ІЗОНІАЗИД

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІЗОНІАЗИД

(І SONIAZID)

Склад:

діюча речовина: isoniazid;

1 таблетка містить ізоніазиду 100 мг або 300 мг;

допоміжна речовина:кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, динатрію едетат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська формаТаблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 100 мг:двоопуклі, круглі таблетки від білого до майже білого кольору, з лінією розлому з одного боку і гладкі з іншого;

таблетки по 300 мг:двоопуклі, круглі таблетки від білого до майже білого кольору, гладкі з обох боків.

Фармакотерапевтична група

Протитуберкульозні засоби. Код АТС  J04A C01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Ізоніазид має високу активність відносно мікобактерій туберкульозу. Чинить бактерицидну діюin vitro таin vivo проти мікобактерій. Механізм його дії пов’язаний з пригніченням синтезу міколієвих кислот з довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Стійкість до ізоніазиду виникає швидко, якщо його застосовують як монопрепарат в лікуванні клінічних захворювань, спричинених мікобактеріями.

Фармакокінетика

Ізоніазид добре всмоктується з травного тракту, легко проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Час досягнення максимальної концентрації в крові становить 1-4 години. Зв’язування з білками плазми крові становить до 10 %. Об’єм розподілу - 0,56-0,76 л/кг. Туберкулостатична концентрація після прийому в разовій дозі зберігається протягом 6-24 годин. Широко розподіляється у тканинах і рідинах організму, включаючи спинномозкову рідину, плевральний випіт, асцитичну рідину, шкіру, легені, мокротиння, слину, казеозні маси. Проникає через плаценту та екскретується у грудне молоко.

Метаболізується в печінці шляхом ацетилування. Швидкість ацетилування генетично детермінована та зумовлена рівнем активності N-ацетилтрансферази. Залежно від швидкості ацетилування хворих поділяють на «швидких» та «повільних» інактиваторів. У «швидких» інактиваторів період напіввиведення ізоніазиду становить 0,5-1,6 години, а кількість незміненої речовини, виділеної нирками, менше 10 % на добу. У «повільних» інактиваторів - відповідно 2-5 годин та понад 10 % на добу.

Клінічні характеристики

Показання.

Лікування туберкульозу, спричиненого мікобактеріями туберкульозу.

Протипоказання.

- Підвищена чутливість до ізоніазиду або до допоміжних речовин препарату.

- Епілепсія, схильність до судомних нападів.

- Тяжкі психози (у т. ч. в анамнезі).

- Поліомієліт (у т. ч. раніше перенесений).

- Токсичний гепатит в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразиду ізонікотинової кислоти (фтивазид).

- Виражений атеросклероз.

- Гостра печінкова та/або ниркова недостатність.

Застосування ізоніазиду в дозі вище 10 мг/кг маси тіла на добу протипоказане у період вагітності, при серцево-легеневій недостатності, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, бронхіальній астмі, хронічній нирковій недостатності, гепатиті у період загострення, цирозі печінки, псоріазі, екземі у гострій формі, мікседемі, гіпотиреозі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза ємодій.

Антацидні засоби : зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом повинен становити не менше 1 години).

Непрямі антикоагулянти, бензодіазепіни, фенітоїн, карбамазепін, теофілін, інгібітори МАО: ізоніазид потенціює ефекти даних препаратів (у т. ч. токсичні).

Ізоніазид може знижувати печінковий метаболізмбензодіазепінів (наприкладдіазепаму, флуразепаму, триазоламу, мідазоламу), що призводить до підвищення концентрації останніх в плазмі крові. Пацієнтів слід ретельно перевірити на наявність ознак бензодіазепінової токсичності, а дози бензодіазепінів потрібно скоригувати відповідним чином.

Потенційно гепатотоксичні та нейротоксичні засоби (у т. ч. етанол, рифампіцин, парацетамол): підвищується ймовірність розвитку токсичного гепатиту та нейропатії (з парацетамолом збільшується ризик розвитку гепатоксичної дії).

Вальпроат : при одночасному застосуванні підвищується концентрація вальпроату в плазмі крові.

Ставудин : підвищується ризик розвитку дистальної сенсорної нейропатії.

Оскільки кліренс ізоніазиду подвоюється при застосуванні іззальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, потрібно контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування.

Вітамін В6 і глутамінова кислота: при комбінованому застосуванні знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду.

Для посилення ефективності ізоніазид застосовують у комбінації з іншимипротитуберкульозними препаратами(наприклад рифампіцином, етамбутолом, піразинамідом), а при змішаній інфекції - одночасно з антибіотиками широкого спектра дії:фторхінолонами (такими якофлоксацин, ципрофлоксацин),сульфаніламідами (зокремако-тримоксазолом),макролідами(наприклад зкларитроміцином, азитроміцином, рокситроміцином).

Посилює протиаритмічні властивостідифеніну

Тривале застосування ізоніазиду може знижувати плазмовий кліренс та збільшувати тривалість діїалфетанілу

Глюкокортикостероїди: при одночасному застосуванні підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду.

