Перевіряйте ліки
в аптеці
в лікарні
вдома
Всі інструкції в кишені
Підберіть аналоги
з лікарем
Завантажуйте
БЕЗКОШТОВНО

ОМЕПРАЗОЛ

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ОМЕПРАЗОЛ

(OMEPRAZOL)

Cклад:

діюча речовина: omeprazol;

1 флакон містить омепразолу натрію (у перерахуванні на омепразол) 40 мг;

допоміжні речовини:динатрію едетат, натрію гідроксид.

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса.КодАТС А02В С01.

Клінічні характеристики

Показання

Омепразол для внутрішньовенного застосування показаний як альтернатива пероральній терапії у нижчезазначених випадках.

Дорослі

· Лікування виразки дванадцятипалої кишки.

· Профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки.

· Лікування виразки шлунка.

· Профілактика рецидивів виразки шлунка.

· У комбінації з відповідними антибіотиками для ерадикаціїHelicobacter pylori (H. pylori) при виразковій хворобі.

· Лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).

· Профілактика виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням НПЗП у пацієнтів категорії ризику.

· Лікування рефлюкс-езофагіту.

· Тривале лікування пацієнтів з неактивним рефлюкс-езофагітом.

· Лікування симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

· Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Протипоказання

Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Омепразол, як і інші інгібітори протонного насоса (ІПН), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром.

Спосіб застосування та дози

Дозування

Альтернатива пероральній терапії

Пацієнтам, для яких пероральна форма препарату є неприйнятною, рекомендують застосовувати омепразол 40 мг 1 раз на добу внутрішньовенно. Пацієнтам із синдромом Золлінгера-Еллісона рекомендована початкова доза омепразолу, яку вводять внутрішньовенно, становить 60 мг на добу. Може виникнути потреба у більш високих добових дозах, тому дозу слід підбирати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг на добу, її слід розділити порівну на дві частини та вводити 2 рази на добу.

Омепразол слід вводити внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 20-30 хв.

Інструкція щодо відновлення препарату перед введенням

Увесь вміст флакона слід розчинити приблизно в об’ємі 5 мл, а потім відразу ж розвести в об’ємі до 100 мл. Необхідно використовувати 0,9 % розчин хлориду натрію або 5 % розчин глюкози. Стабільність омепразолу залежить від рН розчину для інфузії, тому для розведення не слід використовувати інший розчинник або іншу його кількість.

Підготовка

1. За допомогою шприца відберіть 5 мл розчину для інфузії зі 100-мілілітрової пляшки або мішка для інфузії.

2. Додайте цей об’єм до флакона з ліофілізованим омепразолом, ретельно перемішайте, переконавшись, що весь препарат розчинився.

3. Відберіть розчин омепразолу назад у шприц.

4. Перенесіть розчин у мішок або пляшку для інфузії.

5. Повторіть етапи 1-4, щоб переконатися, що увесь об’єм омепразолу перенесено з флакона в мішок або пляшку для інфузії.

Альтернативний метод підготовки розчину для інфузій в еластичному контейнері

1. Двосторонню голку-перехідник приєднайте до ін’єкційної мембрани мішка для інфузії. Приєднайте інший кінець голки до флакона з ліофілізованим омепразолом.

2. Розчиніть субстанцію омепразолу шляхом прокачування інфузійного розчину вперед-назад між мішком для інфузії і флаконом.

3. Переконайтеся у тому, що весь препарат розчинився.

Отриманий розчин необхідно використати для проведення внутрішньовенної інфузії протягом 20-30 хв.

Будь-який залишок або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Особливі категорії пацієнтів

Порушення функцій нирок

Корекція дози не потрібна для пацієнтів з порушеннями функцій нирок.

Порушення функцій печінки

Для пацієнтів із порушеннями функцій печінки може виявитися достатньою добова доза препарату 10-20 мг.

Пацієнти літнього віку (>65 років)

Корекція дози не потрібна для пацієнтів літнього віку.

Побічні реакції

Найчастішими побічними реакціями є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.

З боку системи крові:лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи:реакції гіперчутливості, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

Метаболічні порушення:гіпонатріємія; гіпомагніємія, тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії; гіпомагніємія може також спричинити гіпокаліємію.

З боку психіки:безсоння, збудження, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.

З боку нервової системи:головний біль, запаморочення, парестезія, сонливість, порушення смаку.

З боку органів зору:нечіткість зору.

З боку органів слуху:вертиго.

З боку дихальної системи:бронхоспамз.

З боку травного тракту:біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання, сухість у роті, стоматит, кандидоз травного тракту, мікроскопічний коліт.

З боку гепатобіліарної системи:підвищений рівень печінкових ферментів, гепатит із жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з існуючими захворюваннями печінки.

З боку шкіри:дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка, алопеція, фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН).

З боку кістково-м’язової системи:артралгія, міалгія, м’язова слабкість.

