ЛІЗИНОПРИЛ-АКТАВІС

Термін державної реєстрації препарату ЛІЗИНОПРИЛ-АКТАВІС (реєстраційне посвідчення UA/14516/01/01) закінчився 27.07.2020.
Зверніть увагу, якщо препарат було зареєстровано і виготовлено до дати закінчення реєстрації, він може продаватись.
«Лікарські засоби, випущені в обіг під час строку, протягом якого лікарський засіб було
дозволено до застосування в Україні, можуть застосовуватися в Україні до закінчення їх
терміну придатності, визначеного виробником та зазначеного на упаковці»
ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби»

При зміні препарату обов’язково проконсультуйтесь з лікарем.
МНН: Lisinopril
Державна реєстрація: UA/14516/01/01 з 27.07.2015 по 27.07.2020
Дата останнього оновлення інструкції: 01.01.2017
АТХ-код: C09AA03 Lisinopril
Температура зберігання: не вище 25 °C
Ціна в аптеках: інформація про ціни відсутня

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЛІЗИНОПРИЛ-АКТАВІС

( LISINOPRIL-ACTAVIS)

Склад:

діюча речовина:lisinopril;

1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату, еквівалентно лізиноприлу 2,5 мг або 5 мг, або
10 мг, або 20 мг;

допоміжні речовини:

для дозування 2,5 та 5 мг: маніт (E 421), кальцію гідрофосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, натрію кроскармелоза, магнію стеарат;

для дозування 10 та 20 мг:маніт (E 421), кальцію гідрофосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2,5 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки;

таблетки по 5 мг: білі, круглі, плоскі таблетки, з насічкою з двох сторін;

таблетки по 10 мг: світло-рожеві, неоднорідно забарвлені (допускається наявність вкраплень), круглі, двоопуклі таблетки, з насічкою з однієї сторони;

таблетки по 20 мг: рожеві, неоднорідно забарвлені (допускається наявність вкраплень), круглі, двоопуклі таблетки, з насічкою з однієї сторони.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Код АТС  С09А А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії. Лізиноприл є інгібітором пептидилдипептидази. Лізиноприл пригнічує АПФ, є каталізатором перетворення ангіотензину І у вазоконстрикторний пептид - ангіотензин ІІ. Ангіотензин ІІ в свою чергу стимулює секрецію альдостерону корою надниркової залози. Таким чином інгібітори АПФ, знижуючи концентрацію ангіотензину ІІ, спричиняють зниження вазопресивної активності та зниження секреції альдостерону. Подальше зниження може спричинити підвищення рівня калію в сироватці крові.

Фармакодинамічні ефекти. Хоча припускають, що механізм, завдяки якому лізиноприл зменшує показники артеріального тиску, - це первинне пригнічення ренін-альдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у пацієнтів з низькою реніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кіназі II, ензиму, який розщеплює брадикінін. Досі не з’ясовано, чи відіграють певну роль у терапевтичній дії лізиноприлу збільшені рівні потужного судинорозширювального пептиду - брадикініну.

Артеріальний тиск починає знижуватися через 1 годину після перорального прийому препарату, максимальний гіпотензивний ефект досягається через 6 годин. Тривалість дії лізиноприлу становить близько 24 годин та залежить від дози.

У деяких випадках досягнення оптимального зниження артеріального тиску відбувається через 2-4 тижні після початку терапії. При тривалому лікуванні антигіпертензивний ефект препарату не знижується. При раптовому припиненні лікування швидкого або суттєвого підвищення (до початкового рівня) артеріального тиску не виникає.

Хоча первинна дія лізиноприлу пов’язана із системою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою, препарат ефективний і в разі артеріальної гіпертензії, яка протікає з низьким вмістом реніну.

Крім безпосереднього зниження артеріального тиску, лізиноприл зменшує альбумінурію за рахунок змін гістології й гемодинаміки гломерулярного апарату нирок. У ході контрольованих випробувань у хворих на цукровий діабет не спостерігалось ні коливань рівня цукру в крові, ні почастішання гіпоглікемії.

Відіграє позитивну роль у відновленні функції ушкодженого ендотелію у хворих із гіперглікемією.

