РИФАМПІН

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

РИФАМПІН

(RIFAMPIN)

Склад:

діюча речовина:rifampicin;

1 флакон міститьрифампіцину 600 мг;

допоміжні речовини: натрію формальдегід сульфоксилат, натрію гідроксид.

Лікарська форма Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості:ліофілізований порошок або грудка червоного кольору.

Фармакотерапевтична група

Протитуберкульозні засоби. Код АТС  J04А B02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Рифампіцин є активним бактерицидним протитуберкульозним препаратом, який особливо активний проти швидко зростаючих зовнішньоклітинних організмів, а також чинить бактерицидну дію проти внутрішньоклітинних. Рифампіцин має активність проти повільно та періодично зростаючогоM. Tuberculosis

Рифампіцин пригнічує ДНК-залежну РНК-полімеразу у чутливих клітинах. Зокрема, він взаємодіє з бактеріальною РНК-полімеразою, але не інгібує фермент ссавців. Перехресна резистентність до рифампіцину була виявлена ​​лише при застосуванні інших рифаміцинів.

Фармакокінетика

Після внутрішньовенного введення дози 300 або 600 мг рифампіцину, введеного протягом 30 хвилин здоровим добровольцям-чоловікам (n = 12), середні пікові концентрації в плазмі крові становили 9,0 і 17,5 мкг/мл відповідно. Середні плазмові концентрації у цих добровольців виявлялися протягом 8 і 12 годин відповідно.

Фармакокінетика (пероральне та внутрішньовенне застосування) у дітей подібна до дорослих.

У здорових добровольців біологічний період напіввиведення рифампіцину в сироватці крові становить у середньому близько 3 годин після прийому дози 600 мг і збільшується до 5,1 години після застосування дози 900 мг. При повторному застосуванні період напіввиведення зменшується і досягає середніх значень приблизно 2-3 години. При дозі до 600 мг/добу він не відрізняється у пацієнтів з нирковою недостатністю, тому корекція дози не потрібна.

Рифампіцин швидко виводиться з жовчю, і виникає кишково-печінкова циркуляція. Під час цього процесу рифампіцин зазнає прогресуючого деацетилювання, так що майже весь препарат у жовчі перебуває у цій формі близько 6 годин. Цей метаболіт зберігає практично повну антибактеріальну активність. За рахунок деацетилювання зменшується реабсорбція в кишечнику і полегшується виведення. До 30 % прийнятої дози виводиться із сечею, причому приблизно половина цієї дози залишається незміненою.

Рифампіцин широко розподіляється по всьому організму. У ефективних концентраціях він присутній у багатьох органах і рідинах організму, включаючи спинномозкову рідину. Рифампіцин приблизно на 80 % зв’язується з білками. Більша частина незв’язаної фракції не іонізована і тому вільно дифундує в тканинах.

Клінічні характеристики

Показання.

Рифампін для інфузій призначений для лікування гострих випадків захворювань при неможливості перорального застосування препарату (післяопераційний або коматозний стан пацієнтів), а також для лікування пацієнтів з порушеннями шлунково-кишкового всмоктування.

Туберкульоз: Рифампін, який використовується в комбінації з іншими протитуберкульозними засобами, призначений для лікування усіх форм туберкульозу, включаючи початкові, тяжкі, хронічні та стійкі до інших антибіотиків випадки. Рифампін також ефективний проти більшості атипічних штамів мікобактерії.

Лепра: Рифампін, що використовується у комбінації щонайменше із ще одним протилепрозним засобом, показаний для лікування мультибацилярної та пауцибацилярної лепри для перетворення інфекційного стану в неінфекційний.

Інші інфекції: Рифампін призначений для лікування бруцельозу, хвороби легіонерів та тяжких стафілококових уражень. Щоб попередити появу стійких штамів інфекційних організмів, Рифампін слід використовувати у комбінації з іншим антибіотиком відповідно до інфекції.

Протипоказання.

