Перевіряйте ліки
в аптеці
в лікарні
вдома
Всі інструкції в кишені
Підберіть аналоги
з лікарем
Завантажуйте
БЕЗКОШТОВНО

ВАНКОМІЦИН-ТЕВА

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ВАНКОМІЦИН-ТЕВА

(VANCOMYCIN-TEVA)

Склад :

діюча речовина:ванкоміцин;

1 флакон містить: 500 мг або 1000 мг ванкоміцину (у вигляді ванкоміцину гідрохлориду);

допоміжні речовини:відсутні.

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості:

пориста маса від білого до кремового кольору. Показник рН отриманого після відновлення розчину дорівнює приблизно 3.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики. Код АТX J01X A01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Ванкоміцин — це трициклічний глікопептидний антибактеріальний засіб, який пригнічує синтез клітинної стінки чутливих бактерій шляхом високоафінного зв’язування з D-аланіл-D-аланіновою частиною прекурсору клітинної стінки. Препарат чинить бактерицидну дію на поділ мікроорганізмів.

Взаємозв’язок параметрів фармакокінетики/фармакодинаміки

Дія ванкоміцину залежить від часу.

Механізм резистентності

Набута стійкість до глікопептидів найбільш поширена стосовно ентерококів і ґрунтується на набутті різних генних комплексів van, які змінюють ціль D-аланіл-D-аланін на D-аланіл-D-лактат або D-аланіл-D-серин, що погано зв’язуються з ванкоміцином. Є повідомлення про перехресну резистентність деяких генівvan до тейкопланіну. Гени van рідко знаходять уStaphylococcus aureus, де зміни в структурі клітинної стінки призводять до «проміжної» чутливості, яка є у більшості випадків неоднорідною.

Чутливість

Ванкоміцин особливо активний щодо грампозитивних бактерій, таких як стафілококи, стрептококи, ентерококи, пневмококи та клостридії і дифтероїди. Грамнегативні бактерії резистентні.

Поширеність набутої резистентності окремих видів може варіювати географічно та з часом.

Переважно чутливі види

Грампозитивні бактерії

Enterococcus faecalis

Staphylococcus aureus

Staphylococcus coagulase negative

Streptococcus spp.

Streptococcus pneumoniae

Clostridium spp.

Види бактерій, які можуть набувати резистентності

Enterococcus faecium

Безумовно резистентні

Грамнегативні бактерії

Chlamydia spp.

Mycobacteria

Mycoplasma spp.

Rickettsia spp.

Фармакокінетика

Всмоктування

Ванкоміцин вводять внутрішньовенно для лікування системних інфекцій. У пацієнтів з нормальною функцією нирок внутрішньовенна інфузія декількох доз по 1 г ванкоміцину
(15 мг/кг) протягом 60 хвилин дає середню концентрацію в плазмі на рівні
50-60 мкг/мл, 20-25 мкг/мл і 5-10 мкг/мл, відразу після введення, через 2 години і 11 годин після завершення інфузії відповідно. Внутрішньовенне введення багаторазових доз 500 мг протягом 30 хв дає середні плазматичні концентрації близько 40-50 мг/л, 19-20 мг/л і 10-11 мг/л безпосередньо після введення, через 2 години і 6 годин після завершення інфузії відповідно. Рівні в плазмі, отримані після введення багаторазових доз, аналогічні тим, які досягаються введенням одноразової дози.

У разі перорального застосування високополярний ванкоміцин практично не всмоктується. Виявляється після перорального прийому в активній формі в калі і підходить для хіміотерапії псевдомембранозного коліту, а також коліту, викликаного стафілококом.

Розподіл

При концентрації ванкоміцину в сироватці від 10 мг/л до 100 мг/л, зв’язування препарату з білками плазми крові становить приблизно 30-55 %, що встановлено методом ультрафільтрації.

Після внутрішньовенного введення ванкоміцину гідрохлориду пригнічувальну концентрацію виявляють у плевральній, перикардіальній, асцитичній і синовіальній рідинах, в сечі та в рідині перитонеального діалізу, а також у тканині передсердя.

У м’яких мозкових оболонках за відсутності запалення ванкоміцин проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр тільки незначною мірою.

Виведення

Період напіввиведення ванкоміцину становить 4-6 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Протягом перших 24 годин приблизно 80 % введеної дози ванкоміцину виводиться з організму з сечею шляхом клубочкової фільтрації.