Фармакокінетика

Всмоктування

При пероральному прийомі лізиноприлу пік концентрації в сироватці досягається приблизно через 7 годин. Зважаючи на кількість, що виділяється з сечею, середня швидкість всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25 % при прийомі дози 5-80 мг. Варіабельність показників у різних пацієнтів може становити від 6 до 60 %. Абсолютна біодоступність лізиноприлу зменшується приблизно на 16 % у пацієнтів із серцевою недостатністю. Прийом їжі не впливає на всмоктування лізиноприлу.

Розподіл

Крім зв’язування з АПФ, лізиноприл не зв’язується з іншими білками сироватки крові. Як показують дослідження на тваринах, лізиноприл в невеликій кількості проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Виведення

Лізиноприл не зазнає метаболізму і виводиться виключно нирками в незміненому вигляді. Після збільшення дози ефективний період напіврозпаду становить 12,6 години. Кліренс лізиноприлу становить приблизно 50 мл/хв у здорових добровольців. Зниження концентрації в сироватці має пролонговану кінцеву фазу, яка не сприяє кумуляції препарату. Ця кінцева фаза, ймовірно, являє собою зв’язування з АПФ у міру насищення і не пропорційна дозі.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з цирозом печінки всмоктування лізиноприлу сповільнюється, залежно від ступеня порушення функції печінки, приблизно на 30 % (як визначено при виділенні з сечею). З іншого боку, його виведення зменшується і веде до збільшення ефективності лізиноприлу на 50 %.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок зменшує виведення лізиноприлу, який виводиться нирками. Таке зменшення має клінічне значення тільки тоді, коли рівень гломерулярної фільтрації менше
30 мл/хв. Якщо кліренс креатиніну становить 30-80 мл/хв, середня площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) збільшується тільки на 13 %. Якщо кліренс креатиніну становить від 5 до 30 мл/хв, незважаючи на це, середня AUC збільшується в 4,5 рази порівняно з нормою.

Лізиноприл можна видалити за допомогою діалізу. Протягом гемодіалізу, тривалість якого становить 4 години, концентрація лізиноприлу у плазмі крові знижується в середньому на 60 % із кліренсом діалізу між 40 і 55 мл/хв.

Серцева недостатність

Пацієнти із серцевою недостатністю мають набагато більшу експозицію лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення значення AUC в середньому становить
125 %), але наявне зменшення абсорбції, яке визначають за кількістю лізиноприлу у сечі, становить приблизно 16 % порівняно зі здоровими добровольцями.

Літні пацієнти

У літніх пацієнтів рівень лізиноприлу, як правило, вищий через порушення функції нирок; AUC приблизно на 60 % вище, ніж у більш молодих пацієнтів.

Дитяча популяція

У пацієнтів віком від 6 до 16 років, які страждали на артеріальну гіпертензію і у яких швидкість клубочкової фільтрації були вище 30 мл/хв/1,73 м2, при прийомі дози від 0,1 до
0,2 мг/кг стале значення концентрації лізиноприлу в плазмі крові, досягнуте протягом 6 годин, а також ступінь всмоктування, що визначався за виведенням із сечею, становили приблизно
28 %. Ці значення були аналогічні значенням у дорослих пацієнтів.

Значення AUC і Cmax у дітей збігаються зі значеннями, отриманими у дорослих.

Клінічні характеристики

Показання

- Есенціальна гіпертензія.

- Серцева недостатність (симптоматичне лікування).

- Гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).

- Лікування початкової нефропатії у пацієнтів, хворих на цукровий діабет II типу, з артеріальною гіпертензією.

Протипоказання.

- Гіперчутливість до діючої або допоміжних речовин препарату.

- Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний з попереднім лікуванням іншими інгібіторами AПФ.

- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

- Вагітність або жінки, які планують вагітність (див. розділ «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

- Стеноз аорти або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.

- Первинний гіперальдостеронізм.

- Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

- Кардіогенний шок.

- Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

- Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).

- Протипоказано застосовувати в комбінації з аліскіреновмісними препаратами пацієнтам з цукровим діабетом (І та ІІ типу) або з нирковою недостатністю помірного та тяжкого ступеня (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).

- Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики. Антигіпертензивний ефект зазвичай є більш вираженим, якщо додатково до терапії лізиноприлом пацієнтам призначають діуретики.

У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у тих, які почали це лікування нещодавно, після додавання лізиноприлу іноді може спостерігатися значне зниження артеріального тиску. Імовірність виникнення симптоматичної гіпотензії, спричиненої лізиноприлом, можна зменшити, якщо припинити застосовування діуретиків перед початком лікування лізиноприлом (див. розділ «Особливості застосування).

