ІМАТИНІБ ГРІНДЕКС

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ІМАТИНІБ ГРІНДЕКС
( IMATINIB GRINDEKS)

Склад:

діюча речовина:іматиніб(і matinib);

1 таблетка містить 400 мг іматинібу (у вигляді іматинібу мезилату);

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілцелюлоза, повідон, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка: гіпромелоза, макрогол, тальк, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська формаТаблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, овальної форми від темно-жовтого до коричнево-оранжевого кольору з рискою з одного боку та з написом «400» з іншого боку.

Фармакотерапевтична група

Інші антинеопластичні засоби. Інгібітори протеїнкінази. Іматиніб.

Код АТС  L01X Е01.

Фармакологiчнi властивостi.

Фармакодинаміка

Іматиніб є інгібітором протеїнтирозинкінази, який сильно пригнічує тирозинкіназу Bcr-Ablin vitro, наклітинному таin vivoрівнях.Ця сполука вибірково пригнічує проліферацію та стимулює апоптоз у Bcr-Abl-позитивних клітинних лініях, а також у щойно уражених лейкемічних клітинах у пацієнтів з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми при хронічному позитивному мієлолейкозі (Rh+) та з гострою лімфобластною лейкемією.

In vivo сполука виявляє протипухлинну активність при монотерапії на моделі Bcr-Abl-позитивних пухлинних клітин у тварин. Крім того, іматиніб є сильним інгібітором рецептора тирозинкінази відносно тромбоцитарного фактора росту (ТФР) і фактора ембріональної клітини (ФЕК), с-Кit та пригнічує ТФР- та ФЕК-опосередковані зміни з боку клітин.Іn vitro іматиніб пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у клітинах шлунково-кишкової стромальної пухлини (ГІСТ), що виражається в активації мутаціїkit

Конститутивна активація рецептора ТФР або Bcr-Abl протеїнтирозинкінази є результатом інтеграції з різноманітними білками або стимуляції синтезу ТФР, що були залучені у патогенез МДС/МПЗ (мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворювань), ГЕС/ХЕЛ (гіпереозинофільного синдрому/хронічної еозинофільної лейкемії) і DFSP (випинаючих дерматофібросарком). Іматиніб інгібує сигнал до проліферації клітин, що супроводжують дезактивований ТФР та діяльність Bcr-Abl тирозинкінази.

Ефективність препарату базується на звичайних гематологічних та цитогенетичних даних рівня відповіді на лікування та тривалості життя без прогресування хвороби при ХМЛ, на звичайних гематологічних та цитогенетичних даних рівня відповіді при Ph+-ГЛЛ, MDS/MPD (мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворюваннях) та на об’єктивних відповідях при ГІСТ та DFSP (неоперабельній випинаючій дерматофібросаркомі).

Фармакокінетика

Дію іматинібу вивчали при введенні в діапазоні доз від 25 до 1000 мг. Фармакокінетичні профілі аналізувалися у 1-й день, а також на 7-й день або на 28-й день, коли було досягнуто рівноважних концентрацій іматинібу у плазмі крові.

Всмоктування

Середня абсолютна біодоступність препарату становить 98 %.

Коефіцієнт варіації для AUC іматинібу у плазмі крові має різні рівні у пацієнтів при пероральному прийомі.

При призначенні препарату з їжею із високим вмістом жирів порівняно з прийомом натщесерце відзначається незначне зниження ступеня всмоктування (зменшення Сmaх іматинібу на 11 % та подовження tmaх на 1,5 години з незначним зменшенням AUC на 7,4 %).

Вплив раніше перенесеного хірургічного втручання на шлунково-кишковому тракті на всмоктування препарату не вивчався.

Розподіл

За даними дослідженьin vitro при клінічно значимих концентраціях приблизно 95 % іматинібу зв’язується з білками плазми крові (головним чином з альбуміном та кислим α-глікопротеїдом, незначною мірою з ліпопротеїном).

Метаболізм

Головним метаболітом іматинібу, який циркулює у кров’яному руслі, є N-деметильоване піперазинове похідне, що демонструєin vitro потужність, подібну до потужності вихідної речовини. Плазмова AUC цього метаболіту  становить  тільки  16 %  AUC  для іматинібу.  Зв’язування з білками плазми крові  N-деметильованого метаболіту подібне до зв’язування вихідної сполуки.

Іматиніб та N-деметильований метаболіт разом становлять близько 65 % циркулюючої радіоактивності (AUC (0-48)). Решту циркулюючої радіоактивності утворюють численні другорядні метаболіти.
За даними досліджень in vitroвстановлено, що CYP3A4 є основним ферментом P450 людини, що каталізує біотрансформацію іматинібу. Із групи потенційних препаратів для одночасного лікування (ацетамінофен, ацикловір, алопуринол, амфотерицин, цитарабін, еритроміцин, флуконазол, оксисечовина, норфлоксацин, пеніцилін V) тільки еритроміцин (IC50 50 мкм) і флуконазол (IC50 118 мкм) показали інгібуючу дію на метаболізм іматинібу, яка може мати клінічне значення.

Іматиніб, за даними досліджень in vitro, показав, що може бути конкурентним інгібітором маркера субстратів CYP2C9, CYP2D6 і CYP3A4/5. Значення Кі у мікросомах печінки людини становило 27, 7,5 і 7,9 мкмоль/л відповідно. Максимальна концентрація іматинібу у плазмі крові пацієнтів становить 2-4 мкмоль/л, тому можливе гальмування CYP2D6 та/або CYP3A4/5-метаболізму одночасно введених лікарських засобів. Іматиніб не втручається у біотрансформацію 5-фторурацилу, але гальмує метаболізм паклітакселу в результаті конкурентного інгібування CYP2C8 (Ki = 34,7 мкм). Таке значення Кі є значно вищим, ніж очікувана плазмова концентрація іматинібу у пацієнтів, тому немає підстав очікувати взаємодії при одночасному введенні 5-фторурацилу або паклітакселу з іматинібом.

Виведення

Після перорального застосування 14С-міченого іматинібу приблизно 81 % виводиться протягом 7 днів, з калом – 68 % введеної дози, з сечею – 13 % дози. У незміненому стані виводиться приблизно 25 % дози (20 % з калом та 5 % із сечею). Решта виводиться у вигляді метаболітів.

Фармакокінетика у плазмі крові

Період напіввиведення t1/2 іматинібу у здорових добровольців становить приблизно 18 годин, що підтверджує той факт, що призначення препарату 1 раз на добу є прийнятним. У діапазоні доз від 25 до 1000 мг спостерігається пряма лінійна залежність AUC від величини дози. При введенні повторних доз, призначених 1 раз на добу, фармакокінетика іматинібу не змінюється, кумуляція препарату при постійному прийомі дози 1 раз на добу становила від 1,5 до 2,5 раза більше від початкового значення.

Фармакокінетика у пацієнтів із гастроінтестинальними стромальними пухлинами 

У пацієнтів з ГІСТ експозиція була у 1,5 раза вищою, ніж у пацієнтів з ХМЛ, при застосуванні тієї ж дози (400 мг). За попереднім аналізом фармакокінетики у пацієнтів з ГІСТ були встановлені три змінні (альбумін, лейкоцити і білірубін), що мали статистичне відношення до фармакокінетики іматинібу. Зниження рівня альбуміну викликало зменшення кліренсу (CL/F), а також більш високий рівень лейкоцитів, що призвело до скорочення CL/F. Однак ці показники не є достатньо значущими, щоб коригувати дози. У цій категорії пацієнтів наявність метастазів у печінці потенційно може призвести до печінкової недостатності та зниження метаболізму.

Фармакокінетика популяцій

За фармакокінетичними даними у пацієнтів з ХМЛ був встановлений невеликий вплив віку  на об’єм розподілу      (12 % збільшення у хворих віком більше 65 років). Цю зміну не можна вважати клінічно значущою. Був відзначений невеликий вплив маси тіла на величину кліренсу іматинібу; для пацієнтів з масою тіла 50 кг середній кліренс складає 8,5 л/год, а для пацієнтів з масою тіла 100 кг середній кліренс зростатиме до 11,8 л/год. Ці зміни не є достатньою підставою для корекції дози, яку визначають відповідно до маси тіла. Фармакокінетика іматинібу не залежить також від статі. 

Фармакокінетика у дітей

Як і у дорослих пацієнтів, іматиніб у дітей швидко всмоктувався після прийому внутрішньо в обох фазах досліджень. Застосування дітям в дозах 260 та 340 мг/м2/добу досягає такого ж клінічного значення, як при дозах 400 мг та 600 мг у дорослих пацієнтів. Порівняння  AUC(0-24) на 8-й день  і у 1-й день на рівні дози 340 мг/м2/добу виявлено 1,7-разове накопичення після повторного прийому один раз на добу.

На основі узагальненого фармакокінетичного аналізу популяцій дітей з гематологічними розладами (ХМЛ, Ph+ГЛЛ або інші гематологічні розлади, які лікувалися іматинібом) було встановлено, що кліренс іматинібу підвищується зі збільшенням площі поверхні тіла. Після коригування впливу площі поверхні тіла інші демографічні фактори, такі як вік, маса тіла, індекс маси тіла, не мають клінічно важливого впливу на експозицію іматинібу. Аналіз підтверджує, що експозиція іматинібу у дітей, які приймали дозу 260мг/м2 один раз на день (без перевищення дози 400мг один раз на день) або 340мг/м2 (без перевищення дози 600мг один раз на день), була подібна до такої у дорослих пацієнтів, які приймали іматиніб у дозі 400мг або 600мг один раз на день.

Пацієнти з порушенням функції органів

Іматиніб та його метаболіти не виводяться нирками у значному обсязі. Пацієнти з легким та помірним порушенням функції нирок мають вищу плазмову експозицію, ніж пацієнти з нормальною функцією нирок. Зростання становить приблизно 1,5-2 рази, що відповідає підвищенню у 1,5 рази рівня аьфа-глікопротеїну плазми, з яким значною мірою зв’язується іматиніб. Кліренс вільного препарату для іматинібу є, ймовірно, близьким за значенням у пацієнтів з нирковою недостатністю та нормальною функцією нирок, оскільки ниркова екскреція є другорядним шляхом виведення іматинібу.

Хоча результати фармакокінетичного аналізу показали наявність значної міжособової варіабельності, середня експозиція іматинібу не була підвищеною у пацієнтів з різними ступенями порушення функції печінки порівняно з пацієнтами із нормальною функцією печінки.

Клінічні характеристики

Показання.

- Лікування пацієнтів (дорослих та дітей) з уперше діагностованою позитивною (Ph+) (з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми (bcr-abl)) хронічною мієлоїдною лейкемією (ХМЛ), для яких трансплантація кісткового мозку не розглядається як перша лінія терапії;

- лікування пацієнтів (дорослих та дітей) з (Ph+ ХМЛ) у хронічній фазі після невдалої терапії інтерфероном альфа або у фазі акселерації, або у фазі бластної кризи захворювання;

- у складі хіміотерапії пацієнтів (дорослих та дітей) з уперше діагностованою позитивною гострою лімфобластною лейкемією (Ph+ГЛЛ) з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми;

- як монотерапія дорослих пацієнтів з гострою лімфобластною лейкемією (Ph+ГЛЛ) у стадії рецидиву або такою, що важко піддається лікуванню;

- лікування дорослих пацієнтів з мієлодиспластичними/мієлопроліферативними захворюваннями (МДС/МПЗ), пов’язаними з перебудовою гена рецептора фактора росту тромбоцитів (ФРТ);

- лікування дорослих з гіпереозинофільним синдромом (ГЕС) та/або хронічною еозинофільною лейкемією (ХЕЛ) з перебудовою генів FIP1L1-PDGFRα

- лікування дорослих пацієнтів з Kit (CD117)-позитивними неоперабельними та/або метастатичними злоякісними шлунково-кишковими стромальними пухлинами (ГІСТ);

- ад’ювантна терапія дорослих пацієнтів, у яких існує високий ризик рецидиву Kit (CD117)-позитивних злоякісних шлунково-кишкових стромальних пухлин (ГІСТ) після резекції (пацієнти, у яких існує низький чи мінімальний ризик, можуть не отримувати ад’ювантну терапію);

- лікування дорослих пацієнтів з неоперабельною випинаючою дерматофібросаркомою (DESP) та дорослих пацієнтів з рецидивуючою та/або метастатичною дерматофібросаркомою (DESP), які не можуть бути видалені хірургічним шляхом.

Протипоказання

Гіперчутливість до активної речовини або допоміжних речовин, які входять до складу препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лікарські засоби, які можуть підвищувати концентрацію іматинібу в плазмі крові

Речовини, що пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 цитохрому P450 (наприклад індинавір, лопінавір/ритонавір, саквінавір, телапревір, нелфінавір, боцепревір; протигрибкові препарати, включаючи кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, вориконазол; макроліди, такі як еритроміцин, кларитроміцин, телітроміцин), можуть знижувати метаболізм і підвищувати концентрацію іматинібу в плазмі крові. Відзначалося значне підвищення концентрації іматинібу (середнє значення Сmax i AUC підвищувалося на 26 % і 40 % відповідно) у здорових добровольців, коли препарат призначали сумісно з разовою дозою кетоконазолу (інгібітор CYP3A4). Слід дотримуватися обережності при призначенні іматинібу одночасно з інгібіторами класу CYP3A4. 

Лікарські засоби, які можуть знижувати концентрацію іматинібу в плазмі крові

Речовини, які є індукторами активності CYP3A4 (наприклад дексаметазон, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фосфенітоїн, примідон абоHypericum perforatum, відомий також як сусло Св. Джона), можуть значно знижувати концентрації іматинібу в плазмі крові, потенційно підвищуючи ризик неефективності лікування.

При попередньому призначенні багаторазових доз рифампіцину (по 600мг) з подальшим разовим призначенням іматинібу у дозі 400мг спостерігалося зниження максимальної концентрації (Cmax) і площі під кривою «концентрація-час» від 0 до ∞ (AUC0-∞) на 54% і 74% відповідно, порівняно з відповідними показниками при режимі без призначення рифампіцину. Подібні результати спостерігались у пацієнтів зі злоякісною пухлиною – гліомою, які приймали іматиніб під час застосування ферментіндукуючих протиепілептичних препаратів, таких як карбамазепін, окскабазепін та фенітоїн. AUC іматинібу у плазмі крові знижувалось на 73% порівняно з таким у пацієнтів, що не приймали ферментіндукуючих протиепілептичних препаратів. Слід уникати одночасного застосування рифампіцину або інших потужних індукторів CYP3A4 та іматинібу.