З боку сечовидільної системи:інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи:гінекомастія.

Загальні розлади та реакції у місті введення препарату:нездужання, периферичний набряк, посилене потовиділення.

У поодиноких випадках повідомлялося про необоротне порушення зору у тяжкохворих пацієнтів, які отримали омепразол у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у великих дозах, але причинно-наслідковий зв’язок не встановлено.

Передозування

Існує обмежений обсяг інформації про наслідки передозування омепразолу в людини. Були описані випадки застосування препарату в дозах до 560 мг; також є окремі повідомлення про пероральне застосування одноразових доз омепразолу, що досягали 2400 мг (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Були зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, болю в животі, діареї та головного болю. Також в поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію і сплутаність свідомості.

Описані симптоми були тимчасовими, повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення препарату не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз препарату. У разі необхідності проводять симптоматичне лікування.

Є дані щодо внутрішньовенного застосування препарату в дозах до 270 мг впродовж одного дня та до 650 мг протягом трьох днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Результати досліджень вказують на відсутність небажаного впливу омепразолу на вагітність або здоров’я плода або новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати у період вагітності.

Омепразол виділяється у грудне молоко, проте навряд чи впливає на дитину, якщо застосовується у терапевтичних дозах.

Діти

Досвід застосування омепразолу для внутрішньовенного введення в педіатричній практиці обмежений.

Особливості застосування

При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад значної мимовільної втрати маси тіла, періодично повторюваного блювання, дисфагії, кривавого блювання або мелени) та при підозрі або при наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні пухлини, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і затримати встановлення діагнозу.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем (навантажувальна доза - 300 мг добова підтримувальна доза - 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46 % та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів в середньому на 16 %.

Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонного насоса не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонного насоса не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанкобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати у пацієнтів з кахіксією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В12 при довготривалій терапії.

Омепразол є інгібіторм CYP2C19. На початку або по закінченню лікування омепразолом необхідно розглянути можливу взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

Лікування інгібіторами протонного насоса може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій травного тракту, таких якSalmonella таCampylobacter

Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування омепразолом перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом.

Деякі дослідження показують, що терапія інгібітором протонного насоса (ІПН) може бути пов’язана з невеликим збільшенням ризику переломів, які асоційовані з остеопорозом.

Однак, в інших схожих обсерваційних дослідженнях підвищення такого ризику не було виявлено.

В дослідженнях застосуванням омепразолу та езомепразолу не було виявлено зв’язку між прийомом ІПН та переломами, які викликані остеопорозом.

Незважаючи на те, що причинно-наслідковий зв’язок між омепразолом/езомепразолом та остеопоротичним переломом не був доведений, пацієнтам з ризиком прогресуючого остеопорозу чи остеопоротичного перелому слід рекомендувати відповідний клінічний нагляд щодо діючих клінічних рекомендацій для цього стану.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Малоймовірно, що омепразол впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату, як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Можлива взаємодія з препаратами, які метаболізуються у печінці за допомогою ферментної системи цитохрому P450. Можуть підвищитись концентрації у плазмі кровідіазепаму,фенітоїну,ніфедипіну,варфарину,амінопірину,антипірину та дисульфіраму. Як правило, таке підвищення не має істотного клінічного значення при застосуванні звичайних доз омепразолу. Проте рекомендується наглядати за пацієнтами на початку лікування та при припиненні прийому препарату, і у разі необхідності змінити дозифенітоїну, діазепаму, варфарину тадисульфіраму

Через підвищене значення pH шлункового соку біодоступністьампіциліну, кетоконазолу, ітраконазолу тазалізаможе зменшитися.

Через підвищене значення pH шлункового соку супутнє введення омепразолу тадигоксину підвищувало біодоступність дигоксину на 10 % у здорових добровольців.

Ефективністьпреднізолону тациклоспорину може зменшитись, тому іноді необхідно скоригувати дози циклоспорину.

При паралельному призначенніантацидів, амоксициліну, дигоксину, теофіліну, циклоспорину, лідокаїну, квінідину, естрадіолу, еритроміцину, будесоніду, метопрололу абопропранололу не спостерігалося жодної клінічно значущої взаємодії з омепразолом.

Супутнє застосуваннятакролімусута омепразолу може підвищити концентрації такролімусу у сироватці крові.

Відзначалося, що омепразол взаємодіє з деякими антиретровірусними засобами. Клінічна значущість та механізм такої взаємодії не завжди відомі. Підвищення шлункового рН протягом застосування омепразолу може змінювати всмоктування антиретровірусних препаратів. Інший механізм взаємодії через CYP 2С19. У випадку застосування деяких антиретровірусних засобів, таких якатазанавір, нелфінавір, відзначалося зниження рівня останніх в сироватці крові при одночасному застосуванні з омепразолом. Тому супутнє застосування омепразолу і таких препаратів якатазанавірта нелфінавір не рекомендується.