Рифампін для інфузій протипоказаний пацієнтам, які мають підвищену чутливість до рифаміцинів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Хоча лікарський засіб не рекомендується застосовувати пацієнтам із жовтяницею, слід зважувати користь і можливі ризики, пов’язані з лікуванням.

Рифампін для інфузій протипоказаний при одночасному застосуванні з комбінацією саквінавір/ритонавір.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакодинамічна взаємодія

При одночасному застосуванні рифампіцину з комбінацією саквінавір/ритонавір підвищується ризик гепатотоксичності. Тому одночасне застосування препарату із саквінавіром/ритонавіром протипоказане.

При одночасному застосуванні рифампіцину з галотаном або ізоніазидом збільшується ризик гепатотоксичності. Слід уникати одночасного застосування рифампіцину і галотану. За пацієнтами, які отримують рифампіцин і ізоніазид, необхідно ретельно спостерігати на предмет гепатотоксичності.

Слід уникати одночасного застосування рифампіцину з іншими антибіотиками, які спричиняють вітамін-К-залежну коагулопатію, такими як цефазолін (або інші цефалоспорини з бічним ланцюгом N-метил-тіотетразолу), оскільки це може призвести до серйозних порушень згортання крові та летального наслідку (особливо у високих дозах).

Вплив препарату на інші лікарські засоби

Індукція ферментів та транспортерів

Рифампіцин є потужним індуктором ферментів і транспортерів, що метаболізують ліки. Ферменти та транспортери, на які впливає рифампіцин, включають цитохроми P450 (CYP) 1A2, 2B6, 2C8, 2C9, 2C19 і 3A4, UDP-глюкуронілтрансферази (UGT), сульфотрансферази, карбоксилестерази та транспортери, в тому числі P-глікопротеїн (P-gp) і білок, асоційований з множинною лікарською стійкістю 2 (MRP2). Більшість препаратів є субстратами для одного або кількох із цих шляхів ферментів чи транспортерів, і ці шляхи можуть бути індуковані інфузією рифампіцину одночасно. Таким чином, інфузія рифампіцину може прискорити метаболізм та зменшити активність певних препаратів, що приймаються одночасно, або підвищити активність проліків, що застосовуються одночасно (де необхідна метаболічна активація), і має потенціал збереження клінічно важливих лікарських взаємодій проти багатьох препаратів і для багатьох класів лікарських засобів. Для підтримки їх оптимальної терапевтичної концентрації в крові може знадобитися зміна дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину або після його відміни.

Приклади ліків або класів ліків, на які впливає рифампіцин:

· антиаритмічні препарати (наприклад дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід);

· протиепілептичні препарати (наприклад фенітоїн);

· антагоністи гормонів (антиестрогени, наприклад тамоксифен, тореміфен, гестринон);

· антипсихотичні засоби (наприклад галоперидол, арипіпразол);

· антикоагулянти (наприклад кумарини);

• протигрибкові препарати (наприклад флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол);
• противірусні препарати (наприклад саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін);

· барбітурати;

· бета-блокатори (наприклад бісопролол, пропранолол);

· анксіолітики і снодійні засоби (наприклад діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем);

· блокатори кальцієвих каналів (наприклад дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нисолпідин);

• антибактеріальні препарати (наприклад хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин);

· кортикостероїди;

· серцеві глікозиди (дигітоксин, дигоксин);

• клофібрат;
• системні гормональні контрацептиви, включаючи естрогени та гестагени;

· пероральні протидіабетичні засоби (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад хлорпропамід, толбутамід, розиглітазон);

· імуносупресивні препарати (наприклад циклоспорин, сиролімус, такролімус);

· іринотекан;

· тиреоїдні гормони (наприклад левотироксин);

· лозартан;

• аналгетики (наприклад метадон, наркотичні аналгетики);

· празиквантел;

· хінін;

· рилузол;

· селективні антагоністи 5-НТ3-рецепторів (наприклад ондансетрон);

