (наприклад, через можливе порушення функції нирок, можливість зміни чутливості до нейромедіаторів та схильність до розвитку цих явищ з віком). Необхідно завжди застосовувати найнижчу ефективну дозу препарату, а в разі необхідності збільшення дози препарату пацієнти повинні проходити ретельний контроль.

Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок. Хоча немає необхідності змінювати дозування для пацієнтів зі швидкістю клубочкової фільтрації (ШКФ) 30-70 мл/хв, при призначенні препарату рекомендується дотримуватися обережності. Для пацієнтів, які потребують проведення гемодіалізу, та для пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (ШКФ <30 мл/хв) дозу необхідно зменшити на 50%. Через варіабельність показників кліренсу у цих пацієнтів бажано індивідуально підходити до підбору дози препарату.

Застосування пацієнтам з порушенням функції печінки: для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості, в цілому, слід враховувати зменшення дози на 50 %. Однак внаслідок індивідуальної мінливості кліренсу призначати необхідну дозу слід індивідуально. Дані для пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю обмежені. Рекомендується дотримуватися обережності при застосуванні препарату цій категорії пацієнтів та слід розглянути можливість зниження дози препарату більше ніж на 50 %. При лікуванні пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня необхідно оцінити потенційну користь і ризик застосування препарату.

Симптоми відміни, що спостерігаються при припиненні прийому венлафаксину Варто уникати раптового припинення застосування препарату. При припиненні лікування венлафаксином дозу необхідно поступово знижувати протягом принаймні 1-2 тижнів, щоб знизити ризик розвитку реакцій відміни. Час, необхідний для поступового зниження дози, залежить від дози, тривалості лікування, а також від індивідуальної чутливості пацієнта. У деяких пацієнтів припинення лікування може відбуватися дуже поступово протягом кількох місяців або довше. Якщо після зменшення дози або припинення лікування виникають нестерпні симптоми, слід розглянути відновлення попередньо встановленої дози. Згодом лікар може продовжити зменшувати дозу, але більш поступово.

ДітиВенлафаксин не рекомендований дітям та підліткам віком до 18 років. Контрольовані клінічні дослідження у дітей та підлітків з великим депресивним розладом не продемонстрували ефективності і не підтримують застосування венлафаксину у цих пацієнтів (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Передозування.

Симптоми.Існує післяреєстраційний досвід передозування венлафаксином переважно у поєднанні з алкоголем та/або іншими лікарськими засобами, включаючи випадки з летальним наслідком. Найчастіше при передозуванні відмічали тахікардію, зміни в рівні свідомості (починаючи від сонливості до коми), мідріаз, судоми і блювання. Інші повідомлення включають зміни ЕКГ (подовження інтервалу QT, ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS) (див. розділ «Фармакодинаміка»), шлуночкову тахікардію, брадикардію, артеріальну гіпотензію, запаморочення і летальні випадки. Симптоми тяжкого отруєння можуть виникнути у дорослих після прийому приблизно 3 грамів венлафаксину.

Опубліковані ретроспективні дослідження відзначають, що передозування венлафаксином може бути пов’язане з підвищеним ризиком летальних випадків порівняно з тим, що спостерігається серед препаратів СІЗЗС, але нижче за показники серед трициклічних антидепресантів. Епідеміологічні дослідження показали, що серед пацієнтів, для лікування яких застосовували венлафаксин, частіше наявні фактори ризику самогубства, ніж серед тих, кого лікують за допомогою СІЗЗС. Підвищений ризик летальних наслідків може бути пов’язаний з токсичністю венлафаксину при передозуванні, на відміну від деяких характеристик венлафаксинологічних пацієнтів, але ступень його не з’ясована. Венлафаксин слід призначати у найменшій дозі при належному контролі за станом пацієнта з метою зниження ризику передозування.

Лікування.Тяжке отруєння може вимагати комплексного невідкладного лікування та спостереження. Тому у разі підозри на передозування венлафаксину негайно зверніться до лікаря-токсиколога. Рекомендовані загальні заходи симптоматичної та підтримуючої терапії, а також ретельне спостереження та контроль ритму серця та інших життєво важливих функцій. При ризику аспірації, викликати блювання не рекомендується. Промивання шлунка показане за умови проведення невдовзі після прийому препарату або за наявності відповідних симптомів. Прийом активованого вугілля також може обмежити абсорбцію активної субстанції. Ефективність форсованого діурезу, діалізу, гемоперфузії та обмінного переливання крові малоймовірна. Специфічні антидоти для венлафаксину невідомі.

Побічні реакції.

Побічні реакції, про які повідомляли у клінічних дослідженнях як дуже часто (>1/10): нудота, сухість у роті, головний біль та підвищена пітливість (включаючи нічну). Побічні реакції розподілені за системою органів, частотою та зменшенням серйозності у кожної категорії частот.

Частоти визначаються як: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (< 1/10000); невідома (не можна визначити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи: рідко - агранулоцитоз*, апластична анемія*, панцитопенія*, нейтропенія*; дуже рідко - тромбоцитопенія*.

З боку імунної системи: рідко -анафілактична реакція*.

З боку ендокринної системи: рідко -неадекватна секреція антидіуретичного гормону*,дуже рідко - підвищений рівень пролактину крові*.

Порушення метаболізму та розлади харчування:часто -зниження апетиту, рідко - гіпонатріємія*.