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або солезамінники, що містять калій. Хоча протягом проведення досліджень рівень калію у сироватці крові зазвичай залишався на нормальному рівні, у деяких пацієнтів спостерігалася гіперкаліємія. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії (іноді значної) є ниркова недостатність, цукровий діабет або одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену або амілориду), харчових добавок, які містять калій, або солезамінників, які містять калій.

Якщо застосовувати лізиноприл з діуретиками, які не зберігають калій, гіпокаліємія, спричинена діуретиками, може бути зменшена.

Літій. Одночасне застосування літію та лізиноприлу зазвичай не рекомендується. При одночасному прийомі літію та інгібіторів АПФ повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові і зростання токсичності. Одночасне призначення тіазидних діуретиків з інгібіторами АПФ збільшує ризик отруєння літієм і посилює вже підвищений ризик токсичності літію. Одночасний прийом літію і лізиноприлу не рекомендований, але якщо їх сумісне застосування необхідне, слід проводити ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування).

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту у дозі
> 3 г/добу
Довготривале застосування НПЗП може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. НПЗП та інгібітори АПФ спричиняють додатковий ефект зростання рівня калію в сироватці крові і можуть призвести до погіршення функції нирок. Ці явища зазвичай носять оборотний характер. Рідко спостерігається гостра ниркова недостатність, головним чином у пацієнтів з порушеною функцією нирок, таких як пацієнти літнього віку або пацієнти з дегідратацією.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування таких ліків може збільшити гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або інших судинорозширювальних засобів може призвести до подальшого зменшення артеріального тиску.

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової-альдостеронової системи (РААС), що розвивається внаслідок комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену, асоціюється з вищою частотою розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією засобами, що впливають на РААС (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Фармакодинаміка».

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики Одночасне застосування певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних засобів разом з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зменшення артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні препарати. Одночасний прийом інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулінів, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити посилене зменшення рівня глюкози у крові з ризиком виникнення гіпоглікемії. Цей ефект частіше спостерігається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати Лізиноприл можна застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та/або нітратами.

Препарати золотаНітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення і артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін’єкцій золота (наприклад натрію ауротіомалату) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ.

Алкоголь. Потенціює гіпотензивну дію лізиноприлу.

Триметоприм, циклоспорин, ловастатин.При одночасному застосуванні одного із вказаних препаратів з лізиноприлом може розвинутися гіперкаліємія.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, прокаїнамід При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ може розвинутися лейкопенія.

Особливості застосування.

Симптоматична гіпотензія Клінічні прояви артеріальної гіпотензії рідко зустрічаються у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з гіпертензією, які приймають лізиноприл, імовірність виникнення гіпотензії вища, якщо існує дегідратація, наприклад при терапії діуретиками, діареї, внаслідок блювання, застосування безсольової дієти, діалізу, або у тих, хто має тяжку форму ренінзалежної гіпертензії. У пацієнтів із серцевою недостатністю, з нирковою недостатністю або без неї, може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Імовірність її виникнення вища у пацієнтів з більш тяжкими формами серцевої недостатності, у разі застосування високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності. Початок терапії і корекція дози у пацієнтів з підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії повинні проходити під ретельним медичним наглядом. Схожі запобіжні заходи потрібно застосовувати до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину та, у разі необхідності, ввести шляхом внутрішньовенної інфузії фізіологічний розчин. Тимчасове зниження артеріального тиску не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Як тільки артеріальний тиск підвищиться після відновлення об’єму рідини, препарат можна застосовувати без обмежень.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, при застосуванні лізиноприлу може спостерігатися додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і зазвичай не є причиною припинення лікування. Якщо прояви артеріальної гіпотензії набувають клінічного характеру, необхідно зменшити дозу або припинити застосування лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда Лікування лізиноприлом не слід розпочинати у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда, у яких існує ризик подальших гемодинамічних ускладнень після лікування вазодилататорами. До цієї групи належать пацієнти, у яких систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче, та ті, у яких розвинувся кардіогенний шок. Якщо протягом перших 3 діб після інфаркту систолічний артеріальний тиск становить 120 мм рт. ст. або нижче, дозу потрібно зменшити. Якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче, потрібно зменшити підтримувальну дозу до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. Терапію лізиноприлом слід відмінити, якщо артеріальна гіпотензія зберігається (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. протягом більш ніж 1 години).