· статини, що метаболізуються CYP 3А4 (наприклад симвастатин);

· теофілін;

· трициклічні антидепресанти (наприклад амітриптилін, нортриптилін);

· цитостатики (наприклад іматиніб);

· сечогінні засоби (наприклад еплеренон);

· еналаприл: зменшення експозиції активного метаболіту еналаприлу. Необхідно коригувати дозу, якщо на це вказує клінічний стан пацієнта;

· противірусні препарати для лікування гепатиту С (наприклад даклатасвір, симепревір, софосбувір, телапревір): слід уникати одночасного застосування противірусних препаратів для лікування гепатиту С і рифампіцину;

· морфін: рифампіцин може знизити концентрацію морфіну в плазмі крові. Під час та після лікування рифампіцином слід контролювати знеболювальну дію морфіну та коригувати дозу;

· клопідогрель: збільшує експозицію активних метаболітів. Рифампіцин сильно індукує CYP2C19. Це призводить як до підвищення рівня активного метаболіту клопідогрелю, так і до інгібування тромбоцитів, що, зокрема, посилює ризик кровотечі. Тому одночасне застосування клопідогрелю і рифампіцину не рекомендовано.

Лікування рифампіцином зменшує системну експозицію пероральних контрацептивів. Пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином. Також застосування препарату може ускладнити контроль перебігу цукрового діабету.

Одночасне застосування кетоконазолу і рифампіцину призводило до зниження концентрації обох препаратів у сироватці крові.

Якщо парааміносаліцилова кислота і рифампіцин включені в схему лікування, для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом має бути не менше 8 годин.

Вплив інших лікарських засобів на рифампіцин

Одночасне застосування антацидів може зменшити всмоктування рифампіцину. Рифампіцин слід приймати щонайменше за 1 годину до прийому антацидів.

Інші лікарські взаємодії

При одночасному застосуванні спостерігалося зниження концентрації атоваквону та підвищення концентрації рифампіцину.

Лабораторні та діагностичні тести

Було показано, що терапевтичні рівні рифампіцину змінюють показники, отримані за стандартними мікробіологічними методами визначення концентрації фолієвої кислоти і вітаміну В12 у сироватці крові. Тому слід розглянути альтернативні методи кількісного визначення. Також спостерігалося транзиторне підвищення рівнів бромсульфалеїну та білірубіну сироватки крові. Рифампіцин може порушувати виділення жовчі контрастного середовища, яке використовується для візуалізації жовчного міхура. Тому дані тести слід виконувати перед щоденним введенням рифампіцину.

Особливості застосування.

Рифампіцин слід застосовувати під наглядом пульмонолога або іншого кваліфікованого лікаря.

При застосуванні дози рифампіцину, що перевищує 600 мг на добу, необхідно контролювати функцію нирок.

Для усіх пацієнтів, хворих на туберкульоз, слід провести повний контроль функцій печінки перед застосуванням лікарського засобу.

У дорослих пацієнтів, які проходять протитуберкульозне лікування рифампіцином, слід визначити рівень печінкових ферментів, білірубіну, креатиніну в крові, зробити загальний аналіз крові, включаючи кількість тромбоцитів.

Початкові вимірювання не потрібні для дітей, якщо немає відомих ускладнюючих обставин або клінічно очікуваних ускладнень.

Пацієнтам з порушеннями функцій печінки помірного та середнього ступеня тяжкості можна приймати рифампіцин тільки у крайньому разі і під постійним медичним контролем. Для таких пацієнтів рекомендовані нижчі дози рифампіцину та ретельний контроль функції печінки, особливо рівнів сироваткової аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ). Проводити контроль необхідно до початку терапії, потім щотижня протягом перших двох тижнів і потім кожні 2 тижні протягом ще 6 тижнів. У разі проявів гепатотоксичності лікарський засіб слід відмінити.