Лікарські засоби, концентрація яких може змінюватися під впливом іматинібу

Підвищує середнє значення Сmax i AUC симвастатину (субстрат CYP3A4) у 2 та 3,5 раза відповідно, що вказує на пригнічення CYP3A4 іматинібом. Тому слід бути обережними, призначаючи іматиніб одночасно з субстратами CYP3A4 з вузьким терапевтичним профілем (такими як циклоспорин або пімозид, такролімус, сиролімус, ерготамін, діерготамін, фентаніл, алфентаніл, терфенадин, бортезоміб, доцетаксел, хінідін). Іматиніб  може підвищувати концентрацію у плазмі крові інших лікарських засобів, метаболізованих CYP3A4 (триазолобензодіазепінів, дигідропіридинів та інших блокаторів кальцієвих каналів, певних інгібіторів HMG-CoA, таких як статини тощо).

Через відомий підвищений ризик кровотечі у зв’язку із застосуванням іматинібу (таких як геморагія) пацієнти, які потребують застосування антикоагулянтів, повинні отримувати низькомолекулярний або стандартний гепарин, а не похідні кумарину, такі як варфарин.

In vitro іматиніб пригнічує активність ізоферменту CYP2D6 цитохрому Р450 у концентраціях, подібних до концентрацій, що впливають на активність CYP3A4. Іматиніб у дозі 400мг 2рази на добу виявляє інгібуючий вплив на CYP2D6-опосередкований метаболізм метопрололу з підвищенням Cmax і AUC метопрололу приблизно на 23% (90% ДІ [1,16-1,30]). Корекція дози, очевидно, не потрібна при одночасному введенні іматинібу та субстратів CYP2D6, проте рекомендується обережність відносно субстратів CYP2D6 з вузьким терапевтичним диапазоном, таких як метопролол. Для пацієнтів, які застосовують метопролол, слід розглянути питання щодо клінічного моніторингу.

In vitro іматиніб інгібує О-глюкуронідацію парацетамолу (Ki значення 58,5мкмоль/л). Таке гальмування не спостерігалосьin vivoпісля введення 400мг іматинібу та 1000мг парацетамолу. Високі дози іматинібу та парацетамолу не вивчались.

Таким чином, при одночасному застосуванні високих доз іматинібу та парацетамолу необхідна обережність.

У пацієнтів після тиреоїдектомії, які приймають левотироксин, плазмова експозиція левотироксину може знижуватись при одночасному введенні іматинібу. У таких випадках рекомендується обережність. Однак механізм виявленої взаємодії на даний час невідомий.

Існує клінічний досвід одночасного застосування іматинібу з хіміотерапією пацієнтам з Ph+ГЛЛ, але характеристики взаємодії між лікарськими засобами для іматинібу та хіміотерапевтичних режимів недостатньо визначені. Можуть посилюватись побічні явища іматинібу, а саме гепатотоксичність, мієлосупресія або інші; повідомлялось також, що одночасний прийом L-аспарагінази може посилювати токсичний вплив на печінку. Таким чином, застосування іматинібу в складі комбінації вимагає запобіжних заходів.

Особливостi застосування

При одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами існує потенційний ризик лікарської взаємодії. Слід бути обережними при застосуванні іматинібу з інгібіторами протеази, азольними протигрибковими засобами, деякими макролідами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), субстратами CYP3А4 з вузьким терапевтичним діапазоном (такими як циклоспорин, пімозид, такролімус, сиролімус, ерготамін, діерготамін, фентаніл, алфентаніл, терфенадин, бортезоміб, доцетаксел, хінідин) або варфарином та іншими похідними кумарину.

При одночасному введенні іматинібу з лікарськими засобами, що індукують CYP3A4 (наприклад з дексаметазоном, фенітоїном, карбамазепіном, рифампіцином, фенобарбіталом або звіробоєм звичайним), експозиція іматинібу може значно зменшуватись, потенційно підвищуючи ризик неефективності терапії. Таким чином, одночасного застосування сильних індукторів CYP3A4 та іматинібу слід уникати.

Гіпотиреоз

Клінічні випадки гіпотиреозу були зареєстровані у пацієнтів після тиреоїдектомії, які отримують замісну терапію левотироксином, під час лікування препаратом. У таких пацієнтів слід ретельно контролювати рівень тиреотропного гормону (ТТГ).

Гепатотоксичність

Метаболізм іматинібу здійснюється в основному у печінці і лише 13 % метаболізується нирками. У пацієнтів з печінковою дисфункцією (легкого, помірного або тяжкого ступеня) слід ретельно перевіряти рівні показників периферичної крові та печінкових ферментів. Слід мати на увазі, що пацієнти з ГІСТ можуть мати метастази у печінку, що може призвести до печінкової недостатності.

Спостерігалися ураження печінки, включаючи печінкову недостатність та некроз печінки.

При комбінованій терапії іматинібу з високими дозами хіміотерапевтичних препаратів спостерігалися серйозні порушення функції печінки. Слід ретельно контролювати функцію печінки у зв’язку з тим, що іматиніб разом з хіміотерапією може спричинити її дисфункцію.

Затримка рідини

Про випадки вираженої затримки рідини (плевральний випіт, набряк, набряк легенів, асцит, поверхневі набряки) повідомлялося приблизно у 2,5 % пацієнтів з уперше виявленою ХМЛ, які застосували іматиніб. Тому рекомендується регулярно перевіряти масу тіла пацієнтів. У разі раптового швидкого збільшення маси тіла слід провести ретельне обстеження пацієнта і при необхідності призначити відповідні підтримуючі та терапевтичні заходи. У ході клінічних досліджень спостерігалася підвищена частота таких випадків у пацієнтів літнього віку та пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі. Тому рекомендується обережність щодо пацієнтів з дисфункцією серця.

Пацієнти з хворобами серця

Слід ретельно спостерігати за пацієнтами з хворобами серця, факторами ризику серцевої недостатності або з нирковою недостатністю в анамнезі. Пацієнтів з будь-якими симптомами, що свідчать про серцеву або ниркову недостатність, слід ретельно обстежити та призначити відповідну терапію.

У хворих з гіпереозинофільним синдромом (ГЕС) з прихованою інфільтрацією ГЕС-клітин у міокарді спостерігалися поодинокі випадки кардіогенного шоку/лівошлуночкової дисфункції, які були пов’язані з ГЕС-дегрануляцією клітин до початку терапії іматинібом. Ці явища були оборотними при застосуванні системних стероїдів; проводять заходи для підтримки кровообігу та тимчасово відміняють іматиніб. Побічні реакції з боку серця при застосуванні іматинібу спостерігалися нечасто. До початку терапії слід ретельно оцінити співвідношення користь/ризик терапії іматинібом у популяції ГЕС/ХЕЛ. Мієлодиспластичні/мієлопроліферативні захворювання з перебудовою гена PTFP, можливо, були пов’язані з високим рівнем еозинофілів. Пацієнтів із ГЕС/ХЕЛ та пацієнтів із МДС/МПЗ з високим рівнем еозинофілів до початку терапії іматинібом слід проконсультувати у кардіолога, виконати їм ехокардіограму та визначити рівень тропоніну сироватки. Якщо спостерігаються патологічні реакції, рекомендується спостереження кардіолога та профілактичне застосування системних стероїдів (1-2 мг/кг) протягом 1-2 тижнів (супутня з іматинібом терапія) на етапі початкової фази лікування.

Шлунково-кишкові кровотечі

У ході досліджень у пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичним ГІСТ були зареєстровані шлунково-кишкові та внутрішньопухлинні кровотечі. Виходячи з наявних даних, відсутні фактори схильності (наприклад розмір пухлини та її локалізація, порушення згортання крові), які б збільшували ризик виникнення будь-якого типу кровотечі у пацієнтів з ГІСТ. Оскільки збільшення кровопостачання і схильність до кровотечі є частиною клінічної картини та клінічного перебігу ГІСТ, слід застосовувати стандартну практику і процедури для моніторингу та ведення всіх хворих з кровотечею.

Додатково були повідомлення про судинні ектазії астрального відділу шлунка, як рідку причину шлунково-кишкових кровотеч під час постмаркетингового спостереження у пацієнтів з ХМЛ, ГЛЛ та іншими захворюваннями. У разі потреби можна розглянути питання про припинення застосування іматинібу.

Синдром лізису пухлини

У зв’язку з можливим виникненням синдрому лізису пухлини рекомендується корекція клінічно вираженої дегідратації та високих рівнів сечової кислоти до початку терапії іматинібом.

Лабораторні тести

Під час терапії іматинібом необхідно регулярно робити розгорнутий аналіз крові. Лікування іматинібом пацієнтів із хронічним мієлолейкозом пов’язане з розвитком нейтропенії або тромбоцитопенії. Однак виникнення цих видів цитопенії залежить від стадії захворювання, в якій проводиться лікування, і частіше зустрічається у пацієнтів з ХМЛ у фазі акселерації або в фазі бластного кризу порівняно з пацієнтами з ХМЛ у хронічній фазі. Лікування іматинібом у разі виникнення нейтропенії і тромбоцитопенії можна припинити або зменшити дозу (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

У пацієнтів, які застосовують іматиніб, необхідно регулярно перевіряти функцію печінки (трансамінази, білірубін, лужна фосфатаза).

У пацієнтів з порушенням функції нирок експозиція іматинібу у плазмі вища, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок, можливо, внаслідок підвищеного рівня у плазмі альфа-кислого глікопротеїну, білка, що зв’язується з іматинібом. Пацієнтам з порушенням функції нирок слід застосовувати мінімальну початкову дозу. Слід з обережністю лікувати хворих з тяжкою нирковою недостатністю. При непереносимості дозу слід зменшити (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Діти

Повідомлялося про випадки затримки розвитку у дітей і дітей препубертатного віку, які отримували іматиніб. Довгостроковий вплив тривалого лікування іматинібом на розвиток дітей невідомий. Таким чином, рекомендується ретельний контроль за розвитком дітей, які отримують іматиніб.

У дорослих та дітей ефективність препарату оцінюється на основі даних щодо частоти відповіді загальної гематологічної та цитогенетичної виживаності без прогресування при ХМЛ, частоти відповіді гематологічної та цитогенетичної виживаності при Ph+ГЛЛ, МДС/МПЗ, частоти гематологічної відповіді при ГЕС/ХЕЛ та частоти об’єктивних відповідей у дорослих пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними стромальними пухлинами шлунково-кишкового тракту та випинаючою дерматофібросаркомою, а також виживаності без прогресування при ад’ювантному лікуванні пацієнтів зі злоякісними стромальними шлунково-кишковими пухлинами. Досвід застосування іматинібу пацієнтам з МДС/МПЗ, асоційованими з перебудовою гена PDGFR, дуже обмежений. За винятком вперше діагностованої ХМЛ у хронічній фазі, контрольованих досліджень, які доводили б клінічну користь або збільшення виживаності при цих захворюваннях не проводилось.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Немає ніяких даних щодо застосування препарату вагітним жінкам. Дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність, але потенційний ризик для плода невідомий. Не слід застосовувати під час вагітності, крім як за життєвими показаннями. У разі необхідності застосування під час вагітності пацієнтку слід поінформувати про потенційний ризик для плода.

Жінкам репродуктивного віку рекомендується застосовувати ефективні контрацептивні засоби під час лікування.

Годування груддю.

Може проникати у грудне молоко. Тому жінкам, які приймають іматиніб, необхідно припинитиФертильність.

У ході доклінічних досліджень фертильність самців і самок щурів не підвищувалася. Дослідження за участю пацієнтів, які отримують іматиніб для вивчення впливу препарату на фертильність і гаметогенез, не проводились. Якщо для пацієнта є актуальним питання впливу іматинібу на фертильність, то йому слід проконсультуватися з лікарем.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Пацієнти повинні знати про можливість розвитку таких побічних ефектів, як запаморочення, нечіткість зору або сонливість при застосуванні іматинібу. Тому слід рекомендувати дотримуватись обережності при керуванні автотранспортом та роботі з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Лікування призначає лікар, який має досвід лікування пацієнтів зі злоякісними гематологічними захворюваннями та злоякісними пухлинами.

Препарат застосовують внутрішньо під час їди, запиваючи великою кількістю води для мінімізації ризику шлунково-кишкових ускладнень. Препарат у дозах 400–600 мг застосовують 1 раз на добу, тоді як препарат у добовій дозі 800 мг слід застосовувати по 400 мг 2 рази на добу, вранці і ввечері.

Для пацієнтів (у т. ч. дітей), які не можуть проковтнути таблетку, вкриту плівковою оболонкою, її можна подрібнити та розмішати в 1 склянці води або яблучного соку. Суспензію слід одразу випити до розшаровування.

Дози при ХМЛ у дорослих пацієнтів.

Рекомендована доза для пацієнтів з хронічною мієлоїдною лейкемією (ХМЛ) у хронічній фазі становить 400 мг/добу, для пацієнтів у фазі бластного кризу та фазі акселерації – 600 мг/добу. Хронічна фаза ХМЛ диференціюється за наступними критеріями: бластні форми <15 % у крові та кістковому мозку, базофіли у периферичній крові <20 %, тромбоцити > 100х109/л.

Фаза акселерації диференціюється за наявністю будь-якого з таких показників: бластні форми ≥ 15 %, але <30 % у крові та кістковому мозку, бласти та промієлоцити ≥ 30% у крові або в кістковому мозку (дає <30 % бластів), базофіли у периферичній крові ≥20 %, тромбоцити <100х109/л, не пов’язані із лікуванням.

Фаза бластного кризу диференціюється наявністю бластів ≥30 % у крові та кістковому мозку або за наявністю некістковомозкових захворювань, крім гепатоспленомегалії.

Лікування має продовжуватися доти, доки спостерігається клінічний ефект.

Ефект від припинення лікування після досягнення повної цитогенетичної відповіді не вивчався.

Питання щодо збільшення дози з 400 мг до 600 мг у пацієнтів із хронічною фазою захворювання та з 600 мг до максимальної дози 800 мг (приймається по 400 мг двічі на добу) для пацієнтів з фазою акселерації або бластним кризом може бути розглянуто за умови відсутності виражених побічних реакцій та виражених нейтропенії або тромбоцитопенії, які не пов’язані із основним захворюванням, та у таких станах: прогресування захворювання (на будь-якій стадії), відсутність достатньої гематологічної відповіді після 3 місяців лікування; втрата раніше досягнутої гематологічної та/або цитогенетичної відповіді або відсутність цитогенетичної відповіді після 12 місяців терапії.