Психічні розлади:дуже часто - безсоння; часто - конфузний стан*, деперсоналізація*, аномальні сновидіння, нервовість, зниження лібідо, ажитація*, аноргазмія; нечасто - манія, гіпоманія, галюцинації, дереалізація, аномальний оргазм, бруксизм*, апатія; рідко - марення*; невідома -суїцидальні ідеї і суїцидальна поведінка1, агресія2.

З боку нервової системи: дуже часто - головний біль*,3, запаморочення, млявість; часто - акатисія*, тремор, параестезія, дизгезія; нечасто - синкопе, міоклонус, розлад балансу*, порушення координації *, дискінезія*; рідко - злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром*, судоми, дистонія*; дуже рідко - пізня дискінезія*.

З боку органів чуттів: часто - порушення зору, розлад акумуляції, включаючи розмитість зору, мідріаз; рідко - закритокутова глаукома*.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:часто - дзвін у вухах*; невідома - вертиго.

З боку серця: часто - тахікардія, прискорене серцебиття*, рідко - шлуночкова тахікардія типу пірует*, шлуночкова тахікардія*, фібриляція шлуночків, подовження інтервалу QT на електрокардіограмі*; невідома - стресова кардіоміопатія (кардіоміопатія такоцубо)*.

З боку судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія, припливи; нечасто - ортостатична гіпотензія, гіпотензія*.

З боку дихання, грудної клітки та середостіння: часто - задишка*, позіхання; рідко - інтерстиціальна хвороба легенів*, легенева еозинофілія*.

З боку травного тракту: дуже часто - нудота, сухість у роті, запор; часто - діарея*, блювання; нечасто - шлунково-кишкова кровотеча*; рідко - панкреатит*.

З боку гепатобіліарної системи:нечасто - аномальна печінкова проба*; рідко - гепатит*.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто - гіпергідроз* (включаючи нічну пітливість)*; часто - висипання, свербіж*; нечасто - кропив’янка*, алопеція*, екхімоз, ангіоневротичний набряк*, реакція фоточутливості; рідко -синдром Стівенса-Джонсона*, токсичний епідермальний некроліз*, мультиформна еритема*.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини : часто - гіпертонус; рідко - рабдоміоліз*.

З боку сечовидільної системи: часто - утруднений початок сечовипускання, затримка сечі, полакіурія*; нечасто - нетримання сечі.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз:часто - менорагія*, метрорагія*, еректильна дисфункція, розлад еякуляції; нечасто - післяпологова кровотеча4.

Загальні реакції та порушення у місці введення:часто - збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, підвищення рівня холестерину в крові; дуже рідко - кровотеча слизової оболонки*.

Лабораторні показники:часто - збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, підвищення рівня холестерину в крові; дуже рідко - подовження часу кровотечі*.

** Післяреєстраційний досвід.

1)Відомо про випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки під час терапії венлафаксином або одразу після припинення лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

2)Див. розділ «Особливості застосування»

3)В об’єднаних клінічних випробуваннях частота головного болю 30,3 % з венлафаксином порівняно з 31 % у групі плацебо.

4)Були повідомлення стосовно терапевтичного класу СІЗЗС/СІЗЗСН (див. розділи «Особливості застосування» і «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Припинення лікування венлафаксином (особливо раптове) часто призводить до виникнення симптомів відміни. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезію), порушення сну (включаючи безсоння та інтенсивні сновидіння), збудження або тривожність, нудота та/або блювання, тремор, запаморочення, головний біль та грипоподібний синдром - це найпоширеніші реакції. Зазвичай симптоми мали легкий характер і зникали без лікування, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та/або тривалими. Тому, якщо у лікуванні венлафаксином більше немає потреби, рекомендується припинення прийому препарату шляхом поступового зниження дози (див. розділи «Особливості застосування» і «Спосіб застосування та дози»).

Діти. Загалом, профіль побічних реакцій венлафаксину (в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях) у дітей та підлітків (віком від 6 до 17 років) був подібний до того, що спостерігався у дорослих. Як і у дорослих, спостерігали зниження апетиту, зниження маси тіла, підвищення артеріального тиску та підвищення рівня холестерину в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

У клінічних дослідженнях дітей спостерігали симптом суїцидальної думки. Повідомляли про ворожість і, особливо при великому депресивному розладі, самопошкодження.

Зокрема у пацієнтів даної групи спостерігали такі побічні реакції: біль у животі, збудження, диспепсію, екхімоз, носову кровотечу і міалгію.

Повідомленняпро підозрювані побічні реакції.Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.Зберігати притемпературі не вище 25 °С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

Упаковка.По 10 капсул у блістері. По 3 або 5 блістерів разом з інструкцією для медичного застосування у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Medochemie LTD (Factory AZ) / Медокемі ЛТД (Завод AZ).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

2 Michael Erakleous Street, Agios Athanassios Industrial Area, Agios Athanassios, Limassol, 4101, Cyprus/2 Міхаел Ераклеос Стріт, Ажиос Атанасіос Індустріальна зона, Ажиос Атанасіос, Лімассол, 4101, Кіпр.

 

На сайті наведено виключно офіційні оновлені інструкції без перекладів та скорочень.

Інформація про лікарські засоби представлена на сайті для ознайомлення, не є приводом для самолікування та не є рекламою лікарських засобів.

Важливо! До кожного лікарського засобу, який ви купуєте, обов’язково має додаватися інструкція про застосування лікарського засобу.

Тримайте всі інструкції до препаратів Домашньої аптечки під рукою – завантажуйте мобільний додаток Ліки Контроль БЕЗКОШТОВНО

 appStore2 images