АРИТМІЛ

Зображення завантаження мобільного додатку Ліки Контроль
Всі інструкції в кишені.
Завантажуйте Ліки Контроль
безкоштовно

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Аритміл

(A RYTMIL )

Склад:

діюча речовина:аміодарону гідрохлорид;

1 таблетка містить 200 мг аміодарону гідрохлориду (у перерахуванні на суху 100 % речовину);

допоміжні речовини:крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, кальцію стеарат, повідон, лактози моногідрат.

Лікарська формаТаблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею зі скошеними краями і рискою.

Фармакотерапевтична група

Кардіологічні препарати. Антиаритмічні препарати III класу.Код АТС  С01B D01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Антиаритмічний препарат III класу. Антиаритмічна дія зумовлена збільшенням 3 фази потенціалу дії, головним чином, за рахунок блокади калієвих каналів мембран кардіоміоцитів, а також кальцієвих каналів, уповільненням провідності по AV-вузлу та зниженням автоматизму синусового вузла. Незначною мірою блокує відкриті та інактивовані натрієві канали та уповільнює швидкий вхідний натрієвий потік. Препарат неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори переважно міокарда, що також сприяє сповільненню синоатриальної, передсердної та AV-провідності, не впливаючи на внутрішньошлуночкову провідність. Аміодарон збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда. Сповільнює проведення збудження та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів. Антиангінальна дія аміодарону зумовлена зниженням споживання кисню міокардом за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень та зниження загального периферичного опору судин. Аміодарон не спричиняє значного негативного інотропного ефекту.

Фармакокінетика

Аміодарон має великий об’єм розподілу. У перші дні призначення препарат накопичується практично у всіх тканинах, особливо в жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Через кілька днів відбувається виведення аміодарону з організму. Стабільна концентрація досягається в межах від 1 до кількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Аміодарон виводиться з жовчю та калом. Ниркова екскреція незначна. Період напіввиведення становить 20-100 діб. Після припинення лікування аміодароном його виведення з організму продовжується протягом кількох місяців. Аміодарон містить йод, тому при метаболізмі в печінці відбувається відщеплення йоду та виділення його з сечею у вигляді солей. Основна частина аміодарону та його метаболітів виділяються через кишечник понад 30 діб. Після відміни препарату його ефективна дія триває протягом кількох днів або навіть тижнів.

Клінічні характеристики

Показання.

Профілактика рецидивів:

· шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

· симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

· суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;

· фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії:уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Протипоказання.

· Гіперчутливість до йоду та/або аміодарону, до інших компонентів препарату;

· синусова брадикардія (< 50-55 скорочень/хв), синоатріальна блокада, синдром слабкості синусового вузла за відсутності штучного водія ритму (небезпека зупинки синусового вузла);

· тяжкі порушення провідності (AV-блокада II і III ступеня, біфасцикулярна або трифасцикулярна блокада) за відсутності штучного водія ритму;

· порушення функції щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). До початку лікування функцію щитовидної залози слід перевіряти всім пацієнтам;

· одночасне застосування з препаратами, які можуть спричинити поліморфну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»:

- антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

-інші препарати, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно), еритроміцин (внутрішньовенно), мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин (внутрішньовенно), вінкамін (внутрішньовенно), тореміфен, деякі нейролептики (детально в розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

У зв’язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону можливість взаємодіїіснує не тільки при супутній терапії з іншими лікарськими засобами в процесі лікування, але і протягом кількох місяців після відміни аміодарону.

Аміодарон є інгібітором CYP3A, тому препарати або речовини, які є субстратами, інгібіторами, індукторами CYP3A, можуть мати взаємодії з аміодароном. Це особливо важливо для препаратів, застосування яких пов’язане з ризиком розвитку серйозних токсичних ефектів, таких як, наприклад,інші антиаритмічні засоби

Найбільш значущими є взаємодії аміодарону з пероральними антикоагулянтами, дигоксином, фенітоїном, препаратами, які подовжують інтервал QT.

·Антиаритмічні препарати.

Збільшується міокардіальна депресія при сумісному застосуванні кількох антиаритмічних препаратів.

·Пероральні антикоагулянти.

Аміодарон підвищує плазмові концентрації пероральних антикоагулянтів (у т.ч. варфарину) за рахунок інгібування CYP2C9. Посилення ефекту пероральних антикоагулянтів з підвищенням ризику кровотечі диктує необхідність більш частого контролю рівня протромбіну в крові та корекції доз антикоагулянтів у період лікування аміодароном і ще протягом 8днів після відміни препарату.

·Фенітоїн (фосфенітоїн ) .

Можливе збільшення плазмового рівня фенітоїну (за рахунок інгібування CYP2C9) із розвитком симптомів передозування (зокрема, неврологічного характеру). Необхідний клінічний моніторинг і зниження дози фенітоїну при появі ознак передозування; при можливості - визначення рівня фенітоїну в плазмі крові.

·Серцеві глікозиди (препарати наперстянки).

Можливі порушення автоматизму (виражена брадикардія) та атріовентрикулярної провідності (синергізм дії); можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі крові (через зниження його кліренсу) та підвищення ризику токсичності дигоксину.

Необхідний клінічний, електрокардіографічний та лабораторний контроль (при можливості визначення рівня дигоксину в плазмі крові) для раннього виявлення ознак глікозидної інтоксикації; може виникнути необхідність зниження дози дигоксину вдвічі.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу«torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Протеметадон ідеякі протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) є винятком із цього правила та лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу«torsade de pointes».

Комбінована терапія з наступними препаратами у зв’язку з пролонгацією інтервалу QT та підвищенням ризику розвитку поліморфної пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» («torsade de pointes»)протипоказана

· Антиаритмічні препарати класу IA, наприклад, хінідин, гідрохінідин, прокаїнамід, дизопірамід;

· антиаритмічні препарати класу III, наприклад, дофетилід, ібутилід, соталол, бретилій;

· інші препарати, які не мають антиаритмічної активності, включаючи макролідні антибіотики (еритроміцин для внутрішньовенного введення, спіраміцин), ко-тримоксазол для парентерального введення, вінкамін (внутрішньовенно), цизаприд, бепридил, сполуки миш’яку, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно);

· деякі антипсихотичні засоби (хлорпромазин, ціамемазин, левопромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сультоприд, тразодон, зуклопентиксол);

· препарати літію і трициклічні антидепресанти, наприклад, доксепін, мапротилін, амітриптилін;

· деякі антигістамінні препарати, наприклад, лоратадин, терфенадин, астемізол, мізоластин;

· протималярійні препарати, наприклад, хінін, мефлохін, хлорохін;

· моксифлоксацин, спарфлоксацин, тореміфен.

Фторхінолони

Повідомлялося про випадки подовження інтервалу QT з/без розвитку «torsade de pointes» при прийомі аміодарону з фторхінолонами. Одночасного застосування аміодарону з фторхінолонами слід уникати (комбінація з моксифлоксацином, спарфлоксацином, протипоказана, див. вище). Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контроль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль.

Комбінована терапія з наступними препаратамине рекомендується

· Бета-адреноблокатори, крім соталолу(протипоказана комбінація)та есмололу(комбінація потребує застережень при застосуванні), та деякі інгібітори кальцієвих каналів, що знижують ЧСС (дилтіазем, верапаміл): можливе потенціювання негативних хронотропних ефектів та уповільнення провідності з розвитком вираженої брадикардії, AV-блокади, збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsade de pointes». Якщо така комбінація неминуча, необхідний ретельний попередній контроль інтервалу QT і постійний ЕКГ-контроль у процесі лікування;

· стимулюючі проносні, які можуть призвести до гіпокаліємії, збільшуючи тим самим ризик «torsade de pointes» слід застосовувати інші види проносних;

· інгібітори ВІЛ-протеази: аміодарон метаболізується ізоферментами цитохрому Р450CYP3A4 і CYP2C8, тому можливі взаємодії з інгібіторами цих ферментів, зокрема з інгібіторами CYP3A4, такими як інгібітори ВІЛ-протеази. Комбінація може призвести до гальмування метаболізму аміодарону, збільшення його концентрації та підвищення ризику серйозних побічних ефектів (наприклад, аритмії). Такої комбінації слід уникати. Якщо така комбінація необхідна, стан пацієнта слід ретельно контролювати;

· метадон: підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Комбінована терапія з наступними препаратами потребуєзастережних заходів

·Інші лікарські засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію і тим самим підвищити ризик пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes»:

- діуретики, ізольовано або в комбінації;

- системні глюкокортикоїди та мінералокортикоїди, тетракозактид;

- амфотерицин В (внутрішньовенно).