При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримуютьпарааміносаліцилову кислоту, концентрація препарату в тканинах може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Ізоніазид може сповільнювати печінковий метаболізмпримідону, триазоламу, хлорзоксазону, дисульфіраму, що може призвести до посилення токсичності.

Ізоніазид може зменшити терапевтичний ефектлеводопи

Одночасне застосування зітраконазолом не рекомендується через можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутність терапевтичного ефекту.

Ізоніазид при одночасному застосуванні зкетоконазолом може зменшувати рівень останнього в сироватці крові, тому необхідно контролювати концентрацію препарату в крові і у разі необхідності збільшити дозу.

Ізоніазид при застосуванні зацетамінофеном збільшує його токсичність за рахунок генерації і накопичення метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій.

Одночасне застосування ізоніазиду зфенобарбіталом може призвести до посилення гепатотоксичності.

Аміназин:одночасне застосування може погіршити метаболізм ізоніазиду. Пацієнтів слід контролювати щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Галоперидол: одночасне застосування може підвищити плазмові рівні галоперидолу. Необхідно коригувати дозу галоперидолу.

Антикоагулянти (кумарин- або індандіонпохідні), наприклад варфарин): одночасне застосування може пригнічувати ферментативний метаболізм антикоагулянтів, що призводить до збільшення концентрації в плазмі крові з підвищеним ризиком кровотечі. Слід ретельно контролювати протромбіновий час.

Енфлюран:при сумісному застосуванні ізоніазид може збільшувати утворення потенційно нефротоксичних неорганічних фторидів - метаболітів енфлюрану.

Теофілін:зростає концентрація теофіліну у плазмі крові, тому потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дозу препарату.

Прокаїнамід: збільшується плазмова концентрація ізоніазиду. Необхідний моніторинг стану пацієнтів щодо токсичної дії з боку ізоніазиду.

Кортикостероїди(наприкладпреднізолон): необхідно коригувати дозу ізоніазиду.

Гідроксид алюмінію: погіршується всмоктування ізоніазиду. Під час терапії ізоніазидом необхідно застосовувати кислотопригнічувальні препарати або антациди, що не містять гідроксид алюмінію.

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетил ізоніазиду не змінюється при надмірному вживанніалкоголю, але можливе його збільшення у хронічних алкоголіків, однак цей ефект не визначений.

Також можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містятьгістамін ітирамін(твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при застосуванні разом із їжею.

Особливості застосування.

У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до можливості інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом слід призначати піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом’язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом’язово), натрієву сіль АТФ.

При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

Під час лікування необхідний лікарський контроль, регулярне проведення функціональних печінкових проб і офтальмологічного обстеження. У перший місяць терапії обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім - 1 раз на місяць.

Усім пацієнтам потрібно контролювати функцію печінки у процесі лікування.

Слід вживати спеціальних запобіжних заходів пацієнтам з порушеннями функції печінки. Будь-яке погіршення функції печінки у цих хворих є показанням для припинення лікування. Якщо рівень аспартатрансамінази (АСТ) у сироватці крові зросте більш ніж у 3 рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування необхідно негайно припинити.

Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати та які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм, мають порушення функції печінки або нирок.

Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, в осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, які страждають від недоїдання, у пацієнтів з нейропатією.

Також ризик токсичності ізоніазиду підвищується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв).

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментозноіндуковані захворювання печінки.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам з ризиком розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворим на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнтам з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітним, ВІЛ-інфікованим), слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час їди. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при його застосуванні разом з їжею.

Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

Не слід призначати ізоніазид при епілепсії, схильності до судом.

Можлива взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічна риба): можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування ізоніазиду у період вагітності можливе з урахуванням співвідношення користь/ризик у дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода.

Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвитку гепатиту та периферичних невритів у дитини, необхідно вирішити питання щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід враховувати імовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність керування автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Перорально.

Ізоніазид, таблетки, слід ковтати не розжовуючи, запиваючи водою.

Таблетки слід приймати натще (принаймні за 1 годину до або через 2 години після прийому їжі).

Активний туберкульоз

Для лікування активного туберкульозу ізоніазид завжди слід застосовувати в поєднанні з іншими протитуберкульозними препаратами.

Щоденна терапія: діти - 10-15 мг/кг маси тіла на добу; дорослі - 5 мг/кг маси тіла на добу; максимальна добова доза - не більше 300 мг.

Таблетки Ізоніазиду 100 мг

Дозування для дітей

Маса тіла (кг)

Рекомендована доза (мг)

Кількість таблеток на добу

3,5 до < 7

50

½

7 до < 10

100

1

10 до < 15

150

15 до < 20

200

2

20 до < 30

250

Дозування для дорослих

Маса тіла (кг)

Рекомендована доза (мг)

Кількість таблеток на добу

30 до 45

200

2

> 45

300

3

Ізоніазид, таблетки 100 мг, не призначають дітям з масою тіла менше 3,5 кг.

