ЕНАЛАПРИЛ

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ЕНАЛАПРИЛ

(ENALAPRIL)

Склад:

діюча речовина:еналаприлу малеат;

1таблетка містить еналаприлу малеату 0,01г (10мг);

допоміжні речовини:лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон.

Лікарська формаТаблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору з розподільною рискою.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту. Еналаприл. Код АТС С09AА02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Еналаприлу малеат – сіль малеїнової кислоти еналаприлу, похідної двох амінокислот,
L-аланіну та L-проліну.

Механізм дії.

Ангіотензинперетворювальний фермент – пептидилова дипептидаза, яка каталізує конверсію ангіотензинуІ у пресорну субстанцію ангіотензинІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ спричиняє зниження рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного зворотного зв’язку між активністю ангіотензину ІІ і вивільненням реніну) і зменшення секреції альдостерону.

АПФ є ідентичним до кініназиII. Таким чином, Еналаприл також може блокувати розщеплення брадикініну, сильного вазодепресорного пептиду. Однак значення цього явища для терапевтичного ефекту препарату залишається нез’ясованим.

Механізм, завдяки якому Еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Еналаприл може проявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією.

Застосування Еналаприлу в разі артеріальної гіпертензії спричиняє зниження артеріального тиску у пацієнтів у горизонтальному й вертикальному положеннях без істотного збільшення частоти серцевого ритму.

Симптоматична постуральна гіпотензія виникає нечасто. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Раптова відміна Еналаприлу не асоціювалася зі швидким підвищенням артеріального тиску.

Ефективне пригнічення активності АПФ звичайно досягається через 2-4години після перорального застосування разової дози еналаприлу. Початок антигіпертензивної активності звичайно спостерігається через 1годину, а пікове зниження артеріального тиску досягається через 4-6годин після застосування препарату. Тривалість ефекту залежить від дози. Але в разі застосування у рекомендованих дозах антигіпертензивний та гемодинамічний ефекти зберігалися щонайменше впродовж 24годин.

У ході гемодинамічних досліджень у пацієнтів із есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску звичайно супроводжується зменшенням периферичного опору артерій зі збільшенням серцевого викиду й незначним прискоренням серцевого ритму або без такого. Після застосування Еналаприлу звичайно збільшується нирковий кровотік; швидкість гломерулярної фільтрації звичайно не змінюється. Ознак затримки натрію або води не виявлено. Однак у пацієнтів із низькими вихідними рівнями гломерулярної фільтрації ці рівні звичайно підвищувалися.

Під час короткострокових клінічних досліджень у пацієнтів із цукровим діабетом або без нього з хворобою нирок після застосування еналаприлу спостерігали зменшення альбумінурії, екскреції із сечею IgG і загального протеїну сечі.

При сумісному застосуванні з тіазидними діуретиками гіпотензивні ефекти препарату Еналаприл щонайменше адитивні. Еналаприл може знизити або попередити розвиток тіазид-індукованої гіпокаліємії.

У пацієнтів із серцевою недостатністю, які застосовують серцеві глікозиди та діуретики, прийом перорального або ін’єкційного препарату Еналаприл асоціювався зі зниженням периферичного опору та тиску крові. Серцевий викид збільшувався, а частота серцевих скорочень (зазвичай збільшена у пацієнтів із серцевою недостатністю) зменшувалася. Також знижувався тиск у кінцевих легеневих капілярах. Покращувалася переносимість фізичного навантаження та зменшувалася тяжкість серцевої недостатності, оцінені за критеріями NYHA (New York Heart Association). Ці ефекти зберігалися впродовж тривалого лікування.

У пацієнтів із легкою та помірною серцевою недостатністю еналаприл сповільнював прогресування дилатації/збільшення міокарда та серцевої недостатності, про що свідчили знижені кінцевий діастолічний та систолічний об’єми лівого шлуночка та покращена фракція викиду.

У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали популяцію з безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка < 35%). 4228пацієнтів були рандомізовані в групу застосування плацебо (n=2117) або еналаприлу (n=2111). У групі плацебо у 818пацієнтів розвинулася серцева недостатність або летальний наслідок (38,6 %) порівняно з 630 пацієнтами у групі еналаприлу (29,8%) (зниження ризику на 29%, 95% ДI, 21-36%, р < 0,001). 518пацієнтів у групі плацебо (24,5%) і 434пацієнти у групі еналаприлу (20,6%) померли або були госпіталізовані з приводу виникнення або погіршення серцевої недостатності (зниження ризику на 20%, 95% ДІ; 9-30%, р < 0,001). У багатоцентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні вивчали популяцію із симптомами застійної серцевої недостатності у зв’язку з систолічною дисфункцією (фракція викиду < 35%). 2569пацієнтів, які отримували звичайне лікування з приводу серцевої недостатності, були рандомізовані в групи плацебо (n=1284) або еналаприлу (n=1285). У групі плацебо сталося 510летальних наслідків (39,7%) порівняно з 452 у групі еналаприлу (35,2%) (зниження ризику на 16%, 95 % ДІ, 5-26%, р = 0,0036). У групі плацебо стався 461серцево-судинний летальний наслідок порівняно з 399 у групі еналаприлу (зниження ризику на 18%, 95% ДІ, 6-28 %, р < 0,002), в основному за рахунок зниження летальності від прогресуючої серцевої недостатності (251 у групі плацебо і 209 у групі еналаприлу, зниження ризику на 22%, 95% ДІ, 6-35%). Менше пацієнтів померли або були госпіталізовані з приводу погіршення серцевої недостатності (736 у групі плацебо і 613 у групі еналаприлу, зниження ризику на 26%, 95% ДІ, 18-34 %, р < 0,0001). У цілому в дослідженні SOLVD у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка Еналаприл знизив ризик інфаркту міокарда на 23% (95% ДІ, 11-34 %, р < 0,001) і знизив ризик госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії на 20% (95% ДІ, 9-29 %, р < 0,001).

Клінічна фармакологія у дітей

Досвід застосування дітям віком від 6років із артеріальною гіпертензією обмежений. У ході клінічного дослідження з участю 110дітей із артеріальною гіпертензією від 6 до 16років з масою тіла ≥ 20кг і швидкістю клубочкової фільтрації > 30м2мл/хв/1,73м2 пацієнти, які важили < 50кг, отримували 0,625, 2,5 або 20 мг еналаприлу на добу і пацієнти, які важили 50кг, отримували 1,25, 5 або 40мг еналаприлу на добу. Застосування еналаприлу 1раз на добу зменшувало нижнє значення артеріального тиску залежно від дози.

Дозозалежний антигіпертензивний ефект еналаприлу був однаковим у всіх підгрупах (вік, стадія за Таннером, стать, раса). Однак найнижчі з досліджених доз, 0,625мг і 1,25мг, що відповідає у середньому 0,02мг/кг 1раз на добу, не забезпечили тривалого антигіпертензивного ефекту. Максимальна досліджена доза становила 0,58мг/кг (до 40мг) 1раз на добу. Профіль побічних ефектів у дітей не відрізняється від такого у дорослих пацієнтів.

Фармакокінетика

Абсорбція.

Після перорального застосування еналаприл швидко всмоктується, максимальна концентрація еналаприлу в сироватці крові досягається впродовж 1години після застосування всередину. Ступінь всмоктування еналаприлу при застосуванні всередину таблеток становить приблизно 60%. Наявність їжі в шлунково-кишковому тракті не впливає на всмоктування перорально Еналаприлу. Після всмоктування прийнятий всередину еналаприл швидко та екстенсивно гідролізується до еналаприлату, потужного інгібітору АПФ. Максимальна концентрація еналаприлату в сироватці крові спостерігається приблизно через 4 години після застосування дози еналаприлу перорально.

Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату після багаторазового перорального застосування становить 11годин.

Розподіл.

У межах усього діапазону терапевтичних концентрацій не більше 60% еналаприлату зв’язується з білками сироватки крові.

Біотрансформація.

За винятком перетворення на еналаприлат, більше не існує жодного доказу значного метаболізму еналаприлу.

Виведення.

Еналаприлат виводиться, головним чином, нирками. Головними компонентами в сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % дози, та незмінений еналаприл (приблизно 20%).

Порушення функцій нирок.