Стеноз аортального і мітрального клапана/ гіпертрофічна кардіоміопатія Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід з обережністю призначати пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією відтоку з лівого передсердя, наприклад зі стенозом аорти або гіпертрофічною кардіоміопатією.

Порушення функції нирок У випадку ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно призначати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю в розділі «Спосіб застосування та дози»), а надалі - згідно з реакцією пацієнта на лікування. У таких пацієнтів моніторинг рівня калію та креатиніну є складовою звичайної медичної практики.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призвести до подальшого порушення ниркової функції. У таких випадках повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка зазвичай мала оборотний характер.

У деяких пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які приймали інгібітори АПФ, спостерігалося збільшення рівня сечовини крові та креатиніну в сироватці, що зазвичай мало оборотний характер після припинення терапії. Це особливо властиво пацієнтам з нирковою недостатністю. Якщо також розвивається реноваскулярна гіпертензія, ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності збільшується. Лікування таких пацієнтів слід починати під пильним медичним наглядом із призначенням низьких доз препарату та ретельним титруванням дози. Зважаючи на те, що лікування діуретиками може бути фактором, що сприяє виникненню вищезазначених явищ, перед застосуванням лізиноприлу їх прийом необхідно відмінити і контролювати функцію нирок протягом перших тижнів лікування лізиноприлом.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без явних проявів порушень судин нирок спостерігалося збільшення рівня сечовини крові і креатиніну сироватки, зазвичай незначне та оборотного характеру, особливо при комбінованому застосуванні лізиноприлу з діуретиками. Імовірність появи таких явищ вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. У таких випадках може бути необхідним зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда лікування лізиноприлом пацієнтів, які мають ознаки порушення функції нирок (концентрація креатиніну у сироватці крові вище 177 мкмоль/л та/або протеїнурія вище 500 мг/г), не розпочинати. Якщо ниркова недостатність виникла під час лікування лізиноприлом (концентрація креатиніну у сироватці крові вища 265 мкмоль/л або вдвічі перевищує рівень, який спостерігався до початку лікування), лікар повинен прийняти рішення про припинення терапії лізиноприлом.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк Інколи повідомлялося про розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, такі як лізиноприл. Ці явища можуть виникнути у будь-який момент протягом лікування. У таких випадках потрібно негайно відмінити прийом лізиноприлу, призначити відповідне лікування і проводити моніторинг стану пацієнта до повного зникнення симптомів.

У випадках, коли набряк локалізовано в ділянці язика без виникнення проблем з диханням, пацієнт може потребувати довготривалого спостереження, якщо лікування гістаміном та кортикостероїдами виявляється недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку, пов’язаного з набряком гортані або язика. У пацієнтів з набряком у ділянці язика, голосової щілини або гортані можлива обструкція дихальних шляхів, особливо у таких, які мали оперативні втручання на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно негайно вжити заходів невідкладної допомоги. Вони можуть включати введення адреналіну та/або підтримання прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен знаходитися під пильним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, навіть якщо його розвиток не пов’язаний з інгібіторами АПФ, мають підвищений ризик виникнення ангіоневротичного набряку під час терапії інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі Повідомлялося про виникнення анафілактичних реакцій у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69) та одночасно застосовували інгібітори АПФ. У таких випадках необхідно використовувати або інший тип мембран для діалізу, або інший клас антигіпертензивних препаратів.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛНЩ) Рідко у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, протягом аферезу ЛНЩ із сульфатом декстрану спостерігалися анафілактичні реакції, що загрожували життю. Виникнення таких реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припинити терапію інгібіторами АПФ перед проведенням аферезу.

Десенсибілізація У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізації (наприклад отрутою перетинчастокрилих), можуть виникнути анафілактоїдні реакції. Вони зникають під час тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ, але вони можуть знову з’явитися при необережному повторному призначенні препарату.