Повідомлялося про підвищення рівнів у сироватці крові інших антиретровірусних засобів, таких як саквінавір. Існують також інші антиретровірусні препарати, при одночасному застосуванні з омепразолом рівні яких у сироватці крові лишалися незмінними.

Вплив інших препаратів на фармакокінетику омепразолу

Метаболізм: оскільки омепразол метаболізується CYP 2С19 та CYP 3А4, препарати, що пригнічують CYP 2С19, CYP 3А4 чи обидва ферменти (такі як кларитроміцин та вориконазол) можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові шляхом уповільнення його метаболізму. Оскільки великі дози омепразолу переносилися добре, корекція його дози не потрібна протягом тимчасового одночасного застосування. Препарати, що індукують CYP 2С19, CYP 3А4 чи обидва ферменти (таки як рифампіцин), можуть призводити до зниження рівня омепразолу у сироватці крові шляхом прискорення його метаболізму.

Результати ряду досліджень взаємодії омепразолу з іншими препаратами продемонстрували, що омепразол у дозі 20-40 мг на добу не впливає значним чином на будь-які інші ферменти CYP, важливі для метаболізму препаратів, про що свідчить відсутність метаболічної взаємодії з субстратами CYP1А2 (такими як кофеїн, теофілін), CYP2С9 (такими як S-варфарин, піроксикам, діклофенак, напроксен), CYP2D6 (такими як метопролол, пропранолол), CYP2Е1 (такими як етанол).

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами «протонної помпи». При необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Механізм дії

Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки механізму надзвичайно спрямованої дії. Омепразол інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного впливу на протонний насос в парієтальних клітинах. Препарат при застосуванні 1 раз на добу діє швидко та забезпечує контроль шляхом оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.

Омепразол є слабкою основою, яка накопичується та перетворюється в активну форму у вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він пригнічує фермент Н+, К+-АТФазу (протонний насос). Цей ефект на заключному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку є дозозалежним та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти, незалежно від типу стимуляції.

Фармакодинамічні ефекти

Усі фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.

Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку

Внутрішньовенне введення омепразолу спричинює дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку людини. Для того щоб відразу аналогічно знизити внутрішньошлункову кислотність, що досягається повторними дозами препарату по 20 мг перорально, рекомендується як перша доза внутрішньовенне введення 40 мг препарату. Це призводить до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження в середньому на 90 % протягом 24 годин як після внутрішньовенної ін’єкції, так і після внутрішньовенної інфузії.

Пригнічення секреції соляної кислоти пов’язується з площею під кривою «концентрація-час» (AUC) омепразолу та не залежить від фактичної концентрації омепразолу в плазмі крові на даний момент часу.

Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.

Вплив на H. pylori

H. pyloriпов’язана із розвитком виразкової хвороби, в тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка.H. pyloriє основним фактором розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

ЕрадикаціяH. pyloriза допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов’язана з високими рівнями загоєння і тривалої ремісії виразкової хвороби.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції соляної кислоти у шлунку

Під час лікування антисекреторними препаратами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь на знижену секрецію кислоти. Також у зв’язку зі зниженою шлунковою кислотністю підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищення рівня CgA може завадити обстеженню на нейроендокринні пухлини. Повідомлялося, що лікування інгібіторами протонного насоса потрібно припинити за 5-14 днів до визначення CgA. Визначення слід повторити, якщо рівні не нормалізувалися до цього часу.

Збільшення числа ECL-клітин, пов’язане, можливо, зі збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважають, що ці дані не мають клінічного значення.

Під час тривалого курсу лікування повідомлялося про дещо підвищену частоту появи залозових кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним і, ймовірно, оборотним.

Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, що зазвичай присутні у травному тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій травного тракту, спричиненихSalmonella таCampylobacter

Фармакокінетика

Розподіл

Передбачуваний об’єм розподілу у здорових добровольців становить приблизно 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97 % зв’язується з білками плазми крові.

Метаболізм та виведення

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксіомепразолу, основного метаболіту речовини у плазмі крові. Решта залежить від іншої специфічної ізоформи (CYP3A4), відповідальної за утворення омепразолу сульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу із CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжлікарської взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак через незначну спорідненість із CYP3A4 омепразол не має здатності до пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не чинить гальмівної дії на основні ферменти CYP.

Приблизно у 3 % представників європеоїдної раси та у 15-20 % представників монголоїдної раси функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих «повільних метаболізаторів». У цих осіб метаболізм омепразолу, можливо, каталізується переважно ферментом CYP3A4. Після повторного призначення омепразолу у дозі 20 мг 1 раз на добу середнє значення площі під кривою AUC у «повільних метаболізаторів» у 5-10 разів більша, ніж в осіб, які мають функціональний фермент CYP2C19 (у «швидких метаболізаторів»). Середні максимальні концентрації у плазмі крові були також більш високі - у 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Виведення

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 30-40 л/год після разової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми крові зазвичай менше 1 години як після разового, так і після повторного застосування препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні 1 раз на добу. Майже 80 % дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта - із фекаліями, переважно шляхом секреції з жовчю.

AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози препарату і забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату. Така залежність від часу та дози зумовлена зменшенням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, що, можливо, спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад сульфоном). Не було виявлено, щоб будь-який із метаболітів впливав на секрецію соляної кислоти шлункового соку.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушеннями функцій печінки

Метаболізм омепразолу в пацієнтів із порушеннями функцій печінки сповільнений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу 1 раз на добу жодної тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.

Пацієнти з порушеннями функцій нирок

Фармакокінетика омепразолу, у тому числі системна біодоступність та швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не змінюється.

Пацієнти літнього віку

Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів літнього віку (75-79 років) дещо знижена.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості:

ліофілізована пориста маса або порошок від білого до жовтуватого кольору.

Несумісність.

Омепразол не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім перелічених у розділі «Спосіб застосування та дози».

Термін придатності

2 роки.

Флакони з порошком (без картонної коробки) можуть зберігатися при нормальному зовнішньому освітленні до 24 годин.

Відновлений розчин:

стабільність хіміко-фізичних властивостей після відкриття упаковки була продемонстрована протягом 12 годин при температурі 25 °С після відновлення 0,9 % розчином хлориду натрію і протягом 6 годин при температурі 25 °С після відновлення 5 % розчином глюкози.

З мікробіологічної точки зору, препарат необхідно використовувати негайно, окрім випадків, коли відновлення препарату відбувається в контрольованих та асептичних умовах, підтверджених валідаційними методами.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 1 флакону в пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ«ФАРМЕКС ГРУП».

Місцезнаходження

Україна, 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100.

Про всі випадки побічних реакцій необхідно інформувати виробника:

ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП», Україна, 08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100,

тел.: +38(044)391-19-19, факс: +38(044)391-19-18, або через форму на сайті: http://www.pharmex.com.ua/kontakty/farmakonadzor


ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению препарата

ОМЕПРАЗОЛ

(OMEPRAZOL)

Cостав:

действующее вещество: omeprazol;

1 флакон содержит омепразола натрия (в пересчете на омепразол) 40 мг;

вспомогательные вещества:динатрия эдетат, натрия гидроксид.

Лекарственная форма.Лиофилизат для раствора для инфузий.

Фармакотерапевтическая группа.

Средства для лечения пептической язвы и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Ингибиторы протонного насоса.Код АТС  А02В С01.

Клинические характеристики.

Показания.

Омепразол для внутривенного применения показан как альтернатива пероральной терапии в нижеприведенных случаях.

Взрослые

· Лечение язвы двенадцатиперстной кишки.

· Профилактика рецидивов язвы двенадцатиперстной кишки.

· Лечение язвы желудка.

· Профилактика рецидивов язвы желудка.

· В комбинации с соответствующими антибиотиками для эрадикацииHelicobacter pylori (H. pylori) при язвенной болезни.

· Лечение язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, связанной с применением нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП).

· Профилактика язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, связанной с применением НПВП у пациентов категории риска.

· Лечение рефлюкс-эзофагита.

· Продолжительное лечение пациентов с неактивным рефлюкс-эзофагитом.

· Лечение симптоматической гастроэзофагеальной рефлюксной болезни.

· Лечение синдрома Золлингера-Эллисона.

Противопоказания.

Повышенная чувствительность к омепразолу, замещенным бензимидазолам или к любому из вспомогательных веществ.

Омепразол, как и другие ингибиторы протонного насоса (ИПН), не следует применять одновременно с нелфинавиром.

Способ применения и дозы.

Дозирование

Альтернатива пероральной терапии

Пациентам, для которых пероральная форма препарата неприемлема, рекомендуют применять омепразол 40 мг 1 раз в сутки внутривенно. Пациентам с синдромом Золлингера-Эллисона рекомендованная начальная доза омепразола, которую вводят внутривенно, составляет 60 мг в сутки. Может возникнуть потребность в более высоких суточных дозах, поэтому дозу нужно подбирать индивидуально. Если доза превышает 60 мг в сутки, ее нужно разделить поровну на две части и вводить 2 раза в сутки.

Омепразол нужно вводить внутривенно в виде инфузии в течение 20-30 мин.

Инструкция по восстановлению препарата перед введением

Все содержимое флакона нужно растворить приблизительно в объеме 5 мл, а потом сразу же развести в объеме до 100 мл. Необходимо использовать 0,9 % раствор хлорида натрия или 5 % раствор глюкозы. Стабильность омепразола зависит от рН раствора для инфузии, поэтому для разведения не следует использовать другой растворитель или другое его количество.

Подготовка

1. С помощью шприца отберите 5 мл раствора для инфузии со 100-миллилитровой бутылки или мешка для инфузии.