У пацієнтів із нирковою недостатністю збільшується експозиція до еналаприлу та еналаприлату. У пацієнтів із легкими та помірними порушеннями функцій нирок (кліренс креатиніну 40-60мл/хв) AUC еналаприлату в стабільному стані була приблизно в 2рази більшою, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок, після введення 5мг 1раз на добу. При тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30мл/хв) AUC збільшилась приблизно у 8разів. При цьому рівні ниркової недостатності ефективний період напіввиведення еналаприлату подовжується, а час до стабільного стану сповільнюється (див.розділ «Спосіб застосування та дози»).

Еналаприлат можна вивести із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. Кліренс еналаприлату при діалізі становить 62мл/хв.

Клінічні характеристики

Показання.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Лікування клінічно вираженої серцевої недостатності.

Профілактика клінічно вираженої серцевої недостатності у пацієнтів із безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду ≤ 35%).


Протипоказання.

Підвищена чутливість до еналаприлу, до будь-якої допоміжної речовини чи до будь-якого іншого інгібітору АПФ.

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного із застосуванням інгібіторів АПФ.

Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Не слід застосовувати Еналаприл з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам із цукровим діабетом або з порушенням функцій нирок (ШКФ < 60мл/хв/1,73м2).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див.розділ «Застосування при вагітності або годуванні груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Гіпотензивна терапія.

Супутнє застосування цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект еналаприлу. Супутнє застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знизити артеріальний тиск.

Калійзберігаючі діуретики або добавки з калієм.

Інгібітори АПФ посилюють спричинену діуретиками втрату калію. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду), а також застосування харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо наведені вище засоби показані у зв’язку з гіпокаліємією, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно визначаючи рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики).

Попереднє лікування діуретиками у великих дозах може призвести до зниження об’єму циркулюючої крові та підвищення ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом (див.розділ «Особливості застосування»). Гіпотензивні ефекти можна зменшити шляхом припинення застосування діуретика, збільшення об’єму споживання солі чи якщо розпочати терапію з низької дози еналаприлу.

Протидіабетичні препарати.

Епідеміологічні дослідження показали, що сумісне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних засобів) може спричинити зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії. Цей феномен найвірогідніший впродовж перших тижнів сумісного застосування та у пацієнтів із нирковою недостатністю (див.розділи «Особливості застосування», «Побічні реакції»).

Літій сироватки.

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і літію повідомляли про оборотні підвищення рівня літію у сироватці крові та токсичність. Супутнє застосування інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівні літію у сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується застосовувати еналаприл з літієм, але якщо така комбінація є необхідною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики/снодійні

Супутнє застосування певних анестетиків, трициклічних антидепресантів та нейролептиків з інгібіторами АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні засоби, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2-інгібітори), можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензинуII або інгібіторів АПФ може бути ослаблений нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Одночасне застосування НПЗЗ, включаючи ЦОГ-2-інгібітори, та антагоністів рецепторів ангіотензинуII або інгібіторів АПФ спричиняє адитивний ефект на підвищення калію сироватки крові та може призвести до порушення функцій нирок. Звичайно ці явища оборотні.

Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у деяких пацієнтів із порушенням функцій нирок (наприклад, у пацієнтів літнього віку або пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, хто застосовує діуретики). Тому таку комбінацію слід вводити з обережністю пацієнтам із порушеннями функцій нирок. Пацієнтам слід споживати достатню кількість рідини та знаходитися під ретельним контролем функцій нирок на початку супутньої терапії та періодично впродовж такого лікування.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (RAAS).

Подвійна блокада (наприклад, при додаванні інгібітору АПФ до антагоніста рецептора ангіотензинуІІ) повинна обмежуватися тільки окремими випадками з ретельним контролем артеріального тиску, функцій нирок і рівнів електролітів. У ході декількох досліджень повідомлялося, що у пацієнтів зі встановленим атеросклеротичним ураженням судин, серцевою недостатністю або діабетом із кінцевим ураженням органів подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи пов’язана з вищою частотою артеріальної гіпотензії, непритомних станів, гіперкаліємії і погіршення функцій нирок (у тому числі гострою нирковою недостатністю) порівняно з такою при застосуванні одного препарату, діючого на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Не слід застосовувати Еналаприл з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або з порушенням функцій нирок (ШКФ<60мл/хв/1,73м2) (див.розділи «Протипоказання» або «Особливості застосування»).

Препарати золота.

Зрідка повідомлялося про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають набряк обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики.

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ.

Алкоголь.

Спиртне підсилює гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики та β-блокатори.

Еналаприл можна безпечно застосовувати супутньо з ацетилсаліцилової кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками та β-блокаторами.

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.

Повідомлялося, що у пацієнтів із підтвердженою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або з цукровим діабетом з ураженням кінцевого органа супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину асоціюється з вищою частотою появи артеріальної гіпотензії, синкопе, гіперкаліємії та погіршення функцій нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з такою при застосуванні тільки препарату ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Подвійна блокада (наприклад, комбінуванням інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензинуІІ) повинна обмежуватись індивідуально визначеними випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом функцій нирок, рівнів калію та артеріального тиску.

Особливості застосування.

Симптоматична гіпотензія.

Симптоматичну гіпотензію рідко спостерігають у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Еналаприл, симптоматична гіпотензія розвивається частіше при гіповолемії, яка виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, а також у хворих із проносом або блюванням (див.розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматичну гіпотензію спостерігали й у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Симптоматична гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів з тяжкішими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функцій нирок. Таким пацієнтам лікування Еналаприлом слід починати під наглядом лікаря. При зміні дози Еналаприлу та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії хворому слід надати горизонтального положення та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні Еналаприлу не є протипоказанням для подальшого застосування, яке можна продовжувати зазвичай без ускладнень після нормалізації артеріального тиску шляхом відновлення об’єму рідини.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим тиском Еналаприл може додатково знизити рівень артеріального тиску. Така реакція на застосування препарату є очікуваною та зазвичай не є підставою для припинення лікування. У разі, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до лікування, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та/або Еналаприлом.

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вихідного отвору лівого шлуночка та обструкцією шляху відтоку; їхнього застосування слід уникати в разі кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції.

Порушення функцій нирок.

Пацієнтам з порушенням функцій нирок (кліренс креатиніну <80мл/хв) початкову дозу еналаприлу слід підбирати згідно з кліренсом креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози») та надалі – з відповіддю на лікування. Для таких пацієнтів стандартною медичною практикою є регулярний контроль вмісту калію та рівня креатиніну.

Про порушення функцій нирок повідомляли у зв’язку з застосуванням еналаприлу, що, головним чином, спостерігалося у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або з захворюванням нирок, включаючи стеноз артерії нирок. При своєчасному виявленні та відповідному лікуванні ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай носить оборотний характер.

У деяких пацієнтів із гіпертензією, у яких не було виявлено захворювання нирок до початку лікування, еналаприл сумісно з діуретиками спричинював звичайно незначне та скороминуче підвищення вмісту сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові. У таких випадках може бути необхідним зменшення дози та/або відміна діуретика. Ця ситуація підвищує ймовірність наявного стенозу артерії нирок (див. розділ «Особливості застосування»: Реноваскулярна гіпертензія).

Реноваскулярна гіпертензія.

Існує підвищений ризик артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ. Втрата функцій нирок можлива вже при мінімальних змінах рівня креатиніну в сироватці крові. Таким пацієнтам лікування слід розпочинати малими дозами під ретельним лікарським наглядом з обережним титруванням та моніторингом функцій нирок.

Трансплантація нирки.

Немає досвіду щодо застосування препарату Еналаприл пацієнтами, які недавно перенесли операцію з трансплантації нирки. Тому цим пацієнтам не рекомендовано лікування препаратом Еналаприл.

Печінкова недостатність.

