БАЙДУРЕОН

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Байдуреон

( Bydureon ® )

Склад:

діючі речовини: ексенатид;

1 попередньо наповнена однодозова шприц-ручка містить 2,76 мг порошку ексенатиду (у камері для мікросфер), що відповідає 2 мг ексенатиду на дозу, і розчинник (у камері для розчинника) для приготування суспензії пролонгованого вивільнення для ін’єкцій;

допоміжні речовини:50:50DL 4AP полімер (полі [D,L-лактид-кo-гліколід]), цукроза.

Розчинник: натрію кармелоза; натрію хлорид; полісорбат 20; натрію дигідрофосфат, моногідрат; натрію гідрофосфат, гептагідрат; натрію гідроксид; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма Порошок і розчинник для приготування суспензії пролонгованого вивільнення для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:

Порошок (у камері для мікросфер): порошок від білого до майже білого кольору.

Розчинник (у камері для розчинника): прозорий від безбарвного до блідо-жовтого до блідо-коричневого кольору розчин, в основному вільний від видимих механічних включень.

Фармакотерапевтична група

Препарати для лікування цукрового діабету. Інші засоби для зниження рівня глюкози у крові, крім інсулінів. Аналоги глюкагон-подібного пептиду-1 (GLP-1). Код АТС  A10B J01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії

Ексенатид - агоніст рецептора глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1), якому притаманні антигіперглікемічні властивості глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1). Амінокислотна послідовність ексенатиду частково збігається з ГПП-1 людини. Доведено, що ексенатид зв’язується з рецептором ГПП-1 людини та активує йогоin vitro; його механізм дії реалізується за участю циклічного АМФ та/або за допомогою інших внутрішньоклітинних сигнальних метаболічних шляхів.

Ексенатид посилює, залежно від рівня глюкози, секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. Концентрація глюкози крові знижується, секреція інсуліну зменшується. Коли ексенатид застосовували у комбінації з метформіном та/або тіазолідиндіоном, збільшення частоти гіпоглікемії порівняно з плацебо не спостерігалося, можливо, завдяки описаному вище глюкозозалежному інсулінотропному механізмові (див. розділ «Особливості застосування»).

Ексенатид пригнічує секрецію глюкагону, рівень якого, як відомо, є надто підвищеним у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. Нижчі концентрації глюкагону зумовлюють зниження продукування глюкози у печінці. Однак ексенатид не впливає на нормальну відповідь глюкагону та інші гормональні відповіді на гіпоглікемію.

Ексенатид сповільнює спорожнення шлунка, тим самим зменшуючи швидкість потрапляння прийнятої з їжею глюкози у кровообіг.

Було показано, що застосування ексенатиду призводить до зменшення прийому їжі через зниження апетиту та підвищення насичення.

Фармакодинамічні ефекти

Ексенатид покращує глікемічний контроль за рахунок стійкого цукрознижувального ефекту щодо концентрацій глюкози як після прийому їжі, так і натще у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу. На відміну від природного ГПП-1, у людини Байдуреон має фармакокінетичний та фармакодинамічний профілі, що дають змогу вводити його один раз на тиждень.

Фармакодинамічне дослідження ексенатиду за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (n=13) показало відновлення першої фази секреції інсуліну та покращення другої фази у відповідь на внутрішньовенне болюсне введення глюкози.

Клінічна ефективність та безпека

Нижче представлено результати довгострокових клінічних досліджень Байдуреону; у цих дослідженнях взяли участь 1628 пацієнтів (804 отримували лікування Байдуреоном), 54 % становили чоловіки і 46 % − жінки, 281 пацієнт (141 отримувало лікування Байдуреоном) віком ≥ 65 років.

Глікемічний контроль

У 2 дослідженнях (24 та 30 тижнів) Байдуреон 2 мг один раз на тиждень порівнювали з таким при застосуванні ексенатиду 5 мкг двічі на добу. В обох дослідженнях зниження рівня HbA1c було очевидним уже за результатами першого визначення HbA1c після початку лікування (тижні 4 або 6).

Байдуреон зумовив статистично значуще зниження рівня HbA1c порівняно з таким при застосуванні ексенатиду двічі на добу.

В обох дослідженнях відзначався клінічно значущий вплив Байдуреону на рівень HbA1c незалежно від базової антидіабетичної терапії.

В обох дослідженнях зменшення рівня HbA1c ≤ 7 % або < 7 % було досягнуто у статистично значуще більшої кількості пацієнтів, які приймали Байдуреон, порівняно з тими, хто приймав ексенатид двічі на добу (p < 0,05 і p=< 0,0001 відповідно).

І у пацієнтів, які отримували Байдуреон, і в тих, хто приймав ексенатид двічі на добу, спостерігалося зменшення маси тіла порівняно з вихідним рівнем, хоча відмінність між двома групами лікування не була статистично значущою.

Подальше зниження рівня HbA1c та стійка втрата маси тіла спостерігалися протягом не менш як 52 тижні у пацієнтів, які завершили контрольоване 30-тижневе дослідження та 22-тижневе неконтрольоване продовжене дослідження. Придатні для оцінювання пацієнти, які перейшли з прийому ексенатиду двічі на добу на Байдуреон (n=121), досягли такого ж покращення показників HbA1c на − 2,0% в кінці 22-го тижня порівняно з вихідним рівнем, як і пацієнти, які отримували лікування Байдуреоном протягом 52 тижнів.

Було проведено дослідження тривалістю 26 тижнів, в якому Байдуреон 2 мг порівнювали з інсуліном гларгіном, який застосовували один раз на добу. Байдуреон зумовив більшу зміну рівня HbA1c порівняно з інсуліном гларгіном. Порівняно з лікуванням інсуліном гларгіном, лікування Байдуреоном дозволило статистично значуще зменшити середню масу тіла та асоціювалося з меншою частотою гіпоглікемічних явищ (таблиця 1).