Пацієнти підлягають ретельному контролю після збільшення дози, оскільки підвищується частота виникнення побічних реакцій при підвищених дозах.

Дози при ХМЛ для дітей.

Дози для дітей залежать від площі поверхні тіла (мг/м2). Для дітей з ХМЛ у хронічній та прогресуючій фазі рекомендована доза становить 340 мг/м2 на добу (не перевищуючи максимальну добову дозу 800 мг). Препарат можна призначати один раз на добу або альтернативно добову дозу розділити на 2 прийоми – вранці та ввечері. Рекомендовані дози на даний час встановлені з огляду на досвіду застосування препарату у невеликої кількості дітей. Немає досвіду застосування препарату дітям віком до 2 років.

При відсутності у дітей  серйозних  побічних реакцій і серйозних порушень, пов’язаних з лейкемією, нейтропенією або тромбоцитопенією, дозу поступово можна збільшувати з 340 мг/м² в день до 570 мг/м² в день (доза не має перевищувати 800 мг) у таких випадках: прогресування хвороби (на будь-якій стадії); відсутність достатньої гематологічної відповіді після 3 місяців лікування; відсутність цитогенетичної відповіді на лікування після 12 місяців терапії; втрата попередньо досягнутої гематологічної і/або цитогенетичної відповіді. Пацієнти підлягають пильному контролю після підвищення дози, оскільки підвищується частота виникнення побічних реакції при підвищених дозах.

Дози при гострому лімфобластному лейкозі з позитивною філадельфійською хромосомою у лейкоцитах (Ph+ГЛЛ) для дорослих пацієнтів.

Рекомендована доза для пацієнтів з гострою лімфобластною лейкемією (Ph+ГЛЛ) становить 600 мг/добу. Пацієнти підлягають пильному контролю на будь-якій фазі хвороби.

Схема лікування: ефективний та безпечний у дозі 600 мг/день у комбінації з хіміотерапією у фазі індукції, консолідації, при підтримувальній хіміотерапії для дорослих пацієнтів з гострою лімфобластною лейкемією (Ph+ГЛЛ). Тривалість лікування може змінюватися при застосуванні різних програм лікування, але триваліша експозиція мала більш виражений результат.

Дорослим пацієнтам з рецидивом захворювання або якщо Ph+ГЛЛ важко піддається лікуванню, застосовують препарат як монотерапію у дозі 600 мг/добу, що є безпечним та ефективним та може тривати, поки є прогресування захворювання.

Дозування при мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворюваннях (MDS/MPD).

Рекомендована доза іматинібу для лікування пацієнтів з МДС/МПЗ становить 400мг на добу.

Тривалість лікування: на даний час завершене тільки одне клінічне дослідження; лікування іматинібом продовжувалось до прогресування захворювання. На момент проведення аналізу медіана тривалості лікування становила 47місяців (24дні – 60місяців).

Дози при гіпереозинофільному синдромі та/або хронічній еозинофільній лейкемії (ГЕС/ХЕЛ).

Рекомендована доза для пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ становить 100мг на добу.

Підвищення дози зі 100 мг до 400мг можна розглядати для пацієнтів, у яких не спостерігається побічних реакцій, і якщо відповідь на лікування недостатня.

Лікування слід продовжувати доти, доки спостерігається покращення стану пацієнта.

Дози при злоякісних пухлинах строми органів травного тракту.

Рекомендована доза для пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними злоякісними пухлинами строми органів травного тракту становить 400мг/добу.

Питання про збільшення дози з 400 мг до 600мг або 800 мг на добу може бути розглянуто для пацієнтів, у яких не спостерігається побічних реакцій, і якщо відповідь на лікування недостатня.

Тривалість лікування.Лікування пацієнтів зі злоякісними пухлинами строми органів травного тракту слід продовжувати, поки захворювання прогресує. Медіана тривалості лікування становить 7 місяців (від 7 днів до 13 місяців). Ефект припинення лікування після досягнення відповіді не вивчався. Рекомендована доза для ад’ювантної терапії дорослих пацієнтів при резекції ГІСТ становить 400 мг/добу. Оптимальну тривалість лікування не встановлено. Тривалість лікування в ході клінічних досліджень, що проводились з метою обґрунтування застосування препарату при цьому показанні, становила 36 місяців.

Дози при неоперабельній випинаючій дерматофібросаркомі (DFSP).

Рекомендована доза для пацієнтів з дерматофібросаркомою(DFSP) становить 800мг/добу.

Корекція дози при появі побічних реакцій.

Негематологічні побічні реакції.

Якщо при терапії з’являються тяжкі негематологічні побічні реакції, лікування слід припинити до виявлення причин виникнення реакцій. Пізніше лікування можна продовжити з урахуванням тяжкості побічних ефектів, що спостерігались при попередньому дозуванні.

При рівні білірубіну, в 3 рази вищому за верхню межу норми, або при підвищенні рівня печінкових трансаміназ більше ніж у 5 разів від верхньої межі норми слід припинити терапію до зниження рівня білірубіну <1,5 раза від верхньої межі норми та рівня трансаміназ до < 2,5 раза від верхньої межі норми, після чого лікування може бути продовжено до зниження добових доз. У дорослих пацієнтів дозу слід знизити з 400 мг до 300 мг або з 600 мг до 400 мг, або з 800 мг до 600 мг, у дітей – з 340 до 260 мг/м2/добу.

Гематологічні побічні реакції.

При розвитку вираженої нейтропенії та тромбоцитопенії рекомендовано знизити дозу препарату або припинити лікування, як вказано в таблиці 1.

                                                                                                                                               Таблиця 1

ГЕС/ ХЕЛ

(початкова доза

100 мг)

АНС <1 x109/л та/або тромбоцити

<50 x109/л

1. Припинити терапію до АНС ³1,5 x109/л та/або тромбоцитів ³75 x109/л.

2. Продовжити терапію з таким же самим дозуванням, як і до виникнення реакції.

Хронічна фаза ХМЛ, МДС/МПЗ та

ГІСТ (початкова доза 400мг)

ГЕС/ХЕЛ

(в дозі 400 мг)

АНС <1 x109/л

та/або тромбоцити

< 50 x109/л

1. Припинити терапію до АНС ³1,5 x109/л та/або тромбоцитів ³75 x109/л.

2. Продовжити терапію з таким же самим дозуванням, як і до виникнення реакції.

3. У разі рецидиву АНС <1 x 109/л та/або тромбоцитів <50 x 109/л повторити крок 1 і продовжити терапію у дозі 300 мг.

Хронічна фаза ХМЛ у дітей

(дози до 340мг/м2)

АНС <1 x109/л та/або тромбоцити <50 x109/л

1. Припинити терапію до АНС ³1,5 x109/л та/або тромбоцитів ³75 x109/л.

2. Продовжити терапію з таким же самим дозуванням, як і до виникнення реакції.

3. У разі рецидиву АНС <1 x 109/л та/або тромбоцитів <50 x 109/л повторити крок 1 і продовжити терапію у дозі 260 мг/м2.

Фаза акселерації ХМЛ і бластної кризи та Ph+ГЛЛ

(початкова доза 600мг)

aАНС <0,5 x109/л та/або тромбоцити <10 x109/л

1. Перевірити, чи пов’язана цитопенія з лейкемією (аспірація або біопсія кісткового мозку).

2. Якщо цитопенія не пов’язана з лейкемією, знизити дозу до 400мг.

3. Якщо цитопенія спостерігається протягом 2-х тижнів, знизити дозу до 300мг.

4. Якщо цитопенія зберігається протягом 4-х тижнів і все ще не пов’язана з лейкемією, слід припинити терапію до АНС <1 x 109/л та/або тромбоцитів ³ 20 x 109/л, потім поновити лікування в дозі 300мг.

Фаза акселерації ХМЛ та бластна криза у дітей (початкова доза

340 мг/м2)

aАНС <0,5 x109/л та/або тромбоцити <10 x109/л

1. Перевірити, чи пов’язана цитопенія з лейкемією (аспірація або біопсія кісткового мозку).

2. Якщо цитопенія не пов’язана з лейкемією, знизити дозу до 260 мг/м2.

3. Якщо цитопенія спостерігається протягом 2-х тижнів, знизити дозу до 200 мг/м2.

4. Якщо цитопенія зберігається протягом 4-х тижнів і все ще не пов’язана з лейкемією, слід припинити терапію до АНС <1 x 109/л та/або тромбоцитів ³ 20 x 109/л, потім поновити лікування в дозі 200 мг/м2.

DFSP  (в дозі 800мг)

АНС <1 x 109/л та/або тромбоцити         < 50 x109/л

1. Припинити терапію до АНС ³ 1,5 x 109/л та/або тромбоцитів ³ 75 x 109/л.

2. Поновити терапію в дозі 600 мг.

3. У разі рецидиву АНС <1 x109/л та/або тромбоцитів <50 x 109/л повторити крок 1 і поновити терапію у дозі 400мг.

  АНС – абсолютне нейтрофільне число; a ‒ результат після одного місяця лікування

Печінкова недостатність. Іматиніб метаболізується головним чином у печінці. Пацієнтам з легким, помірним та тяжким порушенням функції печінки препарат слід призначати в мінімальній рекомендованій добовій дозі 400 мг. Якщо схема лікування допускає, дозу можна зменшити.

Таблиця 2

                 Класифікація печінкової недостатності

Печінкова недостатність

Печінкові функціональні тести

Легка

Загальний білірубін ‒ 1,5 ВМН

АСТ > ВМН (може бути нормальною або  < ВМН, якщо загальний білірубін > ВМН)

Помірна

Загальний білірубін > 1,5–3 ВМН

АСТ ‒ деяка кількість

Тяжка

Загальний білірубін > 3–10 ВМН

АСТ ‒ деяка кількість

ВМН – верхня межа норми.

АСТ – аспартатамінотрансфераза.

Ниркова недостатність.

Пацієнтам з порушенням функції нирок або тим, хто знаходиться на діалізі, препарат слід призначати в мінімальній рекомендованій початковій дозі 400мг один раз на добу. Однак таким пацієнтам препарат призначають з обережністю. Дозу можна зменшити при непереносимості препарату або підвищити при недостатній ефективності.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку фармакокінетика не досліджувалася. У клінічних дослідженнях, які включали 20 % пацієнтів віком від 65 років, відмінностей у фармакокінетиці препарату, пов’язаних з віком, не спостерігалося. Тому спеціальні рекомендації щодо дозування препарату для пацієнтів літнього віку відсутні.

Діти.

Немає досвіду застосування препарату дітям з ХМЛ віком до 2 років. Досвід лікування дітей з Ph+ ГЛЛ обмежений, а з MДС/MПЗ, випинаючою дерматофібросаркомою (DFSP), ГІСТ та ГЕС/ХЕЛ – дуже обмежений.

Безпека та ефективність застосування іматинібу дітям (віком до 18 років) з MДС/MПЗ, DFSP, ГІСТ і ГЕС/ХЕЛ у ході клінічних досліджень не встановлені. Опубліковані на даний час дані не дають змоги надати рекомендації щодо дозування.

Передозування

Дані щодо перевищення терапевтичних доз обмежені. У разі передозування хворого потрібно обстежити та лікувати симптоматично.

Передозування у дорослих.

У хворих, які отримали дозу від 1200 мг до 1600 мг (тривалість застосування коливалася від 1 до 10 днів), спостерігалися: нудота, блювання, діарея, висипання, еритема, набряк, припухлість, підвищена втомлюваність, м’язовий спазм, тромбоцитопенія, панцитопенія, біль у животі, головний біль, зниження апетиту.

У хворих, які застосували дозу від 1800 мг до 3200 мг (до 3200 мг кожен день протягом 6 днів): слабкість, міалгія, підвищення рівня креатинфосфокінази, підвищення рівня білірубіну, шлунково-кишковий біль.

У хворих, які застосовували дозу 6400 мг (одноразово), повідомлялося про один випадок, при якому у пацієнта спостерігалася нудота, блювання, біль у животі, пірексія, набряк обличчя, зменшення кількості нейтрофілів, збільшення рівня трансаміназ.

У хворих, які застосували дозу від 8 г до 10 г (одноразово), повідомлялося про блювання та шлунково-кишковий біль. 

Передозування у дітей.

У хворого хлопчика 3-х років, який прийняв дозу 400 мг, спостерігалися нудота, блювання, діарея та анорексія, у другого хлопчика 3-х років, який прийняв дозу 980 мг, відмічалося зниження кількості лейкоцитів та діарея.

У разі передозування пацієнту необхідний нагляд та відповідне симптоматичне лікування.

Побічні реакції.

Пацієнти з термінальною стадією злоякісного процесу можуть знаходитись у такому стані, при якому важко оцінити причинний зв’язок побічних ефектів через наявність великої кількості симптомів основного захворювання, його прогресування і одночасного призначення багатьох препаратів.

У ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з ХМЛ відміна препарату, пов’язана з небажаними реакціями на лікарський засіб, спостерігалася у 2,4% уперше діагностованих пацієнтів, у 4% пацієнтів у пізній хронічній фазі після неефективної терапії інтерфероном, у 4% пацієнтів у фазі акселерації після неефективної терапії інтерфероном і у 5% пацієнтів з бластною кризою після неефективної терапії інтерфероном. У випадку ГІСТ досліджуваний препарат було відмінено через пов’язані з лікарським засобом побічні реакції у 4% пацієнтів.

Небажані реакції були подібними при усіх показаннях, за винятком двох. У пацієнтів з ХМЛ спостерігалось більше випадків мієлосупресії, ніж у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами, ймовірно, у зв’язку з основним захворюванням. У ході дослідження за участю пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними шлунково-кишковими стромальними пухлинами у 7 (5%) пацієнтів розвинулась шлунково-кишкова кровотеча ступенів 3/4 згідно з загальними токсикологічними критеріями (СТС), внутрішньопухлинні крововиливи (3пацієнти) або і те, і інше (1пацієнт). Місце розміщення пухлини ШКТ може бути джерелом ШК-кровотеч. ШКТ та пухлинні кровотечі можуть бути серйозними і подеколи летальними. При обох захворюваннях найчастіше (≥10%) повідомлялося про такі пов’язані з досліджуваним препаратом небажані реакції, як легка нудота, блювання, діарея, біль у животі, втомлюваність, м’язові спазми та висипання. Поверхневий набряк був частим під час усіх досліджень і описувався переважно як параорбітальний набряк або набряк нижніх кінцівок. Однак ці набряки рідко були тяжкими і могли лікуватися за допомогою діуретиків, інших підтримуючих заходів або зменшенням дози іматинібу.