Рідко інгібітори АПФ асоціювались із синдромом, що розпочинається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до миттєвого некрозу печінки та (іноді) летального наслідку. Механізм цього синдрому залишається нез’ясованим. Пацієнтам, які застосовують інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення ферментів печінки, слід припинити застосування інгібітору АПФ та знаходитися під відповідним медичним спостереженням.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, повідомлялося про появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та у разі відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникала рідко. Еналаприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом судин, які проходять імуносупресантну терапію, лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує порушення функцій нирок. У деяких із цих пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які іноді не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При призначенні еналаприлу таким пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг кількості лейкоцитів, а пацієнтам слід повідомляти про будь-який прояв інфекції.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

При застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. Еналаприлу, були описані поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, що виникав у різні періоди лікування. У цих випадках слід негайно припинити лікування Еналаприлом і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитись у повному зникненні симптомів. Лише після цього спостереження можна припинити. Навіть тоді, коли відбувається набряк тільки язика без порушення дихання, пацієнти можуть потребувати подовженого спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний наслідок через ангіоневротичний набряк гортані або набряк язика. У разі, коли набряк локалізується у ділянці язика, голосової щілини або гортані, особливо у пацієнтів із хірургічними втручаннями на дихальних шляхах в анамнезі, може розвинутися обструкція дихальних шляхів. Коли є залучення язика, глотки або гортані до процесу та це може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно розпочати відповідну терапію, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000
(0,3-0,5 мл) і/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при лікуванні інгібітором АПФ (див.також розділ «Протипоказання»).

Анафілактоїдні реакції у ході проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих.

Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ у ході проведення гіпосенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивались анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими для життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ.

Анафілактоїдні реакції впродовж аферезу ліпопротеїдів низької щільності.

Рідко у пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ впродовж аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрану сульфатом, виникали анафілактоїдні реакції, що становили загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран високої пропускної здатності (наприклад, AN69®) і застосовують одночасно інгібітор АПФ, іноді розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується розглянути питання про застосування діалізних мембран іншого типу або гіпотензивного засобу іншої групи.

Гіпоглікемія.

Пацієнтам із цукровим діабетом, які застосовують пероральні антидіабетичні препарати чи інсулін та починають терапію інгібітором АПФ, слід рекомендувати ретельно перевіряти рівні цукру в крові, особливо впродовж перших декількох місяців супутнього застосування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Кашель.

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Звичайно кашель носить непродуктивний стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель унаслідок лікування інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Проведення хірургічних операцій/анестезія.

Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричинюють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензинуII вторинно до компенсаторного звільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується шляхом збільшення об’єму рідини.

Гіперкаліємія.

Впродовж лікування інгібіторами АПФ, включаючи еналаприл, у деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня калію у крові. Ризик виникнення гіперкаліємії підвищений у пацієнтів з нирковою недостатністю, з погіршеною функцією нирок, віком від 70років, із цукровим діабетом, транзиторними станами, зокрема зневодненням, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та супутнім застосуванням калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, тріамтерену або амілориду); при використанні харчових добавок або сольових замінників, що містять калій; а також у пацієнтів, які застосовують інші препарати, що можуть спричинити підвищення калію у крові (наприклад, гепарин). Зокрема, застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок або сольових замінників, що містять калій, пацієнтами з порушенням функцій нирок може призвести до значного підвищення рівня калію у крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозні, інколи летальні, аритмії. Якщо супутнє застосування еналаприлу та будь-якого з вищезгаданих препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю, регулярно контролюючи вміст калію у сироватці крові (див.розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій.

Зазвичай комбінація літію та еналаприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Супутня терапія інгібітором АПФ та антагоністом рецепторів ангіотензину.

Комбінування інгібітору АПФ з антагоністом рецепторів ангіотензинуII слід обмежити індивідуально визначеними випадками, які супроводжуються ретельним моніторингом функції нирок, рівнів калію та артеріального тиску (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза.

Еналаприл містить лактозу, і тому пацієнтам з рідкими спадковими порушеннями непереносимості галактози, недостатністю лактази чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати цей препарат. Еналаприл містить менше ніж 100мг лактози у таблетці.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Препарат не застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Годування груддю.

Обмежені фармакокінетичні дані свідчать про дуже низькі концентрації у грудному молоці (див.розділ «Фармакокінетика»). Хоча такі концентрації і вважаються клінічно незначимими, застосування препарату Еналаприл не рекомендується під час годування груддю недоношених та немовлят у перші кілька тижнів після народження, оскільки існує гіпотетичний ризик ефектів з боку серцево-судинної системи та нирок, а також через недостатній досвід у цьому питанні. У випадку старших немовлят застосування препарату Еналаприл у період годування груддю може розглядатись, якщо лікування необхідне для матері, а за дитиною спостерігатимуть щодо появи будь-яких побічних ефектів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або іншими механізмами слід взяти до уваги можливий розвиток запаморочення або втоми.

Спосіб застосування та дози.

Прийом їжі не впливає на всмоктування таблеток Еналаприл.

У разі призначення препарату в дозі менше 5мг застосовувати препарати еналаприлу з можливістю такого дозування.

Дозування потрібно добирати індивідуально відповідно до стану кожного пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та реакції артеріального тиску у відповідь.

Артеріальна гіпертензія.

Доза препарату становить від початкової 5мг до максимальної 20мг залежно від ступеня артеріальної гіпертензії та стану пацієнта (див. нижче). Еналаприл приймати 1 раз на добу. При артеріальній гіпертензії легкого ступеня рекомендована початкова доза становить
5-10мг.

У пацієнтів із дуже активованою ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (наприклад, з реноваскулярною гіпертензією, порушенням сольового та/або рідинного балансу, декомпенсацією серцевої функції або тяжкою артеріальною гіпертензією) можливе надмірне зниження артеріального тиску після застосування початкової дози. Таким пацієнтам рекомендується початкова доза 5 мг або нижче, а початок лікування повинен проходити під наглядом лікаря.

Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призвести до дефіциту рідини та ризику виникнення артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Для таких пацієнтів рекомендується початкова доза 5мг або нижче. У разі можливості лікування діуретиками слід припинити за 2-3дні до початку лікування препаратом Еналаприл. Слід перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Звичайна підтримуюча доза – 20мг 1раз на добу. Максимальна підтримуюча доза становить 40мг на добу.

Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.

Для лікування клінічно вираженої серцевої недостатності Еналаприл застосовується разом з діуретиками та, у разі необхідності, препаратами наперстянки або бета-блокаторами. Початкова доза Еналаприлу для пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5мг, при цьому застосування препарату необхідно проводити під ретельним лікарським контролем для того, щоб встановити первинний вплив препарату на артеріальний тиск. У разі відсутності ефекту або після відповідної корекції симптоматичної гіпотензії, що виникла на початку лікування Еналаприлом серцевої недостатності, дозу слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20мг, яку призначати одноразово або розділяти на 2прийоми залежно від того, що краще переносить пацієнт. Добір дози рекомендовано здійснювати впродовж
2-4тижнів. Подібний терапевтичний режим ефективно зменшує показники летальності пацієнтів із клінічно вираженою серцевою недостатністю. Максимальна доза становить 40мг на добу за 2прийоми.

Пропонована титрація дози Еналаприлу для пацієнтів із серцевою недостатністю/безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка

Тиждень

Доза, мг/добу

Тиждень 1-й

з 1-го по 3-й день: 2,5мг/добу* за 1прийом

з 4-го по 7-й день: 5мг/добу за 2прийоми

Тиждень 2-й

10мг/добу за 1 або 2прийоми

Тиждень 3-й та 4-й

20мг/добу за 1 або 2прийоми

*З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам з порушенням функцій нирок або тим, хто застосовує діуретики (див.розділ «Особливості застосування»).

Як до, так і після початку лікування Еналаприлом слід здійснювати ретельний контроль артеріального тиску і функцій нирок (див. розділ «Особливості застосування»), оскільки повідомлялося про артеріальну гіпотензію та (більш рідко) подальшу ниркову недостатність. Пацієнтам, які застосовують діуретики, у разі можливості слід зменшити дозу до початку лікування препаратом Еналаприл. Розвиток артеріальної гіпотензії після початкової дози Еналаприлу не означає, що гіпотензія зберігатиметься при тривалому лікуванні, та не свідчить про необхідність припинення застосування препарату. Слід також контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок.

Дозування при нирковій недостатності.

Загалом повинен бути збільшений інтервал між прийомами Еналаприлу і/або зменшене дозування препарату.

Стан нирок

Кліренс креатиніну (CrCL), мл/хв

Початкова доза,

мг/день

Незначні порушення

30 <CrCL< 80мл/хв

5-10мг

Помірні порушення функції

10 <CrCL≤ 30мл/хв

2,5-5мг

Виражені порушення. Зазвичай такі хворі знаходяться на гемодіалізі*

CrCL≤ 10мл/хв

2,5мг у дні діалізу*

*Див.розділ «Особливості застосування»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Еналаприл видаляється шляхом гемодіалізу. Корекцію дозування у дні, коли гемодіаліз не проводиться, необхідно здійснювати залежно від рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку.