Слід запобігати виникненню гіпокаліємії та за необхідністю коригувати її, контролювати рівень електролітів у крові, інтервал QT та появу хвиль U на ЕКГ. Припустимо збільшення інтервалуQT до 450 мс або не більше ніж на 25 % від початкової величини.

У випадку виникнення пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes» не слід застосовувати антиаритмічні препарати, а слід проводити шлуночкову кардіостимуляцію, спрямовану на зниження частоти серцевих скорочень, можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію.

·Загальна анестезія або високі дози кисневої терапії

-Описані випадки тяжких ускладнень у пацієнтів при проведенні загальної анестезії: брадикардія, яка не коригується атропіном, артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду;

- рідкі випадки тяжких респіраторних ускладнень, іноді з летальним наслідком (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), спостерігалися зазвичай у ранній післяопераційний період, можливо, через взаємодію з високою концентрацією кисню під час примусової вентиляції.

·Есмолол

Можливе порушення автоматизму, провідності та скорочувальної властивості серця внаслідок пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів. Необхідний клінічний та електрокардіографічний контроль стану пацієнта.

·Інші препарати, які спричиняють брадикардію

Крім зазначених вище бета-блокаторів, крім соталолу (протипоказана комбінація), блокаторів кальцієвих каналів, серцевих глікозидів, аміодарон взаємодіє з клонідином, гуанфацином, інгібіторами холінестерази (донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбемоній, пірідостигмін, неостигмін), пілокарпіном з підвищенням ризику розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти), шлуночкових порушень ритму, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes». Рекомендується клінічний та електрокардіографічний контроль стану пацієнта.

·Субстрати Р-глікопротеїну, в т.ч. дабігатран:оскільки аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну, при одночасному застосуванні можливе збільшення концентрації субстратів Р-глікопротеїну в крові та ризику їх побічних реакцій. З підвищенням концентрації дабігатрану в плазмі крові зростає ризик кровотеч, тому необхідний клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану (не вище 150 мг/добу).

·Препарати, які метаболізуються системою цитохрому Р450 3А4

Можливе підвищення концентрації цих препаратів у плазмі крові через пригнічення їх метаболізму в печінці і, як наслідок, можливе посилення їх фармакодинамічних ефектів та/або токсичності, що може вимагати зниження їх доз:

- циклоспорин:можливе підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові в 2 рази; необхідна корекція дози для підтримання терапевтичної концентрації препарату в плазмі крові;

-фентаніл: аміодарон може потенціювати ефекти фентанілу, збільшуючи тим самим ризик його токсичності;

-теофілін: підвищення концентрації теофіліну в крові з підвищенням ризику розвитку його побічних реакцій;

-бупівакаїн, левобупівакаїн, прилокаїн, ропівакаїн, лідокаїн:специфічні дослідження взаємодії місцевих анестетиків із антиаритмічними препаратами класу ІІІ (наприклад, аміодароном) не проводилися, але рекомендується дотримуватися обережності при такій комбінації - слід ретельно контролювати стан пацієнта, ЕКГ, оскільки підвищується ризик міокардіальної депресії;

-макроліди (наприклад, кларитроміцин, азитроміцин, рокситроміцин): така комбінація повинна грунтуватися на ретельній оцінці потенційних ризиків та користі для кожного пацієнта через підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes» необхідний контроль ЕКГ та клінічний моніторинг пацієнта протягом одночасного застосування цих препаратів;

-орлістат :можливе зниження рівня аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідний клінічний контроль, контроль ЕКГ; може виникнути необхідність коррекції дози аміодарону;

-статини, які метаболізуються за допомогою CYPЗА4 (у т.ч. симвастатин, аторвастатин, ловастатин): дозозалежне підвищення ризику рабдоміолізу. У разі застосування симвастатину доза його не має перевищувати 20мг на добу. Якщо при застосуванні препарату в такій дозі не вдається досягти терапевтичного ефекту, необхідно призначити інший статин, який не взаємодіє з аміодароном;

-інші препарати, які метаболізуються CYP 3 A 4: такролімус (ризик нефротоксичності), силденафіл (ризик посилення його побічних ефектів), триазолам, мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин; необхідна корекція дози.

·Антагоністи H2-гістамінових рецепторів (циметидин), азольні протигрибкові препарати (кетоконазол, ітраконазол), телітроміцин інгібують CYP3A і можуть збільшувати рівні аміодарону в крові, підвищуючи ризик вентрикулярних аритмій.

·Клопідогрель: оскільки клопідогрель метаболізується CYP3A4 у печінці до своєї активної форми, супутнє застосування аміодарону може призвести до неефективності гальмування агрегації тромбоцитів.

·Грейпфрутовий сік інгібує цитохром Р450 3А4, що може призвести до підвищення концентрації аміодарону в плазмі крові. Слід уникати його вживання під час лікування аміодароном.

·Флекаїнід:можливе збільшення рівня флекаїніду у плазмі крові внаслідок інгібіції аміодароном цитохрому CYP 2D6; необхідна корекція дози.

·Взаємодія з іншими субстратами ізоферментів цитохрому Р450:у дослідженняхі n vitro показано, що аміодарон також є інгібітором CYP1A2, CYP2C19 і CYP2D6 через його основний метаболіт. Аміодарон може збільшувати концентрації в плазмі крові препаратів, метаболізм яких залежить від CYP1A2, CYP2C19 і CYP2D6, наприклад, декстрометорфан, метопролол.

Особливості застосування.

Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, лактазною недостатністю, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати препарат через вміст в ньому лактози.

Аміодарон може спричинити серйозні побічні реакції з боку органів зору, серця, легенів, печінки, щитовидної залози, шкіри, периферичної нервової системи. Оскільки виникнення цих реакцій може бути відстрочено в часі, стан пацієнтів при тривалому лікуванні слід ретельно контролювати. Враховуючи, що небажані прояви є дозозалежними, при підтримуючій терапії слід застосовувати мінімальні ефективні дози.

Серцеві ефекти та порушення електролітного балансу

Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку тяжкої брадикардії, тяжких порушень провідності з можливим виникненням ідіовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. При виникненні таких станів лікування препаратом слід припинити, можливе застосування бета-адреноміметиків або глюкагону, за необхідності - кардіостимуляція. Враховуючи тривалий період напіввиведення аміодарону, при тяжкій брадикардії доцільно розглянути можливість підключення штучного водія ритму.

Застосування таблетованої форми аміодарону не протипоказано при латентній чи маніфестуючій серцевій недостатності, проте слід проявляти обережність, оскільки існуюча серцева недостатність може посилитися. В таких випадках Аритміл слід застосовувати в комплексі з відповідними препаратами.

На фоні лікування аміодароном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ (у зв’язку з пролонгацією реполярізації) з появою зубця U та деформацією зубця Т. Ці зміни не є проявом токсичності препарату.

У пацієнтів літнього віку можливе значне зменшення частоти серцевих скорочень.

Лікування препаратом необхідно припинити в разі виникнення AV-блокади ІІ або ІІІступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади.

Аміодарон має низький проаритмічний ефект, який проявляється в основному при застосуванні з препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Повідомлялося про випадки виникнення нової або загострення існуючої аритмії при лікуванні аміодароном, іноді з летальним наслідком; важливо брати до уваги ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією. Незважаючи на те, що аміодарон може спричиняти подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» незначна.

Перед початком лікування кожному пацієнту необхідно провести ЕКГ, визначити рівень калію в плазмі крові. Гіпокаліємію та інші порушення електролітного балансу необхідно скоригувати до початку прийому аміодарону та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів у крові та клінічний моніторинг стану пацієнта протягом застосування препарату.

Аміодарон може підвищити поріг дефібриляції та/або поріг електрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібриляторами або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристрою. Рекомендовано проводити регулярні тести для забезпечення належного функціонування пристрою після початку лікування препаратом або зміни дозування.

Ендокринні ефекти

Застосування аміодарону може спричинити розвиток гіпертиреозу/гіпотиреозу, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі (в т.ч. у сімейному), у пацієнтів літнього віку. Тому слід проводити ретельну клінічну і лабораторну оцінку функції щитовидної залози до початку лікування, під час лікування (кожні 6 місяців) та протягом кількох місяців після завершення лікування, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з історією вузлових утворень, зоба або інших дисфункцій щитовидної залози.

При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити вимір рівня ТТГ у сироватці крові.

Аміодарон містить йод (у 200 мг препарату міститься приблизно 75 мг йоду), тому він може впливати на результати тестів накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, однак інтерпретація результатів функціональних тестів щитовидної залози (рівень гормонів fТ3, fТ4, ТТГ) залишається можливою.