При застосуванні іматинібу в комбінації з високими дозами хіміотерапії у пацієнтів з Ph+ ГЛЛ спостерігалися прояви токсичного впливу на печінку у вигляді підвищення рівня трансаміназ та гіпербілірубінемії. Враховуючи обмежені дані з безпеки, побічні реакції у дітей, про які повідомлялося раніше, зіставні з профілем безпеки у дорослих пацієнтів з Ph+ ГЛЛ. Профіль безпеки для дітей з Ph+ ГЛЛ є дуже обмеженим однак нових питань щодо безпеки виявлено не було.

Різноманітні небажані реакції, такі як плевральний випіт, асцит, набряк легень та швидке збільшення маси тіла з поверхневим набряком або без, можуть разом бути описані як затримка рідини. Ці реакції можна зазвичай лікувати шляхом тимчасового призупинення прийому іматинібу або за допомогою діуретиків та інших відповідних підтримуючих заходів. Однак деколи ці реакції можуть бути серйозними або небезпечними для життя, а деякі реакції, що розвинулися у пацієнтів із бластною кризою, мали летальні наслідки (в клінічному анамнезі пацієнта були плевральний випіт, застійна серцева недостатність та ниркова недостатність). У ході педіатричних клінічних досліджень не було особливих, пов’язаних з безпекою препарату випадків.

Побічні реакції, що зустрічалися частіше, ніж поодинокі випадки, класифіковано за класами систем органів та частотою з використанням умовних позначень: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10,000, <1/1000); дуже рідко (<1/10,000), невідомої частоти (неможливо встановити за наявними даними).

Небажані реакції та їх частота наведені у таблиці3.

Таблиця3

Інфекції та паразитарні захворювання

Нечасто

Оперізуючий герпес, простий герпес, назофарингіт, пневмонія1, синусит, целюліт, інфекція верхніх дихальних шляхів, грип, інфекція сечовивідних шляхів, гастроентерит, сепсис

Рідко

Грибкова інфекція

Доброякісні, злоякісні та неуточненого характеру новоутворення (в тому числі кісти і поліпи)

Рідко

Синдром лізису пухлини

Частота невідома

Крововилив у пухлину/некроз пухлини*

Порушення імунної системи

Частота невідома

Анафілактичний шок*

Порушення функції крові та лімфатичної системи

Дуже часто

Нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія

Часто

Панцитопенія, фебрильна нейтропенія

Нечасто

Тромбоцитопенія, лімфопенія, пригнічення кісткового мозку, еозинофілія, лімфаденопатія

Рідко

Гемолітична анемія

Порушення обміну речовин та харчування

Часто

Анорексія

Нечасто

Гіпокаліємія, підвищений апетит, гіпофосфатемія, знижений апетит, дегідратація, подагра, гіперурикемія, гіперкальціємія, гіперглікемія, гіпонатріємія

Рідко

Гіперкаліємія, гіпомагніємія

Порушення психіки

Часто

Безсоння

Нечасто

Депресія, зниження лібідо, тривожність

Рідко

Сплутана свідомість

Порушення функції нервової системи

Дуже часто

Головний біль2

Часто

Запаморочення, парестезія, порушення смакових відчуттів, гіпестезія

Нечасто

Мігрень, сонливість, синкопе, периферична нейропатія, погіршення пам’яті, ішіас, синдром неспокійних ніг, тремор, крововилив у мозок

Рідко

Підвищення внутрішньочерепного тиску, судоми, неврит зорового нерва

Частота невідома

Набряк головного мозку*

Порушення функції органів зору

Часто

Набряк повік, підвищене сльозовиділення, крововилив у кон’юнктиву, кон’юнктивіт, сухість очей, затьмарення зору

Нечасто

Подразнення очей, біль в очах, орбітальний набряк, крововилив у склеру, крововилив у сітківку, блефарит, макулярний набряк

Рідко

Катаракта, глаукома, набряк диска зорового нерва

Частота невідома

Крововилив у скловидне тіло*

Порушення функції органу слуху та рівноваги

Нечасто

Вертиго, шум у вухах, втрата слуху

Порушення функції серця

Нечасто

Серцебиття, тахікардія, застійна серцева недостатність3, набряк легень

Рідко

Аритмія, фібриляція передсердь, зупинка серця, інфаркт міокарда, стенокардія, перикардіальний випіт

Частота невідома

Перикардит*, тампонада серця*

Порушення функції судинної системи4

Часто

Гіперемія, кровотеча

Нечасто

Артеріальна гіпертензія, гематома, субдуральна гематома, відчуття холоду в кінцівках, артеріальна гіпотензія, синдром Рейно

Частота невідома

Тромбоз/емболія*

Порушення функції органів дихання, грудної клітки та середостіння

Часто

Задишка, носова кровотеча, кашель

Нечасто

Плевральний випіт5, біль у глотці та гортані, фарингіт

Рідко

Плевральний біль, фіброз легень, легенева гіпертензія, легенева кровотеча

Частота невідома

Гостра дихальна недостатність10*, інтерстиціальна хвороба легень*

Порушення функції ШКТ

Дуже часто

Нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі6

Часто

Метеоризм, здуття живота, гастроезофагеальний рефлюкс, запор, сухість у роті, гастрит

Нечасто

Стоматит, утворення виразок у порожнині рота, шлунково-кишкова кровотеча7, відрижка, мелена, езофагіт, асцит, виразка шлунка, блювання кров’ю, хейліт, дисфагія, панкреатит

Рідко

Коліт, кишкова непрохідність, запальне захворювання кишечнику

Частота невідома

Кишкова непрохідність/кишкова обструкція*, перфорація ШКТ*, дивертикуліт*, судинна ектазія астрального відділу шлунка*

Порушення функції печінки та жовчовивідних шляхів

Часто

Підвищення рівня печінкових ферментів

Нечасто

Гіпербілірубінемія, гепатит, жовтяниця

Рідко

Печінкова недостатність8, некроз печінки

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини

Дуже часто

Періорбітальний набряк, дерматит/екзема/висипання

Часто

Свербіж, набряк обличчя, сухість шкіри, еритема, алопеція, нічна пітливість, реакція фоточутливості

Нечасто

Пустульозний висип, забій, посилена пітливість, кропив’янка, екхімоз, підвищена схильність до утворення синців, гіпотрихоз, гіпопігментація шкіри, ексфоліативний дерматит, ламкість нігтів, фолікуліт, петехії, псоріаз, пурпура, гіперпігментація шкіри, бульозні висипання

Рідко

Гострий фебрильний нейтрофільний дерматоз (синдром Світа), зміна забарвлення нігтів, ангіоневротичний набряк, везикулярні висипання, мультиформна еритема, лейкоцитокластний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, гострий генералізований екзематозний пустульоз, тяжкі шкірні реакції та шкірні висипи

Частота невідома

Синдром пальмарно-плантарної еритродизестезії*, ліхеноїдний кератоз*, червоний плоский лишай*, токсичний епідермальний некроліз*, медикаментозний висип, що супроводжується еозинофілією та системними проявами*

Порушення функції опорно-рухового апарату та сполучної тканини

Дуже часто

М’язові спазми та судоми, м’язово-скелетний біль, у тому числі міалгія, артралгія, біль у кістках9

Часто

Набряк суглобів

Нечасто

Скутість у суглобах та м’язах

Рідко

М’язова слабкість, артрит, рабдоміоліз/міопатія

Частота невідома

Асептичний некроз/некроз головки стегна, затримка росту у дітей*

Порушення функції нирок та сечовивідних шляхів

Нечасто

Нирковий біль, гематурія, гостра ниркова недостатність, підвищення частоти сечовипускання

Частота невідома

Хронічна ниркова недостатність

Порушення функції репродуктивної системи та молочних залоз

Нечасто

Гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія, нерегулярний менструальний цикл, статева дисфункція, біль у сосках, збільшення молочних залоз, набряк мошонки

Рідко

Геморагічна кіста жовтого тіла/геморагічна кіста яєчника

Загальні порушення та реакції у місці введення препарату

Дуже часто

Затримка рідини та набряк, втомлюваність

Часто

Слабкість, підвищення температури тіла, анасарка, озноб, тремтіння

Нечасто

Біль у грудях, загальне нездужання

Відхилення від норми, виявлені в результаті обстеження

Дуже часто

Збільшення маси тіла

Часто

Зменшення маси тіла

Нечасто

Підвищений рівень креатиніну в крові, підвищений рівень КФК крові, підвищений рівень лактатдегідрогенази у крові, підвищений рівень лужної фосфатази крові

Рідко

Підвищений рівень амілази крові

* Дані типи реакцій були зафіксовані, головним чином, у постмаркетинговий період застосування іматинібу. Вони включають спонтанні повідомлення про випадки, а також серйозні небажані ефекти, які спостерігалися під час тривалих досліджень, програм із розширеним доступом, досліджень клінічної фармакології та іспитових дослідженнях застосування поза затвердженими показаннями. Оскільки дані реакції спостерігалися в популяціях невизначеного розміру, не завжди можливо достовірно визначити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням іматинібу.

1 Про пневмонію повідомлялось найчастіше у пацієнтів із трансформованою ХМЛ та пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.

2 Про головний біль найчастіше повідомлялось у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.

3 На основі розрахунку пацієнто-років, порушення функції серця, в тому числі застійна серцева недостатність, найчастіше спостерігались у пацієнтів із трансформованою ХМЛ, ніж із хронічною ХМЛ.

4 Відчуття припливу крові найчастіше спостерігалось у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами, а кровотечі (гематоми, геморагії) – у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами та трансформованою ХМЛ (ХМЛ-АР та ХМЛ-ВС).

5 Про плевральний випіт частіше повідомлялося стосовно пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами та пацієнтів із трансформованою ХМЛ (ХМЛ-АР та ХМЛ-ВС), ніж щодо пацієнтів із хронічною ХМЛ.

6+7 Біль у животі та шлунково-кишкові кровотечі були частими у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.

8 Повідомлялося про деякі летальні випадки печінкової недостатності та некрозу печінки.

9 М’язово-скелетний біль та подібні реакції частіше спостерігались у пацієнтів з ХМЛ, ніж у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.

10 Повідомлялося про летальні випадки у пацієнтів з пізніми стадіями захворювання, тяжкими інфекціями, тяжкою нейтропенією та іншими серйозними супутніми розладами.

Гепатотоксичність

Гепатотоксичність, інколи з вираженою симптоматикою, спостерігалась у ході доклінічних та клінічних досліджень. Спостерігалося підвищення рівнів трансаміназ, рідко – збільшення рівня білірубіну. Симптоми з’являлися впродовж перших двох місяців лікування, хоча у деяких випадках – на 6–12місяці лікування, та зазвичай зникали через 1–4тижні після припинення лікування.

Відхилення від норми у результатах лабораторного обстеження

Загальний аналіз крові

При ХМЛ цитопенія, зокрема нейтропенія та тромбоцитопенія, були постійними в усіх дослідженнях зі свідченням вищої частоти при застосуванні високих доз≥750мг (дослідження фазиІ). Однак, слід зазначити, що поява нейтропенії також має чіткий взаємозв’язок зі стадією захворювання; частота нейтропенії ступеня3 або 4 (АКН<1,0х109/л) та тромбоцитопенії (кількість тромбоцитів<50х109/л) була у 4-6разів вищою при бластній кризі та у фазі акселерації (59-64% та 44-63% для нейтропенії та тромбоцитопенії відповідно) порівняно з такими у пацієнтів із вперше діагностованою хронічною фазою ХМЛ (16,7% нейтропенія та 8,9% тромбоцитопенія). При вперше діагностованій хронічній фазі ХМЛ нейтропенія ступеня4 (АКН<0,5х109/л) та тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів<10х109/л) спостерігались у 3,6% та<1% пацієнтів відповідно. Медіана тривалості епізодів нейтропенії та тромбоцитопенії коливалась від 2 до 3тижнів та від 3 до 4тижнів відповідно. Ці явища зазвичай можна лікувати шляхом зменшення дози або перерви у прийомі іматинібу, але в рідкісних випадках вони призводять до остаточного припинення терапії. У педіатричних пацієнтів з ХМЛ найбільш частим проявом токсичності є цитопенії ступенів3 або 4, в тому числі нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія. Ці явища в більшості випадків спостерігаються протягом декількох перших місяців терапії.

У ході дослідження за участю пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними шлунково-кишковими стромальними пухлинами анемія ступеня3 або 4 виявлена у 5,4% та 0,7% пацієнтів відповідно і принаймні у деяких із цих пацієнтів могла бути пов’язана зі шлунково-кишковими або внутрішньопухлинними кровотечами. Нейтропенія ступеня3 та 4 спостерігалась у 7,5% та 2,7% пацієнтів відповідно, а тромбоцитопенія ступеня3 – у 0,7% пацієнтів. Ні в одного з пацієнтів не розвинулася тромбоцитопенія ступеня4. Зменшення кількості лейкоцитів та нейтрофілів спостерігалося переважно протягом перших шести тижнів терапії; в подальшому показники залишались відносно стабільними.

Біохімічний аналіз крові

Виражене підвищення рівня трансаміназ (<5%) або білірубіну (<1%) спостерігалось у пацієнтів з ХМЛ і в більшості випадків лікувалось шляхом зменшення дози або перерви у терапії (медіана тривалості цих епізодів становила приблизно один тиждень). Лікування було остаточно припинене через відхилення від норми в лабораторних показниках печінкової функції менше ніж в 1% пацієнтів з ХМЛ. У пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами спостерігалось у 6,8% випадків підвищення рівня АЛТ (аланінамінотрансферази) ступеня3 або 4 та у 4,8% випадків підвищення рівня АСТ (аспартатамінотрансферази) ступеня3 або 4. Підвищення рівня білірубіну відзначалось менше ніж у 3% пацієнтів.

Повідомлялося про випадки цитолітичного та холестатичного гепатиту та печінкової недостатності; деякі з яких мали фатальний наслідок, у тому числі в одного пацієнта, який застосовував високі дози парацетамолу.

Термін придатності 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в пачці з картону.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Ремедика ТОВ.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Вул. Ахарнон, Лімассол Індустріал Естате, 3056 Лімассол, Кіпр (будівля 1 - головна, будівля 2 - пеніциліни, будівля 4 - цефалоспорини, будівля 5 - протипухлинні/гормони, будівля 10 – протипухлинні).

Заявник.