Результати 26-тижневого дослідження Байдуреону порівняно з інсуліном гларгіном у комбінації тільки з метформіном або з метформіном та сульфонілсечовиною (популяція пацієнтів, яким призначалося досліджуване лікуванн).

Таблиця1

Показник

Байдуреон 2 мг

Інсулін гларгін1

N

233

223

Середній рівень HbA1c (%)

Початковий рівень

8,3

8,3

Зміна відносно початкового рівня

(± СП)

-1,5 (± 0,1)*

-1,3 (± 0,1)*

Зміна середньої різниці відносно початкового рівня між групами лікування (95 % ДІ)

- 0,16 (-0,29, -0,03)*

Кількість пацієнтів (%), в яких досягнуто рівня HbA1c ≤ 7 %

62

54

Зміна рівня глюкози сироватки натще (ммоль/л) (± СП)

-2,1 (± 0,2)

-2,8 (± 0,2)

Середня маса тіла (кг)

Початковий рівень

91

91

Зміна відносно початкового рівня (± СП)

-2,6 (± 0,2)

+1,4 (±0,2)

Зміна середньої різниці відносно початкового рівня між групами лікування (95 % ДІ)

-4,05 (-4,57, -3,52) *

СП − стандартна похибка, ДІ− овірчий інтервал, * p < 0,05

1 Інсулін гларгін вводили до цільової концентрації глюкози, що дорівнювала 4,0 − 5,5 ммоль/л (72 − 100 мг/дл).

Середня доза інсуліну гларгіну на початку лікування становила 10,1 МО/добу і збільшилася до 31,1 МО/добу у пацієнтів, які отримували лікування інсуліном гларгіном.

Результати, отримані протягом 156 тижнів, відповідають тим, що повідомлялися у звіті за 26-тижневий період. Лікування Байдуреоном стабільно забезпечувало статистично значуще покращення глікемічного контролю та контролю маси тіла порівняно з лікуванням інсуліном гларгіном. Дані з безпеки за 156-тижневий період відповідають отриманим протягом 26 тижнів дослідження.

У 26-тижневому подвійному сліпому дослідженні Байдуреон порівнювали з максимальними добовими дозами ситагліптину та піоглітазону у пацієнтів, які також приймали метформін. В усіх групах лікування відзначалося статистично значуще зниження показників HbA1c порівняно з вихідним рівнем. Байдуреон був більш ефективним відносно ситагліптину та піоглітазону щодо зміни показників HbA1c від вихідного рівня.

Байдуреон зумовив значно більше зменшення маси тіла порівняно з ситагліптином. У пацієнтів, які приймали піоглітазон, спостерігалося збільшення маси тіла (таблиця 2).

Результати 26-тижневого дослідження Байдуреону порівняно з ситагліптином та піоглітазоном у комбінації з метформіном (популяція пацієнтів, яким призначалося досліджуване лікування).

Таблиця 2

Показник

Байдуреон

2 мг

Ситагліптин 100 мг

Піоглітазон 45 мг

N

160

166

165

Середній рівень HbA1c (%)

Початковий рівень

8,6

8,5

8,5

Зміна відносно початкового рівня (± СП)

-1,6 (± 0,1)*

-0,9 (± 0,1)*

-1,2 (± 0,1)*

Зміна середньої різниці відносно початкового рівня між групами лікування (95 % ДІ) порівняно з ситагліптином

-0,63 (-0,89, -0,37)**

Зміна середньої різниці відносно початкового рівня між групами лікування (95 % ДІ) порівняно з піоглітазоном

-0,32 (-0,57, -0,06)*

Кількість пацієнтів (%), в яких досягнуто рівня HbA1c ≤ 7 %

62

36

49

Зміна рівня глюкози сироватки натще (ммоль/л) (± СП)

-1,8 (± 0,2)

-0,9 (± 0,2)

-1,5 (± 0,2)

Середня маса тіла (кг)

Початковий рівень

89

87

88

Зміна від початкового рівня (± СП)

-2,3 (± 0,3)

-0,8 (± 0,3)

+2,8 (± 0,3)

Зміна середньої різниці від початкового рівня між групами лікування (95 % ДІ) порівняно з ситагліптином

-1,54 (-2,35, -0,72)*

Зміна середньої різниці від початкового рівня між групами лікування (95 % ДІ) порівняно з піоглітазоном

-5,10 (-5,91, -4,28)**

СП − стандартна похибка, ДІ−довірчий інтервал), * p < 0,05, **p< 0,0001

Маса тіла

У дослідженнях Байдуреону спостерігалося зменшення маси тіла у пацієнтів порівняно з початковим рівнем незалежно від наявності нудоти, хоча таке зменшення було більш вираженим у групі пацієнтів з нудотою (середнє зменшення від на 2,9 кг - 5,2 кг у пацієнтів з нудотою на 2,2 кг −2,9 кг у пацієнтів без нудоти).

Частка пацієнтів зі зменшенням маси тіла та зниженням рівня HbA1c становила від 70 до 79 % (частка пацієнтів із зниженням рівня HbA1c становила від 88 до 96 %).

Глюкоза плазми/сироватки крові

Лікування Байдуреоном зумовило статистично значуще зменшення концентрацій глюкози плазми/сироватки крові натще; це зменшення спостерігалося уже через 4 тижні лікування. Також спостерігалося додаткове зменшення концентрацій глюкози після прийому їжі. Покращення показників концентрації глюкози плазми крові натще зберігалося протягом 52 тижнів.

Функція бета-клітин

Клінічні дослідження Байдуреону показали покращення функції бета-клітин на основі такого показника, як оцінка моделі гомеостазу (HOMA-B). Ефект препарату стосовно функції бета-клітин зберігався впродовж усього 52-тижневого періоду.