Аміодарон інгібує у периферичних тканинах перетворення тироксину (Т4) в трийодтиронін (Т3) і може призвести до ізольованих біохімічних змін (збільшення рівня fТ4, незначне зниження/норма рівня fT3 в сироватці крові) у клінічно еутиреоїдних пацієнтів. У таких випадках немає причин припиняти лікування аміодароном, якщо немає ніяких клінічних або подальших лабораторних (TТГ) свідоцтв захворювання щитовидної залози.

Гіпотиреозслід запідозрити при наявності наступних клінічних ознак: збільшення ваги, непереносимість холоду, зниження активності, надмірна брадикардія. Діагноз підтверджується збільшенням в сироватці крові рівня ТТГ, проведенням функціональної проби з тиреотропін-рилізинг гормоном. Рівні Т3 і Т4 можуть бути низькими.

Еутиреоїдний стан, як правило, відновлюється через 1-3 місяці після припинення лікування аміодароном.

У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненнігіпотиреозу лікування аміодароном може бути продовжено у поєднанні з левотироксином, дози якого коригуються відповідно до рівнів гормонів щитовидної залози.

Гіпертиреоз може виникнути в ході лікування аміодароном або через кілька місяців після його припинення. Про появу клінічних ознак, таких як безпричинна втрата ваги, астенія, занепокоєння, збільшення частоти серцевих скорочень, розвиток аритмії, стенокардії, серцевої недостатності, слід негайно повідомити лікаря. Також можлива недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів, у пацієнтів літнього віку - розвиток психічних симптомів, навіть тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується значним зниженням рівня ТТГ, підвищеням T3 в сироватці крові та зниженою продукцією ТТГ при проведенні функціональної проби з тиреотропін-рилізинг гормоном. Підвищення рівня зворотного Т3 в сироватці крові також можливе. У випадках підтвердженого гіпертиреозу терапію аміодароном слід обов’язково припинити. Клінічне одужання зазвичай відбувається протягом кількох місяців та передує нормалізації показників функції щитовидної залози. Повідомлялось про випадки летального перебігугіпертиреозу

У випадках тяжкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути доцільність застосування антитиреоїдних препаратів (на початковому етапі можливі високі дози), при неефективності - у поєднанні з високими дозами кортикостероїдів (наприклад, 1 мг/кг преднізолону) протягом кількох тижнів.

Порушення з боку органів зору

У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії та/або невриту зорового нерва, спричинених аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти. В подальшому рекомендується щорічне офтальмологічне обстеження таких пацієнтів.

Гепатобіліарні ефекти

Прийом аміодарону може спричинити різні ефекти з боку печінки, включаючи цироз, гепатит, жовтяницю та печінкову недостатність, іноді з летальним наслідком (в основному при довгостроковій терапії, іноді на початку лікування, особливо після внутрішньовенного введення аміодарону). Тому до початку лікування, під час лікування Аритмілом рекомендується регулярно (кожні 6 місяців) перевіряти функцію печінки (активність трансаміназ) для раннього виявлення її ураження.

На початку лікування можливе ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (в 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно.

Можливі випадки гострих ушкоджень печінки з підвищенням рівня сироваткових трансаміназ та/або жовтяницею; в таких випадках лікування слід припинити.

Повідомлялося про випадки хронічного ураження печінки при тривалому лікуванні аміодароном. При лікуванні аміодароном понад 6місяців при зміні лабораторних показників, що можуть бути помірними (підвищення у 1,5-5 разів рівня сироваткових трансаміназ), та/або появі клінічних ознак (можлива гепатомегалія) слід запідозрити можливість хронічного ураження печінки. Клінічні та лабораторні аномалії зазвичай регресують після відміни препарату, однак у поодиноких випадках повідомлялося про летальний наслідок. Гістологічні ознаки можуть відповідати псевдоалкогольному гепатиту або цирозу печінки.

Не бажано вживати алкоголь під час лікування Аритмілом, хоча повідомлень про потенціювання негативного впливу на печінку не було.

Порушення з боку нервової системи

Аміодарон при тривалому застосуванні може спричинити розвиток периферичної сенсомоторної нейропатії та/або міопатії, зазвичай зворотних після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і статися лише через кілька місяців після відміни препарату.

Легеневі ефекти

Виникнення задишки та/або непродуктивного кашлю має розглядатися як можлива ознака розвитку легеневої токсичності препарату (гіперчутливий пневмоніт, альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт із пневмонією). Зазвичай погіршення стану відбувається поступово, але можливе швидке прогресування. Більшість випадків було зареєстровано при довгостроковій терапії, лише деякі з них розвинулися незабаром після початку лікування. Надходили повідомлення про летальні випадки проявів легеневої токсичності.

Легеневі порушення в основному зворотні при ранній відміні аміодарону як при застосуванні кортикостероїдів, так і без них. Клінічні симптоми зазвичай зникають протягом кількох тижнів із наступним більш повільним відновленням рентгенологічної картини і функції легень (протягом кількох місяців). Стан деяких пацієнтів може погіршуватися, незважаючи на відміну препарату.

В окремих випадках може спостерігатися плеврит, пов’язаний з інтерстиціальною пневмонією.

У пацієнтів з тяжкими респіраторними порушеннями, особливо з бронхіальною астмою, в окремих випадках може виникати бронхоспазм.

Анестезія

Перед хірургічною операцією необхідно обов’язково попередити анестезіолога, що пацієнт отримував/отримує аміодарон.

При лікуванні аміодароном повідомлялося про поодинокі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому, іноді з летальним наслідком, зазвичай у період безпосередньо після хірургічної операції. Його розвиток може бути спричинений взаємодією з високими концентраціями кисню. Під час примусової вентиляції легень рекомендується ретельний нагляд за такими пацієнтами.

Також тривале застосування аміодарону може підвищити ризик гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.

Дерматологічні ефекти

Пацієнтів слід проінформувати про необхідність уникати дії прямих сонячних променів, УФ-випромінювання та користуватися сонцезахисними засобами під час терапії, оскільки шкіра може стати надмірно чутливою до сонячного світла. Цей ефект може зберігатися протягом кількох місяців після відміни препарату. У більшості випадків симптоми обмежуються поколюванням, печінням і еритемою відкритих ділянок шкіри, але можливі тяжкі фототоксичні реакції з утворенням пухирів.

Лікарські взаємодії(детально в розділі «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)

Для запобігання небажаним ефектам необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.

Не рекомендується застосовувати аміодарон з бета-блокаторами, деякими блокаторами кальцієвих каналів, що знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, дилтіазем), проносними, які стимулюють моторику кишечнику та можуть спричинити гіпокаліємію, фторхінолонами та інгібіторами ВІЛ-протеази.

Також при одночасному застосуванні аміодарону з флекаїнідом необхідно, з огляду на підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаїніду та ретельно моніторувати стан пацієнта.

Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік (ризик підвищення концентрації аміодарону в крові).

Відміна препарату

Після припинення лікування терапевтична концентрація аміодарону може зберігатися в крові протягом кількох тижнів через тривалий період напіввиведення. Слід приймати до уваги, що після подальшого зниження рівня аміодарону у крові аритмії можуть повторюватися. Стан пацієнтів слід регулярно контролювати і після припинення лікування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Оскільки аміодарон діє на щитовидну залозу плода, застосування препарату в період вагітності протипоказане, за винятком випадків, коли користь від його призначення переважає ризики, пов’язані з ним.

Якщо, з огляду на тривалий період напіввиведення аміодарону, приймається рішення про відміну препарату до запланованого зачаття, слід зважити співвідношення реального ризику повторення загрозливих для життя аритмій та можливих ризиків для плода.

Аміодарон проникає в грудне молоко в значній кількості, тому годування груддю протягом лікування препаратом протипоказане.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат може негативно впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами, особливо у пацієнтів з аміодарон-індукованими розладами з боку органів зору та нервової системи.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.

Доза насичення.

Лікування зазвичай слід розпочинати з 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8-10 днів, зменшуючи дозу до 200 мг 2 рази на добу протягом наступного тижня.

У деяких випадках на початку лікування можуть застосовуватися вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають завжди протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.

Підтримуюча доза.

Слід застосовувати мінімальні ефективні дози в залежності від реакції пацієнта на препарат. Після періоду насичення дозу можна зменшити до ½ таблетки (100мг) на добу або 1 таблетки (200 мг) кожні 2 дні. Зрідка пацієнт може потребувати більш високу підтримуючу дозу (до 2таблеток на добу). Підтримуючу дозу слід регулярно передивлятись.