Застосування препарату також слід припинити, якщо виникають клінічно значні зміни у функції печінки. Потрібно розглянути можливість застосування інших форм протитуберкульозної терапії. Слід проконсультуватися з кваліфікованим спеціалістом. У разі продовження терапії рифампіцином після відновлення нормальної функції печінки її треба контролювати щоденно.

Для пацієнтів із порушеною функцією печінки, пацієнтів літнього віку, виснажених хворих та дітей віком до 2 років слід з обережністю призначати терапевтичний режим, у якому ізоніазид застосовується разом із рифампіцином. Якщо у пацієнта раніше не було захворювань печінки та функція печінки в нормі, слід повторити тести на визначення функції печінки лише у випадку виникнення гарячки, блювання, жовтяниці або іншого погіршення стану.

Пацієнти повинні перебувати під наглядом щонайменше протягом місяця під час лікування, необхідно провести їх опитування стосовно симптомів, пов’язаних із побічними реакціями.

У перші дні лікування може виникнути гіпербілірубінемія у результаті конкуренції рифампіцину і білірубіну за печінкову екскрецію. В одному випадку спостерігалося помірне підвищення рівнів білірубіну та/або трансаміназ, що не означає припинення лікування. Рішення слід прийняти після проведення повторних тестів, зазначаючи динаміку рівнів та розглядаючи їх разом із клінічним станом пацієнта.

Пацієнти повинні знаходитися під ретельним наглядом, оскільки при інтермітуючій схемі терапії (менше ніж 2-3 рази на тиждень) зростає ризик розвитку імунологічних реакцій, включаючи анафілактичний шок (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів слід попередити про наслідки переривання лікування.

Рифампіцин спричиняє індукцію ферментів, які прискорюють метаболізм ендогенних субстратів, таких як гормони надниркових залоз, тиреоїдних гормонів і вітаміну D.

Були повідомлення про зв’язок загострень порфірії з терапією рифампіцином.

Під час протитуберкульозної терапії спостерігалися тяжкі системні реакції гіперчутливості, включаючи випадки з летальним наслідком, такі як медикаментозна реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром).

Інфузію рифампіцину слід припинити, якщо неможливо встановити альтернативну етіологію ознак та симптомів.

Повідомлялося про випадки тяжких шкірних побічних реакцій, включаючи синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозну реакцію з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром), гострий генералізований екзантематозний пустульоз, які були пов’язані з лікуванням інфузією рифампіцину. Такі побічні реакції можуть мати летальний наслідок. Частота виникнення вказаних реакцій невідома.

Парадоксальна реакція на ліки

Після початкового поліпшення стану під час терапії інфузією рифампіцину симптоми можуть знову погіршитися. У хворих було виявлено клінічне або рентгенологічне погіршення наявних туберкульозних уражень або розвиток нових. Ці реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців від початку лікування туберкульозу. Такі реакції зазвичай не вказують на невдачу лікування.

Причина цієї парадоксальної реакції досі не відома, але нею може бути підвищена імунна відповідь. У разі підозри на парадоксальну реакцію за необхідності слід розпочати симптоматичну терапію для придушення підвищеної імунної відповіді. Крім того, рекомендується продовження запланованої комбінованої терапії туберкульозу.

Пацієнтам слід рекомендувати негайно звернутися за медичною допомогою, якщо симптоми погіршуються. Симптоми, які виникають, зазвичай специфічні для уражених тканин. Можливе виникнення загальних симптомів, що включають кашель, лихоманку, втому, задишку, головний біль, втрату апетиту, втрату ваги або слабкість.

Під час призначення лікування пацієнтам слід повідомити про ознаки та симптоми і порадити ретельно стежити за шкірними реакціями.

Важливо зазначити, що ранні прояви гіперчутливості, такі як лихоманка, лімфаденопатія або біологічні відхилення (включаючи еозинофілію, аномалії печінки), можуть бути присутніми, навіть якщо висипання не є очевидними. При наявності таких ознак або симптомів пацієнту слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо з’являються симптоми, що вказують на ці реакції, слід негайно відмінити інфузію рифампіцину та розглянути необхідність альтернативного лікування.