Артеріальний тиск

У дослідженнях Байдуреону спостерігалося зниження систолічного артеріального тиску (від 2,9ммрт.ст. до 4,7 мм рт. ст.). У 30-тижневому дослідженні з використанням ексенатиду двічі на добу як препарату порівняння і Байдуреон, і ексенатид двічі на добу зумовили статистично значуще зниження систолічного артеріального тиску відносно вихідного рівня (4,7±1,1 мм рт. ст. та 3,4±1,1 мм рт. ст. відповідно); різниця між групами лікування не була статистично значущою. Покращення показників артеріального тиску зберігалося впродовж 52 тижнів.

Ліпіди натще

Доведено, що Байдуреон не виявляє небажаного впливу на показники обміну ліпідів.

Діти

Європейська агенція з лікарських засобів звільнила розробника від зобов'язань щодо представлення результатів досліджень Байдуреону в одній чи декількох підгрупах педіатричної популяції з цукровим діабетом 2 типу (дивіться розділ «Спосіб застосування», де наведено інформацію про застосування дітям).

Фармакокінетика

Властивості всмоктування ексенатиду відображають властивості сповільненого вивільнення діючої речовини, притаманні лікарській формі Байдуреону. Після всмоктування у кровообіг Ексенатид розподіляється та виводиться згідно з відомими системними фармакокінетичними властивостями.

Всмоктування

У разі щотижневого введення 2мг Байдуреону середня концентрація ексенатиду перевищувала мінімальну ефективну концентрацію (приблизно 50 пг/мл) через 2 тижні із поступовим зростанням середньої плазмової концентрації після 6 та 7 тижнів. Відповідно підтримувалися концентрації ексенатиду близько 300 пг/мл, що вказує на досягнення рівноважного стану. Рівноважні концентрації ексенатиду зберігаються протягом тижневого інтервалу між введеннями з мінімальними коливаннями від максимуму до мінімуму відносно середньої терапевтичної концентрації.

Розподіл

Середній уявний об’єм розподілу ексенатиду після однократного підшкірного введення становить 28л.

Біотрансформація та виведення

Доклінічні дослідження показали, що ексенатид виводиться переважно шляхом клубочкової фільтрації з подальшою протеолітичною деградацією. Середній уявний кліренс ексенатиду становить 9 л/год. Ці фармакокінетичні характеристики ексенатиду не залежать від дози. Приблизно через 10 тижнів після припинення лікування Байдуреоном середня плазмова концентрація ексенатиду була нижче межі виявлення.

Особливі категорії пацієнтів

Порушення функції нирок

Популяційний фармакокінетичний аналіз даних пацієнтів з порушенням функції нирок, які приймали Байдуреон у дозі 2 мг, показав можливе зростання системної експозиції приблизно на 74 % та 23 % (медіана прогнозованого значення у кожній групі) у пацієнтів з помірними (N=10) та легким (N=56) порушеннями функції нирок відповідно порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок (N=84).

Печінкова недостатність.

Фармакокінетичні дослідження за участю пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилися. Ексенатид виводиться переважно нирками, тому немає підстав очікувати, що порушення функції печінки впливатиме на концентрацію ексенатиду у крові.

Стать, расова належність та маса тіла

Стать, расова належність та маса тіла не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику ексенатиду.

Пацієнти літнього віку

Дані щодо пацієнтів літнього віку обмежені, але свідчать про відсутність виражених змін експозиції ексенатиду (пацієнти з віком приблизно до 75 років).

У фармакокінетичному дослідженні застосування ексенатиду двічі на добу за участю пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу введення ексенатиду (10 мкг) зумовило середнє зростання показників AUC на 36 % у 15 пацієнтів віком від 75 до 85 років порівняно з 15 пацієнтами віком від 45 до 65 років, що ймовірно, пов’язанj з ослабленням функції нирок у старшій віковій групі (див. розділ «Спосіб застосування»).

Діти

У фармакокінетичному дослідженні застосування однієї дози ексенатиду двічі на добу за участю 13 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу віком від 12 до 16 років введення ексенатиду (5 мкг) зумовило дещо нижчі середні показники AUC (нижче на 16 %) та Cmax (на 25 %) порівняно з показниками, отриманими у дорослих пацієнтів. Фармакокінетичні дослідження Байдуреону за участю дітей не проводилися.

Клінічні характеристики

Показання.

Байдуреон показаний у комбінації з

· метформіном

· сульфонілсечовиною

· тіазолідиндіоном

· метформіном та сульфонілсечовиною

· метформіном та тіазолідиндіоном

для лікування цукрового діабету 2 типу у дорослих, в яких не вдається досягти достатнього глікемічного контролю на фоні прийому максимальних переносимих доз цих пероральних лікарських засобів.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.

Застосування агоністів рецепторів ГПП-1 протипоказане пацієнтам із медулярною карциномою щитовидної залози в анамнезі та пацієнтам із синдромом множинної ендокринної неоплазії типу 2. Слід інформувати пацієнтів щодо потенційного ризику розвитку медулярної карциноми щитовидної залози (наприклад, збільшення розміру шиї, дисфагія, задишка, постійна охриплість голосу.)

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Результати дослідження, в якому парацетамол використовували як маркер спорожнення шлунка, свідчать, що здатність Байдуреону сповільнювати спорожнення шлунка є мінімальною, тому немає підстав очікувати на клінічно значуще зменшення швидкості та всмоктування одночасно прийнятих пероральних лікарських засобів. Отже, корекція дозування лікарських засобів, чутливих до сповільнення спорожнення шлунка, не потрібна.

Після прийому 1000 мг парацетамолу в таблетках з їжею або без через 14 тижнів лікування Байдуреоном не спостерігалося істотних змін AUC парацетамолу порівняно з показниками у контрольному періоді. Cmax парацетамолу знизилася на 16 % (натще) та на 5% (після прийому їжі), а tmax зросли з приблизно 1 години у контрольному періоді до 1,4 години (натще) та 1,3 години (після прийому їжі).