Занадто високі дози під час підтримуючої терапії можуть спричиняти побічні ефекти, які, як вважається, пов’язані з високими рівнями аміодарону та його метаболітів у тканинах організму.

Таблетовану форму препарату застосовують для стабілізації стану та тривалого лікування. Режим прийому препарату визначається лікарем індивідуально.

Пацієнти літнього віку.

Як і для всіх пацієнтів, дуже важливо застосовувати мінімальні ефективні дози. Пацієнти літнього віку можуть проявляти підвищену чутливість до дії Аритмілу навіть при призначенні звичайних доз препарату. Особливу увагу слід приділити моніторингу функції щитовидної залози.

Діти.

Безпека та ефективність аміодарону для дітей на даний час не оцінювалися, тому застосування його дітям не рекомендується.

Передозування.

Описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes», судинної недостатності, ураження печінки.

Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія. У випадку брадикардії можуть бути застосовані бета-адреноміметики, препарати атропіну або глюкагон, при необхідності - кардіостимуляція. У випадку пароксизмальної тахікардії «torsade de pointes» - внутрішньовенне введення солей магнію, кардіостимуляція, спрямована на зниження частоти серцевих скорочень.

Приймаючи до уваги фармакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролювати стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу.

Аміодарон та його метаболіти не видаляються при діалізі.

Побічні реакції.

Кров та лімфатична система.

· Гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія;

· у пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

Серцево-судинна система.

· Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна;

· розвиток або посилення аритмій (у т.ч. типу «torsade de pointes»), іноді з подальшою зупинкою серця, порушення провідності (синоатріальна блокада, AV-блокада різного ступеня) - в основному при застосуванні разом з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків серця або при порушеннях електролітного балансу;

· у деяких випадках - виражена брадикардія, у виняткових випадках - зупинка синусового вузла, що вимагає відміни лікування, особливо у пацієнтів із дисфункцією синусового вузла та/або у пацієнтів літнього віку;

· васкуліти.

Ендокринна система(див. розділ «Особливості застосування»).

· Гіпотиреоїдизм, гіпертиреоїдизм, іноді з летальним наслідком;

· синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH), особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію.

Органи зору.

· Мікровідкладення в епітелії рогівки, зазвичай у ділянці під зіницею, які помітні, як правило, лише при обстеженні щілинною лампою та проявляються кольоровим ореолом в сліпучому світлі або нечіткістю зору. Мікровідкладення на рогівці складаються з комплексу ліпідних нашарувань, зникають після відміни препарату та не потребують припинення лікування;

· невропатія/неврит зорового нерва, що може призвести до сліпоти (див. розділ «Особливості застосування»).

Травний тракт.

· Гастроінтестинальні розлади (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають в період насичення препаратом та зникають при зменшенні дози.

Гепатобіліарна система(див. розділ «Особливості застосування»).

· Ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові на початку лікування, зазвичай помірне (у 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно;

· гостре ураження печінки з високим рівнем активності трансаміназ у сироватці крові та/або жовтяницею, в т.ч. гостра печінкова недостатність, іноді з летальним наслідком;

· хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольні гепатити, цироз), іноді з летальним наслідком.

Імунна система.

· Ангіоневротичний набряк;

· реакції гіперчутливості до будь-якого компоненту препарату.

Нервова система.

· Екстрапірамідний тремор (поява якого може потребувати зменшення дози чи відміни препарату), кошмарні сновидіння, порушення сну;

· периферичні сенсомоторні нейропатії та/або міопатії, зазвичай зворотні після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»);

· мозочкова атаксія (регресує після зменшення дози чи відміни препарату), доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина мозку), головний біль, вертиго.

Репродуктивна система.

· Епідидиміти, орхіти, імпотенція.

Сечовидільна система.

· Ураження нирок.

Дихальна система.

· Прояви токсичного впливу на легеневу тканину (гіперсенситивний пневмоніт, альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією), іноді з летальним наслідком (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнтам при появі диспное (може бути тяжким і не пояснюватися чинним серцевим статусом) або непродуктивного кашлю як ізольовано, так і з погіршенням загального стану (втома, зменшення маси тіла, підвищення температури), слід провести рентгенографію грудної клітки, функціональні дихальні тести. Слід розглянути у таких випадках необхідність відміни аміодарону і доцільність призначення глюкокортикостероїдів. Такі пневмопатії можуть призводити до фіброзу легенів;

· тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром), можливо, при взаємодії з високим вмістом кисню, іноді з летальним наслідком;

· бронхоспазм у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю, передусім у пацієнтів з бронхіальною астмою.

Повідомлялось про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.

Шкіра та підшкірна клітковина.

· Фотосенсибілізація (див. розділ «Особливості застосування»);

· сірувата або блакитнувата пігментація відкритих ділянок шкіри, особливо обличчя, у випадках тривалого лікування високими дозами препарату; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає (протягом 10-24 місяців);

· еритема під час радіотерапії; висипання, зазвичай неспецифічні, ексфоліативний дерматит (причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогоднішній день чітко не встановлений); алопеція, кропив’янка.

Лабораторні дослідження.

· Підвищення рівня креатиніну в крові; гіпонатріємія (може свідчити про розвиток SIADH).

Побічні реакції препарату зазвичай залежать від дози, тому потрібно з обережністю визначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу, щоб запобігти або знизити до мінімуму ризик виникнення небажаних ефектів.

Термін придатності.4 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.По 10 таблеток у блістері, по 2, 3 або 5 блістерів у пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності .

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.


ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

Аритмил

(ARYTMIL)

Состав:

действующее вещество:амиодарона гидрохлорид;

1 таблетка содержит 200 мг амиодарона гидрохлорида (в пересчете на сухое 100 % вещество);

вспомогательные вещества: крахмал кукурузный, целлюлоза микрокристаллическая, кальция стеарат, повидон, лактозы моногидрат.

Лекарственная форма.Таблетки.

Основные физико-химические свойства: таблетки круглой формы, белого или почти белого цвета, с плоской поверхностью со скошенными краями и риской.

Фармакотерапевтическая группа.

Кардиологические препараты. Антиаритмические препараты III класса.

Код АТ Х С01BD01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Антиаритмический препарат III класса. Антиаритмическое действие обусловлено увеличением 3 фазы потенциала действия, в основном, за счет блокады калиевых каналов мембран кардиомиоцитов, а также кальциевых каналов, замедлением проводимости по AV-узлу и снижением автоматизма синусового узла. В незначительной степени блокирует открытые и инактивированные натриевые каналы и замедляет быстрый входной натриевый поток. Препарат неконкурентно блокирует альфа- и бета-адренорецепторы в основном миокарда, что также способствует замедлению синоатриальной, предсердной и AV-проводимости, не влияя на внутрижелудочковую проводимость. Амиодарон увеличивает рефракторный период и уменьшает возбудимость миокарда. Замедляет проведение возбуждения и удлиняет рефрактерный период дополнительных предсердно-желудочковых путей. Антиангинальное действие амиодарона обусловлено снижением потребления кислорода миокардом за счет уменьшения частоты сердечных сокращений и снижения общего периферического сопротивления сосудов. Амиодарон не вызывает значительного отрицательного инотропного эффекта.

Фармакокинетика.

Амиодарон имеет большой объем распределения. В первые дни назначения препарат накапливается практически во всех тканях, особенно в жировых включениях, печени, селезенке, легких. Через несколько дней происходит выведение амиодарона из организма. Стабильная концентрация достигается в пределах от 1 до нескольких месяцев, в зависимости от индивидуальных особенностей пациента. Амиодарон выводится с желчью и калом. Почечная экскреция незначительна. Период полувыведения составляет 20-100суток. После прекращения лечения амиодароном его выведение из организма продолжается в течение нескольких месяцев. Амиодарон содержит йод, поэтому при метаболизме в печени происходит отщепление йода и выделение его с мочой в виде солей. Основная часть амиодарона и его метаболитов выделяются через кишечник более 30 суток. После отмены препарата его эффективное действие продолжается в течение нескольких дней или даже недель.

Клинические характеристики.

Показания.

Профилактика рецидивов:

· желудочковой тахикардии, которая представляет угрозу для жизни больного: лечение необходимо начинать в условиях стационара при наличии постоянного контроля за состоянием пациента;

· симптоматической желудочковой тахикардии (документально подтвержденной), которая приводит к нетрудоспособности;

· суправентрикулярной тахикардии (документально подтвержденной), которая требует лечения, и в тех случаях, когда другие препараты не имеют терапевтического эффекта или противопоказаны;

· фибрилляции желудочков.