Порушення функції нирок затримує виведення ванкоміцину. У пацієнтів з видаленою або відсутньою ниркою середній період напіввиведення становить 7,5 дня. Метаболізм лікарського засобу дуже незначний. Приблизно 35-65 % від інтраперитонеальної дози ванкоміцину, введеної під час перитонеального діалізу, поглинається системно протягом 6 годин. Концентрація в сироватці приблизно 8 мг/л досягається шляхом інтраперитонеального введення ванкоміцину в кількості 30 мг/кг. Хоча ванкоміцин не виводиться ефективно за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу, є повідомлення про збільшення кліренсу ванкоміцину при гемоперфузії і гемофільтрації. Загальний системний і ренальний кліренс ванкоміцину може бути зниженим у пацієнтів літнього віку.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування тяжких інфекцій, спричинених чутливими до препарату грампозитивними мікроорганізмами, при неефективності інших антибіотиків, таких як пеніциліни і цефалоспорини або непереносимості їх хворими:

- ендокардит;

- інфекції кісткової тканини (остеомієліт);

- пневмонія;

- інфекції м’яких тканин.

За потреби ванкоміцин вводять одночасно з іншими протимікробними лікарськими засобами. Особливо це стосується лікування ендокардиту. Ванкоміцин можна застосовувати для періопераційної профілактики бактеріального ендокардиту у пацієнтів з високим ризиком його розвитку за умови проведення великої хірургічної операції (наприклад втручання на серці та судинах і т. д.) при неможливості отримати відповідний антибактеріальний лікарський засіб групи бета-лактамів.

Слід зважати на офіційні настанови щодо належного застосування протимікробних лікарських засобів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до ванкоміцину або будь-якого іншого компонента препарату.

Особливі заходи безпеки

Лікарський засіб потрібно відновити. Отриманий концентрат розводиться перед застосуванням.

Приготування відновленого концентрату

Розчинити вміст флакона по 500 мг в 10 мл або вміст флакона по 1000 мг в 20 мл стерильної води для ін’єкцій.

Зовнішній вигляд відновленого концентрату: чистий і прозорий розчин, практично без часток.

1 мл відновленого концентрату містить 50 мг ванкоміцину.

Відновлений концентрат підлягає подальшому розведенню одразу після відновлення.

Приготування остаточного розведеного розчину для інфузій

Відновлений концентрат, що містить 50 мг/мл ванкоміцину підлягає подальшому розведенню одразу після відновлення.

Сумісні речовини для розведення: натрію хлорид 0,9 % для ін’єкцій, глюкоза
5 % для ін’єкцій, розчин натрію хлориду 0,9 % і глюкози 5 % для ін’єкцій або розчин Рінгера ацетатний для ін’єкцій.

Перед введенням відновлені і розведені розчини потрібно візуально перевірити на предмет наявності твердих часток та зміни кольору. Слід використовувати тільки чистий і безбарвний розчин без часток.

З мікробіологічної та фізико-хімічної точки зору розведений лікарський засіб потрібно використати негайно.

Інтермітована інфузія

Відновлений концентрат, що містить 500 мг ванкоміцину (50 мг/мл), підлягає подальшому розведенню щонайменше 100 мл розчинника відразу після відновлення.

Концентрація ванкоміцину в розчині для інфузії не повинна перевищувати 5 мг/мл.

Необхідну дозу слід вводити повільно, шляхом внутрішньовенної інфузії зі швидкістю не більше 10 мг/хв протягом не менше 60 хвилин.

Флакони призначені тільки для одноразового використання. Невикористаний лікарський засіб чи відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза ємодій.

Одночасне введення ванкоміцину і знеболювальних лікарських засобів спричиняє еритему, гістаміноподібні прояви і анафілактоїдні реакції.

Є повідомлення про те, що частота явищ, пов’язаних з інфузіями, збільшується з одночасним застосуванням анестетиків. Побічні дії внаслідок інфузії можуть бути зведені до мінімуму шляхом введення ванкоміцину у вигляді 60-хвилинної інфузії перед початком анестезії.

Паралельне або послідовне системне або місцеве застосування інших потенційно ототоксичних, нейротоксичних або нефротоксичних препаратів, таких як амфотерицин В, аміноглікозиди, бацитрацин, поліміксин В, колістин, віоміцин або цисплатин, за наявності показань, вимагає ретельного контролю.