Препарати сульфонілсечовини

Може виникнути потреба у корекції дозування сульфонілсечовини з огляду на підвищення ризику гіпоглікемії, що асоціюється з лікуванням сульфонілсечовиною (див. розділи «Спосіб застосування» та «Побічні реакції»).

Із застосуванням ексенатиду у дозі 10 мкг двічі на добу (але не з введенням ексенатиду один раз на тиждень) були проведені такі дослідження взаємодії:

Інгібітори редуктази гідроксиметилглютарилкоферменту А

AUC та Cmax ловастатину знизилися приблизно на 40 % та 28 % відповідно, а tmax зріс приблизно на 4 години після супутнього введення ексенатиду двічі на добу та однократного прийому ловастатину (40 мг) порівняно з прийомом тільки ловастатину. У 30-тижневих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях ексенатиду одночасне застосування ексенатиду двічі на добу та інгібіторів редуктази HMG CoA не асоціювалося зі значними змінами ліпідного профілю (див. розділ «Фармакодинаміка»). Попередня корекція дозування не потрібна; однак слід забезпечити належний моніторинг ліпідного профілю.

Варфарин

Подовження tmax приблизно на 2 години спостерігалася після прийому варфарину через 35 хвилин після прийому ексенатиду, який застосовують двічі на добу. Клінічно значущого впливу на Cmax або AUC не відзначалося. Отримані спонтанні повідомлення про підвищення МНВ на фоні одночасного прийому варфарину та Байдуреону. Необхідно контролювати значення МНВ на початку лікування Байдуреоном у пацієнтів, які приймають варфарин та/або похідні кумаролу (див. розділ «Побічні реакції»).

Дигоксин та лізиноприл

У дослідженнях взаємодії ексенатиду, який застосувують двічі на добу, з дигоксином та лізиноприлом не спостерігалося клінічно значущого впливу на Cmax або AUC, однак відзначалося подовження tmax приблизно на 2 години.

Етинілестрадіол та левоноргестрел

Застосування комбінованого перорального контрацептиву (30 мкг етинілестрадіолу та 150 мкг левоноргестрелу) за одну годину до прийому ексенатиду, який застосовують двічі на добу не вплинуло на AUC, Cmax та Cmin етинілестрадіолу або левоноргестрелу. Прийом перорального контрацептиву через 35 хвилин після ексенатиду не вплинув на AUC, але зумовив зменшення Cmax етинілестрадіолу на 45 % та Cmax левоноргестрелу на 27−41 %, а також затримку tmax на 2−4 години внаслідок сповільнення спорожнення шлунка. Зменшення Cmax має обмежене клінічне значення і не вимагає корекції дозування пероральних контрацептивів.

Діти

Дослідження взаємодій ексенатиду проводилися тільки за участю дорослих.

Особливості застосування.

Байдуреон не слід застосовувати пацієнтам з цукровим діабетом 1 типу або для лікування діабетичного кетоацидозу.

Байдуреон не можна вводити внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Цей лікарський засіб містить менш як 1 ммоль (23 мг) натрію на одну дозу, тобто він практично вільний від натрію.

Порушення функції нирок

У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності, які отримують діаліз, однократне введення ексенатиду, який застосовують двічі на добу, зумовило зростання частоти та тяжкості небажаних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту; отже, Байдуреон не рекомендується для застосування пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Клінічний досвід застосування препарату пацієнтам з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості дуже обмежений, тому застосування Байдуреону не рекомендується.

Нечасто на фоні лікування ексенатидом спостерігалися явища, що свідчили про порушення функції нирок, в тому числі підвищення рівня креатиніну сироватки, погіршення перебігу хронічної ниркової недостатності та гостра ниркова недостатність, іноді з потребою у гемодіалізі. Деякі з цих явищ спостерігалися у пацієнтів, з іншими факторами впливу на гідратацію, такими як нудота, блювання та/або діарея, а також дехто з них приймав лікарські засоби, відомі здатністю впливати на функцію нирок/стан гідратації, зокрема інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, антагоністи ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні препарати та діуретики. Після призначення підтримувального лікування та припинення прийому засобів, що могли спричинити ці явища, в тому числі ексенатиду, функціїя нирок нормалізувалась.

Тяжкі захворювання шлунково-кишкового тракту

Застосування Байдуреону пацієнтам з тяжкими шлунково-кишковими захворюваннями, в тому числі з гастропарезом, не вивчалося. Застосування препарату зазвичай асоціюється з небажаними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту, такими як нудота, блювання та діарея. Тому Байдуреон не рекомендується застосовувати пацієнтам з тяжкими шлунково-кишковими захворюваннями.

Гострий панкреатит

Застосування агоністів рецептора глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1) асоціюється з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Отримані спонтанні повідомлення про випадки гострого панкреатиту при застосуванні Байдуреону. Після призначення підтримувального лікування панкреатит минав, але дуже рідко повідомлялось про випадки некротизуючого або геморагічного панкреатиту та/або смерті пацієнтів. Пацієнтів слід поінформувати про характерний симптом гострого панкреатиту - безперервний сильний біль в животі. Якщо є підозри на панкреатит, прийом Байдуреону слід припинити; якщо підтверджено діагноз гострого панкреатиту, прийом Байдуреону не слід поновлювати. Слід з обережністю застосовувати цей препарат пацієнтам з панкреатитом в анамнезі.

Одночасне застосування інших лікарських засобів

Одночасне застосування Байдуреону з інсуліном, похідними D-фенілаланіну (меглітинідами), інгібіторами альфа-глюкозидази, інгібіторами дипептидилпептидази-4 або іншими агоністами рецептора GLP-1 не вивчалося. Одночасне застосування Байдуреону та ексенатиду двічі на добу (препарат «Баєта») не вивчалося і не рекомендується.