АТ «Гріндекс».

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.

Тел./факс: +371 67083205 / +371 67083505.

Ел.пошта: grindeks@grindeks.lv


ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

ИМАТИНИБ ГРИНДЕКС

( IMATINIB GRINDEKS )

Состав :

действующ е е веществ о: иматиниб (imatinib);

1таблетка содержит 400мг иматиниба (в виде иматиниба мезилата);

вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая, гидроксипропилцеллюлоза, повидон, кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, магния стеарат;

оболочка: гипромеллоза, макрогол, тальк, железа оксид красный (Е172), железа оксид желтый (Е172).

Лекарственная форма.Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства: таблетки, покрытые пленочной оболочкой, овальной формы от темно-желтого до коричнево-оранжевого цвета с риской на одной стороне и с надписью «400» на другой стороне.

Фармакотерапевтическая группа.

Другие антинеопластические средства. Ингибиторы протеинкиназы. Иматиниб.

Код АТС  L01X E01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Иматиниб является ингибитором протеинтирозинкиназы, который сильно подавляет тирозинкиназу Bcr-Ablin vitro, на клеточном иin vivo уровнях. Это соединение избирательно подавляет пролиферацию и стимулирует апоптоз в Bcr-Abl-позитивных клеточных линиях, а также в только что пораженных лейкемических клетках у пациентов с наличием в лейкоцитах филадельфийской хромосомы при хроническом положительном миелолейкозе (Ph+) и острой лимфобластной лейкемии.

In vivo соединение проявляет противоопухолевую активность при монотерапии на модели Bcr-Abl-позитивных опухолевых клеток у животных. Кроме того, иматиниб является мощным ингибитором рецептора тирозинкиназы относительно тромбоцитарного фактора роста (ТФР) и фактора эмбриональной клетки (ФЭК), с-Кit и подавляет ТФР- и ФЭК-опосредованные изменения со стороны клеток.In vitro иматиниб подавляет пролиферацию и стимулирует апоптоз в клетках желудочно-кишечной стромальной опухоли (ГИСТ), что выражается в активации мутацииkit

Конститутивная активация рецептора ТФР или Bcr-Abl протеинтирозинкиназы является результатом интеграции с различными белками или стимуляции синтеза ТФР, которые были задействованы в патогенезе MДС/MПЗ (миелодиспластических/миелопролиферативных заболеваний), ГЭС/ХЭЛ (гиперэозинофильного синдрома/хронической эозинофильной лейкемии) и DFSP (выпирающих дерматофибросарком). Иматиниб ингибирует сигнал к пролиферации клеток, сопровождающих дезактивированный ТФР и деятельность Bcr-Abl тирозинкиназы.

Эффективность препарата базируется на обычных гематологических и цитогенетических данных уровня ответа на лечение и продолжительности жизни без прогрессирования заболевания при ХМЛ, на обычных гематологических и цитогенетических данных уровня ответа при Ph+ ОЛЛ, MДС/MПЗ (миелодиспластических/миелопролиферативных заболеваниях) и на объективном ответе при ГИСТ и DFSP (неоперабельной выпирающей дерматофибросаркоме).

Фармакокинетика

Действие иматиниба изучался при введении в диапазоне доз от 25 до 1000мг. Фармакокинетические профили анализировались в 1-йдень, а также на 7-й день или на 28-йдень, когда было достигнуты равновесные концентрации иматиниба в плазме крови.

Всасывание

Средняя абсолютная биодоступность препарата составляет 98%.

Коэффициент вариации для AUC иматиниба в плазме крови имеет различные уровни у пациентов при пероральном приеме.

При назначении препарата с пищей с высоким содержанием жиров по сравнению с приемом натощак отмечается незначительное снижение степени всасывания (уменьшение Сmaх иматиниба на 11% и увеличение tmaх на 1,5часа с незначительным уменьшением AUC (7,4%)).

Влияние ранее перенесенного хирургического вмешательства на желудочно-кишечном тракте на всасывание препарата не изучалось.

Распределение

По данным исследованийin vitro, при клинически значимых концентрациях примерно 95% иматиниба связывается с белками плазмы крови (главным образом с альбумином и кислым α-гликопротеидом, в незначительной степени с липопротеином).

Метаболизм

Главным метаболитом иматиниба, который циркулирует в кровяном русле, является N-деметилированное пиперазиновое производное, которое демонстрируетin vitro мощность, подобную мощности исходного вещества. Плазменная AUC для данного метаболита составляет только 16% AUC для иматиниба. Связывание с белками плазмы крови N-деметилированного метаболита подобно связыванию исходного соединения.

Иматиниб и N-деметилированный метаболит вместе составляют около 65% циркулирующей радиоактивности (AUC (0-48)). Остальную часть циркулирующей радиоактивности составляют численные второстепенные метаболиты.

По данным исследованийin vitro установлено, что CYP3A4 является основным ферментом P450 человека, который катализирует биотрансформацию иматиниба. Из группы потенциальных препаратов для одновременного лечения (ацетаминофен, ацикловир, аллопуринол, амфотерицин, цитарабин, эритромицин, флуконазол, оксимочевина, норфлоксацин, пенициллинV) только эритромицин (IC5050мкм) и флуконазол (IC50118мкм) показали ингибирующее действие на метаболизм иматиниба, которое может иметь клиническое значение.

Иматиниб, по данным исследованийin vitro, показал, что может быть конкурентным ингибитором маркера субстратов CYP2C9, CYP2D6 и CYP3A4/5. Значение Кi в микросомах печени человека составляло 27, 7,5 и 7,9мкмоль/л соответственно. Максимальная концентрация иматиниба в плазме крови пациентов составляет 2‑4мкмоль/л, поэтому возможно торможение CYP2D6 и/или CYP3A4/5-метаболизма одновременно введенных лекарственных средств. Иматиниб не вмешивается в биотрансформацию 5-фторурацила, но тормозит метаболизм паклитаксела в результате конкурентного ингибирования CYP2C8 (Ki = 34,7мкм). Такое значение Кі значительно выше, чем ожидаемая плазменная концентрация иматиниба у пациентов, поэтому нет оснований ожидать взаимодействия при одновременном введении 5-фторурацила или паклитаксела с иматинибом.

Выведение

После перорального применения 14С-меченного иматиниба примерно 81% выводится на протяжении 7дней, с калом ‒ 68% введенной дозы, с мочой ‒ 13% дозы. Внеизмененном виде выводится около 25% дозы (20% с калом и 5% с мочой). Остальное выводится в виде метаболитов.

Фармакокинетика в плазме крови

Период полувыведения t1/2 иматиниба у здоровых добровольцев составляет примерно 18часов, что подтверждает тот факт, что назначение препарата 1 раз в сутки является приемлемым. В диапазоне доз от 25 до 1000мг наблюдается прямая линейная зависимость AUC от величины дозы. При введении повторных доз, которые назначают 1раз в сутки, фармакокинетика иматиниба не меняется, кумуляция препарата при постоянном приеме дозы 1раз в сутки составляла от 1,5 до 2,5раза больше от начального значения.

Фармакокинетика у пациентов с гастроинтестинальными стромальными опухолями

У пациентов с ГИСТ экспозиция была в 1,5раза выше, чем у пациентов с ХМЛ при применении той же дозы (400мг). На основании предварительного анализа фармакокинетики у ГИСТ-пациентов были установлены три переменных (альбумин, лейкоциты и билирубин), имевших статистическое отношение к фармакокинетике иматиниба. Снижение уровня альбумина вызвало уменьшение клиренса (CL/F), а также более высокий уровень лейкоцитов, что привело к сокращению CL/F. Однако эти показатели не являются достаточно значимыми, чтобы корректировать дозы. В этой категории пациентов наличие метастазов в печени потенциально может привести к печеночной недостаточности и снижению метаболизма.

Фармакокинетика популяций

На основании фармакокинетических данных у пациентов с ХМЛ было установлено небольшое влияние возраста на объем распределения (12% увеличение у больных старше65лет). Это изменение нельзя считать клинически значимым. Было отмечено небольшое влияние массы тела на величину клиренса иматиниба; для пациентов с массой тела 50кг средний клиренс составляет 8,5л/час, а для пациентов с массой тела 100кг средний клиренс возрастет до 11,8л/час. Эти изменения не являются достаточным основанием для коррекции дозы, которую определяют в зависимости от массы тела. Фармакокинетика иматиниба не зависит также от пола.

Фармакокинетика у детей

Как и у взрослых пациентов, иматиниб у детей быстро всасывается после приема внутрь в обеих фазах исследований. Применение детям в дозах 260 и 340мг/м2/сутки достигает такого же клинического значения, как дозы 400мг и 600мг у взрослых пациентов. Сравнение AUC (0-24)  на 8-й день и в 1-й день на уровне дозы 340мг/м2/сутки выявило 1,7-разовое накопление после повторного приема один раз в сутки.

На основе обобщенного фармакокинетического анализа популяций детей с гематологическими расстройствами (ХМЛ, Ph + ОЛЛ или другие гематологические расстройства, лечились иматинибом) было установлено, что клиренс иматиниба повышается с увеличением площади поверхности тела. После корректировки влияния площади поверхности тела другие демографические факторы, такие как возраст, масса тела, индекс массы тела, не имеют клинически важного влияния на экспозицию иматиниба. Анализ подтверждает, что экспозиция иматиниба у детей, принимавших дозу 260 мг/м2 один раз в день (без превышения дозы 400 мг один раз в день) или 340 мг/м2 (без превышения дозы 600 мг один раз в день), была подобная таковой у взрослых пациентов, которые принимали иматиниб в дозе 400 мг или 600 мг один раз в день.

Пациенты с нарушением функции органов

Иматиниб и его метаболиты выводятся почками в значительном объеме. Пациенты с легким и умеренным нарушением функции почек имеют более высокую плазменную экспозицию, чем пациенты с нормальной функцией почек. Рост составляет примерно 1,5-2 раза, что соответствует повышению в 1,5 раза уровня альфа-гликопротеина плазмы, с которым в значительной степени связывается иматиниб. Клиренс свободного препарата иматиниба является, вероятно, близким по значению у пациентов с почечной недостаточностью и нормальной функцией почек, поскольку почечная экскреция является второстепенным путем вывода иматиниба.

Хотя результаты фармакокинетического анализа показали наличие значительной межличностной вариабельности, средняя экспозиция иматиниба ни была повышенной у пациентов с различными степенями нарушения функции печени по сравнению с пациентами с нормальной функцией печени.

Клинические характеристики.

Показания.

- Лечение пациентов (взрослых и детей) с впервые диагностированной положительной (Ph+) (с наличием в лейкоцитах филадельфийской хромосомы (bcr‑abl)) хронической миелоидной лейкемией (ХМЛ), для которых трансплантация костного мозга не рассматривается как первая линия терапии;

- лечение пациентов (взрослых и детей) с (Ph+ХМЛ) в хронической фазе после неудачной терапии интерфероном альфа или в фазе акселерации, или в фазе бластного криза заболевания;

- в составе химиотерапии пациентов (взрослых и детей) с впервые диагностированной положительной острой лимфобластной лейкемией (Ph+ОЛЛ) с наличием в лейкоцитах филадельфийской хромосомы;

- в качестве монотерапии взрослых пациентов с острой лимфобластной лейкемией (Ph+ОЛЛ) в стадии рецидива или такой, которая трудно поддается лечению;

- лечение взрослых пациентов с миелодиспластическими/миелопролиферативными заболеваниями (МДС/МПЗ), связанными с перестройкой гена рецептора фактора роста тромбоцитов (ФРТ);

- лечение взрослых с гиперэозинофильным синдромом (ГЭС) и/или хронической эозинофильной лейкемией (ХЭЛ) с перестройкой генов FIP1L1–PDGFRα

- лечение взрослых пациентов с Kit (CD117)-позитивными неоперабельными и/или метастатическими злокачественными желудочно-кишечными стромальными опухолями (ГИСТ);

- адъювантная терапия взрослых пациентов, у которых существует высокий риск рецидива Kit (CD117)-позитивных злокачественных желудочно-кишечных стромальных опухолей (ГИСТ) после резекции (пациенты, у которых существует низкий или минимальный риск, могут не получать адъювантную терапию);

- лечение взрослых пациентов с неоперабельной выпирающей дерматофибросаркомой (DFSP) и взрослых пациентов с рецидивирующей и/или метастатической дерматофибросаркомой (DFSP), которые не могут быть удалены хирургическим путем.

Противопоказания.

Гиперчувствительность к активному веществу или вспомогательным веществам, которые входят в состав препарата.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Лекарственные средства, которые могут повышать концентрацию иматиниба в плазме крови

Вещества, которые подавляют активность изофермента CYP3A4 цитохрома Р450 (например индинавир, лопинавир/ритонавир, саквинавир, телапревир, нелфинавир, боцепревир; противогрибковые препараты, включая кетоконазол, итраконазол, позаконазол, вориконазол; макролиды, такие как эритромицин, кларитромицин, телитромицин), могут снижать метаболизм и повышать концентрацию иматиниба в плазме крови. Отмечалось существенное повышение концентрации иматиниба (среднее значение Сmax и AUC повышалось на 26% и 40% соответственно) у здоровых добровольцев, когда препарат назначали одновременно с разовой дозой кетоконазола (ингибитор CYP3A4). Следует соблюдать осторожность при назначении иматиниба одновременно с ингибиторами класса CYP3A4.

Лекарственные средства, которые могут снижать концентрацию иматиниба в плазме крови

Вещества, которые являются индукторами активности CYP3A4 (например дексаметазон, фенитоин, карбамазепин, рифампицин, фенобарбитал, фосфенитоин, примидон илиHypericum perforatum, известный также как сусло Св. Джона), могут значительно снижать концентрации иматиниба в плазме крови, потенциально повышая риск неэффективности лечения.

При предварительном назначении многократных доз рифампицина (600 мг) с последующим разовым назначением иматиниба в дозе 400 мг наблюдалось снижение максимальной концентрации (Cmax) и площади под кривой «концентрация-время» от 0 до ∞ (AUC0-∞) на 54% и 74 % соответственно, по сравнению с соответствующими показателями при режиме без назначения рифампицина. Подобные результаты наблюдались у пациентов со злокачественной опухолью - глиомой, которые принимали иматиниб при применении ферментиндуцирующих противоэпилептических препаратов, таких как карбамазепин, окскабазепин и фенитоин. AUC иматиниба в плазме крови снижалось на 73% по сравнению с пациентами, которые не принимали ферментиндуцирующих противоэпилептических препаратов. Следует избегать одновременного применения рифампицина или других мощных индукторов CYP3A4 и иматиниба.