Існує підвищений ризик нервово-м’язової блокади при одночасному введенні ванкоміцину і міорелаксантів.

Особливості застосування

Швидке введення препарату шляхом болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензією, включаючи шок, зрідка із зупинкою серця, гістаміноподібні реакції та макулопапульозний або еритематозний висип (синдром почервоніння верхньої частини тулуба або синдром «червоної шиї»).

Ванкоміцин потрібно вводити у вигляді розведеного розчину протягом не менше 60 хвилин з метою уникнення реакцій, пов’язаних зі швидкою інфузією. Припинення інфузії зазвичай приводить до швидкого припинення цих реакцій.

У зв’язку з ризиком розвитку ототоксичної та нефротоксичної дії ванкоміцин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю; дозу потрібно зменшувати залежно від ступеня ниркової недостатності. Ризик токсичності помітно збільшується при високій концентрації препарату в крові або за умови тривалої терапії. Потрібно регулярно контролювати рівні ванкоміцину в крові та проводити дослідження функції нирок.

Також слід уникати застосування ванкоміцину пацієнтам із втратою слуху. Якщо лікарський засіб вводиться таким хворим, необхідно регулювати дозу, періодично визначаючи рівень лікарського засобу в крові. Шум у вухах може передувати глухоті.

Люди літнього віку мають більшу схильність до погіршення слуху. Досвід роботи з іншими антибіотиками дозволяє припустити, що, незважаючи на припинення лікування, глухота може прогресувати.

У недоношених новонароджених і дітей раннього віку може бути доцільним підтвердження бажаної концентрації ванкоміцину в сироватці крові. Одночасне введення ванкоміцину і анестетиків пов’язано з проявом еритеми та гістаміноподібних висипів у дітей.

Без корекції дози природне зниження клубочкової фільтрації з віком може призводити до підвищеної концентрації ванкоміцину в сироватці крові.

Регулярний контроль рівнів ванкоміцину в крові показаний при довготривалому лікуванні, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок або порушеннями слуху, а також при одночасному введенні нефротоксичних або ототоксичних речовин.

Дози підбираються на основі рівнів у сироватці крові. Потрібно регулярно контролювати рівні в крові та проводити дослідження функції нирок.

Хворі з граничними показниками функції нирок та пацієнти віком понад 60 років повинні проходити постійну перевірку слуху та рівнів ванкоміцину в крові. У всіх пацієнтів, що отримують лікарський засіб, потрібно періодично проводити гематологічні дослідження, аналіз сечі та дослідження функції нирок.

Ванкоміцин чинить дуже подразливу дію на тканини і викликає некроз в місці ін’єкції при введенні внутрішньом’язово. Тому цей лікарський засіб потрібно вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії. Біль у місці ін’єкції і тромбофлебіт, що іноді мають тяжкий прояв, зустрічаються у багатьох пацієнтів, які отримують ванкоміцин.

Частоту і тяжкість тромбофлебіту можна звести до мінімуму за допомогою повільного введення препарату у вигляді розведеного розчину (від 2,5 до 5,0 г/л) та змінюючи місце інфузії.

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів. Ретельне спостереження за пацієнтом має велике значення. Якщо під час терапії має місце суперінфекція (вторинне інфікування на фоні інфекційного захворювання, що триває), слід вжити відповідних заходів. У рідкісних випадках були повідомлення про псевдомембранозний коліт у зв’язку з розвиткомC. difficileу хворих, які отримували ванкоміцин внутрішньовенно.

Оскільки є повідомлення про випадки перехресної гіперчутливості, потрібно дотримуватись обережності при введенні ванкоміцину хворим із гіперчутливістю до тейкопланіну.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Немає достатньої інформації щодо безпеки застосування ванкоміцину в період вагітності. Репродуктивні токсикологічні дослідження на тваринах не свідчать про якийсь вплив на розвиток ембріона, плода або перебіг вагітності.

Проте ванкоміцин проникає через плаценту, і не можна виключати ризик ембріональної і неонатальної ототоксичності та нефротоксичності. Тому під час вагітності ванкоміцин призначається тільки за нагальної потреби та після ретельної оцінки користі/ризику.

Годування груддю

Ванкоміцин проникає в молоко, тому в період годування груддю його слід призначати лише тоді, коли застосування інших антибіотиків є неефективним. Ванкоміцин слід з обережністю призначати жінкам в період годування груддю у зв’язку з можливими побічними реакціями у немовлят (порушення кишкової флори з діареєю, колонізація дріжджоподібними грибками і сенсибілізація).