Гіпоглікемія

У клінічних дослідженнях застосування Байдуреону у комбінації з сульфонілсечовиною підвищувало ризик гіпоглікемії. Крім цього, у клінічних дослідженнях у пацієнтів, які приймали комбінацію з сульфонілсечовиною та мали незначне порушення функції нирок, частіше спостерігалися випадки гіпоглікемії порівняно з пацієнтами, з нормальною функцією нирок. Щоб знизити ризик гіпоглікемії, асоційованої із застосуванням сульфонілсечовини, слід розглянути можливість зменшення дози сульфонілсечовини.

Швидке зменшення маси тіла

У пацієнтів, які приймали ексенатид, відзначалося стрімке зменшення маси тіла із швидкістю >1,5 кг на тиждень, що може мати небажані наслідки, наприклад холелітіаз.

Взаємодія з варфарином

Отримані спонтанні повідомлення про випадки підвищення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення), що інколи асоціювалося з геморагічними ускладненнями, на фоні одночасного застосування варфарину та ексенатиду (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Відміна препарату

Після відміни ефект Байдуреону може тривати, оскільки плазмова концентрація ексенатиду знижується протягом 10 тижнів. Це слід враховувати, обираючи інші лікарські засоби та їх дозування, з огляду на можливе продовження небажаних реакцій та дії препарату, принаймні часткової, доки рівень ексенатиду не знизиться.

Уважно прочитайте цю інструкцію перед застосуванням:

Як користуватися попередньо наповненою шприц-ручкою Байдуреон

Віконце для огляду суміші Смугаста смужка Регулятор

Ковпачок Голка Верхівка шприц-ручки Зелена смужка Оранжева смужка

Контрольне віконце

Перед користуваням шприц-ручкою рекомендується пройти у медичного працівника інструктаж з її правильного використання.

Не рекомендується, щоб цей лікарський засіб застосовували сліпі пацієнти та пацієнти, які погано бачать, окрім випадків, коли особа із відповідною підготовкою може допомогти їм зробити ін’єкцію.

Крок 1. Підготуйте шприц-ручку

Дайте шприц-ручці нагрітися. Дістаньте одну шприц-ручку із холодильника і витримайте її при кімнатній температурі щонайменше 15 хвилин.

НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ шприц-ручку після закінчення терміну її придатності.

Поки шприц-ручка нагрівається, вимийте руки.

Відкрийте контейнер, потягнувши за кутовий клапан. Вийміть шприц-ручку і голку.

НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ шприц-ручку або голку, якщо якась із частин пошкоджена або відсутня.


Перевірте рідину у контрольному віконці.

Рідина має бути прозорою і вільною від видимих механічних включень.

Наявність бульбашок повітря у рідині є нормальним явищем.

Зніміть паперову кришечку із ковпачка голки.


Прикріпіть голку до шприц-ручки , натиснувши і щільно пригвинтивши її на верхівку шприц-ручки. НЕ ЗНІМАЙТЕ поки що ковпачок.


Крок 2. Змішайте необхідну дозу

З’єднайте порошок із розчинником .

Тримаючи шприц-ручку вертикально, ковпачком голки догори,повільнопокрутіть регулятор проти годинникової стрілки.

ЗУПИНІТЬСЯ, коли почуєте клацання і зелена смужка зникне.

Енергійно постукайте шприц-ручкою, щоб змішати лікарський засіб . Тримайте шприц-ручку за кінець з оранжевою смужкою іенергійно постукайте шприц-ручкою по долоні.

НЕ ПОВЕРТАЮЧИ регулятор, ОБЕРТАЙТЕ шприц-ручку через кожні декілька постукувань. Енергійно стукайте шприц-ручкою по долоні до утворення рівномірно каламутної суспензії без грудочок. Для цього може бути потрібно 80 або більше постукувань шприц-ручкою.


80 або більше разів

Перевірте суспензію. Піднесіть шприц-ручку до світла і огляньте крізь віконце для огляду суміші з обох боків шприц-ручки. Суспензія має бути БЕЗ ГРУДОЧОК і рівномірно каламутним.

Препарат не змішаний

є грудочки, суспензія неоднорідна

Препарат змішаний

грудочок НЕМАЄ, рівномірно каламутна суспензія


Щоб отримати повну дозу, необхідно добре змішати лікарський засіб.

Якщо лікарський засіб не змішаний як слід, постукайте шприц-ручкою довше та енергійніше.

НЕ ПЕРЕХОДЬТЕ до наступного кроку, поки препарат не буде добре перемішаний.

Наявність бульбашок повітря у рідині є нормальним явищем, що не завдасть шкоди.

Порівняйте вигляд суспензії у віконці для огляду суміші з обох боків шприц-ручки із зображеннями нижче , приклавши шприц-ручку до сторінки. Зверніть увагу на нижню поверхню. Якщо грудочки відсутні, препарат готовий до ін’єкції.

Крок 3. Введіть дозу лікарського засобу

ВАЖЛИВО: Ін’єкцію лікарського засобу необхідно зробити негайно після його належного змішування.Не можна зберігати лікарський засіб для застосування пізніше.

Оберіть місце ін’єкції на животі, стегні або тильному боці руки. Можна щотижня вводити препарат в одну і ту саму ділянку тіла, але обирайте різні місця цієї ділянки.

Обережно очистіть шкіру у зоні ін’єкції водою з милом або тампоном, змоченим спиртом.


Поверніть регулятор, щоб вивільнити кнопку введення. Тримаючишприц-ручку вертикально,ковпачком голки догори, покрутіть регулятор проти годинникової стрілки до зникнення оранжевої стрічки і вивільнення кнопки введення.

НЕ НАТИСКАЙТЕ поки що на кнопку введення.


Зніміть із голки ковпачок , потягнувши його вертикально вгору.