Лекарственные средства, концентрация которых может изменяться под влиянием иматиниба

Повышает среднее значение Сmax и AUC симвастатина (субстрат CYP3A4) в 2 и 3,5раза соответственно, что указывает на угнетение CYP3A4 иматинибом. Поэтому следует с осторожностью назначать иматиниб одновременно с субстратами CYP3A4 с узким терапевтическим профилем (такими как циклоспорин или пимозид, такролимус, сиролимус, эрготамин, диэрготамин, фентанил, алфентанил, терфенадин, бортезомиб, доцетаксел, хинидин), а пациентов необходимо предупреждать об этом, чтобы избежать или ограничить применение лекарственных средств, содержащих парацетамол. Иматиниб может повышать концентрацию в плазме крови других лекарственных средств, метаболизированных CYP3A4 (триазолобензодиазепинов, дигидропиридинов и других блокаторов кальциевых каналов, определенных ингибиторов HMG-CoA, таких как статины, и т.д.).

Из-за известного повышенного риска кровотечения в связи с применением иматиниба (таких как кровоизлияние) пациенты, которые требуют применения антикоагулянтов, должны получать низкомолекулярный или стандартный гепарин, а не производные кумарина, такие как варфарин.

In vitro иматиниб ингибирует активность изофермента CYP2D6 цитохрома Р450 в концентрациях, подобных концентрациям, влияющим на активность CYP3A4. Иматиниб в дозе 400 мг 2 раза в сутки оказывает ингибирующее влияние на CYP2D6-опосредованный метаболизм метопролола с повышением Cmax и AUC метопролола примерно на 23% (90% ДИ [1,16-1,30]). Коррекция дозы, очевидно, не нужна при одновременном введении иматиниба и субстратов CYP2D6, однако рекомендуется осторожность в отношении субстратов CYP2D6 с узким терапевтическим диапазоном, таких как метопролол. Для пациентов, которые применяют метопролол, следует рассмотреть вопрос о клиническом мониторинге.

In vitro иматиниб ингибирует О-глюкуронизацию парацетамола (Ki значение 58,5 мкмоль/л). Такое торможение не наблюдалось in vivo после введения 400 мг иматиниба и 1000 мг парацетамола. Высокие дозы иматиниба и парацетамола не изучались.

Таким образом, при одновременном применении высоких доз иматиниба и парацетамола необходима осторожность.

У пациентов после тиреоидэктомии, принимающих левотироксин, плазменная экспозиция левотироксина может снижаться при одновременном введении иматиниба. В таких случаях рекомендуется осторожность. Однако механизм обнаруженного взаимодействия в настоящее время неизвестен.

Существует клинический опыт одновременного применения иматиниба с химиотерапией у пациентов с Ph + ОЛЛ, но характеристики взаимодействия между лекарственными средствами для иматиниба и химиотерапевтических режимов недостаточно определены. Могут усиливаться побочные явления иматиниба, а именно гепатотоксичность, миелосупрессия или другие; сообщалось также, что одновременный прием L-аспарагиназы может усиливать токсическое воздействие на печень. Таким образом, применение иматиниба в составе комбинации требует мер.

Особенности применения.

При одновременном применении с другими лекарственными средствами существует потенциальный риск лекарственного взаимодействия. Следует соблюдать осторожность при применении иматиниба с ингибиторами протеазы, азольными противогрибковыми средствами, некоторыми макролидами (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»), субстратами CYP3А4 с узким терапевтическим диапазоном (такими как циклоспорин, пимозид, такролимус, сиролимус, эрготамин, диэрготамин, фентанил, алфентанил, терфенадин, бортезомиб, доцетаксел, хинидин) или варфарином и другими производными кумарина.

При одновременном введении иматиниба с лекарственными средствами, индуцирующими CYP3A4 (например с дексаметазоном, фенитоином, карбамазепином, рифампицином, фенобарбиталом или зверобоем обычным), экспозиция иматиниба может значительно уменьшаться, потенциально повышая риск неэффективности терапии. Таким образом, одновременного применения сильных индукторов CYP3A4 и иматиниба следует избегать.

Гипотиреоз
Клинические случаи гипотиреоза были зарегистрированы у пациентов после тиреоидэктомии, получающих заместительную терапию левотироксином, во время лечения. У таких пациентов следует тщательно контролировать уровень тиреотропного гормона (ТТГ).

Гепатотоксичность

Метаболизм иматиниба осуществляется в основном в печени и только 13% метаболизируется почками. У пациентов с печеночной дисфункцией (легкой, умеренной или тяжелой степени) следует тщательно контролировать уровень показателей периферической крови и печеночных ферментов. Следует иметь в виду, что пациенты с ГИСТ могут иметь метастазы в печень, что может привести к печеночной недостаточности.

Наблюдалось поражение печени, включая печеночную недостаточность и некроз печени.

При комбинированной терапии иматиниба с высокими дозами химиотерапевтических препаратов наблюдались серьезные нарушения функции печени. Следует тщательно контролировать функцию печени в связи с тем, что иматиниб вместе с химиотерапией может повлечь ее дисфункцию.

Задержка жидкости

О случаях выраженной задержки жидкости (плевральный выпот, отек, отек легких, асцит, поверхностные отеки) сообщалось примерно у 2,5% пациентов с впервые выявленной ХМЛ, которые применили иматиниб. Поэтому рекомендуется регулярно проверять массу тела пациентов. В случае внезапного быстрого увеличения массы тела следует провести тщательное обследование пациента и при необходимости назначить соответствующие поддерживающие и терапевтические мероприятия. В ходе клинических исследований наблюдалась повышенная частота таких случаев у пациентов пожилого возраста и пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями в анамнезе. Поэтому рекомендуется осторожность относительно пациентов с дисфункцией сердца.

Пациенты с болезнями сердца

Следует тщательно наблюдать за пациентами с заболеваниями сердца, факторами риска сердечной недостаточности или с почечной недостаточностью в анамнезе. Пациентов с какими-либо симптомами, свидетельствующими о сердечной или почечной недостаточности, следует тщательно обследовать и назначить соответствующую терапию.

У больных с гиперэозинофильным синдромом (ГЭС) со скрытой инфильтрацией ГЭС-клеток в миокарде наблюдались единичные случаи кардиогенного шока/левожелудочковой дисфункции, которые были связаны с ГЭС-дегрануляцией клеток до начала терапии иматинибом. Эти явления были обратимыми при применении системных стероидов; проводят меры для поддержания кровообращения и временно отменяют иматиниб. Побочные реакции со стороны сердца при применении иматиниба наблюдались нечасто. До начала терапии следует тщательно оценить соотношение польза/риск терапии иматинибом в популяции ГЭС/ХЭЛ. Миелодиспластические/миелопролиферативные заболевания с перестройкой гена PTFP, возможно, были связаны с высоким уровнем эозинофилов. Пациентов с ГЭС/ХЭЛ и пациентов с МДС/МПЗ с высоким уровнем эозинофилов до начала терапии иматинибом следует проконсультировать у кардиолога, выполнить им эхокардиограмму и определить уровень тропонина сыворотки. Если наблюдаются патологические реакции, рекомендуется наблюдение кардиолога и профилактическое применение системных стероидов (1-2 мг/кг) в течение 1-2 недель (сопутствующая с иматинибом терапия) на этапе начальной фазы лечения.

Желудочно-кишечные кровотечения

В ходе исследований у пациентов с неоперабельными и/или метастатическим ГИСТ были зарегистрированы желудочно-кишечные и внутриопухолевые кровотечения. Исходя из имеющихся данных, отсутствуют факторы предрасположенности (например размер опухоли и ее локализация, нарушения свертываемости крови), которые увеличивали бы риск возникновения любого типа кровотечения у пациентов с ГИСТ. Поскольку увеличение кровоснабжения и склонность к кровотечению является частью клинической картины и клинического течения ГИСТ, следует применять стандартную практику и процедуры для мониторинга и ведения всех больных с кровотечением.

Дополнительно имелись сообщения о сосудистой эктазии астрального отдела желудка, как жидкой причине желудочно-кишечных кровотечений во время постмаркетингового наблюдения у пациентов с ХМЛ, ОЛЛ и другими заболеваниями. В случае необходимости можно рассмотреть вопрос о прекращении применения иматиниба.

Синдром лизиса опухоли

В связи с возможным возникновением синдрома лизиса опухоли рекомендуется коррекция клинически выраженной дегидратации и высоких уровней мочевой кислоты до начала терапии иматинибом.

Лабораторные тесты

Во время терапии иматинибом необходимо регулярно проводить развернутый анализ крови. Лечение иматинибом пациентов с хроническим миелолейкозом связано с развитием нейтропении или тромбоцитопении. Однако возникновение этих видов цитопении зависит от стадии заболевания, в которой проводится лечение, и чаще встречается у пациентов с ХМЛ в фазе акселерации или в фазе бластного криза по сравнению с пациентами с ХМЛ в хронической фазе. Лечение иматинибом в случае возникновения нейтропении и тромбоцитопении можно прекратить или уменьшить дозу (см. раздел «Способ применения и дозы»).

У пациентов, которые применяют иматиниб, необходимо регулярно проверять функцию печени (трансаминазы, билирубин, щелочная фосфатаза).

У пациентов с нарушением функции почек экспозиция иматиниба в плазме выше, чем у пациентов с нормальной функцией почек, возможно, вследствие повышенного уровня в плазме альфа-кислого гликопротеина, белка, который связывается с иматинибом. Пациентам с нарушением функции почек следует применять минимальную начальную дозу. Следует с осторожностью лечить больных с тяжелой почечной недостаточностью. При непереносимости дозу следует уменьшить (см. раздел «Способ применения и дозы»).

Дети
Сообщалось о случаях задержки развития у детей и детей препубертатного возраста, которые получали иматиниб. Долгосрочное влияние длительного лечения иматинибом на развитие детей неизвестно. Таким образом, рекомендуется тщательный контроль за развитием детей, получающих иматиниб.

У взрослых и детей эффективность препарата оценивается на основе данных о частоте ответов общей гематологической и цитогенетической выживаемости без прогрессирования при ХМЛ, частоты ответов гематологической и цитогенетической выживаемости при Ph+ОЛЛ, МДС/МПЗ, частоты гематологического ответа при ГЭС/ХЭЛ и частоты объективных ответов у взрослых пациентов с неоперабельными и/или метастатическими злокачественными стромальными опухолями желудочно-кишечного тракта и выпирающей дерматофибросаркомой, а также выживаемости без прогрессирования при адъювантной терапии пациентов со злокачественными стромальными желудочно-кишечными опухолями. Опыт применения иматиниба пациентам с МДС/МПЗ, ассоциированными с перестройкой гена PDGFR, очень ограничен. За исключением впервые диагностированной ХМЛ в хронической фазе, контролируемых исследований, которые доказывали бы клиническую пользу или увеличение выживаемости, при этих заболеваниях не проводилось.

Применение в период беременности или кормления грудью

Беременность.

Нет никаких соответствующих данных по применению препарата беременным женщинам. Исследования на животных выявили репродуктивную токсичность, но потенциальный риск для плода неизвестен. Не следует применять во время беременности, за исключением жизненных показаний. В случае необходимости применения при беременности пациентку следует проинформировать о потенциальном риске для плода.

Женщинам репродуктивного возраста рекомендуется применять эффективные контрацептивные средства во время лечения.

Кормление грудью.

Может проникать в грудное молоко. Поэтому женщинам, которые принимают иматиниб, необходимо прекратить кормление грудью.

Фертильность.

В ходе доклинических исследований фертильность самцов и самок крыс не повышалась. Исследование с участием пациентов, получающих иматиниб для изучения влияния препарата на фертильность и гаметогенез, не проводились. Если для пациента актуален вопрос влияния иматиниба на фертильность, то ему следует проконсультироваться с врачом.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Пациенты должны знать о возможности развития таких побочных эффектов, как головокружение, нечеткость зрения или сонливость при применении иматиниба. Поэтому следует рекомендовать соблюдать осторожность при управлении автотранспортом и работе с механизмами.

Способ применения и дозы.

Лечение назначает врач, имеющий опыт лечения пациентов со злокачественными гематологическими заболеваниями и злокачественными опухолями.

Препарат принимают внутрь во время еды, запивая большим количеством воды для минимизации риска желудочно-кишечных осложнений. Препарат в дозах 400-600мг применяют 1раз в сутки, тогда как препарат в суточной дозе 800мг следует применять по 400мг 2раза в сутки, утром и вечером.

Для пациентов (в т.ч. детей), которые не могут проглотить таблетку, покрытую пленочной оболочкой, ее можно измельчить и размешать в 1 стакане воды или яблочного сока. Суспензию следует сразу выпить до расслаивания.

Дозы при ХМЛ у взрослых пациентов.

Рекомендуемая доза для пациентов с хронической миелоидной лейкемией (ХМЛ) в хронической фазе составляет 400мг/сут, для пациентов в фазе бластного криза и фазе акселерации – 600мг/сут.

Хроническая фаза ХМЛ дифференцируется по следующим критериям: бластные формы <15% в крови и костном мозге, базофилы в периферической крови <20%, тромбоциты >100х109/л.

Фаза акселерации дифференцируется наличием одного из следующих показателей: бластные формы ≥15%, но <30% в крови и костном мозге, бласты и промиелоциты ≥30% в крови или в костном мозге (дает <30% бластов), базофилы в периферической крови ≥20%, тромбоциты <100х109/л, не связанные с лечением.

Фаза бластного криза дифференцируется наличием бластов ≥30% в крови и костном мозге или наличием некостномозговых болезней, за исключением гепатоспленомегалии.

Лечение должно продолжаться до тех пор, пока наблюдается клинический эффект. Эффект от прекращения лечения после достижения полного цитогенетического ответа не изучен.

Вопрос о повышении дозы с 400мг до 600мг у пациентов с хронической фазой заболевания и с 600мг до максимальной дозы 800мг (назначают по 400мг дважды в сутки) у пациентов в фазе акселерации или в фазе бластного криза может быть рассмотрен при условии отсутствия выраженных побочных реакций и выраженных нейтропении и тромбоцитопении, которые не связаны с основным заболеванием, и при следующих состояниях: прогрессирование заболевания (на любой стадии), отсутствие достаточного гематологического ответа после 3месяцев лечения; потеря предварительно достигнутого гематологического и/или цитогенетического ответа, или отсутствие цитогенетического ответа на лечение после 12месяцев терапии. Пациенты подлежат тщательному контролю после повышения дозы, так как повышается частота возникновения побочных реакций при повышенных дозах.