Більшість із цих реакцій виникали протягом від 2 днів до 2 місяців після початку лікування; час до початку може змінюватися залежно від умов.

Рифампін для приготування розчину для інфузій призначений лише для внутрішньовенних інфузій, його не слід застосовувати внутрішньом’язово або підшкірно. При введенні необхідно уникати екстравазації препарату. Спостерігалося подразнення та запалення у місці введення через екстравазацію та інфільтрацію. У такому випадку введення слід припинити та почати знову в іншому місці.

Під час лікування рифампіцином сеча, піт, мокротиння та слізна рідина набувають оранжево-червоного кольору. Препарат може стійко забарвлювати м’які контактні лінзи (див. розділ «Побічні реакції»).

Рифампіцин є добре описаним потужним індуктором ферментів і транспортерів, що метаболізують ліки, і, отже, може зменшити або збільшити експозицію супутнього препарату, безпеку та ефективність. Тому слід враховувати потенційну лікарську взаємодію щоразу на початку або при припиненні лікування рифампіцином.

Рифампіцин може спричинити вітамін-К-залежну коагулопатію та сильну кровотечу. Для пацієнтів із підвищеним ризиком кровотечі рекомендується моніторинг виникнення коагулопатії. Слід розглянути необхідність додаткового введення вітаміну К (дефіцит вітаміну К, гіпопротромбінемія).

Усім пацієнтам з патологіями у разі необхідності слід продовжувати проводити контроль, включаючи лабораторні тести.

Цей лікарський засіб містить 1,6 Ммоль (або 36,8 мг) натрію. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які дотримуються сольової дієти.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

При високих дозах рифампіцин проявляв тератогенну дію у тварин. Немає належних та добре контрольованих досліджень впливу рифампіцину на вагітних жінок. Повідомлялося про те, що рифампіцин проникає через плацентарний бар’єр та виявляється у пуповинній крові. Вплив рифампіцину на плід людини при застосуванні окремо або в комбінації з іншими протитуберкульозними препаратами невідомий. Тому застосування у період вагітності можливе у виняткових випадках за життєвими показаннями, якщо очікувана користь для здоров’я жінки перевищує потенційний ризик для плода.

Прийом рифампіцину в останні тижні вагітності підвищує ризик розвитку кровотеч у новонароджених та жінок у післяпологовому періоді, для лікування чого можна призначати вітамін K.

Годування груддю

Рифампіцин виділяється з грудним молоком. Якщо застосування лікарського засобу необхідне, годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Невідома.

Спосіб застосування та дози.

Лікарський засіб вводити внутрішньовенно краплинно. Для запобігання розвитку резистентності мікроорганізмів Рифампін необхідно застосовувати у комбінації з іншими антибактеріальними засобами.

Для лікування туберкульозу:

Дорослим: внутрішньовенне краплинне введення 600 мг протягом 2-3 годин 1 раз на добу є ефективним і добре переноситься хворими. Концентрації в сироватці крові після такого режиму дозування подібні до концентрацій, що спостерігаються після прийому 600 мг препарату перорально.

Дітям: звичайна педіатрична схема — це разова добова доза до 20 мг/кг/добу (добова доза не повинна перевищувати 600 мг).

Для лікування лепри:

Рекомендована доза — 10 мг/кг/добу; звичайна добова доза становить 450 мг для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг, для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше — 600 мг. Альтернативна схема — 600 мг рифампіцину призначати перорально, одноразово. Для лікування лепри рифампіцин потрібно застосовувати як мінімум ще з одним протилепрозним засобом.

Для лікування бруцельозу, хвороби легіонерів та тяжких стафілококових уражень:

Для дорослих рекомендована доза становить 600-1200 мг, за 2-4 прийоми. Застосовувати разом з іншими антибактеріальними засобами зі схожими властивостями, щоб попередити появу стійких штамів.

Термін лікування визначає лікар індивідуально.