НЕ КРУТІТЬ. На голці або у ковпачку можуть бути кілька крапель рідини.


Зробіть ін’єкцію лікарського засобу. Введіть голку у шкіру (підшкірно). Натисніть великим пальцем на кнопку введення до появи звуку клацання.Тримайте так 10 секунд, щоб забезпечити введення усієї дози лікарського засобу.


Правильно утилізуйте шприц-ручку , не знімаючи голки, у стійкому до проколювання контейнері. НЕ НАМАГАЙТЕСЯзнову накрити голку ковпачком і НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕголку повторно.


Застосування у період вагітності або годування груддю.

Жінки репродуктивного віку

З огляду на тривалий період виведення Байдуреону, необхідно користуватися протизаплідними засобами під час лікування Байдуреоном. Прийом Байдуреону слід припинити не менш як за 3 місяці до запланованої вагітності.

Вагітність

Дані щодо застосування Байдуреону вагітним жінкам є недостатніми. Результати досліджень на тваринах показали наявність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини не відомий. Байдуреон не слід застосовувати під час вагітності; рекомендується застосування інсуліну.

Годування груддю

Невідомо, чи потрапляє ексенатид у грудне молоко людини. Байдуреон не слід застосовувати під час годування груддю.

Фертильність

Дослідження впливу препарату на фертильність людини не проводилися

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спеціальні дослідження впливу препарату щодо впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізвами не проводились. Якщо Байдуреон застосовують у комбінації з сульфонілсечовиною, пацієнтам рекомендується вжити запобіжних заходів, для уникнення розвитку гіпоглікемії під час керування транспортними засобами або при роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза становить 2 мг ексенатиду один раз на тиждень.

Після переходу з прийому ексенатиду двічі на добу (препарат «Баєта») на Байдуреон у пацієнтів може розвинутися транзиторне підвищення концентрацій глюкози у крові, що зазвичай минає протягом перших двох тижнів після початку терапії.

У разі додавання Байдуреону до терапії метформіном та/або тіазолідиндіоном прийом цих препаратів можна продовжувати у тому ж дозуванні. У разі додавання Байдуреону до терапії сульфонілсечовиною слід розглянути можливість зменшення дози сульфонілсечовини, щоб знизити ризик розвитку гіпоглікемії (див. розділ «Особливості застосування»).

Байдуреон слід вводити один раз на тиждень в один і той самий день кожного тижня. День щотижневого введення можна за потреби змінити за умови, що наступна доза вводиться не менш як через одну добу (24 години). Байдуреон можна вводити у будь-який час дня незалежно від прийому їжі.

Якщо пацієнт пропустив дозу, препарат слід ввести одразу, як тільки пацієнт про це згадає. Наступну ін’єкцію пацієнт може виконати у раніше обраний для ін’єкції день. Однак протягом 24-годинного періоду слід виконувати лише одну ін’єкцію.

Застосування Байдуреону не вимагає додаткового самостійного контролю. Самостійний контроль рівня глюкози крові може бути потрібний для регулювання дози сульфонілсечовини.

Якщо після відміни Байдуреону починають лікування іншим антидіабетичним препаратом, слід враховувати, що препарат має пролонговану дію (див. розділ «Фармакокінетика»).

Особливі категорії пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Корекція дозування залежно від віку не потрібна. Однак, оскільки функція нирок зазвичай погіршується з віком, слід враховувати функцію нирок пацієнта (див. «Пацієнти з порушенням функції нирок»). Клінічний досвід застосування препарату пацієнтам віком > 75 років обмежений (див. розділ «Фармакокінетика»).

Порушення функції нирок

Корекція дозування для пацієнтів з легким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну від 50 до 80 мл/хв) не потрібна. Клінічний досвід застосування препарату пацієнтам з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну від 30 до 50 мл/хв) обмежений (див. розділ «Фармакокінетика»). Таким пацієнтам Байдуреон не рекомендується.

Байдуреон не рекомендується для застосування пацієнтам з термінальною стадією ниркової недостатності або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

Порушення функції печінки

Корекція дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки не потрібна (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Спосіб застосування

Байдуреон вводиться пацієнтом самостійно. Кожну ручку повинна використовувати тільки одна особа і тільки один раз.

Настійно рекомендується, щоб, перш ніж починати лікування Байдуреоном, пацієнти пройшли навчання під керівництвом медичного працівника. Пацієнт повинен суворо дотримуватися інструкцій для застосування.

Кожну дозу слід вводити у ділянку живота, стегна або задньої частини плеча шляхом підшкірної ін’єкції одразу після суспензування порошку у розчиннику.

Вказівки щодо приготування суспензії лікарського препарату перед введенням:

Попередньо наповнена ручка призначена виключно для одноразового використання.

Порошок, що міститься в одній камері, необхідно змішати з розчинником, що міститься в іншій камері попередньо наповненої ручки. Перед використанням розчинник слід візуально оцінити. Розчинник можна використовувати лише за умови, що він прозорий і не містить сторонніх часток. Після відновлення суміш можна використовувати лише за умови, що вона має білий або білуватий колір та є каламутною. Будь ласка, ознайомтеся з інструкцією для медичного застосування щодо суспендування та введення препарату.

Користуйтеся тільки тими голками, що постачаються разом з ручками.

Байдуреон потрібно вводити одразу після змішування порошку та розчинника.

Байдуреон, що був заморожений, використовувати не можна.

Пацієнту слід розповісти, як безпечно утилізувати ручку, не від’єднуючи голку, після кожної ін’єкції.

Будь-який невикористаний лікарський засіб або його відходи слід утилізувати відповідно до місцевих норм.

Діти

Безпека та ефективність застосування Байдуреону дітям та підліткам (віком до 18 років) ще не встановлені. Наявні дані розглядаються у розділі «Фармакодинаміка», однак не дають можливості розробити рекомендації щодо дозування.