Дозу слід коригувати залежно від функцій нирок (див.розділ «Особливості застосування»).

Діти з артеріальною гіпертензією віком від 6 років.

Досвід клінічного застосування Еналаприлу дітям із артеріальною гіпертензією обмежений (див. розділи «Особливості застосування», «Фармакодинаміка», «Фармакокінетика»).

Дітям, які можуть ковтати таблетки, дозу слід призначати індивідуально, відповідно до стану пацієнта, реакції артеріального тиску у відповідь на лікування та маси тіла пацієнта. Рекомендована початкова доза становить 2,5мг для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50кг та 5мг для пацієнтів з масою тіла ≥ 50кг. Еналаприл застосовувати 1раз на добу. Дозування слід коригувати залежно від потреб до максимального 20мг на добу для пацієнтів з масою тіла від 20 до 50кг та 40мг для пацієнтів з масою тіла ≥ 50кг (див. розділи «Особливості застосування» та «Діти»).

Еналаприл не рекомендований для новонароджених та дітей із рівнем гломерулярної фільтрації < 30мл/хв/1,73м2 через відсутність даних.

Діти.

Застосовувати дітям віком від 6років.

Через відсутність даних Еналаприл не рекомендують для лікування дітей із рівнем клубочкової фільтрації менше 30мл/хв/1,73м2.

Передозування.

Існують обмежені дані щодо передозування препарату. Основними ознаками передозування, згідно з наявними даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після застосування препарату і співпадає з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати циркуляторний шок, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію легенів, тахікардію, прискорене серцебиття, брадикардію, запаморочення, тривожність та кашель. Рівні еналаприлату в плазмі крові, які перевищують у 100 і 200разів максимальні рівні, що досягаються при застосуванні терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після застосування відповідно 300мг і 440мг еналаприлу.

Для лікування передозування рекомендуються внутрішньовенні інфузії ізотонічного розчину. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти в горизонтальне положення. Можна розглянути необхідність інфузій ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Якщо препарат був застосований недавно, рекомендуються заходи з елімінації еналаприлу малеату (такі як штучне блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів та натрію сульфату). Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу шляхом гемодіалізу (див.розділ «Особливості застосування»: пацієнти, які перебувають на гемодіалізі). При брадикардії, що резистентна до терапевтичних засобів, показана терапія за допомогою кардіостимулятора. Слід постійно контролювати важливі показники життєдіяльності, концентрації електролітів та рівень креатиніну в сироватці крові.

Побічні реакції.

При застосуванні Еналаприлу у більшості випадків побічні ефекти були незначними, мали тимчасовий характер і не вимагали відміни терапії.

З боку системи крові: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну); нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи: синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні порушення: гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку нервової системи і психіки: депресія, головний біль; сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезії, вертиго; розлади сну, аномальні сновидіння.

З боку органів зору: затуманений зір.

З боку серцево-судинної системи: запаморочення; гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, біль за грудниною, порушення ритму, стенокардія, тахікардія; ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, інфаркт міокарду чи інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження тиску у пацієнтів з високим ризиком (див. розділ «Особливості застосування»), феномен Рейно.

З боку дихальної системи: кашель; задишка; ринорея, біль у горлі та захриплість, бронхоспазм/астма; легеневі інфільтрати, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку травної системи: нудота; діарея, абдомінальний біль, зміна смаку; кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки; стоматит/афтозні виразки, глосит; ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, гепатит гепатоцелюлярний чи холестатичний, гепатит, включаючи некроз, холестаз (включаючи жовтяницю).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»); підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція; множинна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомлялося про розвиток складного симптомокомплексу, який включав деякі або всі з таких проявів як: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз. Як побічні ефекти можуть також виникати висипання, фотосенсибілізація та інші реакції з боку шкіри.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; олігурія.

З боку репродуктивної системи: імпотенція; гінекомастія.

Загальні порушення та порушення умов введення: астенія; втома; м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Зміни лабораторних показників: гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові; підвищення сечовини в крові, гіпонатріємія; підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

Термін придатності.3роки.

Умови зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25°С.

Упаковка.По 10таблеток у блістері, по1, або 2, або 3, або 5, або 9блістерів в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна,61115,Харківська обл., місто Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.


ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

Э НАЛАПРИЛ

(ENALAPRIL)

Состав:

действующее вещество: эналаприла малеат;

1таблетка содержит эналаприла малеата 0,01г (10мг);

вспомогательные вещества: лактозы моногидрат, крахмал кукурузный, целлюлоза микрокристаллическая, магния стеарат, кремния диоксид коллоидный безводный, повидон.

Лекарственная форма.Таблетки.

Основные физико-химические свойства: таблетки белого или почти белого цвета с разделительной риской.

Фармакотерапевтическая группа.Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента. Эналаприл. Код ATХC09AA02.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Эналаприла малеат – соль малеиновой кислоты эналаприла, производной двух аминокислот, L-аланина и L-пролина.

Механизм действия.

Ангиотензинпревращающий фермент – пептидиловая дипептидаза, которая катализирует конверсию ангиотензинаI в прессорную субстанцию ангиотензинII. После абсорбции эналаприл гидролизируется до эналаприлата, который угнетает АПФ. Угнетение АПФ приводит к снижению уровня в плазме крови ангиотензинаII, что приводит к увеличению активности ренина плазмы крови (из-за угнетения отрицательной обратной связи между активностью ангиотензинаII и высвобождением ренина) и уменьшение секреции альдостерона.

АПФ является идентичным к кининазеII. Таким образом, Эналаприл также может блокировать разщепление брадикинина, сильного вазодепресорного пептида. Однако значение этого явления для терапевтического эффекта препарата остается невыясненным.

Механизм, благодаря которому Эналаприл снижает артериальное давление, прежде всего связывают с угнетением активности ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. Эналаприл может проявлять антигипертензивный эффект даже у пациентов с низкорениновой гипертензией.

Применение Эналаприла при артериальной гипертензии приводит к снижению артериального давления у пациентов в горизонтальном и вертикальном положениях без существенного увеличения частоты сердечных сокращений.

Симптоматическая постуральная гипотензия возникает нечасто. У некоторых пациентов достижение оптимального снижения артериального давления может потребовать нескольких недель терапии. Внезапная отмена Эналаприла не ассоциировалась с быстрым повышением артериального давления.

Эффективное подавление активности АПФ обычно достигается через 2-4часа после перорального применения разовой дозы эналаприла. Начало антигипертензивной активности обычно наблюдается через 1час, а пиковое снижение артериального давления достигается через 4-6часов после применения препарата. Длительность эффекта зависит от дозы. Но в случае применения в рекомендованных дозах антигипертензивный и гемодинамический эффекты сохранялись минимум в течение 24часов.

В ходе гемодинамических исследований у пациентов с эссенциальной гипертензией снижение артериального давления обычно сопровождается уменьшением периферического сопротивления артерий с увеличением сердечного выброса и незначительным ускорением сердечного ритма или без такового. После применения Эналаприла обычно увеличивается почечный кровоток; скорость гломерулярной фильтрации обычно не меняется. Признаков задержки натрия или воды не обнаружено. Однако у пациентов с низкими исходными уровнями клубочковой фильтрации эти уровни обычно повышались.

Во время краткосрочных клинических исследований у пациентов с сахарным диабетом или без него с болезнью почек после применения эналаприла наблюдали уменьшение альбуминурии, экскреции с мочой IgG и общего протеина мочи.

При совместном применении с тиазидными диуретиками гипотензивные эффекты препарата Эналаприл наименее аддитивные. Эналаприл может снизить или предупредить развитие тиазид-индуцированной гипокалиемии.

У пациентов с сердечной недостаточностью, принимающих сердечные гликозиды и диуретики, применение перорального или инъекционного препарата Эналаприл ассоциировался со снижением периферического сопротивления и давления крови. Сердечный выброс увеличивался, а частота сердечных сокращений (обычно увеличена у пациентов с сердечной недостаточностью) уменьшалась. Также снижалось давление в конечных легочных капиллярах. Улучшалась переносимость физической нагрузки и уменьшалась тяжесть сердечной недостаточности, оценены по критериям NYHA (New York Heart Association). Эти эффекты сохранялись в течение длительного лечения.