Печінкова недостатність. Дуже рідко застосування інгібіторів АПФ пов’язують із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Якщо у пацієнтів, які приймають лізиноприл, розвинулася жовтяниця або помічено зростання рівня ензимів печінки, то необхідно припинити застосування препарату і надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз Повідомлялося про випадки розвитку нейтропенії/ агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок, які не мають інших ускладнень, нейтропенія зустрічається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз зникають після припинення терапії інгібіторами АПФ. Слід дуже обережно застосовувати лізиноприл пацієнтам, які мають колагеноз судин, приймають імуносупресивну терапію, лікуються алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у разі вже наявних порушень функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвиваються серйозні інфекції, при яких інтенсивна антибіотикотерапія не дає бажаного результату.

Якщо лізиноприл призначають таким пацієнтам, то рекомендується проводити моніторинг кількості лейкоцитів, а також необхідно проінформувати пацієнтів про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Раса Інгібітори АПФ з частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним для зменшення артеріального тиску у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо через більш поширений серед пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією стан, що характеризується низьким реніновим статусом.

Кашель Повідомлялося про випадки виникнення кашлю, що був спричинений застосуванням інгібіторів АПФ. У типових випадках це був непродуктивний та стійкий кашель, але такий, що швидко зникає після припинення лікування. Під час диференційної діагностики кашлю необхідно враховувати, що виникнення кашлю може бути спричинено лікуванням інгібіторами АПФ.

Хірургічні втручання/анестезія У пацієнтів, які перенесли значне хірургічне втручання або анестезію засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну. Якщо у результаті дії цього механізму виникла артеріальна гіпотензія, необхідно відновити рівень рідини.

Гіперкаліємія Збільшення рівня калію у сироватці крові спостерігається у деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, включаючи лізиноприл. Підвищений ризик виникнення гіперкаліємії існує у пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом або у пацієнтів, які одночасно застосовують калійзберігаючі діуретики або солезамінники, що містять калій, а також у пацієнтів, які приймають інші ліки, застосування яких пов’язане зі зростанням рівня калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Якщо одночасне застосування вищезгаданих речовин є необхідним, рекомендується проводити моніторинг рівня калію в сироватці крові.

Хворі на цукровий діабет Протягом першого місяця застосування інгібіторів АПФ хворим на цукровий діабет, які застосовують протидіабетичні препарати перорально або інсулін, необхідно ретельно проводити глікемічний контроль.

Подвійна блокада ренін- ангіотензинової-альдостеронової системи (РААС)

Оскільки комбіноване застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену внаслідок розвитку подвійної блокади РААС підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), одночасне застосування даних препаратів не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо даний вид комбінованої терапії являється абсолютним показанням до застосування, то вона повинна проводитись тільки під наглядом лікаря та за умови моніторингу артеріального тиску, функції нирок та рівня електролітів.

Не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Період вагітності.Препарат не повинен застосовуватися вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Остаточних даних щодо ризику тератогенної дії інгібіторів АПФ під час першого триместру вагітності немає, проте незначне підвищення ризику не виключено. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не розглядається як основна терапія для пацієнток, які планують вагітність, слід замінити її на альтернативну гіпотензивну терапію, безпечну для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити лікування інгібіторами АФП і, при необхідності, почати альтернативне лікування дозволене вагітним.

Лікування інгібіторами АФП протягом другого і третього триместру чинить токсичну дію на плід (ниркова недостатність, олігогідрамніоз, гіпоплазія кісток черепа) і новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо вплив інгібіторів АПФ спостерігається в другому триместрі вагітності, рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа плода.

Необхідно провести ретельне обстеження на наявність артеріальної гіпотензії у грудних дітей, матері яких приймають інгібітори АФП.

Період годування груддю.Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Лізиноприл може вплинути на здатність керування автотранспортом та роботу з іншими механізмами, оскільки можливе виникнення запаморочення, втомлюваності та сплутаності свідомості особливо на початку лікування.

Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Спосіб застосування та дози.

Лізиноприл рекомендовано приймати перорально 1 раз на добу приблизно в один і той самий час. Абсорбція лізиноприлу не залежить від прийому їжі. Дозу препарату необхідно підбирати індивідуально, відповідно до стану пацієнта та показників артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Есенціальна гіпертензія. Лізиноприл можна застосовувати як монотерапію або у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза зазвичай становить 10 мг. У пацієнтів з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (особливо при реноваскулярній артеріальній гіпертензії, надлишковому виведенні натрію хлориду та/або дегідратації, серцевій декомпенсації або тяжкій артеріальній гіпертензії) може спостерігатися надмірне зменшення артеріального тиску після прийому першої дози. Тому на початку лікування такі пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, початкова рекомендована доза становить 2,5-5 мг. Пацієнти з нирковою недостатністю також потребують зменшеної початкової дози (див. таблицю нижче).