З огляду на важливість цього лікарського засобу для жінки слід розглянути питання про припинення грудного вигодовування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Ванкоміцин має незначний вплив на здатність керувати автотранспортними засобами і працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Парентерально ванкоміцин вводиться тільки у вигляді повільної внутрішньовенної інфузії (не більше 10 мг/хв - впродовж щонайменше 60 хвилин), розведений у достатній мірі (щонайменше 100 мл на 500 мг або щонайменше 200 мл на 1000 мг).

Пацієнтам з обмеженням прийому рідини можна вводити розчин 500 мг/50 мл або
1000 мг/100 мл. При введенні більш високих концентрацій збільшується ризик прояву побічних дій, пов'язаних з інфузіями. Проте побічні явища у зв’язку з інфузіями можливі при будь-якій швидкості введення або концентрації.

Доза повинна бути адаптована відповідно до ваги, віку і функцій нирок. Для коригування дози доцільним буде вимірювання рівня ванкоміцину.

Внутрішньовенне введення (інфузія) у пацієнтів з нормальною функцією нирок

Дорослі і підлітки віком понад 12 років:рекомендована добова доза для внутрішньовенного введення становить 2000 мг, розділена на дози по 500 мг кожні 6 годин або 1000 мг кожні
12 годин, або 2-4 введення 30-40 мг/кг/добу.

При бактеріальному ендокардиті застосовують 1000 мг ванкоміцину внутрішньовенно кожні 12 годин протягом 4 тижнів у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими антибіотиками (гентаміцин, рифампіцин, стрептоміцин). Ентерококовий ендокардит лікується введенням ванкоміцину в комбінації з аміноглікозидами протягом 6 тижнів. Потрібно також ознайомитися з рекомендаціями щодо лікування ендокардиту.

Діти від 1 місяця до 12 років:10 мг/кг через кожні 6 годин (загальна добова доза 40 мг/кг маси тіла). Кожну дозу слід вводити щонайменше впродовж 60 хвилин.

Новонароджені (доношені):

· Вік 0-7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім - 10 мг/кг кожні 12 годин.

· Вік 7-30 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім - 10 мг/кг через кожні 8 годин.

Кожну дозу слід вводити протягом 60 хвилин. Може виникнути потреба у проведенні ретельного контролю концентрації ванкоміцину в сироватці крові.

Вагітні жінки:повідомлялося про потребу значного підвищення дози для досягнення терапевтичної концентрації в сироватці крові у вагітних жінок.

Пацієнти літнього віку:може бути потрібним зменшення дози у зв’язку зі зниженням функції нирок (див. нижче).

Пацієнти з надмірною масою тіла:може потребуватися модифікація звичайних добових доз.

Пацієнти з печінковою недостатністю:немає жодних доказів необхідності зменшення дози у хворих із печінковою недостатністю.

Пацієнти з нирковою недостатністю: необхідно відкоригувати дозування, щоб уникнути токсичних рівнів ванкоміцину в сироватці крові. Недоношеним немовлятам та людям літнього віку може потребуватися зменшення дози у зв’язку зі зниженням функції нирок. У таких хворих рекомендується проводити регулярну перевірку рівнів у сироватці, оскільки є повідомлення про накопичення лікарського засобу, особливо після тривалої терапії.

Визначення концентрації ванкоміцину в сироватці крові проводять за допомогою мікробіологічного аналізу, радіоімуноаналізу, поляризаційного флуоресцентного імуноаналізу, флуоресцентного імуноаналізу або високоефективної рідинної хроматографії. Коригування дози відповідно до показника кліренсу креатиніну подано у вигляді номограми нижче:


Кліренс ванкоміцину (мл/хв/кг)

Кліренс креатиніну (мл/хв.кг)

Доза ванкоміцину (мг/кг/24 год)

Номограма дозування ванкоміцину для хворих з порушенням функції нирок

Номограма не стосується пацієнтів з функціонально видаленою або відсутньою ниркою, які перебувають на діалізі. Таким хворим слід вводити навантажувальну дозу 15 мг/кг маси тіла для швидкого досягнення терапевтичного рівня в сироватці, і доза, необхідна для підтримки стабільних рівнів, становить 1,9 мг/кг/добу. Оскільки індивідуальні підтримувальні дози від 250 мг до 1 г є зручними, хворим зі встановленим порушенням роботи нирок можна вводити дозу не щодня, а через кілька днів. При анурії рекомендована доза становить 1 г кожні
7-10 днів.