У пациентов с легкой и умеренной сердечной недостаточностью эналаприл замедлял прогрессирование дилатации/увеличения миокарда и сердечной недостаточности, о чем свидетельствовало снижение конечного диастолического и систолического объема левого желудочка и улучшение фракции выброса.

В многоцентровом рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании изучали популяцию с бессимптомной дисфункцией левого желудочка (фракция выброса левого желудочка < 35%). 4228пациентов были рандомизированы в группу применения плацебо (n=2117) или эналаприла (n=2111). В группе плацебо у 818пациентов развилась сердечная недостаточность или летальный исход (38,6%) по сравнению с 630 пациентами в группе эналаприла (29,8%) (снижение риска на 29%, 95% ДИ, 21-36%, р < 0,001). 518 пациентов в группе плацебо (24,5%) и 434пациента в группе эналаприла (20,6%) умерли или были госпитализированы по причине возникновения или ухудшения сердечной недостаточности (снижение риска на 20%, 95% ДИ; 9-30%, р<0,001). В многоцентровом рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании изучали популяцию с симптомами застойной сердечной недостаточности в связи с систолической дисфункцией (фракция выброса <35%). 2569 пациентов, получавших обычное лечение по причине сердечной недостаточности, были рандомизированы в группы плацебо (n=1284) или эналаприла (n=1285). В группе плацебо произошло 510летальных исходов (39,7%) по сравнению с 452 в группе эналаприла (35,2%) (снижение риска на 16%, 95% ДИ, 5-26%, р=0,0036). В группе плацебо произошел 461сердечно-сосудистый летальный исход по сравнению с 399 в группе эналаприла (снижение риска на 18%, 95% ДИ, 6-28%, р<0,002), в основном за счет снижения летальности от прогрессирующей сердечной недостаточности (251 в группе плацебо и 209 в группе эналаприла, снижение риска на 22%, 95 % ДИ, 6-35%). Меньше пациентов умерли или были госпитализированы по причине ухудшения сердечной недостаточности (736 в группе плацебо и 613 в группе эналаприла, снижение риска на 26%, 95% ДИ, 18-34%, р < 0,0001 ). В целом, в исследовании SOLVD у пациентов с дисфункцией левого желудочка Эналаприл снизил риск инфаркта миокарда на 23% (95% ДИ, 11-34%, р < 0,001) и снизил риск госпитализации по причине нестабильной стенокардии на 20% (95% ДИ, 9-29%, р < 0,001).

Клиническая фармакология у детей.

Опыт применения детям в возрасте от 6лет с артериальной гипертензией ограничен. В ходе клинического исследования с участием 110детей с артериальной гипертензией от 6 до 16лет с массой тела ≥ 20кг и скоростью клубочковой фильтрации > 30м2мл/мин/1,73м2 пациенты, которые весили < 50кг, получали 0,625, 2,5 или 20мг эналаприла в сутки и пациенты, которые весили 50кг, получали 1,25, 5 или 40мг эналаприла в сутки. Применение эналаприла 1раз в сутки уменьшал нижнее значение артериального давления в зависимости от дозы.

Дозозависимый антигипертензивный эффект эналаприла был одинаковым во всех подгруппах (возраст, стадия по Таннеру, пол, раса). Однако самые низкие из исследованных доз, 0,625мг и 1,25мг, что соответствует в среднем 0,02мг/кг 1раз в сутки, не обеспечили длительного антигипертензивного эффекта. Максимальная исследуемая доза составляла 0,58мг/кг (до 40мг) 1раз в сутки. Профиль побочных эффектов у детей не отличается от такового у взрослых пациентов.

Фармакокинетика.

Абсорбция.

После перорального применения эналаприл быстро всасывается, максимальная концентрация эналаприла в сыворотке крови достигается в течение 1часа после применения внутрь. Степень всасывания эналаприла при применении внутрь таблеток составляет примерно 60%. Наличие пищи в желудочно-кишечном тракте не влияет на всасывание перорального Эналаприла. После всасывания принятый внутрь эналаприл быстро и экстенсивно гидролизуется до эналаприлата, мощного ингибитора АПФ. Максимальная концентрация эналаприлата в сыворотке крови наблюдается примерно через 4часа после применения дозы эналаприла перорально.

Эффективный период полувыведения (½) эналаприлата после многократного перорального применения составляет 11часов.

Распределение.

В пределах всего диапазона терапевтических концентраций не более 60% эналаприлата связывается с белками сыворотки крови.

Биотрансформация.

За исключением преобразования в эналаприлат, больше не существует ни одного доказательства значительного метаболизма эналаприла.

Выведение.

Эналаприлат выводится, главным образом, почками. Главные компоненты в моче – это эналаприлат, составляющий примерно 40% дозы, и неизмененный эналаприл (примерно 20%).

Нарушение функций почек.

У пациентов с почечной недостаточностью увеличивается экспозиция к эналаприлу и эналаприлату. У пациентов с легкими и умеренными нарушениями функций почек (клиренс креатинина 40-60мл/мин) AUC эналаприлата в стабильном состоянии было примерно в 2раза больше, чем у пациентов с нормальной функцией почек, после введения 5мг 1раз в сутки. При тяжелой форме почечной недостаточности (клиренс креатинина ≤ 30 мл/мин) AUC увеличилась примерно в 8раз. При этом уровне почечной недостаточности эффективный период полувыведения эналаприлата продолжается, а время до стабильного состояния замедляется (см.раздел «Способ применения и дозы»).

Эналаприлат можно вывести из общего кровообращения с помощью гемодиализа. Клиренс эналаприлата при диализе составляет 62мл/мин.

Клинические характеристики.

Показания.

Лечение артериальной гипертензии.

Лечение клинически выраженной сердечной недостаточности.

Профилактика клинически выраженной сердечной недостаточности у пациентов с бессимптомной дисфункцией левого желудочка (фракция выброса ≤ 35%).

Противопоказания.

Повышенная чувствительность к эналаприлу, к какому либо вспомогательному веществу или к любому другому ингибитору АПФ.

Наличие в анамнезе ангионевротического отека, связанного с применением ингибиторов АПФ.

Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.

Не следует применять Эналаприл с препаратами, содержащими алискирен, пациентам с сахарным диабетом или с нарушением функций почек (СКФ < 60мл/мин/1,73м2).

Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см.раздел «Применение при беременности или кормлении грудью»).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Гипотензивная терапия.

Сопутствующее применение этих препаратов может усилить гипотензивный эффект эналаприла. Сопутствующее применение с нитроглицерином, другими нитратами или другими вазодилататорами может дополнительно снизить артериальное давление.

Калийсохраняющие диуретики или добавки с калием.

Ингибиторы АПФ усиливают вызванную диуретиками потерю калия. Применение калийсохраняющих диуретиков (например, спиронолактона, эплеренона, триамтерена или амилорида), а также применение пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, может привести к существенному повышению уровня калия в сыворотке крови. Если приведенные выше средства показаны в связи с гипокалиемией, их следует применять с осторожностью, регулярно определяя уровень калия в сыворотке крови (см.«Особенности применения»).

Диуретики (тиазидные или петлевые диуретики).

Предварительное лечение диуретиками в высоких дозах может привести к снижению объема циркулирующей крови и повышению риска артериальной гипотензии в начале терапии эналаприлом (см.раздел «Особенности применения»). Гипотензивные эффекты можно уменьшить путем прекращения применения диуретика, увеличения объема потребления соли или если начать терапию с низкой дозы эналаприла.

Противодиабетические препараты.

Эпидемиологические исследования показали, что одновременное применение ингибиторов АПФ и противодиабетических препаратов (инсулина, пероральных гипогликемических средств) может вызвать снижение уровня глюкозы в крови с риском развития гипогликемии. Этот феномен наиболее вероятный в течение первых недель совместного применения и у пациентов с почечной недостаточностью (см.разделы «Особенности применения», «Побочные реакции»).

Литий сыворотки.

При одновременном применении ингибиторов АПФ и лития сообщали про оборотные повышения уровня лития в сыворотке крови и токсичность. Одновременное применение ингибиторов АПФ и тиазидных диуретиков может дополнительно увеличить уровень лития в сыворотке и повысить риск интоксикации литием. Не рекомендуется применение эналаприла с литием, но если такая комбинация необходима для пациента, следует осуществлять тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке (см.раздел «Особенности применения»).

Трициклические антидепрессанты/нейролептик/анестетики/снотворные.