Передозування.

Ефекти передозування ексенатиду (на основі даних клінічних досліджень ексенатиду, який приймають двічі на добу) включали тяжку нудоту та блювання, швидке зниження рівня глюкози крові. У випадку передозування слід призначити відповідне підтримувальне лікування, що визначається клінічними симптомами.

Побічні реакції.

Стислий огляд профілю безпеки

Найбільш частими побічними реакціями були реакції з боку шлунково-кишкового тракту (найчастіше спостерігалася нудота, були реакції у місці введення препарату (свербіння, утворення вузликів, еритема), гіпоглікемія (у разі одночасного прийому сульфонілсечовини) та головний біль. Найчастіше побічні реакції, що асоціювалися з прийомом Байдуреону, були легкими або помірної тяжкості.

У постмаркетинговий період при застосуванні ексенатиду двічі на добу повідомлялося про випадки гострого панкреатиту з невідомою частотою та нечасті випадки гострої ниркової недостатності (див. розділ «Особливості застосування»).

Перелік побічних реакцій

У таблиці 3 показана частота побічних реакцій на Байдуреон, визначена за даними клінічних досліджень та на основі спонтанних повідомлень (не спостерігалися у клінічних дослідженнях, частота невідома).

Дані клінічних досліджень ексенатиду охоплюють 18 плацебо-контрольованих досліджень, 21 дослідження з використанням активного препарату порівняння та 2 відкриті дослідження. Базова терапія включала режим харчування та фізичні вправи, метформін, сульфонілсечовину, тіазолідиндіон або комбінацію пероральних антидіабетичних засобів.

Побічні реакції зазначені з використанням термінів Медичного словника для нормативної діяльності (MedDRA) за класами систем органів та абсолютною частотою. Частоту реакцій визначено таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 - < 1/10), нечасто (≥1/1000 - < 1/100), рідко (≥1/10000 - <1/1000) або дуже рідко (< 1/10000) та частота невідома (не може бути визначена на основі наявних даних).

Побічні реакції на Байдуреон, визначені у клінічних дослідженнях та на основі спонтанних повідомлень

Таблиця 3

Система-орган-клас

Частота явищ побічних реакцій

Дуже часто

Часто

Нечасто

Рідко

Дуже рідко

Невідомо

З боку імунної системи

Анафілактична реакція

X1

Метаболічні та аліментарні розлади

Гіпоглікемія (на фоні прийому сульфонілсечовини)

X1

Зниження апетиту

X1

Дегідратація

X1

З боку нервової системи

Головний біль

X1

Запаморочення

X1

Дисгевзія

X1

Сонливість

X1

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту

Кишкова непрохідність

X1

Гострий панкреатит (див. розділ «Особливості застосування»)

X2

Нудота

X1

Блювання

X1

Діарея

X1

Диспепсія

X1

Біль у животі

X1

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба

X1

Здуття живота

X1

Відрижка

X1

Запор

X1

Метеоризм

X1

З боку шкіри та її похідних

Макулярний та папулярний висип

X2

Свербіння та/або кропив’янка

X1

Ангіоневротичний набряк

X2

Абсцес та флегмона у місці ін’єкції

X2

Гіпергідроз

X1

Алопеція

X1

З боку нирок та сечовивідних шляхів

Зміни функції нирок, в тому числі гостра ниркова недостатність, погіршення перебігу хронічної ниркової недостатності, порушення функції нирок, підвищення рівня креатиніну сироватки (див. розділ «Особливості застосування»).

X1

Загальні розлади та реакції у місці введення препарату

Свербіння у місці ін’єкції

X1

Підвищена втомлюваність

X1

Еритема у місці ін’єкції

X1

Висип у місці ін’єкції

X1

Загальна слабкість

X1

Відчуття неспокою

X1

Розлади, виявлені за результатами обстеження

Підвищення міжнародного нормалізованого відношення (див. розділ «Особливості застосування»)

X2

1 Частоту, визначено на основі даних завершених довгострокових досліджень ефективності та безпеки Байдуреону; n=2868 усього, кількість пацієнтів, які приймали сульфонілсечовину, n=1002.

2 Частоту, визначено на основі даних із спонтанних повідомлень у зв’язку із застосуванням Байдуреону (розмір статистичної сукупності невідомий).

Опис окремих побічних реакцій

Гіпоглікемія

У клінічних дослідженнях застосування Байдуреону у комбінації з сульфонілсечовиною підвищувало частоту гіпоглікемії (24,0 % проти 5,4 %) (див. розділ «Особливості застосування»). Щоб знизити ризик гіпоглікемії, асоційованої з застосуванням сульфонілсечовини, слід розглянути можливість зменшення дози сульфонілсечовини (див. розділи «Спосіб застосування» та «Особливості застосування»).

Байдуреон асоціювався зі значно нижчою частотою епізодів гіпоглікемії, ніж базальний інсулін, у пацієнтів, які також приймали метформін (3 % проти 19 %) та у пацієнтів, які також приймали метформін у комбінації з сульфонілсечовиною (20 % проти 42 %).

За даними усіх 11 досліджень Байдуреону, більшість (99,9 %, n=649) епізодів гіпоглікемії були незначними і минули після перорального прийому вуглеводів. В одного пацієнта спостерігалась значна гіпоглікемія, оскільки показник глюкози крові був низьким (2,2 ммоль/л), і пацієнт потребував допомоги з прийомом вуглеводів, щоб усунути явище.

Нудота

Найбільш частою небажаною реакцією була нудота. Із пацієнтів, які приймали Байдуреон, 20% повідомили хоча б про один епізод нудоти порівняно з 34% пацієнтів, які приймали ексенатид двічі на добу. Більшість епізодів нудоти були легкими або помірної тяжкості. При продовженні терапії частота епізодів нудоти зменшилася у більшості пацієнтів.