Порушення функції печінки:

Для пацієнтів із порушенням функції печінки добова доза не повинна перевищувати 8 мг/кг.

Застосування людям похилого віку:

У пацієнтів похилого віку ниркова екскреція рифампіцину зменшується пропорційно фізіологічному зниженню функції нирок; через компенсаторне збільшення екскреції печінкою кінцевий період напіввиведення з сироватки подібний до періоду напіввиведення у молодших пацієнтів. Однак, оскільки в одному дослідженні рифампіцину у пацієнтів літнього віку було відзначено підвищення рівня препарату в сироватці крові, слід бути обережним при застосуванні рифампіцину таким пацієнтам, особливо якщо є ознаки порушення функції печінки.

Коли пацієнти можуть приймати препарати перорально, їх слід перевести на прийом пероральних форм рифампіцину.

Для приготування розчину для внутрішньовенного введення кожні 600 мг розчиняти у 10 мл води для ін’єкцій, енергійно струшуючи до повного розчинення; отриманий розчин змішати з 500 мл 5 % розчину глюкози. Швидкість введення — 60-80 краплин/хв.

Діти.

Рифампін застосовувати для лікування дітей віком від 1 року.

Передозування.

Симптоми: нудота, блювання, біль у животі, свербіж, головний біль і підвищена втомлюваність — можуть виникати протягом короткого часу після прийому великої дози; втрата свідомості при наявності тяжкого захворювання печінки, підвищення рівня білірубіну і печінкових трансаміназ у плазмі крові; забарвлення у коричнево-червоний або оранжевий колір шкіри, сечі, поту, слини, сліз і фекалій пропорційно до прийнятої дози препарату, набряк у ділянці очей або обличчя у дітей.

Повідомлялося про деякі летальні випадки, коли спостерігався розвиток гіпотонії, синусової тахікардії, шлуночкової аритмії, судом і зупинки серця.

Мінімальна летальна або токсична доза не встановлена. Проте нелетальні гострі передозування у дорослих були зареєстровані при дозах у діапазоні від 9 до 12 г рифампіцину. Летальні тяжкі передозування у дорослих були зареєстровані при дозах у діапазоні від 14 до 60 г. У деяких звітах про летальні і нелетальні випадки повідомлялося про наявність алкоголю в організмі або тривале зловживання алкоголем.

Надходили повідомлення про некритичні передозування у дітей у віці від 1 до 4 років при прийомі однієї (100 мг/кг) або двох доз.

Лікування:слід застосовувати інтенсивні заходи підтримки та лікувати індивідуальні симптоми у міру їх виникнення. При нудоті та блюванні слід промити шлунок. Після очищення вмісту шлунка слід дати активоване вугілля для виведення препарату, що міг залишитися у шлунково-кишковому тракті. При сильних нудоті та блюванні для їх контролю можуть знадобитися протиблювотні ліки. Форсований діурез сприяє виведенню препарату. Для деяких пацієнтів може бути корисним гемодіаліз.

Побічні реакції.

Побічні ефекти були класифіковані за частотою їх виникнення: дуже часто — ³ 1/10; часто — ³1/100 та < 1/10; нечасто — ³ 1/1000 та < 1/100; рідко — ³ 1/10000 та < 1/1000; дуже рідко — <1/10000; частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

Рифампіцин загалом добре переноситься пацієнтами, хоча описувалися випадки реакцій гіперчутливості і у деяких пацієнтів спостерігалися лихоманка, висипання на шкірі та нудота/блювання.

Надходили повідомлення про деякі випадки флебіту та болю у місці введення.

Реакції, які виникають або при щоденних, або інтермітуючих режимах дозування:

Інфекції та інвазії:частота невідома — псевдомембранозний коліт, грипоподібні симптоми.

З боку крові та лімфатичної системи:часто — тромбоцитопенія, з пурпурою або без (частіше при інтермітуючій терапії, є оборотною, якщо прийом препарату припинити); нечасто — лейкопенія; частота невідома — дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, еозинофілія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, вітамін-К-залежні порушення згортання крові.