2. Добавьте этот объем во флакон с лиофилизированным омепразолом, тщательно перемешайте, убедившись, что весь препарат растворился.

3. Отберите раствор омепразола обратно в шприц.

4. Перенесите раствор в мешок или бутылку для инфузии.

5. Повторите этапы 1-4, чтобы убедиться, что весь объем омепразола перенесен из флакона в мешок или бутылку для инфузии.

Альтернативный метод подготовки раствора для инфузий в эластичном контейнере

1. Двустороннюю иглу-переходник присоедините к инъекционной мембране мешка для инфузии.

Присоедините другой конец иглы к флакону с лиофилизированным омепразолом.

2. Растворите субстанцию омепразола путем прокачки инфузионного раствора вперед-назад между мешком для инфузии и флаконом.

3. Убедитесь в том, что весь препарат растворился.

Полученный раствор необходимо использовать для проведения внутривенной инфузии в течение 20-30 мин.

Любые остатки или отходы нужно утилизировать согласно местным требованиям.

Особые категории пациентов

Нарушение функций почек

Коррекция дозы не нужна для пациентов с нарушениями функций почек.

Нарушение функций печени

Для пациентов с нарушениями функций печени может оказаться достаточной суточная доза препарата 10-20 мг.

Пациенты пожилого возраста (> 65 лет)

Коррекция дозы не нужна для пациентов пожилого возраста.

Побочные реакции.

Наиболее частыми побочными реакциями является головная боль, боль в животе, запор, диарея, метеоризм и тошнота/рвота.

Со стороны системы крови:лейкопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз, панцитопения.

Со стороны иммунной системы:реакции гиперчувствительности, например лихорадка, ангионевротический отек и анафилактические реакции/шок.

Метаболические нарушения:гипонатриемия; гипомагниемия, тяжелая гипомагниемия может привести к гипокальциемии; гипомагниемия может также вызвать гипокалиемию.

Со стороны психики:бессонница, возбуждение, спутанность сознания, депрессия, агрессия, галлюцинации.

Со стороны нервной системы:головная боль, головокружение, парестезия, сонливость, нарушение вкуса.

Со стороны органов зрения:нечеткость зрения.

Со стороны органов слуха:вертиго.

Со стороны дыхательной системы:бронхоспазм.

Со стороны пищеварительного тракта:боль в животе, запор, диарея, метеоризм, тошнота/рвота, сухость во рту, стоматит, кандидоз пищеварительного тракта, микроскопический колит.

Со стороны гепатобилиарной системы:повышенный уровень печеночных ферментов, гепатит с желтухой или без нее, печеночная недостаточность, энцефалопатия у пациентов с существующими заболеваниями печени.

Со стороны кожи:дерматит, зуд, сыпь, крапивница, алопеция, фоточувствительность, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз (ТЭН).

Со стороны костно-мышечной системы:артралгия, миалгия, мышечная слабость.

Со стороны мочевыделительной системы:интерстициальный нефрит.

Со стороны репродуктивной системы:гинекомастия.

Общие расстройства и реакции в месте введения препарата:недомогание, периферический отек, усиленное потовыделение.

В единичных случаях сообщалось о необратимом нарушении зрения у тяжелобольных пациентов, получающих омепразол в виде внутривенной инъекции, особенно в больших дозах, но причинно-следственная связь не установлена.

Передозировка.

Имеется ограниченный объем информации о последствиях передозировки омепразола у человека. Были описаны случаи применения препарата в дозах до 560 мг; также есть отдельные сообщения о пероральном применении одноразовых доз омепразола, достигающих 2400 мг (в 120 раз выше обычной рекомендованной клинической дозы). Были зарегистрированы случаи тошноты, рвоты, головокружения, боли в животе, диареи и головной боли. Также в единичных случаях сообщалось об апатии, депрессии и спутанности сознания.

Описанные симптомы были временными, сообщений о серьезных последствиях не поступало. Скорость выведения препарата не изменялась (кинетика первого порядка) с увеличением доз препарата. В случае необходимости проводят симптоматическое лечение.

Есть данные о внутривенном применении препарата в дозах до 270 мг в течение одного дня и до 650 мг на протяжении 3 дней, что не привело к появлению каких-либо дозозависимых нежелательных реакций.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Результаты исследований указывают на отсутствие нежелательного влияния омепразола на беременность или здоровье плода или новорожденного ребенка. Омепразол можно применять в период беременности.

Омепразол выделяется в грудное молоко, тем не менее едва ли влияет на ребенка, если применяется в терапевтических дозах.

Дети.

Опыт применения омепразола для внутривенного введения в педиатрической практике ограничен.

Особенности применения.

При наличии какого-либо тревожного симптома (например значительной непроизвольной потери массы тела, периодически повторяющейся рвоты, дисфагии, кровавой рвоты или мелены) и при подозрении или при наличии язвы желудка необходимо исключить злокачественные опухоли, поскольку лечение может уменьшить выраженность симптомов и задержать установление диагноза.