Частота відміни препарату у зв’язку з небажаними явищами в ході 30-тижневого контрольованого дослідження становила 6% для пацієнтів, які отримували Байдуреон, та 5% для пацієнтів, які приймали ексенатид двічі на добу. Найбільш частими небажаними явищами, що зумовили дострокову відміну препарату, в обох групах лікування були нудота та блювання. Препарат було відмінено через нудоту або блювання у < 1 % пацієнтів, які отримували Байдуреон, та 1 % пацієнтів, які приймали ексенатид двічі на добу.

Реакції у місці ін’єкції

Реакції у місці ін’єкції частіше спостерігалися у пацієнтів, які отримували Байдуреон, порівняно з пацієнтами групи препарату порівняння (16 % проти 2 − 7%) протягом 6-місячної контрольованої фази досліджень. Ці реакції у місці ін'єкції були зазвичай легкими і не зумовлювали вибуття пацієнтів з дослідження. Пацієнти могли отримувати лікування для полегшення симптомів, продовжуючи прийом досліджуваних препаратів. Наступні ін’єкції слід виконувати кожного тижня в іншу ділянку. У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки абсцесів та флегмони у місці ін’єкції.

У клінічних дослідженнях дуже часто спостерігалися невеликі підшкірні вузлики у місці ін’єкції, що відповідає відомим властивостям лікарської форми (D, L-лактид со-гліколід) полімерних мікросфер. У більшості випадків вузлики були безсимптомними, не впливали на участь у дослідженні і зникали протягом 4−8 тижнів.

Імуногенність

Відповідно до потенційно імуногенних властивостей білкових та пептидних лікарських засобів, у пацієнтів після лікування Байдуреоном можуть розвиватися антитіла до ексенатиду. У більшості пацієнтів, в яких з’явилися антитіла, титр антитіл знижується із часом.

Присутність антитіл (у високих або низьких титрах) не є прогностичним фактором глікемічного контролю у конкретного пацієнта.

У клінічних дослідженнях Байдуреону приблизно у 45 % пацієнтів у кінцевій точці дослідження спостерігалися низькі титри антитіл до ексенатиду. Загальна частка пацієнтів з антитілами була стабільною в усіх дослідженнях. Загалом рівень глікемічного контролю (HbA1c) був порівнянним із тим, що спостерігався у пацієнтів без титрів антитіл. В середньому у дослідженнях 3 фази 12 % пацієнтів мали вищі титри антитіл. У частини з них глікемічна відповідь на Байдуреон була відсутньою в кінці контрольованого періоду досліджень; у 2,6 % пацієнтів не відзначалося покращення рівня глюкози на фоні вищих титрів антитіл, тоді як в 1,6 % не спостерігалося покращення за відсутності антитіл.

У пацієнтів, в яких розвинулися антитіла до ексенатиду, частіше спостерігалися реакції у місці ін’єкції (наприклад, почервоніння шкіри та свербіння), але частота і типи інших небажаних явищ були такими ж, як і у пацієнтів без антитіл до ексенатиду.

Для пацієнтів, які отримували лікування Байдуреоном, частота потенційно імуногенних реакцій у місці ін’єкції (найчастіше свербіння з еритемою або без) під час 30-тижневого та двох 26-тижневих досліджень становила 9 %. Ці реакції рідше спостерігалися у пацієнтів без антитіл (4 %) порівняно з пацієнтами, в яких розвинулися антитіла (13 %), з вищою частотою у пацієнтів з вищими титрами антитіл.

Дослідження зразків, узятих від пацієнтів з антитілами, показало відсутність значної перехресної реактивності з подібними ендогенними пептидами (глюкагоном або GLP-1).

Швидке зменшення маси тіла

У 30-тижневому дослідженні приблизно у 3 % (n=4/148) пацієнтів, які отримували Байдуреон, відзначався принаймні один період часу, протягом якого вони швидко втрачали масу тіла (зареєстрована втрата маси тіла у проміжку між двома послідовними візитами понад 1,5 кг/тиждень).

Збільшення частоти серцевих скорочень

Згідно з об’єднаними даними клінічних досліджень Байдуреону, спостерігалося збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) на 2,6 удару за хвилину (уд./хв) порівняно з вихідним рівнем. У 15 % пацієнтів, які отримували Байдуреон, середнє збільшення ЧСС становило ≥10 уд./хв; приблизно 5 - 10 % пацієнтів в інших групах лікування середнє збільшення ЧСС становило ≥10 уд./хв.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про передбачувані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу мають дуже важливе значення. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь / ризик використання лікарського засобу. Фахівці в галузі охорони здоров'я просять повідомляти про будь-які побічні реакції за допомогою державної системи звітності.

Термін придатності.

3 роки.

Суспензію потрібно вводити відразу після змішування порошку та розчинника.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі від 2 до 8 oC. Не заморожувати.

При температурі не вище 30oС препарат можна зберігати протягом 4 тижнів. Після закінчення цього періоду препарат слід утилізувати.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Оскільки досліджень сумісності не проводили, цей препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

Упаковка.

1 двокамерна шприц-ручка містить порошок ексенатиду (у камері для мікросфер) і розчинник (по 0,65 мл у камері для розчинника) у картриджі зі скла типу 1, закритому пробкою із хлорбутилкаучуку і алюмінієвою кришкою з одного боку і поршнем із хлорбутилкаучуку з іншого. Камери розділені другим поршнем із хлорбутилкаучуку. По 1 шприц-ручці та 1 голці для ін’єкцій у запечатаній контурній чарунковій упаковці. По 4 контурних чарункових упаковки з додатковою запасною голкою для ін’єкцій в картонній коробці. Використовувати тільки ті голки, що постачаються разом зі шприц-ручками.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

АстраЗенека ЮК Лімітед.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Сілк Роад Бізнес Парк, Макклсфілд, Чешир, SK10 2NA, Велика Британія.