Підтримувальна доза. Звичайна ефективна підтримувальна доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо при застосуванні призначеної дози протягом 2-4 тижнів не досягнуто бажаного терапевтичного ефекту, в подальшому дозу можна збільшити. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 80 мг.

Попередня терапія діуретиками.

На початку лікування лізиноприлом може розвинутися артеріальна гіпотензія. Це найбільш імовірно у пацієнтів, які вже застосовують діуретики. Оскільки у цих пацієнтів може спостерігатися дегідратація та/або надлишкове виведення натрію хлориду, препарат необхідно застосовувати з обережністю. Якщо це можливо, прийом діуретиків слід призупинити за
2-3 доби до початку терапії лізиноприлом. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, які не можуть припинити застосування діуретиків, терапію лізиноприлом потрібно розпочинати з дози 5 мг. Необхідно проводити контроль функції нирок та рівня калію у плазмі крові. Подальший режим дозування лізиноприлу слід встановлювати згідно з показниками артеріального тиску. У разі необхідності можна поновити терапію діуретиками.

Коригування дози при нирковій недостатності. Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю повинно базуватися на кліренсі креатиніну (див. таблицю).

Таблиця

Коригування дози при нирковій недостатності.

Кліренс креатиніну (мл/хв)

Початкова доза (мг/добу)**

Менше 10 (включаючи пацієнтів, які перебувають на діалізі)

2,5 мг*

10-30

2,5*-5 мг

31-80

5-10 мг

* При необхідності застосування дози 2,5 мг слід застосовувати лізиноприл у відповідному дозуванні або лікарській формі.

** Дозу та/або частоту застосування необхідно коригувати згідно з показниками артеріального тиску.

Дозу препарату можна збільшувати до досягнення контролю за артеріальним тиском або до максимуму - 40 мг на добу.

Серцева недостатність. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності лізиноприл рекомендовано призначати як додаткову терапію до лікування діуретиками та, при наявності показань, з дигіталісом або бета-блокаторами. Лікування лізиноприлом можна розпочинати з початкової дози 2,5 мг 1 раз на добу під медичним наглядом для визначення початкового впливу препарату на артеріальний тиск. Дозу лізиноприлу слід збільшувати:

- з приростом, що не перевищує 10 мг;

- з інтервалом, не меншим за 2 тижні;

- до найвищої дози, яку переносить пацієнт, але не більше 35 мг 1 раз на добу.

При коригуванні дози необхідно враховувати клінічну реакцію конкретного пацієнта.

У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, наприклад, з надлишковим виведенням солі, з гіпонатріємією або без неї, з гіповолемією, а також у пацієнтів, які інтенсивно лікуються діуретиками, по можливості, перед початком лікування лізиноприлом необхідно скоригувати ці стани. Необхідно контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда. У разі наявності показань пацієнтам слід призначати стандартну терапію - антитромботичні засоби, аспірин та бета-блокатори. Разом з лізиноприлом можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза. Лікування лізиноприлом необхідно розпочати протягом 24 годин після першої появи симптомів, однак лікування не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск менший 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг (перорально), наступна (через 24 години) - 5 мг, через 48 годин - 10 мг і потім по 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з низьким систолічним тиском (120 мм рт. ст. або нижчим) на початку лікування або у перші 3 доби після інфаркту слід призначати низьку дозу лізиноприлу - 2,5 мг перорально.

У разі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно скоригувати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю вище).

Підтримувальна доза становить 10 мг 1 раз на добу. Якщо розвинулася артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або менше), слід призначити добову підтримувальну дозу 5 мг з тимчасовим зменшенням до 2,5 мг у разі необхідності. Терапію лізиноприлом слід відмінити, якщо виникла стабільна артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижчий 90 мм рт. ст. протягом більше однієї години).

Лікування повинно тривати 6 тижнів, після чого необхідно переглянути доцільність або схему лікування. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності слід продовжувати лікування лізиноприлом.

Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті. Для пацієнтів з діабетом ІІ типу та початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення показників діастолічного тиску (який вимірюється у положенні сидячи) нижче 90 мм рт. ст.

У випадках порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу потрібно скоригувати відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю вище).