У здоровых добровольцев отмечалось фармакокинетическое/фармакодинамическое взаимодействие между клопидогрелем (нагрузочная доза - 300 мг, суточная поддерживающая доза - 75 мг) и омепразолом (80 мг в сутки перорально, т. е. доза, которая в 4 раза превышает стандартную дневную дозу), что приводило к уменьшению экспозиции активного метаболита клопидогреля в среднем на 46 % и уменьшению максимального ингибирующего действия (АДФ-индуцированной) агрегации тромбоцитов в среднем на 16 %.

Одновременное применение атазанавира с ингибиторами протонного насоса не рекомендуется. Если комбинации атазанавира с ингибитором протонного насоса нельзя избегнуть, рекомендуется тщательный клинический мониторинг (например вирусная нагрузка) в сочетании с увеличением дозы атазанавира до 400 мг на 100 мг ритонавира; доза омепразола не должна превышать 20 мг.

Омепразол, как и все лекарственные средства, угнетающие секрецию соляной кислоты желудочного сока, может уменьшить всасывание витамина В12 (цианкобаламина) из-за гипо- или ахлоргидрию. Это нужно учитывать у пациентов с кахексией или факторами риска снижения всасывания витамина В12 при длительной терапии.

Омепразол является ингибиторм CYP2C19. В начале или по окончании лечения омепразолом необходимо рассмотреть возможное взаимодействие с лекарственными средствами, которые метаболизируются при участии CYP2C19. Взаимодействие наблюдается между клопидогрелем и омепразолом. Клиническая значимость этого взаимодействия остается неясной. В качестве предупредительной меры необходимо избегать одновременного применения омепразола и клопидогреля.

Лечение ингибиторами протонного насоса может привести к некоторому повышению риска развития инфекций пищеварительного тракта, таких какSalmonella иCampylobacter

Как и при любом длительном лечении, особенно когда период лечения омепразолом превышает 1 год, пациенты должны находиться под постоянным наблюдением.

Некоторые исследования показывают, что терапия ингибитором протонного насоса (ИПН) может быть связана с небольшим увеличением риска переломов, ассоциированных с остеопорозом.

Однако в других похожих обсервационных исследованиях повышения такого риска не было выявлено.

В исследованиях применения омепразола и эзомепразола не было выявлено связи между приемом ИПН и переломами, вызванными остеопорозом.

Несмотря на то, что причинно-следственная связь между омепразолом/эзомепразолом и остеопоротическим переломом не была доказана, пациентам с риском прогрессирующего остеопороза или остеопоротического перелома следует рекомендовать соответствующее клиническое наблюдение согласно действующим клиническим рекомендациям для этого состояния.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами.

Маловероятно, что омепразол влияет на способность управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами. Могут наблюдаться такие нежелательные реакции на применение препарата, как головокружение и нарушение зрения. Если такие расстройства наблюдаются, пациенты не должны управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Возможно взаимодействие с препаратами, которые метаболизируются в печени с помощью ферментной системы цитохрома P450. Могут повыситься концентрации в плазме кровидиазепама,фенитоина,нифедипина,варфарина,аминопирина,антипирина и дисульфирама. Как правило, такое повышение не имеет важного клинического значения при применении обычных доз омепразола. Тем не менее рекомендуется наблюдать за пациентами в начале лечения и при прекращении приема препарата, и в случае необходимости изменить дозыфенитоина, диазепама, варфарина идисульфирама

Из-за повышенного значения pH желудочного сока биодоступностьампициллина, кетоконазола, итраконазола ижелезаможет уменьшиться.

В результате повышенного значения pH желудочного сока сопутствующее введение омепразола идигоксина повышало биодоступность дигоксина на 10 % у здоровых добровольцев.

Эффективностьпреднизолона ициклоспорина может уменьшиться, поэтому иногда необходимо скорректировать дозы циклоспорина.

При параллельном назначенииантацидов, амоксициллина, дигоксина, теофиллина, циклоспорина, лидокаина, квинидина, эстрадиола, эритромицина, будесонида, метопролола илипропранолола не наблюдалось ни одного клинически значимого взаимодействия с омепразолом.

Одновременное применениетакролимусаи омепразола может повысить концентрации такролимуса в сыворотке крови.

Отмечалось, что омепразол взаимодействует с некоторыми антиретровирусными средствами. Клиническая значимость и механизм такого взаимодействия не всегда известны. Повышение желудочного рН на протяжении применения омепразола может изменять всасывание антиретровирусных препаратов. Другой механизм взаимодействия через CYP 2С19. В случае применения некоторых антиретровирусных средств, таких какатазанавир, нелфинавир, отмечалось снижение уровня последних в сыворотке крови при одновременном применении с омепразолом. Поэтому сопутствующее применение омепразола и таких препаратов какатазанавири нелфинавир не рекомендуется.