Лечение суправентрикулярной тахикардии: замедление или уменьшение фибрилляции или трепетания предсердий.

Ишемическая болезнь сердца и/или нарушения функции левого желудочка (см. раздел «Фармакодинамика»).

Противопоказания.

· Гиперчувствительность к йоду и/или амиодарону, к другим компонентам препарата;

· синусовая брадикардия (< 50-55 сокращений/мин), синоатриальная блокада, синдром слабости синусового узла при отсутствии искусственного водителя ритма (опасность остановки синусового узла);

· тяжелые нарушения проводимости (AV-блокада II и III степени, бифасцикулярная или трифасцикулярная блокада) при отсутствии искусственного водителя ритма;

· нарушения функции щитовидной железы (гипотиреоз, гипертиреоз). До начала лечения функцию щитовидной железы следует проверять всем пациентам;

· одновременное применение с препаратами, способными вызывать полиморфную желудочковую тахикардию типа «torsade de pointes»:

- антиаритмические препараты IА класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);

- антиаритмические препараты III класса (соталол, дофетилид, ибутилид);

-другие препараты, такие как соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, дифеманил, доласетрон (внутривенно), эритромицин (внутривенно), мизоластин, моксифлоксацин, спирамицин (внутривенно), винкамин (внутривенно), торемифен, некоторые нейролептики (подробно в разделе «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

В связи с длительным периодом полувыведения амиодарона возможность взаимодействия существует не только при сопутствующей терапии с другими лекарственными средствами в процессе лечения, но и в течение нескольких месяцев после отмены амиодарона.

Амиодарон является ингибитором CYP3A, поэтому препараты или вещества, являющиеся субстратами, ингибиторами, индукторами CYP3A, могут иметь взаимодействия с амиодароном. Это особенно важно для препаратов, применение которых связано с риском развития серьезных токсических эффектов, таких как, например,другие антиаритмические средства

Наиболее значимыми являются взаимодействия амиодарона с пероральными антикоагулянтами, дигоксином, фенитоином, препаратами, удлиняющими интервал QT.

·Антиаритмические препараты.

Увеличивается миокардиальная депрессия при совместном применении нескольких антиаритмических препаратов.

·Пероральные антикоагулянты .

Амиодарон повышает плазменные концентрации пероральных антикоагулянтов (в т.ч. варфарина) за счет ингибирования CYP2C9. Усиление эффекта пероральных антикоагулянтов с повышением риска кровотечения диктует необходимость более частого контроля уровня протромбина в крови и коррекции доз антикоагулянтов в период лечения амиодароном и еще в течение 8 дней после отмены препарата.

·Фенитоин (фосфенитоин).

Возможно увеличение плазмового уровня фенитоина (за счет ингибирования CYP2C9) с развитием симптомов передозировки (в частности, неврологического характера). Необходим клинический мониторинг и снижение дозы фенитоина при появлении признаков передозировки; по возможности - определение уровня фенитоина в плазме крови.

·Сердечные гликозиды (препараты наперстянки) .

Возможны нарушения автоматизма (выраженная брадикардия) и атриовентрикулярной проводимости (синергизм действия); возможно увеличение концентрации дигоксина в плазме крови (из-за снижения его клиренса) и повышение риска токсичности дигоксина. Необходим клинический, электрокардиографический и лабораторный контроль (по возможности определение уровня дигоксина в плазме крови) для раннего выявления признаков гликозидной интоксикации; может возникнуть необходимость снижения дозы дигоксина вдвое.

Одновременное применение двух лекарственных средств, каждый из которых способствует возникновению желудочковой тахикардии типа «torsade de pointes», обычно противопоказано.

Однакометадон инекотор ые противопаразитарные препараты (галофантрин, люмефантрин, пентамидин) являются исключением из этого правила и только не рекомендованы к применению вместе с другими средствами, способствующими возникновению желудочковой тахикардии типа «torsade de pointes».

Комбинированная терапия со следующими препаратами в связи с пролонгацией интервала QT и повышением риска развития полиморфной пароксизмальной желудочковой тахикардии типа « пируэт» («torsade de pointes»)противопоказана

· Антиаритмические препараты класса IА, например, хинидин, гидрохинидин, прокаинамид, дизопирамид;

· антиаритмические препараты класса III, например, дофетилид, ибутилид, соталол, бретилий;

· другие препараты, не имеющие антиаритмической активности, включая макролидные антибиотики (эритромицин для внутривенного введения, спирамицин), ко-тримоксазол для парентерального введения, винкамин (внутривенно), цизаприд, бепридил, соединения мышьяка, дифеманил, доласетрон (внутривенно);

· некоторые антипсихотические средства (хлорпромазин, циамемазин, левопромазин, тиоридазин, трифлуоперазин, амисульприд, сульпирид, тиаприд, вералиприд, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, пимозид, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сультоприд, тразодон, зуклопентиксол);

· препараты лития и трициклические антидепрессанты, например, доксепин, мапротилин, амитриптилин;

· некоторые антигистаминные препараты, например, лоратадин, терфенадин, астемизол, мизоластин;

· противомалярийные препараты, например, хинин, мефлохин, хлорохин;

· моксифлоксацин, спарфлоксацин, торемифен.

Фторхинолоны

Сообщалось о случаях удлинения интервала QT с/без развития «torsade de pointes» при приеме амиодарона с фторхинолонами. Одновременного применения амиодарона с фторхинолонами следует избегать (комбинация с моксифлоксацином, спарфлоксацином противопоказана, см. выше). Если такая комбинация неизбежна, необходим тщательный предварительный контроль интервала QT и постоянный ЭКГ-контроль.

Комбинированная терапия со следующими препаратамине рекомендуется

· Бета-адреноблокаторы, кроме соталола (противопоказанная комбинация) и эсмолола (комбинация требует осторожности при применении), и некоторые ингибиторы кальциевых каналов, снижающие ЧСС (дилтиазем, верапамил): возможно потенцирование негативных хронотропных эффектов и замедление проводимости с развитием выраженной брадикардии, AV-блокады, увеличение риска желудочковых аритмий, особенно «torsade de pointes». Если такая комбинация неизбежна, необходим тщательный предварительный контроль интервала QT и постоянный ЭКГ-контроль в процессе лечения;

· стимулирующие слабительные, которые могут привести к гипокалиемии, увеличивая тем самым риск «torsade de pointes» следует применять другие виды слабительных;

· ингибиторы ВИЧ-протеазы: амиодарон метаболизируется изоферментами цитохрома Р450 CYP3A4 и CYP2C8, поэтому возможны взаимодействия с ингибиторами этих ферментов, в частности с ингибиторами CYP3A4, такими как ингибиторы ВИЧ-протеазы. Комбинация может привести к торможению метаболизма амиодарона, увеличению его концентрации и повышению риска серьезных побочных эффектов (например, аритмии). Такую комбинацию следует избегать. Если такая комбинация необходима, состояние пациента следует тщательно контролировать;

· метадон: повышенный риск желудочковых аритмий, в частности типа «torsade de pointes». Необходим контроль ЭКГ и клинический контроль.

Комбинированная терапия с о следующими препаратами требуетмер предосторожности

·Другие лекарственные средства, которые могут вызвать гипокалиемию и тем самым повысить риск пароксизмальной тахикардии типа «torsade de pointes»:

- диуретики, изолировано или в комбинации;

- системные глюкокортикоиды и минералокортикоиды, тетракозактид;

- амфотерицин В (внутривенно).

Следует предупреждать возникновение гипокалиемии и по необходимости коррегировать ее; контролировать уровень электролитов в крови, интервал QT и появление волн U на ЭКГ. Допустимо увеличение интервала QT до 450 мс или не более чем на 25% от первоначальной величины.

В случае возникновения пароксизмальной тахикардии типа «torsade de pointes» не следует применять антиаритмические препараты, а следует проводить желудочковую кардиостимуляцию, направленную на снижение частоты сердечных сокращений, возможно внутривенное введение препаратов магния.

·Общая анестезия или высокие дозы кислородной терапии

-Описаны случаи тяжелых осложнений у пациентов при проведении общей анестезии: брадикардия, не коррегируемая атропином, артериальная гипотензия, нарушение проводимости, снижение сердечного выброса;

- редкие случаи тяжелых респираторных осложнений, иногда с летальным исходом (острый респираторный дистресс-синдром взрослых), наблюдались обычно в ранний послеоперационный период, возможно, из-за взаимодействия с высокой концентрацией кислорода во время принудительной вентиляции.

·Эсмолол

Возможно нарушение автоматизма, проводимости и сократительной способности сердца вследствие угнетения симпатических компенсаторных механизмов. Необходим клинический и электрокардиографический контроль состояния пациента.