Дозы при ХМЛ для детей.

Дозы для детей зависят от площади поверхности тела (мг/м²). Для детей с ХМЛ в хронической и прогрессирующей фазе рекомендуемая доза составляет 340 мг/м2 в день (не превышая максимальную суточную дозу 800 мг). Препарат можно назначать один раз в сутки или альтернативно суточную дозу разделить на 2 приема ‒ утром и вечером. Рекомендуемые дозы в настоящее время установлены с учетом опыта применения препарата у небольшого количества детей. Нет опыта применения препарата у детей в возрасте до 2 лет.

При отсутствии у детей серьезных побочных реакций и серьезных нарушений, связанных с лейкемией, нейтропенией или тромбоцитопенией, доза постепенно может увеличиваться с 340мг/м² в день до 570мг/м² в день (доза не должна превышать 800мг) в следующих случаях: прогрессирование болезни (на любой стадии); отсутствие достаточного гематологического ответа после 3месяцев лечения; отсутствие цитогенетического ответа на лечение после 12месяцев терапии; потеря предварительно достигнутого гематологического и/или цитогенетического ответа. Пациенты подлежат тщательному контролю после повышения дозы, так как повышается частота возникновения побочных реакций при повышенных дозах.

Дозы при остром лимфобластном лейкозе с положительной филадельфийской хромосомой в лейкоцитах (Ph+ОЛЛ) для взрослых пациентов.

Рекомендуемая доза для пациентов с острой лимфобластной лейкемией (Ph+ОЛЛ) составляет 600мг/сут. Пациенты должны подвергаться тщательному контролю на любой фазе болезни.

Схема лечения: эффективен и безопасен в дозе 600мг/сут в комбинации с химиотерапией в фазе индукции, консолидации, при поддерживающей химиотерапии для взрослых пациентов с острой лимфобластной лейкемией (Ph+ОЛЛ). Продолжительность лечения может изменяться при применении различных программ лечения, но более длительная экспозиция имела более выраженный результат.

У взрослых пациентов с рецидивом заболевания или если Ph+-ОЛЛ трудно поддается лечению, применяют препарат в качестве монотерапии в дозе 600мг/сут, что является безопасным и эффективным и может продолжаться, пока имеется прогрессирование заболевания.

Дозы при миелодиспластических/миелопролиферативных заболеваниях (МДС/МПЗ).

Рекомендуемая доза для пациентов с МДС/МПЗ составляет 400мг/сут.

Продолжительность лечения: на данное время завершено только одно клиническое исследование; лечение иматинибом продолжается до прогрессирования заболевания. На момент проведения анализа медиана продолжительности лечения составляла 47 месяцев (24 дня - 60 месяцев).

Дозы при гиперэозинофильном синдроме и/или хронической эозинофильной лейкемии (ГЭС / ХЭЛ)

Рекомендуемая доза для пациентов с ГЭС/ХЭЛ составляет 100мг/сут.

Увеличение дозы со 100мг до 400мг может рассматриваться для пациентов, у которых не наблюдается побочных реакций, и если ответ на лечение недостаточен.

Лечение следует продолжать, пока наблюдается улучшение состояния пациента.

Дозы при злокачественных опухолях стромы органов пищеварительного тракта.

Рекомендуемая доза для пациентов с неоперабельными и/или метастатическими злокачественными опухолями стромы органов пищеварительного тракта составляет 400мг/сут.

Вопрос об увеличении дозы с 400мг до 600мг или 800мг в сутки может рассматриваться для пациентов, у которых не наблюдается побочных реакций, и если ответ на лечение недостаточен.

Продолжительность лечения. Лечение пациентов со злокачественными опухолями стромы органов пищеварительного тракта следует продолжать, пока заболевание прогрессирует. Медиана продолжительности лечения составляет 7 месяцев (от 7 дней до 13 месяцев). Эффект прекращения лечения после достижения ответа не изучался.

Рекомендуемая доза для адьювантной терапии взрослых пациентов при резекции ГИСТ составляет 400мг/сут. Оптимальная продолжительность лечения не установлена. Длительность лечения в ходе клинических исследований, которые проводились с целью обоснования применения препарата при этом показании, составляла 36 месяцев.

Дозы при неоперабельной выпирающей дерматофибросаркоме (DFSP).

Рекомендуемая доза для пациентов с дерматофибросаркомой (DFSP) составляет 800мг/сут.

Коррекция дозы при появлении побочных реакций.

Негематологические побочные реакции.

Если при терапии появляются тяжелые негематологические побочные реакции, лечение следует прекратить до выяснения причин возникновения реакций. Позже лечение можно продолжить с учетом тяжести побочных эффектов, которые наблюдались при предыдущей дозировке.

При уровне билирубина, более чем в 3раза превышающего верхнюю границу нормы, или повышении уровня печеночных трансаминаз более чем в 5раз по сравнению с верхней границей нормы, следует прекратить терапию до снижения уровня билирубина <1,5раза от верхней границы нормы и уровня трансаминаз до <2,5раза от верхней границы нормы, после чего лечение может быть продолжено до снижения суточных доз. У взрослых пациентов дозу необходимо уменьшить с 400мг до 300мг или с 600мг до 400мг, или с 800мг до 600мг, у детей – с 340до 260мг/м2/сут.

Гематологические побочные реакции.

При развитии выраженной нейтропении и тромбоцитопении рекомендуется снизить дозу препарата или прекратить лечение, как указано в таблице 1.

Таблица 1

ГЭС/ХЭЛ (начальная доза 100мг)

АНС <1х109/л

и/или тромбоциты

<50х109/л

1. Прекратить терапию до АНС≥1,5х109/л и/или тромбоцитов ≥75х109/л.

2. Продолжить терапию такой же дозировкой, как и до возникновения реакции.

Хроническая фаза ХМЛ, МДС/МПЗ и ГИСТ (начальная доза 400мг)

ГЭС/ХЭЛ (в дозе 400мг)

АНС <1х109/л

и/или тромбоциты

< 50х109/л

1. Прекратить терапию до АНС≥1,5х109/л и/или тромбоцитов ≥75х109/л.

2. Продолжить терапию такой же дозировкой, как и до возникновения реакции.

3. В случае рецидива АНС<1х109/л и/или тромбоцитов <50х109/л повторить шаг1 и продолжить терапию в дозе 300мг.

Хроническая фаза ХМЛ у детей (дозы до 340мг/м2)

АНС <1х109/л

и/или тромбоциты

<50х109/л

1. Прекратить терапию до АНС≥1,5х109/л и/или тромбоцитов ≥75х109/л.

2. Продолжить терапию такой же дозировкой, как и до возникновения реакции.

3. В случае рецидива АНС<1х109/л и/или тромбоцитов <50х109/л повторить шаг1 и продолжить терапию в дозе 260мг/м2.

Фаза акселерации ХМЛ и бластного криза и Ph+ОЛЛ (начальная доза 600мг)

аАНС <0,5х109/л

и/или тромбоциты

<10х109/л

1. Проверить, связана ли цитопения с лейкемией (аспирация или биопсия костного мозга).

2. Если цитопения не связана с лейкемией, уменьшить дозу до 400мг.

3. Если цитопения наблюдается на протяжении 2недель, уменьшить дозу до 300мг.

4. Если цитопения сохраняется на протяжении 4недель и все еще не связана с лейкемией, следует прекратить терапию до АНС <1х109/л и/или тромбоцитов ≥20х109/л, потом продолжить лечение в дозе 300мг.

Фаза акселерации ХМЛ и бластный криз у детей (начальная доза 340мг/м2)

аАНС <0,5х109/л

и/или тромбоциты

<10х109/л

1. Проверить, связана ли цитопения с лейкемией (аспирация или биопсия костного мозга).

2. Если цитопения не связана с лейкемией, уменьшить дозу до 260мг/м2.

3. Если цитопения наблюдается на протяжении 2недель, уменьшить дозу до 200мг/м2.

4. Если цитопения сохраняется на протяжении 4недель и все еще не связана с лейкемией, следует прекратить терапию до АНС <1х109/л и/или тромбоцитов ≥20х109/л, потом продолжить лечение в дозе 200мг/м2.

DFSP (в дозе 800мг)

АНС <1х109/л

и/или тромбоциты

<50х109/л

1.   Прекратить терапию до АНС ≥1,5х109/л и/или тромбоцитов ≥75х109/л.

2.   Продолжить терапию в дозе 600мг.

3.   В случае рецидива АНС <1х109/л и/или тромбоцитов <50х109/л повторить шаг1 и продолжить терапию в дозе 400мг.

ААНС – абсолютное нейтрофильное число; а – результат после одного месяца лечения

Печеночная недостаточность.Иматиниб метаболизируется главным образом в печени. Пациентам с легким, умеренным и тяжелым нарушением функции печени препарат следует назначать в минимальной рекомендуемой дозе 400мг. Если схема лечения допускает, дозу можно уменьшить.

                                                                                                                               Таблица 2

Классификация печеночной недостаточности

Печеночная

недостаточность

Печеночные функциональные тесты

Легкая

Общий билирубин ‒ 1,5ВГН

АСТ >ВГН (может быть нормальной или <ВГН,

если общий билирубин >ВГН)

Умеренная

Общий билирубин >1,5-3ВГН

АСТ ‒ некоторое количество

Тяжелая

Общий билирубин >3-10ВГН

АСТ ‒ некоторое количество

ВГН – верхняя граница нормы.

АСТ – аспартатаминотрансфераза.

Почечная недостаточность

Пациентам с нарушением функции почек или тем, кто находится на диализе, препарат следует назначать в минимальной рекомендованной начальной дозе 400 мг один раз в сутки. Однако таким пациентам назначают с осторожностью. Дозу можно уменьшить при непереносимости препарата или повысить при недостаточной эффективности.

Пациенты пожилого возраста.

У пациентов пожилого возраста фармакокинетика не исследовалась. В клинических исследованиях, включавших 20% пациентов старше 65лет, различий в фармакокинетике препарата, связанных с возрастом, не наблюдалось. Поэтому специальные рекомендации относительно дозирования препарата для лиц пожилого возраста отсутствуют.

Дети .
Нет опыта применения препарата детям с ХМЛ младше 2 лет. Опыт лечения детей с Ph+ОЛЛ ограничен, а с MДС/MПЗ, выпирающей дерматофибросаркомой (DESP), ГИСТ и ГЭС/ХЭЛ - очень ограничен.

Безопасность и эффективность применения иматиниба детям (в возрасте до 18 лет) с MДС/MПЗ, DESP, ГИСТ и ГЭС/ХЭЛ в ходе клинических исследований не установлены. Опубликованные в настоящее время данные не позволяют дать рекомендации по дозировке.

Передозировка

Данные о превышении терапевтических доз ограничены. В случае передозировки больного нужно обследовать и лечить симптоматически.

Передозировка у взрослых.

У больных, получивших дозу от 1200мг до 1600мг (длительность применения колебалась от 1 до 10дней), имели место: тошнота, рвота, диарея, сыпь, эритема, отек, припухлость, повышенная утомляемость, мышечный спазм, тромбоцитопения, панцитопения, боль в животе, головная боль, снижение аппетита.

У больных, которые применяли дозу от 1800мг до 3200мг (до 3200мг каждый день в течение 6дней): слабость, миалгия, повышение уровня креатинфосфокиназы, повышение уровня билирубина, желудочно-кишечная боль.

У больных, которые применяли дозу 6400мг (однократно), сообщалось об одном случае, при котором у пациента наблюдалась тошнота, рвота, боль в животе, пирексия, отек лица, уменьшение количества нейтрофилов, повышение уровня трансаминаз.

У больных, которые применяли дозу от 8г до 10г (однократно), сообщалось о рвоте и желудочно-кишечной боли.

Передозировка у детей.

У больного мальчика 3-х лет, который принял дозу 400мг, имели место тошнота, рвота, диарея и анорексия, у второго мальчика 3-х лет, который принял дозу 980мг, отмечалось снижение количества лейкоцитов и диарея.

В случае передозировки пациент нуждается в наблюдении и соответствующем симптоматическом лечении.

Побочные реакции.

Пациенты с терминальной стадией злокачественного процесса могут находиться в таком состоянии, при котором трудно оценить причинную связь побочных эффектов из-за наличия большого количества симптомов основного заболевания, его прогрессирования и одновременного назначения многих препаратов.

В ходе клинических исследований с участием пациентов с ХМЛ отмена препарата, связанная с нежелательными реакциями на препарат, наблюдалось в 2,4% впервые диагностированных пациентов, у 4% пациентов в поздней хронической фазе при неэффективности терапии интерфероном, у 4% пациентов в фазе акселерации после неэффективной терапии интерфероном и у 5% пациентов с бластным кризом после неэффективной терапии интерфероном. В случае ГИСТ исследуемый препарат был отменен из-за связанных с лекарственным средством побочных реакций у 4% пациентов.

Нежелательные реакции были подобными при всех показаниях, за исключением двух. У пациентов с ХМЛ наблюдалось больше случаев миелосупрессии, чем у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями, вероятно, в связи с основным заболеванием. В ходе исследования с участием пациентов с неоперабельными и/или метастатическими желудочно-кишечными стромальными опухолями у 7 (5%) пациентов развилось желудочно-кишечное кровотечение степеней 3/4 в соответствии с общими токсикологическими критериями (СТС), внутриопухолевые кровоизлияния (3пациента) или и то, и другое (1пациент). Место размещения опухоли ЖКТ может быть источником ЖК-кровотечений. ЖКТ и опухолевые кровотечения могут быть серьезными и иногда летальными. При обоих заболеваниях чаще всего (≥10%) сообщалось о таких связанных с исследуемым препаратом нежелательных реакциях, как легкая тошнота, рвота, диарея, боль в животе, утомляемость, мышечные спазмы и высыпания. Поверхностный отек был частым при всех исследованиях и описывался преимущественно как параорбитальный отек или отек нижних конечностей. Однако эти отеки редко были тяжелыми и могли лечиться с помощью диуретиков, других поддерживающих мер или уменьшения дозы иматиниба.

При применении иматиниба в сочетании с высокими дозами химиотерапии у пациентов с Ph+-ОЛЛ наблюдались проявления токсического воздействия на печень в виде повышения уровня трансаминаз и гипербилирубинемии. Учитывая ограниченные данные по безопасности, побочные реакции у детей, о которых сообщалось ранее, сопоставимы с профилем безопасности у взрослых пациентов с Ph+-ОЛЛ. Профиль безопасности для детей с Ph+-ОЛЛ был очень ограниченным, однако новой информации о безопасности выявлено не было.