Ізоніазид, таблетки 300 мг, не призначають пацієнтам з масою тіла менше 45 кг.

Тривалість терапії залежить від показання, а також комбінації препаратів, які застосовуються разом з ізоніазидом.

Латентний туберкульоз (монотерапія)

Дорослі:300 мг на добу протягом не менше 6 місяців

Діти:10 мг/кг маси тіла на добу (максимальна добова доза - 300 мг) протягом принаймні 6 місяців.

Маса тіла (кг)

Кількість препарату Ізоніазид таблетки 100 мг для застосування однієї дози (сумарна доза 10 мг/кг/добу)

Доза (мг)

< 5

½ таблетки

50

5,1-9,9

1 таблетка

100

10-13,9

1½ таблетки

150

14-19,9

2 таблетки

200

20-24,9

2½ таблетки

250

> 25

3 таблетки по 100 мг або 1 таблетка 300 мг

300

Ізоніазид, таблетки 300 мг, не застосовують дітям для лікування латентного туберкульозу. У цих випадках застосовують ізоніазид у меншому дозуванні.

У разі пропуску прийому ця доза повинна бути прийнята якомога швидше, якщо наступна чергова доза не планується протягом 6 годин.

Діти.

Застосовують дітям віком від 4 років. (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Передозування.

Симптоми:анорексія, нудота, блювання, шлунково-кишкові розлади, гарячка, головний біль, запаморочення, невиразне мовлення; галюцинації та/або зорові галюцинації, що виникають через період від 30 хвилин до 3 годин після прийому препарату. Передозування ізоніазиду (≥ 80 мг /кг маси тіла) призводить до дихальної недостатності і пригнічення центральної нервової системи, що швидко прогресують від ступору до глибокої коми, поряд з тяжкими судомами. Типовим результатом лабораторних досліджень є серйозний метаболічний ацидоз, кетонурія і гіперглікемія.

Лікування: викликання блювання, промивання шлунка і застосування активованого вугілля може мати значення лише протягом декількох годин після передозування препарату. Згодом піридоксин (внутрішньовенно грам на грам основи, еквівалентно дозі ізоніазиду; якщо остання доза невідома, то початковою дозою слід вважати 5 г у дорослих або 80 мг /кг маси тіла у дітей), внутрішньовенне введення діазепаму (в разі виникнення судом піридоксин не діє) та можливе проведення гемодіалізу. Подальше лікування повинно передбачати особливу увагу до моніторингу/підтримки вентиляції легенів та корекції метаболічного ацидозу. Специфічного антидоту немає.

Побічні реакції.

У пацієнтів зі сповільненою інактивацією ізоніазиду значно підвищується ризик токсичних проявів препарату.

З боку травного тракту: нудота, блювання, запор, сухість у роті, дискомфорт у ділянці живота, анорексія, гострий панкреатит, метеоризм.

З боку імунної системи: алергічні реакції, у т. ч. реакції гіперчутливості, такі як медикаментозна гарячка, шкірні висипання (кореподібний макулопапульозний дерматит, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загострення симптомів системного червоного вовчака або поява вовчакоподібного синдрому, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку нервової системи: головний біль, периферична нейропатія/неврити, запаморочення, судоми, гіперрефлексія, сплутаність свідомості, дезорієнтація, галюцинації, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, токсична енцефалопатія, розлади пам’яті, порушення сну, психотичні реакції (токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату.

З боку органів зору: неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва.

З боку органів слуху: дзвін у вухах та втрата слуху у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

З боку серцево-судинної системи:артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда у пацієнтів літнього віку.

З боку сечовидільної системи: утруднене сечовипускання; затримка сечі; нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит.

З боку гепатобіліарної системи: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, ізоніазидасоційований гепатит (особливо у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки або у тих, хто зловживає алкоголем); фульмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу печінки (особливо у пацієнтів віком від 35 років); білірубінемія; тимчасове збільшення сироваткових трансаміназ.

З боку ендокринної системи: гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинга, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану в нікотинову кислоту, пелагра.

З боку системи крові: гемолітична та апластична анемії, сидеробластна анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія.

З боку кістково-м’язової системи:ревматоїдний синдром, м’язові посмикування, артрит.

З боку дихальної системи:пневмоніт (алергічний).

Інші: нездужання, слабкість; синдром відміни, що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність, набряк слизової оболонки бронхів.

Термін придатності.4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3, 9 або 10 блістерів у картонній упаковці.

По 28 таблеток у блістері, по 3 або 24 блістери у картонній упаковці.

По 1000 таблеток у поліетиленовому пакеті, по 1 пакету у пластиковому контейнері.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Маклеодс Фармасьютикалс Лімітед.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Плот № 25-27, Сюрвей № 366, Прем’єр Індастріал Істейт, Качигам Даман - 396210 (Фаза II), Індія.