·Другие препараты, вызывающие брадикардию

Кроме указанных выше бета-блокаторов, кроме соталола (противопоказанная комбинация), блокаторов кальциевых каналов, сердечных гликозидов, амиодарон взаимодействует с клонидином, гуанфацином, ингибиторами холинэстеразы (донепезил, галантамин, ривастигмин, такрин, амбемоний, пиридостигмин, неостигмин), пилокарпином с повышением риска развития чрезмерной брадикардии (аддитивные эффекты), желудочковых нарушений ритма, особенно пароксизмальной тахикардии типа «torsade de pointes». Рекомендуется клинический и электрокардиографический контроль состояния пациента.

·Субстраты Р-гликопротеина, в т.ч. дабигатран: поскольку амиодарон является ингибитором Р-гликопротеина, при одновременном применении возможно увеличение концентрации субстратов Р-гликопротеина в крови и риска их побочных реакций. С повышением концентрации дабигатрана в плазме крови возрастает риск кровотечений, поэтому необходим клинический мониторинг и коррекция дозы дабигатрана (не выше 150мг/сут).

·Препараты, которые метаболизируются системой цитохрома Р450 3А4

Возможно повышение концентрации этих препаратов в плазме крови из-за угнетения их метаболизма в печени и, как следствие, возможно усиление их фармакодинамических эффектов и/или токсичности, что может требовать снижения их доз:

-циклоспорин:возможно повышение уровня циклоспорина в плазме крови в 2 раза; необходима коррекция дозы для поддержания терапевтической концентрации препарата в плазме крови;

-фентанил: амиодарон может потенцировать эффекты фентанила, увеличивая тем самым риск его токсичности;

-теофиллин: повышение концентрации теофиллина в крови с повышением риска развития его побочных реакций;

-бупивакаин, левобупивакаин, прилокаин, ропивакаин, лидокаин:специфические исследования взаимодействия местных анестетиков с антиаритмическими препаратами класса III (например, амиодароном) не проводились, но рекомендуется соблюдать осторожность при такой комбинации - следует тщательно контролировать состояние пациента, ЭКГ, поскольку повышается риск миокардиальной депрессии;

-макролиды (например, кларитромицин, азитромицин, рокситромицин): такая комбинация должна основываться на тщательной оценке потенциальных рисков и пользы для каждого пациента из-за повышенного риска развития желудочковой аритмии, в частности желудочковой тахикардии типа «torsade de pointes» необходим контроль ЭКГ и клинический мониторинг пациента в течение одновременного применения этих препаратов;

-орлистат:возможно снижения уровня амиодарона и его активных метаболитов в плазме крови. Необходим клинический контроль, контроль ЭКГ; может возникнуть необходимость коррекции дозы амиодарона;

- статины, которые метаболизируются с помощью CYPЗА4 (в т.ч. симвастатин, аторвастатин, ловастатин):дозозависимое повышение риска рабдомиолиза. В случае применения симвастатина доза его не должна превышать 20мг в сутки. Если при применении препарата в такой дозе не удается достичь терапевтического эффекта, необходимо назначить другой статин, который не взаимодействует с амиодароном;

-другие препараты, метаболизирующиеся CYP3A4:такролимус (риск нефротоксичности), силденафил (риск усиления его побочных эффектов), триазолам, мидазолам (риск развития психомоторных эффектов), дигидроэрготамин, эрготамин, колхицин; необходима коррекция дозы.

·Антагонисты H2-гистаминовых рецепторов (циметидин), азольные противогрибковые препараты (кетоконазол, итраконазол) , телитромицин ингибируют CYP3A и могут увеличивать уровни амиодарона в крови, повышая риск вентрикулярных аритмий.

·Клопидогрел:поскольку клопидогрел метаболизируется CYP3A4 в печени до своей активной формы, сопутствующее применение амиодарона может привести к неэффективности торможения агрегации тромбоцитов.

·Грейпфрутовый сокингибирует цитохром Р450 3А4, что может привести к повышению концентрации амиодарона в плазме крови. Следует избегать его применения при лечении амиодароном.

·Флекаинид:возможно увеличение уровня флекаинида в плазме крови вследствие ингибиции амиодароном цитохрома CYP 2D6; необходима коррекция дозы.

·Взаимодействие с другими субстратами изоферментов цитохрома Р450: в исследованияхin vitro показано, что амиодарон также является ингибитором CYP1A2, CYP2C19 и CYP2D6 посредством его основного метаболита. Амиодарон может повышать концентрацию в плазме крови препаратов, метаболизм которых зависит от CYP1A2, CYP2C19 и CYP2D6, например, декстрометорфан, метопролол.

Особенности применения.

Пациентам с редкими наследственными проблемами непереносимости галактозы, лактазной недостаточностью, синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции не следует принимать препарат из-за содержания в нем лактозы.

Амиодарон может вызывать серьезные побочные реакции со стороны органов зрения, сердца, легких, печени, щитовидной железы, кожи, периферической нервной системы. Поскольку возникновение этих реакций может быть отсрочено во времени, состояние пациентов при длительном лечении следует тщательно контролировать. Учитывая, что нежелательные проявления являются дозозависимыми, при поддерживающей терапии следует применять минимальные эффективные дозы.

Сердечные эффекты и нарушения электролитного баланса

Следует с осторожностью применять препарат пациентам пожилого возраста, пациентам, получающим сердечные гликозиды, из-за риска развития тяжелой брадикардии, тяжелых нарушений проводимости с возможным возникновением идиовентрикулярного ритма, особенно при применении высоких доз. При возникновении таких состояний лечение препаратом следует прекратить, возможно применение бета-адреномиметиков или глюкагона, при необходимости - кардиостимуляция. Учитывая длительный период полувыведения амиодарона, при тяжелой брадикардии целесообразно рассмотреть возможность подключения искусственного водителя ритма.

Применение таблетированной формы амиодарона не противопоказано при латентной или манифестирующей сердечной недостаточности, однако следует проявлять осторожность, поскольку существующая сердечная недостаточность может усилиться. В таких случаях Аритмил следует применять в комплексе с соответствующими препаратами.

На фоне лечения амиодароном возможны изменения ЭКГ: удлинение интервала QT (в связи с пролонгацией реполяризации) с появлением зубца U и деформацией зубца Т. Эти изменения не являются проявлением токсичности препарата.

У пациентов пожилого возраста возможно значительное уменьшение частоты сердечных сокращений.

Лечение препаратом необходимо прекратить в случае возникновения AV-блокады II или III степени, синоатриальной блокады или бифасцикулярной блокады.

Амиодарон имеет низкий проаритмический эффект, который проявляется в основном при применении с препаратами, удлиняющими период реполяризации желудочков или при нарушениях электролитного баланса (особенно при гипокалиемии). Сообщалось о случаях возникновения новой или обострения существующей аритмии при лечении амиодароном, иногда с летальным исходом; важно принимать во внимание ситуации, которые могут ассоциироваться с гипокалиемией. Несмотря на то, что амиодарон может вызывать удлинение интервала QT, его способность провоцировать пароксизмальную желудочковую тахикардию типа «torsade de pointes» незначительна.

Перед началом лечения каждому пациенту необходимо провести ЭКГ, определить уровень калия в плазме крови. Гипокалиемию и другие нарушения электролитного баланса необходимо скорректировать до начала приема амиодарона и осуществлять мониторинг ЭКГ, содержания электролитов в крови и клинический мониторинг состояния пациента в течение применения препарата.

Амиодарон может повысить порог дефибрилляции и/или порог электрокардиостимуляции у пациентов с имплантированными кардиовертерами-дефибрилляторами или кардиостимуляторами, что может негативно повлиять на эффективность устройства. Рекомендовано проводить регулярные тесты для обеспечения надлежащего функционирования устройства после начала лечения препаратом или изменения дозировки.

Эндокринные эффекты

Применение амиодарона может вызвать развитие гипертиреоза/гипотиреоза, особенно у пациентов с дисфункцией щитовидной железы в анамнезе (в т.ч. в семейном), у пациентов пожилого возраста. Поэтому следует проводить тщательную клиническую и лабораторную оценку функции щитовидной железы до начала лечения, во время лечения (каждые 6 месяцев) и в течение нескольких месяцев после завершения лечения, особенно пациентам пожилого возраста, пациентам с историей узловых образований, зоба или других дисфункций щитовидной железы.

При подозрении на дисфункцию щитовидной железы следует проводить измерение уровня ТТГ в сыворотке крови.