Различные нежелательные реакции, такие как плевральный выпот, асцит, отек легких и быстрое увеличение массы тела с поверхностным отеком или без, могут вместе быть описаны как задержка жидкости. Эти реакции можно обычно лечить путем временного приостановления приема иматиниба или с помощью диуретиков и других соответствующих поддерживающих мероприятий. Однако порой эти реакции могут быть серьезными или опасными для жизни, а некоторые реакции, развившиеся у пациентов с бластным кризом, имели летальный исход (в клиническом анамнезе пациента были плевральный выпот, застойная сердечная недостаточность и почечная недостаточность). В ходе педиатрических клинических исследований не было особых, связанных с безопасностью препарата случаев.

Побочные реакции, встречавшиеся чаще, чем единичные случаи, классифицированы по классам систем органов и частоте с использованием условных обозначений: очень часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, <1/10); нечасто (≥ 1/1000, <1/100) редко (≥ 1/10,000, <1/1000); очень редко (<1/10,000), неизвестной частоты (невозможно установить по имеющимся данным).

Нежелательные реакции и их частота приведены в таблице 3.

Таблица3

Инфекции и паразитарные заболевания

Нечасто

Опоясывающий герпес, простой герпес, ринофарингит, пневмония1, синусит, целлюлит, инфекция верхних дыхательных путей, грипп, инфекция мочевыводящих путей, гастроэнтерит, сепсис

Р е дко

Грибковая инфекция

Доброкачественные, злокачественные и неуточненного характера новообразования (в том числе кисты и полипы)

Р е дко

Синдром лизиса опухоли

Частота не известна

Кровоизлияние в опухоль/некроз опухоли*

Нарушения иммунной системы

Частота не известна

Анафилактический шок*

Нарушение функции крови и лимфатической системы

Очень часто

Нейтропения, тромбоцитопения, анемия

Часто

Панцитопения, фебрильная нейтропения

Нечасто

Тромбоцитопения, лимфопения, угнетения костного мозга, эозинофилия, лимфаденопатия

Р е дко

Гемолитическая анемия

Нарушение обмена веществ и питания

Часто

Анорексия

Нечасто

Гипокалиемия, повышенный аппетит, гипофосфатемия, снижение аппетита, дегидратация, подагра, гиперурикемия, гиперкальциемия, гипогликемия, гипонатриемия

Редко

Гипокалиемия, гипомагниемия

Нарушения психики

Часто

Бессоница

Нечасто

Депрессия, снижение либидо, тревожность

Р ед ко

Спутанность сознания

Нарушения функции нервной системы

Очень часто

Головная боль2

Часто

Головокружение, парестезии, нарушение вкусовых ощущений, гипестезия

Нечасто

Мигрень, сонливость, обмороки, периферическая нейропатия, ухудшение памяти, ишиас, синдром беспокойных ног, тремор, кровоизлияние в мозг

Р е дко

Повышение внутричерепного давления, судороги, неврит зрительного нерва

Частота не известна

Оттек головного мозга*

Нарушение функции органов зрения

Часто

Отек век, повышенное слезотечение, кровоизлияние в конъюнктиву, конъюнктивит, сухость глаз, помутнение зрения

Нечасто

Раздражение глаз, боль в глазах, орбитальный отек, кровоизлияние в склеру, кровоизлияние в сетчатку, блефарит, макулярный отек

Р е дко

Катаракта, глаукома, отек диска зрительного нерва

Частота не известна

Кровоизлияние в стекловидное тело*

Нарушение функции органов слуха и равновесия

Нечасто

Вертиго, шум в ушах, потеря слуха

Нарушение функции серца

Нечасто

Сердцебиение, тахикардия, застойная сердечная недостаточность3, отек легких

Р е дко

Аритмия, фибрилляция предсердий, остановка сердца, инфаркт миокарда, стенокардия, перикардиальный выпот

Частота не известна

Перикардит*, тампонада сердца*

Нарушение функции сосудистой системы 4

Часто

Гиперемия, кровотечение

Нечасто

Артериальная гипертензия, гематома, субдуральная гематома, ощущение холода в конечностях, артериальная гипотензия, синдром Рейно

Частота не известна

Тромбоз/эмболия*

Нарушение функции органов дыхания, грудной клетки и средостения

Часто

Одышка, носовое кровотечение, кашель

Нечасто

Плевральный выпот5, боль в горле и гортани, фарингит

Р е дко

Плевральная боль, фиброз легких, легочная гипертензия, легочное кровотечение

Частота не известна

Острая дыхательная недостаточность10*, интерстициальная болезнь легких*

Нарушение функции ЖКТ

Очень часто

Тошнота, диарея, рвота, диспепсия, боль в животе6

Часто

Метеоризм, вздутие живота, гастроэзофагеальный рефлюкс, запор, сухость во рту, гастрит

Нечасто

Стоматит, образование язв в полости рта, желудочно-кишечное кровотечение7, отрыжка, мелена, эзофагит, асцит, язва желудка, рвота кровью, хейлит, дисфагия, панкреатит

Р е дко

Колит, кишечная непроходимость, воспалительное заболевание кишечника

Частота не известна

Кишечная непроходимость/кишечная обструкция*, перфорация ЖКТ*, дивертикулит*, сосудистая эктазия астрального отдела желудка*

Нарушение функции печени и желчевыводящих путей

Часто

Повышение уровня печеночных ферментов

Нечасто

Гипербилирубинемия, гепатит, желтуха

Р е дко

Печеночная недостаточность8, некроз печени

Нарушения со стороны кожи и подкожной клетчатки

Очень часто

Периорбитальный отек, дерматит/экзема/сыпь

Часто

Зуд, отек лица, сухость кожи, эритема, алопеция, ночная потливость, реакция фоточувствительности

Нечасто

Пустулезные высыпания, ушиб, усиленная потливость, крапивница, экхимозы, повышенная склонность к образованию синяков, гипотрихоз, гипопигментация кожи, эксфолиативный дерматит, ломкость ногтей, фолликулит, петехии, псориаз, пурпура, гиперпигментация кожи, буллезная сыпь

Р е дко

Острый фебрильный нейтрофильный дерматоз (синдром Свита), изменение окраски ногтей, ангионевротический отек, везикулярные высыпания, мультиформная эритема, лейкоцитокластный васкулит, синдром Стивенса-Джонсона, острый генерализованный экзематозный пустулез, кожные реакции и кожные высыпания

Частота не известна

Синдром пальмарно-плантарной эритродизестезии*,  лихеноидный кератоз*, красный плоский лишай*, токсический эпидермальный некролиз*, медикаментозная сыпь, сопровождающаяся эозинофилией и системными проявлениями *

Нарушение функции опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани

Очень часто

Мышечные спазмы и судороги, мышечно-скелетные боли, в том числе миалгия, артралгия, боль в костях9

Часто

Оттек суставов

Нечасто

Скованность в суставах и мышцах

Р е дко

Мышечная слабость, артрит, рабдомиолиз/миопатия

Частота не известна

Асептический некроз/некроз головки бедра, задержка роста у детей*

Нарушение функции почек и мочевыводящих путей

Нечасто

Почечная боль, гематурия, острая почечная недостаточность, повышение частоты мочеиспускания

Частота не известна

Хроническая почечная недостаточность

Нарушение функции репродуктивной системы и молочных желез

Нечасто

Гинекомастия, эректильная дисфункция, меноррагии, нерегулярный менструальный цикл, половая дисфункция, боль в сосках, увеличение молочных желез, отек мошонки

Р е дко

Геморрагическая киста желтого тела/ геморрагическая киста яичника

Общие нарушения и реакции в месте введения препарата

Очень часто

Задержка жидкости и отек, утомляемость

Часто

Слабость, повышение температуры тела, анасарка, озноб, дрожь

Нечасто

Боль в груди, общее недомогание

Отклонения от нормы, выявленные в результате обследования

Очень часто

Увеличение массы тела

Часто

Уменьшение массы тела

Нечасто

Повышенный уровень креатинина в крови, повышенный уровень КФК крови, повышенный уровень лактатдегидрогеназы в крови, повышенный уровень щелочной фосфатазы крови

Р е дко

Повышенный уровень амилазы крови

* Данные типы реакций были зафиксированы, главным образом, в постмаркетинговый период применения иматиниба. Они включают спонтанные сообщения о случаях, а также серьезные побочные эффекты, которые наблюдались во время длительных исследований, программ с расширенным доступом, исследований клинической фармакологии и испытательных исследованиях применения вне утвержденных показаний. Поскольку данные реакции наблюдались в популяциях неопределенного размера, не всегда возможно достоверно определить их частоту или установить причинно-следственную связь с применением иматиниба.

1О пневмонии чаще сообщалось у пациентов с трансформируемой ХМЛ и пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.

2О головной боли чаще всего сообщалось у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.

3На основе расчета пациенто-лет, нарушение функции сердца, в том числе застойная сердечная недостаточность, чаще всего наблюдались у пациентов с трансформируемой ХМЛ, чем с хронической ХМЛ.

4Ощущение прилива крови чаще наблюдалось у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями, а кровотечения (гематомы, геморрагии) - у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями и трансформируемой ХМЛ (ХМЛ-АР и ХМЛ-ВС).

5О плевральном выпоте чаще сообщалось у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями и пациентов с трансформируемой ХМЛ (ХМЛ-АР и ХМЛ-ВС), чем у пациентов с хронической ХМЛ.

6 + 7Боль в животе и желудочно-кишечные кровотечения были частыми у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.

8Сообщалось о некоторых летальных случаях печеночной недостаточности и некроза печени.

9Костно-скелетные боли и подобные реакции чаще наблюдались у пациентов с ХМЛ, чем у пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями.

10Сообщалось о летальных случаях у пациентов с поздними стадиями заболевания, тяжелыми инфекциями, тяжелой нейтропенией и другими серьезными сопутствующими расстройствами.

Гепатотоксичность

Гепатотоксичность, иногда с выраженной симптоматикой, наблюдалась в ходе доклинических и клинических исследований. Наблюдалось повышение уровней трансаминаз, редко - повышение уровня билирубина. Симптомы появлялись в течение первых двух месяцев лечения, хотя в некоторых случаях - на 6-12месяце лечения, и обычно исчезали через 1-4 недели после прекращения лечения.

Отклонение от нормы в результатах лабораторного обследования

Общий анализ крови

При ХМЛ цитопения, в частности нейтропения и тромбоцитопения, были постоянными во всех исследованиях по свидетельству высокой частоты при применении высоких доз ≥ 750мг (исследования фазы I). Однако следует отметить, что появление нейтропении также имеет четкую взаимосвязь со стадией заболевания; частота нейтропении степени 3 или 4 (АКН <1,0 х 109/л) и тромбоцитопении (количество тромбоцитов <50 х 109/л) была в 4-6 раз выше при бластном кризе и в фазе акселерации (59-64% и 44 -63% для нейтропении и тромбоцитопении соответственно) по сравнению с таковыми у пациентов с впервые диагностированной хронической фазой ХМЛ (16,7% нейтропения и 8,9% тромбоцитопения). При впервые диагностированной хронической фазе ХМЛ нейтропения степени 4 (АКН <0,5х109/л) и тромбоцитопения (количество тромбоцитов <10х109/л) наблюдались у 3,6% и <1% пациентов соответственно. Медиана продолжительности эпизодов нейтропении и тромбоцитопении колебалась от 2 до 3недель и от 3 до 4недель соответственно. Эти явления обычно можно лечить путем уменьшения дозы или перерыва в приеме иматиниба, но в редких случаях они приводят к окончательному прекращению терапии. У педиатрических пациентов с ХМЛ наиболее частым проявлением токсичности является цитопении степеней 3 или 4, в том числе нейтропения, тромбоцитопения и анемия. Эти явления в большинстве случаев наблюдаются в течение нескольких первых месяцев терапии.

В ходе исследования с участием пациентов с неоперабельными и/или метастатическими желудочно-кишечными стромальными опухолями анемия степени 3 или 4 обнаружена у 5,4% и 0,7% пациентов соответственно и, по крайней мере, у некоторых из этих пациентов могла быть связана с желудочно-кишечными или внутриопухолевыми кровотечениями. Нейтропения степени 3 и 4 наблюдалась у 7,5% и 2,7% пациентов соответственно, а тромбоцитопения степени 3 - у 0,7% пациентов. Ни у одного из пациентов не развилась тромбоцитопения степени4. Уменьшение количества лейкоцитов и нейтрофилов наблюдалось преимущественно в течение первых шести недель терапии; в дальнейшем показатели оставались относительно стабильными.

Биохимический анализ крови

Выраженное повышение уровня трансаминаз (<5%) или билирубина (<1%) наблюдалось у пациентов с ХМЛ и в большинстве случаев лечилось путем уменьшения дозы или перерыва в терапии (медиана продолжительности этих эпизодов составляла примерно одну неделю). Лечение было окончательно прекращено из-за отклонения от нормы лабораторных показателей функции печени меньше чем у 1% пациентов с ХМЛ. У пациентов с желудочно-кишечными стромальными опухолями наблюдалось в 6,8% случаев повышение уровня АЛТ (аланинаминотрансферазы) степени 3 или 4 и в 4,8% случаев повышение уровня АСТ (аспартатаминотрансферазы) степени 3 или 4. Повышение уровня билирубина отмечалось меньше чем у 3% пациентов.

Сообщалось о случаях цитолитического и холестатического гепатита и печеночной недостаточности; некоторые из которых имели фатальный результат, в том числе у одного пациента, который применял высокие дозы парацетамола.

Срок годности. 3 года.

Не применять после окончания срока годности, указанного на упаковке.

Условия хранения.

Не требует специальных условий хранения.

Хранить в нeдocтyпнoм для детей месте.

Упаковка.

По 10таблеток в блистере; по 3блистера в пачке из картона.

Категория отпускa.

Порецепту.

Производитель.

Ремедика ООО.

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Ул. Ахарнон, Лимассол Индустриал Эстате, 3056 Лимассол, Кипр (здание 1 - главное, здание 2 - пенициллины, здание 4 - цефалоспорины, здание 5 - противоопухолевые/гормоны, здание 10 - противоопухолевые).

Заявитель.

АО «Гриндекс».

Местонахождение заявителя и/или представителя заявителя .

Ул. Крустпилс, 53, Рига, LV-1057, Латвия.

Тел./факс: +371 67083205 / +371 67083505.

Эл.почта: grindeks@grindeks.lv