Сопутствующее применение определенных анестетиков, трициклических антидепрессантов и нейролептиков с ингибиторами АПФ может привести к дополнительному снижению артериального давления (см. раздел «Особенности применения»).

Нестероидные противовоспалительные средства, включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2.

Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС), включая селективные ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2-ингибиторы), могут снижать эффект диуретиков и других антигипертензивных препаратов. Поэтому гипотензивный эффект антагонистов рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ может быть ослаблен нестероидными противовоспалительными средствами, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2.

Одновременное применение НПВС, включая ЦОГ-2-ингибиторы, и антагонисты рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ вызывает аддитивный эффект на повышение калия сыворотки крови и может привести к нарушению функций почек. Обычно эти явления обратимы.

Изредка возможна острая почечная недостаточность, особенно у некоторых пациентов с нарушением функций почек (например, у пациентов пожилого возраста или пациентов с пониженным объемом циркулирующей крови, включая тех, кто принимает диуретики). Поэтому такую комбинацию следует вводить с осторожностью пациентам с нарушениями функций почек. Пациентам следует потреблять достаточное количество жидкости и находиться под тщательным контролем функций почек в начале сопутствующей терапии и периодически в течение такого лечения.

Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (RAAS).

Двойная блокада (например, при добавлении ингибитора АПФ к антагонисту рецептора ангиотензина II) должна ограничиваться только отдельными случаями с тщательным контролем артериального давления, функций почек и уровня электролитов. В ходе некоторых исследований сообщалось, что у пациентов с установленным атеросклеротическим поражением сосудов, сердечной недостаточностью или диабетом с конечным поражением органов двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы связана с высокой частотой артериальной гипотензии, обморочных состояний, гиперкалиемии и ухудшения функций почек (в том числе острой почечной недостаточностью) по сравнению с таковой при применении одного препарата, действующего на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему. Не следует применять Эналаприл с алискиреном пациентам с сахарным диабетом или с нарушением функций почек (СКФ < 60мл/мин/1,73м2) (см.разделы «Противопоказания» или «Особенности применения»).

Препараты золота.

Изредка сообщалось о нитритоидных реакциях (симптомы, включающие отек лица, тошноту, рвоту и артериальную гипотензию) у пациентов, которые лечились инъекционными препаратами золота (натрия ауротиомалат) и совместно ингибитором АПФ, в том числе эналаприлом.

Симпатомиметики.

Симпатомиметики могут уменьшить антигипертензивные эффекты ингибиторов АПФ.

Алкоголь.

Спиртное усиливает гипотензивный эффект ингибиторов АПФ.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитики и β-блокаторы.

Эналаприл можно безопасно применять вместе с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитиками и β-блокаторами.

Сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина.

Сообщалось, что у пациентов с подтвержденной атеросклеротической болезнью, сердечной недостаточностью или сахарным диабетом с поражением конечного органа сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина ассоциируется с высокой частотой появления артериальной гипотензии, синкопе, гиперкалиемии и ухудшением функций почек (включая острую сердечную недостаточность) по сравнению с таковой при применении только препарата ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. Двойная блокада (например, комбинированием ингибитора АПФ с антагонистом рецепторов ангиотензинаII) должна ограничиваться индивидуально определенными случаями и сопровождаться тщательным мониторингом функций почек, уровня калия и артериального давления.

Особенности применения.

Симптоматическая гипотензия.

Симптоматическую гипотензию редко наблюдают у пациентов с неосложненной артериальной гипотензией. У пациентов с артериальной гипертензией, получающих Эналаприл, симптоматическая гипотензия развивается чаще при гиповолемии, которая возникает, например, в результате терапии диуретиками, ограничения употребления соли, у пациентов, находящихся на гемодиализе, а также у больных с диареей или рвотой (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Побочные реакции»). Симптоматическую гипотензию наблюдали у пациентов с сердечной недостаточностью, которая сопровождалась либо не сопровождалась почечной недостаточностью. Симптоматическая гипотензия развивалась чаще у пациентов с более тяжелыми формами сердечной недостаточности, которым применяли высшие дозы петлевых диуретиков, с гипонатриемией или нарушениями функций почек. Таким пациентам лечение Эналаприлом следует начинать под наблюдением врача. При изменении дозы Эналаприла и/или диуретика наблюдение должно быть особенно тщательным. Аналогичным образом следует вести наблюдение за пациентами с ишемической болезнью сердца, а также с заболеваниями сосудов мозга, у которых чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или инсульту.

При развитии артериальной гипотензии больному следует придать горизонтальное положение и, если необходимо, ввести внутривенно физиологический раствор. Транзиторная артериальная гипотензия при применении Эналаприла не является протипоказанием для дальнейшего применения, который можно продолжать обычно без осложнений после нормализации артериального давления путем восстановления объема жидкости.

У некоторых пациентов с сердечной недостаточностью с нормальным или пониженным давлением Эналаприл может дополнительно снизить уровень артериального давления. Такая реакция на применение препарата ожидаемая и обычно не является основанием для прекращения лечения. В случае, когда артериальная гипотензия становится резистентной к лечению, следует снизить дозу и/или прекратить лечение диуретиком и/или Эналаприлом.

Аортальный или митральный стеноз/гипертрофическая кардиомиопатия.

Как и все вазодилататоры, ингибиторы АПФ следует назначать с осторожностью пациентам с обструкцией выходного отверстия левого желудочка и обструкцией пути оттока; их применение следует избегать в случае кардиогенного шока и гемодинамично значительной обструкции.

Нарушение функций почек.

Пациентам с нарушением функций почек (клиренс креатинина < 80мл/мин) начальную дозу эналаприла следует подбирать согласно с клиренсом креатинина (см.раздел «Способ применения и дозы») и далее – с ответом на лечение. Для таких пациентов стандартной медицинской практикой является регулярный контроль содержания калия и уровня креатинина.

О нарушении функции почек сообщали в связи с применением эналаприла, что, главным образом, наблюдалось у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или с заболеваниями почек, включая стеноз артерии почек. При своевременном выявлении и соответствующем лечении почечная недостаточность, связанная с терапией эналаприлом, обычно носит обратимый характер.

У некоторых пациентов с гипертензией, у которых не было обнаружено заболевание почек до начала лечения, эналаприл совместно с диуретиками вызывал обычно незначительное и быстропроходящее повышение содержания мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови. В таких случаях может потребоваться снижение дозы и/или отмена диуретика. Эта ситуация повышает вероятность имеющегося стеноза артерии почек (см.раздел «Особенности применения»: Реноваскулярная гипертензия).


Реноваскулярная гипертензия.

Существует повышенный риск артериальной гипотензии и почечной недостаточности, когда пациенты с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки лечатся ингибиторами АПФ. Потеря функций почек возможна уже при минимальных изменениях уровня креатинина в сыворотке крови. Таким пациентам лечение следует начинать малыми дозами под тщательным врачебным наблюдением с осторожным титрованием и мониторингом функций почек.

Трансплантация почки.

Нет опыта применения препарата Эналаприл пациентами, которые недавно перенесли операцию по трансплантации почки. Поэтому этим пациентам не рекомендуется лечение препаратом Эналаприл.

Печеночная недостаточность.

Редко ингибиторы АПФ ассоциировались с синдромом, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и прогрессировали к мгновенному некрозу печени и (иногда) летального исхода. Механизм этого синдрома остается невыясненным. Пациенты, которые принимают ингибиторы АПФ и у которых развивается желтуха или заметное повышение ферментов печени, должны прекратить применение ингибитора АПФ и находиться под соответствующим медицинским наблюдением.

Нейтропения/агранулоцитоз.

У пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, сообщалось о появлении нейтропении/агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других осложняющих факторов нейтропения возникала редко. Эналаприл назначают очень осторожно пациентам с колагенозом сосудов, проходящих иммуносупресантную терапию, лечение аллопуринолом или прокаинамидом, или при комбинации этих усложняющих факторов, особенно если уже существует нарушение функций почек. У некоторых из этих пациентов развивались серьезные инфекции, которые иногда не отвечали на интенсивную терапию антибиотиками. При назначении эналаприла таким пациентам рекомендуется периодический мониторинг количества лейкоцитов, а пациенты должны сообщать о любых проявлениях инфекции.

Гиперчувствительность/ангионевротический отек.