Амиодарон содержит йод (в 200 мг препарата содержится приблизительно 75 мг йода), поэтому он может влиять на результаты тестов накопления радиоактивного йода в щитовидной железе, однако интерпретация результатов функциональных тестов щитовидной железы (уровень гормонов fТ3, fТ4, ТТГ) остается возможной.

Амиодарон ингибирует в периферических тканях превращение тироксина (Т4) в трийодтиронин (Т3) и может привести к изолированным биохимическим изменениям (увеличение уровня fТ4, незначительное снижение/норма уровня fT3 в сыворотке крови) у клинически эутиреоидных пациентов. В таких случаях нет причин прекращать лечение амиодароном, если нет никаких клинических или последующих лабораторных (TТГ) свидетельств заболевания щитовидной железы.

Гипотиреозследует заподозрить при наличии следующих клинических признаков: увеличение веса, непереносимость холода, снижение активности, чрезмерная брадикардия. Диагноз подтверждается увеличением в сыворотке крови уровня ТТГ, проведением функциональной пробы с тиреотропин-рилизинг гормоном. Уровни Т3 и Т4 могут быть низкими.

Эутиреоидное состояние, как правило, восстанавливается через 1-3 месяца после прекращения лечения амиодароном.

В ситуациях, угрожающих жизни, при возникновениигипотиреоза лечение амиодароном может быть продолжено в сочетании с левотироксином, дозы которого корректируются в соответствии с уровнями гормонов щитовидной железы.

Гипертиреоз может возникнуть в ходе лечения амиодароном или через несколько месяцев после его прекращения. О появлении клинических признаков, таких как безпричинная потеря веса, астения, беспокойство, увеличение частоты сердечных сокращений, развитие аритмии, стенокардии, сердечной недостаточности следует немедленно сообщить врачу. Также возможна недостаточная эффективность антиангинальных и/или антиаритмических лекарственных средств, у пациентов пожилого возраста - развитие психических симптомов, даже тиреотоксикоза. Диагноз подтверждается значительным снижением уровня ТТГ, повышением T3 в сыворотке крови и пониженной продукцией ТТГ при проведении функциональной пробы с тиреотропин-рилизинг гормоном. Повышение уровня обратного Т3 в сыворотке крови также возможно. В случаях подтвержденногогипертиреоза терапию амиодароном следует обязательно прекратить. Клиническое выздоровление обычно происходит в течение нескольких месяцев и предшествует нормализации показателей функции щитовидной железы. Сообщалось о случаях летального течениягипертиреоза

В случаях тяжелой тиреоидной гиперактивности необходимо рассмотреть целесообразность применения антитиреоидных препаратов (на начальном этапе возможны высокие дозы), при неэффективности - в сочетании с высокими дозами кортикостероидов (например, 1 мг/кг преднизолона ) в течение нескольких недель.

Нарушения со стороны органов зрения

В случае ухудшения четкости зрения или снижения остроты зрения следует немедленно провести полное офтальмологическое обследование, включая обследование глазного дна. Необходимо прекратить прием амиодарона в случае появления нейропатии и/или неврита зрительного нерва, вызванных амиодароном, поскольку существует риск их прогрессирования до полной слепоты. В дальнейшем рекомендуется ежегодное офтальмологическое обследование таких пациентов.

Гепатобилиарные эффекты

Прием амиодарона может вызывать различные эффекты со стороны печени, включая цирроз, гепатит, желтуху и печеночную недостаточность, иногда с летальным исходом (в основном при долгосрочной терапии, иногда в начале лечения, особенно после внутривенного введения амиодарона). Поэтому до начала лечения, во время лечения Аритмилом рекомендуется регулярно (каждые 6 месяцев) проверять функцию печени (активность трансаминаз) для раннего выявления ее поражения.

В начале лечения возможно изолированное повышение активности трансаминаз в сыворотке крови, обычно умеренное (в 1,5-3 раза выше нормы). Нормализация этих показателей происходит при снижении дозы или даже спонтанно.

Возможны случаи острых повреждений печени с повышением уровня сывороточных трансаминаз и/или желтухой; в таких случаях лечение следует прекратить.

Сообщалось о случаях хронического повреждения печени при длительном лечении амиодароном. При лечении амиодароном более 6 месяцев при изменении лабораторных показателей, которые могут быть умеренными (повышение в 1,5-5 раз уровня сывороточных трансаминаз), и/или появлении клинических признаков (возможна гепатомегалия) следует заподозрить возможность хронического поражения печени. Клинические и лабораторные аномалии обычно регрессируют после отмены препарата, однако в единичных случаях сообщалось о летальном исходе. Гистологические признаки могут соответствовать псевдоалкогольному гепатиту или циррозу печени.

Нежелательно употреблять алкоголь во время лечения Аритмилом, хотя сообщений о потенцировании негативного влияния на печень не было.

Нарушения со стороны нервной системы

Амиодарон при длительном применении может вызвать развитие периферической сенсомоторной нейропатии и/или миопатии, обычно обратимых после отмены препарата. Однако восстановление может быть неполным, очень медленным и появиться лишь через несколько месяцев после отмены препарата.

Легочные эффекты

Возникновение одышки и/или непродуктивного кашля должно рассматриваться как возможный признак развития легочной токсичности препарата (гиперчувствительный пневмонит, альвеолярный/интерстициальный пневмонит или фиброз, плеврит, облитерирующий бронхиолит с пневмонией). Обычно ухудшение состояния происходит постепенно, но возможно быстрое прогрессирование. Большинство случаев было зарегистрировано при долгосрочной терапии, только некоторые из них развились вскоре после начала лечения. Поступали сообщения о летальных случаях проявлений легочной токсичности.

Легочные нарушения в основном обратимые при ранней отмене амиодарона как при применении кортикостероидов, так и без них. Клинические симптомы обычно исчезают в течение нескольких недель с последующим более медленным восстановлением рентгенологической картины и функции легких (в течение нескольких месяцев). Состояние некоторых пациентов может ухудшаться, несмотря на отмену препарата.

В отдельных случаях может наблюдаться плеврит, связанный с интерстициальной пневмонией.

У пациентов с тяжелыми респираторными нарушениями, особенно с бронхиальной астмой, в отдельных случаях может возникать бронхоспазм.

Анестезия

Перед хирургической операцией необходимо обязательно предупредить анестезиолога, что пациент получал/получает амиодарон.

При лечении амиодароном сообщалось о единичных случаях острого респираторного дистресс-синдрома, иногда с летальным исходом, обычно в период непосредственно после хирургической операции. Его развитие может быть вызвано взаимодействием с высокими концентрациями кислорода. Во время принудительной вентиляции легких рекомендуется тщательное наблюдение за такими пациентами.

Также длительное применение амиодарона может повысить риск гемодинамических побочных эффектов, связанных с общей или местной анестезией, таких как брадикардия, артериальная гипотензия, снижение минутного объема сердечного выброса и нарушение проводимости.

Дерматологические э ффект ы

Пациентов следует проинформировать о необходимости избегать воздействия прямых солнечных лучей, УФ-излучения и пользоваться солнцезащитными средствами во время терапии, так как кожа может стать чрезмерно чувствительной к солнечному свету. Этот эффект может сохраняться в течение нескольких месяцев после отмены препарата. В большинстве случаев симптомы ограничиваются покалыванием, жжением и эритемой открытых участков кожи, но возможны тяжелые фототоксические реакции с образованием пузырей.

Лекарственные взаимодействия(детально в разделе «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»)

Для предотвращения нежелательных эффектов необходимо тщательно назначать сопутствующую терапию, учитывая клинически значимые взаимодействия амиодарона.

Не рекомендуется применять амиодарон с бета-блокаторами, некоторыми блокаторами кальциевых каналов, снижающими частоту сердечных сокращений (верапамил, дилтиазем), слабительными, стимулирующими моторику кишечника и которые могут вызвать гипокалиемию, фторхинолонами и ингибиторами ВИЧ-протеазы.

Также при одновременном применении амиодарона с флекаинидом необходимо, учитывая повышение плазменного уровня последнего, соответственно уменьшать дозу флекаинида и тщательно мониторировать состояние пациента.

Во время лечения амиодароном не рекомендуется употреблять грейпфрутовый сок (риск повышения концентрации амиодарона в крови).

Отмена препарата

После прекращения лечения терапевтическая концентрация амиодарона может сохраняться в крови в течение нескольких недель из-за длительного периода полувыведения. Следует принимать во внимание, что после дальнейшего снижения уровня амиодарона в крови аритмии могут повторяться. Состояние пациентов следует регулярно контролировать и после прекращения лечения.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Поскольку амиодарон действует на щитовидную железу плода, применение препарата в период беременности противопоказано, за исключением случаев, когда польза от его назначения превышает риски, связанные с ним.