Сообщалось о повышении уровней в сыворотке крови других антиретровирусных средств, таких как саквинавир. Существуют также другие антиретровирусные препараты, при одновременном применении с омепразолом уровни которых в сыворотке крови оставались неизменными.

Влияние других препаратов на фармакокинетику омепразола

Метаболизм: поскольку омепразол метаболизируется CYP 2С19 и CYP 3А4, препараты, угнетающие CYP 2С19, CYP 3А4 или оба фермента (такие как кларитромицин и вориконазол) могут приводить к росту уровней омепразола в сыворотке крови путем замедления его метаболизма. Поскольку большие дозы омепразола переносились хорошо, коррекция его дозы не требуется на протяжении временного одновременного применения. Препараты, индуцирующие CYP 2С19, CYP 3А4 или оба фермента (такие как рифампицин), могут приводить к снижению уровня омепразола в сыворотке крови путем ускорения его метаболизма.

Результаты ряда исследований взаимодействия омепразола с другими препаратами продемонстрировали, что омепразол в дозе 20-40 мг в сутки не влияет в значительной степени на какие-либо другие ферменты CYP, важные для метаболизма препаратов, о чем свидетельствует отсутствие метаболического взаимодействия с субстратами CYP1А2 (такими как кофеин, теофиллин), CYP2С9 (такими как S-варфарин, пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (такими как метопролол, пропранолол), CYP2Е1 (такими как этанол).

Сообщалось о повышении уровня метотрексата у некоторых пациентов при одновременном приеме с ингибиторами «протонного насоса». При необходимости применения метотрексата в высоких дозах нужно рассмотреть вопрос о временной отмене омепразола.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Механизм действия

Омепразол, рацемическая смесь двух энантиомеров, уменьшает секрецию соляной кислоты в желудке благодаря механизму чрезвычайно направленного действия. Омепразол ингибирует секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического влияния на протонный насос в париетальных клетках. Препарат при применении 1 раз в сутки действует быстро и обеспечивает контроль путем оборотного угнетения секреции соляной кислоты желудочного сока.

Омепразол является слабым основанием, которое накапливается и превращается в активную форму в крайне кислой среде внутриклеточных канальцев париетальных клеток, где он угнетает фермент Н+, К+-АТФазу (протонный насос). Этот эффект на заключительном этапе процесса формирования соляной кислоты желудочного сока является дозозависимым и обеспечивает высокоэффективное угнетение как базальной, так и стимулированной секреции соляной кислоты, независимо от типа стимуляции.

Фармакодинамические эффекты

Все фармакодинамические эффекты можно объяснить влиянием омепразола на секрецию соляной кислоты.

Влияние на секрецию соляной кислоты в желудке

Внутривенное введение омепразола вызывает дозозависимое угнетение секреции соляной кислоты в желудке человека. Для того чтобы сразу аналогично снизить внутрижелудочную кислотность, которая достигается повторными дозами препарата по 20 мг перорально, рекомендуется в качестве первой дозы внутривенное введение 40 мг препарата. Это приводит к немедленному снижению внутрижелудочной кислотности и дальнейшему удержанию этого показателя снижения в среднем на 90 % в течение 24 часов как после внутривенной инъекции, так и после внутривенной инфузии.

Угнетение секреции соляной кислоты связано с площадью под кривой «коцентрация-время» (AUC) омепразола и не зависит от фактической концентрации омепразола в плазме крови на данный момент времени.

Во время лечения омепразолом не отмечены признаки тахифилаксии.

Влияние на H. pylori

H. pyloriсвязана с развитием язвенной болезни, в том числе язвенной болезни двенадцатиперстной кишки и желудка.H. pyloriявляется основным фактором развития атрофического гастрита, который ассоциируется с повышенным риском развития рака желудка.

ЭрадикацияH. pyloriс помощью омепразола и противомикробных препаратов связана с высокими уровнями заживления и продолжительной ремиссии язвенной болезни.

Другие эффекты, связанные с угнетением секреции соляной кислоты в желудке

Во время лечения антисекреторными препаратами сывороточный уровень гастрина повышается в ответ на сниженную секрецию кислоты. Также в связи со сниженной желудочной кислотностью повышается уровень хромогранина А (CgA). Повышение уровня CgA может помешать обследованию на нейроэндокринные опухоли. Сообщалось, что лечение ингибиторами протонного насоса нужно прекратить за 5-14 дней до определения CgA. Определение нужно повторить, если уровни не нормализовались до этого времени.

Увеличение количества ECL-клеток, связанное, возможно, с увеличением сывороточного уровня гастрина, наблюдается как у детей, так и у взрослых во время длительного лечения омепразолом. Считают, что эти данные не имеют клинического значения.