При применении ингибиторов АПФ, в т.ч. Эналаприла, были описаны единичные случаи ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани, возникавшие в разные периоды лечения. В этих случаях следует немедленно прекратить лечение Эналаприлом и установить постоянное наблюдение за пациентом, чтобы убедиться в полном исчезновении симптомов. Лишь после этого наблюдения можно прекратить. Даже тогда, когда происходит отек только языка без нарушения дыхания, пациенты могут нуждаться в продолжении наблюдения, поскольку лечение антигистаминными препаратами и кортикостероидами может быть недостаточным.

Очень редко сообщалось о летальном исходе из-за ангионевротического отека гортани или отека языка. В случае, когда отек локализуется на участке языка, голосовой щели или гортани, особенно у пациентов с хирургическими вмешательствами на дыхательных путях в анамнезе, может развиться обструкция дыхательных путей. Когда в процессе задействован язык, глотка или гортань и это может вызвать обструкцию дыхательных путей, следует немедленно начать соответствующую терапию, которая может включать подкожное введение раствора адреналина 1:1000 (0,3-0,5мл) и/или меры для обеспечения проходимости дыхательных путей.

У представителей негроидной расы, которые принимали ингибиторы АПФ, чаще возникал ангионевротический отек по сравнению с пациентами других рас.

Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе, который не связывают с применением ингибиторов АПФ, могут иметь повышенный риск его возникновения и при лечении ингибитором АПФ (см. также раздел «Противопоказания»).

Анафилактоидные реакции в ходе проведения гипосенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых.

Изредка у пациентов, получавших ингибиторы АПФ в ходе проведения гипосенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых, развивались анафилактоидные реакции, которые могли быть угрожающими жизни пациентам. Подобных реакций можно избежать, если до начала гипосенсибилизации временно прекратить применение ингибитора АПФ.

Анафилактоидные реакции в течение афереза липопротеидов низкой плотности.

Редко у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ в течение афереза липопротеидов низкой плотности с декстрана сульфатом, возникали анафилактоидные реакции, которые представляли угрозу жизни. Таких реакций можно избежать путем временного прекращения применения ингибиторов АПФ перед каждым аферезом.

Пациенты, находящиеся на гемодиализе.

У пациентов, находящихся на диализе с использованием мембран высокой пропускной способности (например, AN69®) и применяющих одновременно ингибитор АПФ, иногда развивались анафилактоидные реакции. Поэтому для таких пациентов рекомендуется рассмотреть вопрос о применении диализных мембран другого типа или гипотензивного средства другой группы.

Гипогликемия.

Пациентам с сахарным диабетом, применяющим пероральные противодиабетические препараты или инсулин и начинающим терапию ингибитором АПФ, следует рекомендовать тщательно контролировать уровень сахара в крови, особенно в течение первых нескольких месяцев совместного применения (см.раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Кашель.

Сообщалось о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель носит непродуктивный стойкий характер и прекращается после отмены препарата. Кашель вследствие лечения ингибитором АПФ необходимо учитывать при дифференциальной диагностике кашля.

Проведение хирургических операций/анестезия.

Во время больших хирургических операций или при анестезии с применением препаратов, которые вызывают гипотензию, эналаприл блокирует образование ангиотензина II вторично к компенсаторному освобождению ренина. Если при этом развивается артериальная гипотензия, которую можно объяснить этими механизмами взаимодействия, она корректируется путем увеличения объема жидкости.

Гиперкалиемия.

Во время лечения ингибиторами АПФ, включая эналаприл, у некоторых пациентов наблюдалось повышение уровня калия в крови. Риск возникновения гиперкалиемии повышен у пациентов с почечной недостаточностью, ухудшенной функцией почек, возрастом от 70лет, с сахарным диабетом, транзиторными состояниями, в частности обезвоживанием, острой сердечной декомпенсацией, метаболическим ацидозом и сопутствующим применением калийсохраняющих диуретиков (например, спиронолактона, эплеренона, триамтерена или амилорида); при использовании пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий; а также у пациентов, которые принимают другие препараты, которые могут вызвать повышение калия в крови (например, гепарин). В частности, применение калийсохраняющих диуретиков, пищевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, у пациентов с нарушением функций почек может привести к значительному повышению уровня калия в крови. Гиперкалиемия может вызвать серьезные, иногда летальные, аритмии. Если одновременное применение эналаприла и любого из вышеупомянутых препаратов считается необходимым, их следует применять с осторожностью, регулярно контролируя содержание калия в сыворотке крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Литий.

Обычно комбинация лития и эналаприла не рекомендуется (см.раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Сопутствующая терапия ингибитором АПФ и антагонистом рецепторов ангиотензина.

Комбинирование ингибитора АПФ с антагонистом рецепторов ангиотензинаII следует ограничить индивидуально определенными случаями, которые сопровождаются тщательным мониторингом функций почек, уровня калия и артериального давления (см.раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Лактоза.

Эналаприл содержит лактозу, поэтому пациенты с редкими наследственными нарушениями непереносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не должны принимать этот препарат. Эналаприл содержит менее 100 мг лактозы в таблетке.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность.

Препарат не применять беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения данным лекарственным средством подтверждается беременность, его применение необходимо немедленно прекратить и, если необходимо, заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению у беременных.

Кормление грудью.

Ограниченные фармакокинетические данные свидетельствуют про очень низкие концентрации в грудном молоке (см.раздел «Фармакокинетика»). Хотя такие концентрации и считаются клинически незначительными, применение препарата Эналаприл не рекомендуется во время кормления грудью недоношенных и младенцев в первые несколько недель после рождения, поскольку существует гипотетический риск эффектов со стороны сердечно-сосудистой системы и почек, а также из-за недостаточного опыта в этом вопросе. В случае старших младенцев применение препарата Эналаприл в период кормления грудью может рассматриваться, если лечение необходимо для матери, а за ребенком будут наблюдать до появления каких-либо побочных эффектов.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

При управлении автотранспортом или другими механизмами следует учитывать возможное развитие головокружения или усталости.

Способ применения и дозы.

Прием пищи не влияет на всасывание таблеток Эналаприл.

В случае назначения препарата в дозе менее 5мг применять препараты эналаприла с возможностью такого дозирования.

Дозировку следует подбирать индивидуально в соответствии с состоянием каждого пациента (см.раздел «Особенности применения ») и реакции артериального давления в ответ.

Артериальная гипертензия.

Доза препарата составляет от начальной 5мг до максимальной 20мг в зависимости от степени артериальной гипертензии и состояния пациента (см. ниже). Эналаприл принимать 1раз в сутки. При артериальной гипертензии легкой степени рекомендуемая начальная доза составляет 5-10мг.

У пациентов с очень активированной ренин-ангиотензин-альдостероновой системой (например, с реноваскулярной гипертензией, нарушением солевого и/или жидкостного баланса, декомпенсацией сердечной функции или тяжелой артериальной гипертензией) возможно чрезмерное падение артериального давления после применения начальной дозы. Таким пациентам рекомендуется начальная доза 5мг или меньше, а начало лечения должно проходить под наблюдением врача.

Предварительное лечение высокими дозами диуретиков может привести к дефициту жидкости и риску возникновения артериальной гипотензии в начале терапии эналаприлом. Для таких пациентов рекомендуется начальная доза 5мг или ниже. По возможности лечение диуретиками следует прекратить за 2-3дня до начала лечения препаратом Эналаприл. Следует контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови.

Обычная поддерживающая доза – 20мг 1раз в сутки. Максимальная поддерживающая доза составляет 40мг в сутки.

Сердечная недостаточность/безсимптомная дисфункция левого желудочка.

Для лечения клинически выраженной сердечной недостаточности Эналаприл применяется вместе с диуретиками и, при необходимости, препаратами наперстянки или бета-блокаторами. Начальная доза Эналаприла для пациентов с клинически выраженной сердечной недостаточностью или бессимптомной дисфункцией левого желудочка составляет 2,5мг, при этом применение препарата необходимо проводить под тщательным врачебным контролем для того, чтобы установить первичное влияние препарата на артериальное давление. В случае отсутствия эффекта или после соответствующей коррекции симптоматической гипотензии, возникшей в начале лечения Эналаприлом сердечной недостаточности, дозу следует постепенно повышать до обычной поддерживающей дозы 20мг, которую назначают однократно или разделяют на 2приема в зависимости от того, что лучше переносит пациент. Подбор дозы рекомендуется осуществлять в течение 2-4недель. Подобный терапевтический режим эффективно уменьшает показатели летальности пациентов с клинически выраженной сердечной недостаточностью. Максимальная доза составляет 40мг в сутки в 2приема.