Пацієнти літнього віку.Не було встановлено відмінностей в ефективності або у профілі безпеки препарату, які б залежали від віку пацієнтів. Для призначення початкової дози лізиноприлу хворим літнього віку з порушенням функції нирок необхідно керуватися даними таблиці. Потім дозу можна змінювати відповідно до показників артеріального тиску.

Застосування пацієнтам з трансплантованою ниркою. Досвід призначення лізиноприлу пацієнтам, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутній. Тому лікування лізиноприлом не рекомендується.

Діти.

Дані відносноефективності та безпеки застосування препарату дітям обмежені, тому препарат не можна застосовувати цій категорії пацієнтів.

Передозування.

Існує обмежена кількість даних про випадки передозування у людини. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинний колапс, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність і кашель.

Лікування. У випадку передозування препарату рекомендованим лікуванням є внутрішньовенна інфузія фізіологічного розчину. У випадку виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення з низьким узголів’ям. При необхідності провести лікування інфузією ангіотензину II та/або призначити катехоламіни внутрішньовенно. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, вжити заходів для видалення лізиноприлу з організму (наприклад промивання шлунка, блювання, прийом абсорбентів або натрію сульфату). Лізиноприл може бути виведений із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. У разі наявності стійкої до лікування брадикардії може бути показане застосування водія ритму. Необхідно постійно контролювати показники життєво важливих функцій, рівень електролітів у сироватці крові та концентрацію креатиніну.

Побічні реакції.

При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ можуть спостерігатися нижчезазначені побічні реакції.

З боку системи крові: зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, порушення мозкового кровообігу, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку метаболізму:гіпоглікемія.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, раптові зміни настрою, парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів, порушення нюху, порушення сну, сплутаність свідомості, синкопе, симптоми депресії, галюцинації.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичні ефекти (включаючи артеріальну гіпотензію), інфаркт міокарда та інсульт, імовірно як ускладнення гіпотензії, відчуття серцебиття, тахікардія, синдром Рейно.

З боку дихальної системи: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/ еозинофільна пневмонія.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль та порушення травлення, сухість у роті, панкреатит, кишковий ангіоневротичний набряк, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця або печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, кропив’янка, алопеція, псоріаз, гіперчутливість/ ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані; надмірне потовиділення, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри, гіперемія шкіри.

Повідомлялося про комплекс симптомів, який може включати: гарячку, васкуліт, міалгію, артралгію/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз, висипання, світлочутливість або виникнення інших дерматологічних проявів.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

Загальні розлади: втомлюваність, астенія.

Лабораторні показники: збільшення рівня сечовини крові та креатиніну сироватки, зростання рівня ензимів печінки, гіперкаліємія, збільшення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія.

Дані щодо безпеки демонструють, що лізиноприл, в цілому, добре переноситься педіатричними пацієнтами, які страждають на артеріальну гіпертензію, а профіль безпеки в даній віковій групі порівнянний з профілем групи дорослих пацієнтів.

Термін придатності 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Актавіс АТ, Ісландія/Actavis HF, Iceland.

Актавіс ЛТД, Мальта/Actavis LTD, Malta.

Балканфарма-Дупниця АТ, Болгарія/Balkanpharma-Dupnitsa AD, Bulgaria.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Рейк’явікурвегур 78, IS-220 Хафнарфйордур, Ісландія/

Reykjavikurvegur78, IS-220 Hafnarfjordur, Iceland.

BLB 016, Булебел Індастріал будинок, м. Зейтун ZTN3000, Мальта/

BLB 016, Bulebel Industrial Estate, Zejtun ZTN3000, Malta.

вул. Самоковське шосе 3, Дупниця, 2600, Болгарія/

3 Samokovsko Shosse Street, Dupnitsa, 2600, Bulgaria.

 

На сайті наведено виключно офіційні оновлені інструкції без перекладів та скорочень.

Інформація про лікарські засоби представлена на сайті для ознайомлення, не є приводом для самолікування та не є рекламою лікарських засобів.

Важливо! До кожного лікарського засобу, який ви купуєте, обов’язково має додаватися інструкція про застосування лікарського засобу.

Тримайте всі інструкції до препаратів Домашньої аптечки під рукою – завантажуйте мобільний додаток Ліки Контроль БЕЗКОШТОВНО

 appStore2 images