Если, учитывая длительный период полувыведения амиодарона, принимается решение об отмене препарата до запланированного зачатия, следует взвесить соотношение реального риска повторения угрожающих жизни аритмий и возможных рисков для плода.

Амиодарон проникает в грудное молоко в значительном количестве, поэтому кормление грудью во время лечения препаратом противопоказано.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Препарат может отрицательно влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами, особенно у пациентов с амиодарон-индуцированными расстройствами со стороны органов зрения и нервной системы.

Способ применения и дозы.

Взрослые.

Доза насыщения.

Лечение обычно следует начинать с 200 мг (1 таблетка) 3 раза в сутки в течение 8-10дней, уменьшая дозу до 200 мг 2 раза в сутки в течение следующей недели.

В некоторых случаях в начале лечения могут применяться более высокие дозы (4-5 таблеток в сутки), которые принимают всегда в течение короткого периода времени и под электрокардиографическим контролем.

Поддерживающая доза.

Следует применять минимальные эффективные дозы в зависимости от реакции пациента на препарат. После периода насыщения дозу можно уменьшить до ½ таблетки (100 мг) в сутки или 1 таблетки (200 мг) каждые 2 дня. Изредка пациенту может требоваться более высокая поддерживающая доза (до 2таблеток в сутки). Поддерживающую дозу следует регулярно пересматривать.

Слишком высокие дозы во время поддерживающей терапии могут вызывать побочные эффекты, которые, как считается, связаны с высокими уровнями амиодарона и его метаболитов в тканях организма.

Таблетированную форму препарата применяют для стабилизации состояния и длительного лечения. Режим приема препарата определяется врачом индивидуально.

Пациенты пожилого возраста.

Как и для всех пациентов, очень важно применять минимальные эффективные дозы. Пациенты пожилого возраста могут проявлять повышенную чувствительность к воздействию Аритмила даже при назначении обычных доз препарата. Особое внимание следует уделить мониторингу функции щитовидной железы.

Дети.

Безопасность и эффективность амиодарона для детей на данное время не оценивались, поэтому применение его детям не рекомендуется.

Передозировка.

Описано несколько случаев синусовой брадикардии, остановки сердца, приступов желудочковой тахикардии, пароксизмальной тахикардии «torsade de pointes», сосудистой недостаточности, повреждения печени.

Лечение: отмена препарата, симптоматическая терапия. В случае брадикардии могут быть применены бета-адреномиметики, препараты атропина или глюкагон, при необходимости - кардиостимуляция. В случае пароксизмальной тахикардии «torsade de pointes» - внутривенное введение солей магния, кардиостимуляция, направленная на снижение частоты сердечных сокращений.

Принимая во внимание фармакокинетический профиль амиодарона, рекомендуется контролировать состояние пациента (особенно сердечную деятельность) в течение длительного времени.

Амиодарон и его метаболиты не выводятся при диализе.

Побочные реакции.

Кровь и лимфатическая система.

· Гемолитическая анемия, апластическая анемия, тромбоцитопения;

· у пациентов, принимавших амиодарон, имели место случаи развития гранулем костного мозга. Клиническое значение этого неизвестно.

Сердечно-сосудистая система.

· Брадикардия, обычно умеренная и дозозависимая;

· развитие или усиление аритмий (в т.ч. типа «torsade de pointes»), иногда с дальнейшей остановкой сердца; нарушение проводимости (синоатриальная блокада, AV-блокада разной степени) - в основном при применении вместе с препаратами, удлиняющими период реполяризации желудочков сердца или при нарушениях электролитного баланса;

· в некоторых случаях - выраженная брадикардия, в исключительных случаях - остановка синусового узла, требующая отмены лечения, особенно у пациентов с дисфункцией синусового узла и/или у пациентов пожилого возраста;

· васкулиты.

Эндокринная система(см. раздел «Особенности применения»).

· Гипотиреоидизм, гипертиреоидизм, иногда с летальным исходом;

· синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (SIADH), особенно если препарат применять одновременно с лекарственными средствами, которые могут индуцировать гипонатриемию.

Орган ы зрения .

· Микроотложения в эпителии роговицы, обычно на участке под зрачком, которые заметны, как правило, лишь при обследовании щелевой лампой и проявляются цветным ореолом в ослепительном свете или нечеткостью зрения. Микроотложения на роговице состоят из комплекса липидных наслоений, исчезают после отмены препарата и не требуют прекращения лечения;

· невропатия/неврит зрительного нерва, что может привести к слепоте (см. раздел «Особенности применения»).

Пищеварительный тракт.

· Гастроинтестинальные расстройства (тошнота, рвота, дисгевзия), обычно возникающие в период насыщения препаратом и исчезают при уменьшении дозы.

Гепатобилиарная система(см. раздел «Особенности применения»).

· Изолированное повышение активности трансаминаз в сыворотке крови в начале лечения, обычно умеренное (в 1,5-3 раза выше нормы). Нормализация этих показателей происходит при снижении дозы или даже спонтанно;

· острые повреждения печени с высоким уровнем активности трансаминаз в сыворотке крови и/или с желтухой, в т.ч. острая печеночная недостаточность, иногда с летальным исходом;

· хронические заболевания печени (псевдоалкогольные гепатиты, цирроз), иногда с летальным исходом.

Иммунная система.

· Ангионевротический отек;

· реакции гиперчувствительности к любому компоненту препарата.

Нервная система.

· Экстрапирамидный тремор (появление которого может потребовать уменьшения дозы или отмену препарата), кошмарные сновидения, нарушения сна;

· периферические сенсомоторные нейропатии и/или миопатии, обычно обратимые после отмены препарата (см. раздел «Особенности применения»);

· мозжечковая атаксия (регрессирует после уменьшения дозы или отмены препарата), доброкачественная внутричерепная гипертензия (псевдоопухоль мозга), головная боль, вертиго.

Репродуктивная система.

· Эпидидимиты, орхиты, импотенция.

Мочевыделительная система.

· Поражение почек.

Дыхательная система.

· Проявления токсического воздействия на легочную ткань (гиперсенситивный пневмонит, альвеолярный/интерстициальный пневмонит или фиброз, плеврит, облитерирующий бронхиолит с пневмонией), иногда с летальным исходом (см. раздел «Особенности применения»). Пациентам при появлении диспноэ (может быть тяжелым и не объясняться существующим сердечным статусом) или непродуктивного кашеля как изолированно, так и с ухудшением общего состояния (усталость, уменьшение массы тела, повышение температуры), следует провести рентгенографию грудной клетки, функциональные дыхательные тесты. Следует рассмотреть в таких случаях необходимость отмены амиодарона и целесообразность назначения глюкокортикостероидов. Такие пневмопатии могут приводить к фиброзу легких;

· тяжелые респираторные осложнения (острый респираторный дистресс-синдром), возможно, при взаимодействии с высоким содержанием кислорода, иногда с летальным исходом;

· бронхоспазм у пациентов с тяжелой дыхательной недостаточностью, прежде всего у пациентов с бронхиальной астмой.

Сообщалось о случаях легочного кровотечения, которые в некоторых случаях могут манифестировать кровохарканьем. Эти легочные побочные эффекты часто ассоциированы с пневмопатией, индуцированной амиодароном.

Кожа и подкожная клетчатка.

· Фотосенсибилизация (см. раздел «Особенности применения»);

· сероватая или голубоватая пигментация открытых участков кожи, особенно лица, в случаях длительного лечения высокими дозами препарата; после прекращения лечения эта пигментация медленно исчезает (в течение 10-24 месяцев);

· эритема во время радиотерапии; высыпания, обычно неспецифические, эксфолиативный дерматит (причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом препарата на сегодняшний день четко не установлена); алопеция, крапивница.

Лабораторные исследования.

· Повышение уровня креатинина в крови; гипонатриемия (может свидетельствовать о развитии SIADH).

Побочные реакции препарата обычно зависят от дозы, поэтому необходимо с осторожностью определять минимальную эффективную поддерживающую дозу, чтобы предотвратить или снизить до минимума риск возникновения нежелательных эффектов.

Срок годности. 4 года.

Не применять препарат после окончания срока годности, указанного на упаковке!

Условия хранения.

В оригинальной упаковке при температуре не выше 25°С.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка.По 10 таблеток в блистере, по 2, 3 или 5 блистеров в пачке.

Категория отпуска.По рецепту.

Производитель.Публичное акционерное общество «Научно-производственный центр «Борщаговский химико-фармацевтический завод».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Украина, 03134, г. Киев, ул. Мира, 17.