Предлагаемая титрация дозы Эналаприла для пациентов с сердечной недостаточностью/безсимптомной дисфункцией левого желудочка.

Неделя

Доза, мг/сутки

Неделя 1-я

с 1-го по 3-й день: 2,5мг/сутки* за 1прием

с 4-го по 7-й день: 5мг/сутки за 2приема

Неделя 2-я

10мг/сутки за 1 или 2приема

Неделя 3-я и 4-я

20мг/сутки за 1 или 2приема

*С осторожностью следует применять препарат пациентам с нарушением функций почек или принимающим диуретики (см. раздел «Особенности применения»).

Как до, так и после начала лечения Эналаприлом следует осуществлять тщательный контроль артериального давления и функций почек (см. «Особенности применения»), поскольку сообщалось про артериальную гипотензию и (реже) дальнейшую почечную недостаточность. Пациентам, которые принимают диуретики, по возможности следует уменьшить дозу до начала лечения препаратом Эналаприл. Развитие артериальной гипотензии после начальной дозы Эналаприла не означает, что гипотензия сохраняется при длительном лечении, но не свидетельствует о необходимости прекращения применения препарата. Следует также контролировать содержание калия в сыворотке крови и функцию почек.

Дозирование при почечной недостаточности.

В общем, должен быть увеличен интервал между приемами эналаприла и/или уменьшено дозирование препарата.

Состояние почек

Клиренс креатинина (CrCL), мл/мин

Начальная доза, мг/день

Незначительные нарушения

30 <CrCL< 80мл/мин

5-10мг

Умеренные нарушения функции

10 <CrCL≤ 30мл/мин

2,5-5мг

Выраженные нарушения. Обычно такие больные находятся на гемодиализе*

CrCL≤ 10мл/мин

2,5мг в дни диализа*

*См. раздел «Особенности применения»: пациенты, находящиеся на гемодиализе.

Эналаприл удаляется путем гемодиализа. Коррекцию дозирования в дни, когда гемодиализ не проводится, необходимо осуществлять в зависимости от уровня артериального давления.

Пациенты пожилого возраста.

Дозу следует корректировать в зависимости от функций почек (см.раздел «Особенности применения»).

Дети с артериальной гипертензией в возрасте от 6 лет.

Опыт клинического применения Эналаприла детям с артериальной гипертензией ограничен (см.разделы «Особенности применения», «Фармакодинамика», «Фармакокинетика»).

Детям, которые могут глотать таблетки, дозу следует назначать индивидуально, в соответствии с состоянием пациента, реакции артериального давления в ответ на лечение и массы тела пациента. Рекомендуемая начальная доза составляет 2,5мг для пациентов с массой тела от 20 до 50кг и 5мг для пациентов с массой тела ≥ 50кг. Эналаприл принимают 1раз в сутки. Дозировку следует корректировать в зависимости от потребностей до максимальной 20мг в сутки для пациентов с массой тела от 20 до 50кг и 40мг для пациентов с массой тела ≥ 50кг (см.разделы «Особенности применения» и «Дети»).

Эналаприл не рекомендован для новорожденных и детей с уровнем гломерулярной фильтрации < 30мл/мин/1,73м2 из-за отсутствия данных.

Дети.

Применять детям в возрасте от 6 лет.

Эналаприл не рекомендуется новорожденным и детям с уровнем гломерулярной фильтрации <30мл/мин/1,73м2 из-за отсутствия данных.

Передозировка.

Существуют ограниченные данные о передозировке препарата. Основными признаками передозировки, согласно имеющимся данным, является выраженная артериальная гипотензия, которая начинается приблизительно через 6 часов после применения препарата и совпадает с блокадой системы ренин-ангиотензин, и ступор. Симптомы, связанные с передозировкой ингибиторами АПФ, могут включать циркуляторный шок, электролитный дисбаланс, почечную недостаточность, гипервентиляцию легких, тахикардию, учащенное сердцебиение, брадикардию, головокружение, тревожность и кашель. Уровни эналаприлата в плазме крови, превышающие в 100 и 200раз максимальные уровни, достигаемые при применении терапевтических доз, по сообщениям, регистрировались после применения соответственно 300мг и 440мг эналаприла.

Для лечения передозировки рекомендуются внутривенные инфузии изотонического раствора. При появлении артериальной гипотензии пациента следует уложить в горизонтальное положение. Можно рассмотреть необходимость инфузий ангиотензинаII и/или внутривенного введения катехоламинов. Если препарат был принят недавно, рекомендуются меры по элиминации эналаприла малеата (такие как искусственная рвота, промывание желудка, применение абсорбентов и натрия сульфата). Эналаприлат может быть удален из системного кровообращения путем гемодиализа (см.раздел «Особенности применения»: пациенты, находящиеся на гемодиализе). При брадикардии, резистентной к терапевтическим средствам, показана терапия при помощи кардиостимулятора. Следует постоянно контролировать важные показатели жизнедеятельности, концентрации электролитов и уровень креатинина в сыворотке.

Побочные реакции.

При применении Эналаприла в большинстве случаев побочные эффекты были незначительными, имели временный характер и не требовали отмены терапии.

Со стороны системы крови: анемия (включая апластическую и гемолитическую); нейтропения, снижение гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопения, агранулоцитоз, угнетение костного мозга, панцитопения, лимфаденопатия, аутоиммунные болезни.

Со стороны эндокринной системы: синдром нарушения секреции антидиуретического гормона.

Метаболические нарушения: гипогликемия (см.раздел «Особенности применения»).

Со стороны нервной системы и психики: депрессия, головная боль; спутанность сознания, сонливость, бессонница, нервозность, парестезии, вертиго; расстройства сна, аномальные сновидения.

Со стороны органов зрения: нечеткость зрения.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: головокружение; гипотензия (включая ортостатическую гипотензию), синкопе, боль за грудной клеткой, нарушение ритма, стенокардия, тахикардия; ортостатическая гипотензия, ускоренное сердцебиение, инфаркт миокарда или инсульт, возможно, вследствие чрезмерного снижения давления у пациентов с высоким риском (см. раздел «Особенности применения»), феномен Рейно.

Со стороны дыхательной системы: кашель; одышка; ринорея, боль в горле и охриплость, бронхоспазм/астма; легочные инфильтраты, ринит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония.

Со стороны пищеварительной системы: тошнота; диарея, абдоминальная боль, изменение вкуса; кишечная непроходимость, панкреатит, рвота, диспепсия, запор, анорексия, раздражение желудка, сухость во рту, пептические язвы; стоматит/афтозные язвы, глоссит; ангионевротический отек кишечника.

Со стороны гепатобилиарной системы: печеночная недостаточность, гепатит гепатоцеллюлярный или холестатический, гепатит, включая некроз, холестаз (включая желтуху).

Со стороны кожи и подкожных тканей:сыпи, гиперчувствительность/ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани (см. раздел «Особенности применения»); повышенное потоотделение, зуд, крапивница, алопеция; множественная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, пемфигус, эритродермия.

Сообщалось о развитии сложного симптомокомплекса, который включал некоторые или все из таких проявлений как: лихорадка, серозит, васкулит, миалгия/ миозит, артралгия/артрит, положительный тест на антинуклеарные антитела, повышение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилия и лейкоцитоз. Как побочные эффекты могут также возникать сыпь, фотосенсибилизация и другие кожные реакции.

Со стороны мочевыделительной системы: нарушение функций почек, почечная недостаточность, протеинурия; олигурия.

Со стороны репродуктивной системы:импотенция; гинекомастия.

Общие нарушения и нарушения условий введения: астения; усталость; мышечные судороги, приливы, звон в ушах, ощущение дискомфорта, горячка.

Изменения лабораторных показателей: гиперкалиемия, повышение уровня креатинина в сыворотке крови; повышение мочевины в крови, гипонатриемия; повышение ферментов печени, повышение билирубина в сыворотке крови.

Срок годности.3года.

Условия хранения.

Хранить в недоступном для детей месте в оригинальной упаковке при температуре не выше 25°С.

Упаковка.По 10таблеток в блистере, по 1, или 2, или 3, или 5, или 9блистеров в пачке.

Категория отпуска.По рецепту.

Производитель.Частное акционерное общество «Лекхим-Харьков».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Украина, 61115, Харьковская обл., город Харьков, улица Северина Потоцкого, дом 36.