Во время продолжительного курса лечения сообщалось о некоторой повышенной частоте появления железовых кист в желудке. Эти изменения являются физиологическим последствием выраженного угнетения секреции соляной кислоты; этот процесс доброкачественный и, вероятно, обратимый.

Снижение кислотности желудочного сока любыми средствами, включая ингибиторы протонной помпы, увеличивает количество бактерий в желудке, которые обычно присутствуют в пищеварительном тракте. Лечение препаратами, снижающими кислотность, может привести к некоторому повышенному риску развития инфекций пищеварительного тракта, вызванныхSalmonella иCampylobacter

Фармакокинетика.

Распределение

Предполагаемый объем распределения у здоровых добровольцев составляет приблизительно 0,3 л/кг массы тела. Омепразол приблизительно на 97 % связывается с белками плазмы крови.

Метаболизм и выведение

Омепразол полностью метаболизируется системой цитохрома Р450 (CYP). Основная часть его метаболизма зависит от полиморфно экспрессированного CYP2C19, ответственного за образование гидроксиомепразола, основного метаболита вещества в плазме крови. Остальное зависит от другой специфической изоформы (CYP3A4), ответственной за образование омепразола сульфона. Вследствие высокого сродства омепразола с CYP2C19 существует возможность конкурентного угнетения и метаболического межлекарственного взаимодействия с другими субстратами CYP2C19. Однако из-за незначительного сродства с CYP3A4 омепразол не имеет способности к угнетению метаболизма других субстратов CYP3A4. Кроме того, омепразол не оказывает тормозящего действия на основные ферменты CYP.

Приблизительно у 3 % представителей европеоидной расы и у 15-20 % представителей монголоидной расы функциональный фермент CYP2C19 отсутствует; их относят к так называемым «медленным метаболизаторам». У этих лиц метаболизм омепразола, возможно, катализируется преимущественно ферментом CYP3A4. После повторного назначения омепразола в дозе 20 мг 1 раз в сутки среднее значение площади под кривой AUC у «медленных метаболизаторов» в 5-10 раз больше, чем у лиц, которые имеют функциональный фермент CYP2C19 (у «быстрых метаболизаторов»). Средние максимальные концентрации в плазме крови были также более высокие - в 3-5 раз. Однако эти результаты не влияют на дозирование омепразола.

Выведение

Общий плазменный клиренс составляет приблизительно 30-40 л/ч после разовой дозы. Период полувыведения омепразола из плазмы крови обычно меньше 1 часа как после разового, так и после повторного применения препарата 1 раз в сутки. Омепразол полностью выводится из плазмы крови между приемами доз без тенденции к накоплению при его применении 1 раз в сутки. Почти 80 % дозы омепразола выводится в виде метаболитов с мочой, остаток - с фекалиями, преимущественно путем секреции с желчью.

AUC омепразола увеличивается при повторном применении препарата. Это увеличение зависит от дозы препарата и обеспечивает нелинейную зависимость AUC от дозы после повторного применения препарата. Такая зависимость от времени и дозы обусловлена уменьшением пресистемного метаболизма и системного клиренса, который, возможно, вызван угнетением фермента CYP2C19 омепразолом и/или его метаболитами (например сульфоном). Не было выявлено, чтобы какой-либо из метаболитов влиял на секрецию соляной кислоты желудочного сока.

Особые группы пациентов

Пациенты с нарушениями функций печени

Метаболизм омепразола у пациентов с нарушениями функций печени замедлен, что приводит к увеличению AUC. При применении омепразола 1 раз в сутки какой-либо тенденции к накоплению препарата не наблюдалось.

Пациенты с нарушениями функций почек

Фармакокинетика омепразола, в том числе системная биодоступность и скорость выведения, у пациентов со сниженной почечной функцией не изменяется.

Пациенты пожилого возраста

Скорость метаболизма омепразола у пациентов пожилого возраста (75-79 лет) несколько снижена.

Фармацевтические характеристики.

Основные физико-химические свойства:лиофилизированная пористая масса или порошок от белого до желтоватого цвета.

Несовместимость.

Омепразол не следует смешивать с другими лекарственными средствами, кроме перечисленных в разделе «Способ применения и дозы».

Срок годности.2 года.

Флаконы с порошком (без картонной коробки) могут храниться при нормальном наружном освещении до 24 часов.

Восстановленный раствор:

стабильность химико-физических свойств после открытия упаковки была продемонстрирована на протяжении 12 часов при температуре 25 °С после восстановления 0,9 % раствором хлорида натрия и на протяжении 6 часов при температуре 25 °С после восстановления 5 % раствором глюкозы.

С микробиологической точки зрения, препарат необходимо использовать немедленно, кроме случаев, когда восстановление препарата происходит в контролируемых и асептических условиях, подтвержденных валидационными методами.

Условия хранения.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка

По 1 флакону в пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель.

ООО «ФАРМЕКС ГРУП».

Местонахождение.

Украина, 08301, Киевская обл., г. Борисполь, ул. Шевченко, дом 100.