З боку імунної системи:частота невідома — анафілактична реакція.

З боку ендокринної системи: частота невідома — недостатність надниркових залоз у хворих із порушенням функції надниркових залоз.

Порушення метаболізму та харчування:частота невідома — зниження апетиту.

З боку психіки:частота невідома — психотичний розлад.

З боку нервової системи: часто — головний біль, запаморочення; частота невідома — були повідомлення про церебральні крововиливи та летальні наслідки при продовженні або поновленні терапії рифампіцином після розвитку пурпури.

З боку органів зору:частота невідома — зміна кольору сліз.

Судинні порушення: частота невідома — шок, запалення, васкуліт, кровотеча.

Розлади органів дихання, грудної клітки та середостіння:частота невідома — задишка, хрипи, забарвлення мокротиння.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто — нудота, блювання; нечасто — діарея; частота невідома — шлунково-кишкові порушення, дискомфорт у животі, зміна кольору зубів, що може бути необоротною.

З боку гепатобіліарної системи:частота невідома — гепатит, гіпербілірубінемія.

З боку шкіри та підшкірних тканин:частота невідома — мультиформна еритема, синдром Стівенса — Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, медикаментозна реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром), гострий генералізований екзантематозний пустульоз, шкірні реакції, свербіж, кропив’янка, алергічний дерматит, пемфігоїдна (пухирчаста) реакція, зміна кольору поту.

З боку опорно- рухового апарату та сполучної тканини:частота невідома — м’язова слабкість, міопатія, біль у кістках.

З боку нирок та сечовидільної системи:частота невідома — гостре ураження нирок, як правило через нирковий тубулярний некроз або інтерстиціальний нефрит, хроматурія.

Вагітність, післяпологовий період та перинатальні стани:частота невідома — післяпологова кровотеча, плодово-материнська кровотеча.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: частота невідома — порушення менструального циклу.

Вроджені, сімейні та генетичні порушення: частота невідома — порфірія.

Загальні порушення та реакції у місці введення: дуже часто — гарячка, озноб; часто — парадоксальна реакція на ліки (повторне виникнення або поява нових симптомів туберкульозу, фізичних та рентгенологічних ознак у пацієнта, у якого раніше спостерігалося покращення при відповідному протитуберкульозному лікуванні, називається парадоксальною реакцією, яка діагностується після виключення поганого комплаєнса пацієнта до лікування; лікарська стійкість, побічні ефекти протитуберкульозної терапії, вторинні бактеріальні/грибкові інфекції)*; частота невідома — набряк.

Результати досліджень:часто — підвищення рівня білірубіну в крові, підвищення рівня аспартатамінотрансферази, підвищення рівня аланінамінотрансферази; частота невідома —зниження артеріального тиску, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівнів ферментів печінки.

* Частота парадоксальних лікарських реакцій: нижча частота, що повідомлялася — 9,2 % (53/573) (дані з жовтня 2007 року по березень 2010 року), а більш висока — 25 % (19/76) (дані між 2000 і 2010 роками).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їх законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати узахищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°C.

Приготовлений розчин стабільний протягом 24 годин при температурі не вище 25 °C.

Несумісність.

Не застосовувати розчинники, які не вказані в розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка.

По 600 мг порошку у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

МАЙЛАН ЛАБОРАТОРІЗ ЛІМІТЕД - Дільниця стерильних лікарських засобів

MYLAN LABORATORIES LIMITED - Sterile Products Division

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Opp ІІМ, Білекахалі, Баннергхата Роад, Бангалор - 560 076, Індія

Opp IIM, Bilekahalli, Bannerghatta Road, Bangalore, IN- 560076, India

Заявник.

М.БІОТЕК ЛІМІТЕД

M.BIOTECH LIMITED

Місцезнаходження заявника.

Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія

Gladstone House, 77-79 High Street, Egham TW20 9HY, Surrey, United Kingdom