Якщо є можливість окремого визначення рівня креатиніну в сироватці крові, для розрахунку кліренсу креатиніну використовують таку формулу:

Чоловіки:

Жінки: 0,85 × значення одержане за наведеною вище формулою.

Моніторинг концентрації ванкоміцину в сироватці крові

Концентрацію ванкоміцину в сироватці крові потрібно контролювати на 2-й день лікування безпосередньо перед початком застосування наступної дози і через 1 годину після інфузії. Пікова концентрація ванкоміцину у сироватці крові, вимірювана через 2 години після завершення інфузії, повинна складати 18-26 мг/л, мінімальний рівень (незадовго до наступного введення) - від 5 до 10 мг/л.

Як правило, концентрацію ванкоміцину потрібно перевіряти два або три рази на тиждень.

Тривалість лікування

Тривалість лікування залежить від тяжкості інфекції, а також від клінічного та бактеріологічного прогресу.

Діти

Препарат можна застосовувати дітям одразу після народження.

Передозування

Рекомендується симптоматична терапія з підтримкою клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться з крові за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу. Гемоперфузія через іонообмінну смолу Amberlite XAD-4, як повідомлялося, має обмежену користь.

Побічні реакції

Внутрішньовенна інфузія

Найчастішими побічними реакціями є флебіт та псевдоалергічні реакції внаслідок надто швидкої внутрішньовенної інфузії ванкоміцину.

З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, еозинофілія.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, реакції гіперчутливості.

З боку органів слуху та лабіринту: перехідна або постійна втрата слуху, дзвін у вухах, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: зупинка серця, зниження артеріального тиску, васкуліт.

З боку дихальної системи: диспное, стридор.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, псевдомембранозний ентероколіт.

З боку шкіри та підшкірної тканини:екзантема і запалення слизової оболонки, свербіж, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лінійний IgA-залежний бульозний дерматит, медикаментозна шкірна реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (синдром DRESS).

З боку нирок та сечовидільного тракту : ниркова недостатність, яка проявляється в першу чергу збільшенням рівня креатиніну сироватки крові, інтерстиціальний нефрит, гостра ниркова недостатність.

Загальні порушення та стан місця введення: флебіт, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя, медикаментозна лихоманка, тремор, біль у грудях і м’язах спини.

Опис окремих побічних реакцій

Побічні реакції, пов’язані з інфузіями: під час або одразу після здійснення швидкої інфузії можливий прояв анафілактоїдних реакцій, в тому числі зниження артеріального тиску, диспное, кропив’янка або свербіж. Можливі такі явища: почервоніння шкіри верхньої частини тіла (синдром «червоної людини»), біль і спазми в грудях або м’язах спини.

Реакції зникають за умови припинення інфузій: як правило, протягом від 20 хвилин до 2 годин. Ванкоміцин слід вводити повільно (протягом більше 60 хвилин).

Ототоксичність може мати перехідний або постійний характер та, як повідомлялося, проявляється, в основному, при передозуванні, у пацієнтів зі зниженням слуху в анамнезі та за умови одночасного застосування інших ототоксичних лікарських засобів, таких як аміноглікозиди.

Термін придатності

2 роки.

Хімічна і фізична стабільність розведеного розчину продемонстрована протягом 24 годин при температурі 2-8 °С. З мікробіологічної точки зору розчин слід використати негайно. Якщо його не використали відразу, то користувач несе відповідальність за тривалість і умови зберігання перед застосуванням: розчин має бути захищеним від світла під час зберігання.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла.

Несумісність.

Розчин ванкоміцину має низький рН, що може викликати хімічну або фізичну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Слід уникати змішування з лужними розчинами. Перед застосуванням кожен парентеральний розчин необхідно перевіряти візуально на предмет наявності осаду та знебарвлення.

Цей лікарський засіб не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, за винятком вказаних у розділі «Особливі заходи безпеки».

Упаковка

По 500 мг або 1000 мг у флаконі; по 1 флакону в коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробники.

Кселія Фармасьютикалз АпС.

Меркле ГмбХ.

Місцезнаходження виробників.

Далсландсгаде 11, Копенгаген С, 2300, Данія.

Людвіг-Меркле-Штрассе 3, 89143 Блаубойрен, Німеччина.